25.11.25
22-ц/812/2036/25
Провадження № 22-ц/812/2036 /25 Головуючий суду першої інстанції Вжещ С.І.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
25 листопада 2025 року м. Миколаїв Справа № 481/1436/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Колосовій О.М.,
за участі представника відповідачки- ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_3 , на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року, повний текст ухвали складено 30 вересня 2025 року, постановлену під головуванням судді Вжещ С.І., в залі судового засідання в м. Новий Буг, за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням,
24 вересня 2025