справа №756/13989/25 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1
апеляційне провадження №11-сс/824/7705/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
05 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
представника: ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року щодо арешту майна у кримінальному провадженні №12025100050002204 від 04 вересня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено частково.
Накладено арешт шляхом заборони відчуження на майно за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_7 .
Не погоджуючись з указаною ухвалою представник ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту шляхом заборони відчуження на майно (приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_7 , відмовити.
Уважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що 01 жовтня 2024 року між ФО ОСОБА_7 та ФО ОСОБА_9 укладено договір оренди нежитлового приміщення, павільйону, за умовами якого власник приміщення ОСОБА_7 передає для ОСОБА_9 приміщення, площею 303.5 м2 для проведення комерційної діяльності, розміщення кіберклубу, строком на 1 рік, тобто, по вказаному договору надавалася в оренду частина відповідного приміщення.
На підставі викладеного вважає, що ОСОБА_7 передала вказане приміщення у законний спосіб та не порушувала вимоги чинного законодавства.
Разом з тим, органом досудового розслідування не обґрунтовано у відповідному клопотанні мету накладення арешту на вказане приміщення.
Зазначає, що в ході проведення обшуку вилучено комп'ютерну техніку, до якої ОСОБА_7 не має жодного відношення, про що зроблено відповідну заяву до слідчого судді, який вирішував питання про арешт комп'ютерної техніки.
Вказує, що у клопотанні прокурора про арешт майна не вірно зазначено ім'я власниці, зокрема зазначено « ОСОБА_10 », а фактично « ОСОБА_10 ».
Саме приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , при проведенні обшуку 04 вересня 2025 року не вилучалося.
Приміщення не має ніякого відношення до незаконної діяльності, а арешт негативно відобразиться на майновому стані ОСОБА_7 , яка наразі проживає за рахунок орендної плати за нього.
Сторона захисту посилається на те, що постанова слідчого слідчого відділу Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_12 від 05 вересня 2025 року взагалі не містить обґрунтування визнання приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 речовим доказом, у зв'язку з чим вказана постанова про визнання майна, яке належить ОСОБА_7 , речовими доказами у кримінальному провадженні є нічим іншим, як звичайною формальністю, оскільки в ній навіть не визначено якому чи яким критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, відповідає це приміщення.
Зауважує, що за матеріалами клопотання неможливо чітко встановити тих обставин, яке відношення вказане майно має до розслідуваного кримінального правопорушення.
Вважає, що у даному кримінальному провадженні орган досудового розслідування не довів необхідності у накладенні арешту на вказану частину майна.
Зазначає, що підслідність у вказаному кримінальному провадженні невірна, зокрема здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, хоча це пряма підслідність БЕБ України.
Прокурор у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, направив до суду клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату та час у зв'язку з зайнятістю прокурора Київської міської прокуратури ОСОБА_13 в іншому кримінальному процесі.
Разом з тим, до клопотання прокурором не долучено жодного доказу на підтвердження його зайнятості в іншому кримінальному процесі, у зв'язку з чим дане клопотання задоволенню не підлягає.
З урахуванням положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , який підтримав подану апеляційну скаргу та просив задовольнити з наведених у скарзі підстав, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Як убачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, слідчим відділом Оболонського УП ГУНП у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025100050002204 від 04 вересня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України.
Досудовим розслідуванням установлено, що 04 вересня 2025 надійшло повідомлення на спецлінію «102» про те, що за адресою: АДРЕСА_2 виявлено приміщення, де організовано або проводяться азартні ігри без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності з організації та проведення азартних ігор, що видається відповідно до закону (ЖЄО 58648 від 04.09.2025).
Виїздом на місце слідчо-оперативної групи було встановлено, що у вищевказаному приміщенні перебуває комп?ютерна техніка за допомогою якої здійснюється незаконне заняття гральним бізнесом без ліцензії на провадження відповідного виду діяльності з організації та проведення азартних ігор.
04 вересня 2025 року під час обшуку нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 було виявлено та вилучено: 17 моніторів, 24 клавіатур, 18 комп?ютерних мишок, 14 системних блоків, 14 комплектів кабелів, 1 відеорекордер, 1 електричний пристрій для друку фіскальних чеків, які було опечатано бірками з пояснювальними надписами та скріплено підписами учасників слідчої дії.
Окремо встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, нежитлове приміщення площею 615,3 кв.м (кадастровий номер 8000000000:78: 153:0050) за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проведено невідкладний обшук, належить на праві власності ОСОБА_14 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна ОСОБА_7 (код платника податків - НОМЕР_1 ) є власником нежитлового приіщення з кадастровим номером 8000000000:78:153:0050, що за адресою: АДРЕСА_1 .
05 вересня 2025 року до Оболонського районного суду м. Києва надійшло клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100050002204 від 04 вересня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено частково.
Накладено арешт шляхом заборони відчуження на майно, за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_7 .
Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів, слідчий суддя вважав, що вказане у клопотанні вилучене майно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки можливо зберігає сліди вчинення кримінального правопорушення та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно статей 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У своїх висновках Європейський Суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Згідно пункту 7 частини другої статті 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до частини третьої статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
За змістом частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно вимог частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором під час звернення з вищевказаним клопотанням та слідчим суддею під час його розгляду не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України, Конвенції про захист прав та основоположних свобод, та у порушення вимог пункту 1 частини другої статті 173 КПК України належним чином не перевірено правову підставу для арешту такого майна з метою його збереження як речових доказів.
Як убачається з даних долученої до клопотання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_7 (код платника податків - НОМЕР_1 ) є власником нежитлового приміщення з кадастровим номером 8000000000:78:153:0050, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Як установлено колегією суддів, матеріали клопотання не містять та стороною обвинувачення суду апеляційної інстанції не надано відомостей про те, що документи, на підставі яких ОСОБА_7 набула у власність нежитлове приміщення з кадастровим номером 8000000000:78:153:0050 по АДРЕСА_1 , визнані у встановленому законом порядку недійсними.
Таким чином, надані суду матеріали не містять даних, які б давали розумні підстави вважати, що нежитлове приміщення з кадастровим номером 8000000000:78:153:0050, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_7 , відповідає критеріям, передбаченим статтею 98 КПК України.
Так, клопотання прокурора про арешт майна містить лише опис фактичних обставин кримінального правопорушення, за яким здійснюється досудове розслідування, без обґрунтування за яким із критеріїв, передбачених статтею 98 КПК України, вищевказаний об'єкт нерухомого майна визнаний речовим доказом, як зазначає у клопотанні прокурор.
На переконання колегії суддів, посилаючись в оскаржуваній ухвалі на те, що об'єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення з кадастровим номером 8000000000:78:153:0050, є доказом кримінального правопорушення, слідчим суддею належним чином не обґрунтовано такий висновок, не перевірено можливість використання такого майна як доказу у кримінальному провадженні та не встановлено достатність доказів на підтвердження підстав для накладення такого арешту з метою забезпечення збереження речових доказів.
З матеріалів судового провадження вбачається, що накладення арешту на вказане у клопотанні нерухоме майно не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власників такого майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на вилучене майно з метою забезпечення збереження речових доказів.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді обмеження права власності ОСОБА_7 здійснено з порушенням вимог закону, а отже втручання у право на мирне володіння майном зазначеної особи здійснено без законних на те підстав.
Таким чином, обґрунтованими є доводи скаржника щодо недоведеності стороною обвинувачення наявності підстав для накладення арешту на нежитлове приміщення з кадастровим номером 8000000000:78:153:0050, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить ОСОБА_7 .
Разом з тим, аргументи апелянта про те, що підслідність у вказаному кримінальному провадженні невірна, зокрема здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні Оболонським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, хоча це пряма підслідність БЕБ України, не заслуговують на увагу суду, оскільки з'ясування вказаних обставин не є предметом доказування при розгляді клопотання про арешт майна та підлягають перевірці судом під час розгляду кримінального провадження по суті
Враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо відсутності підстав для накладення арешту на майно, у зв'язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах власника майна ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 17 вересня 2025 року - скасувати та постановити нову ухвалу.
У задоволенні клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100050002204 від 04 вересня 2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203-2 КК України, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4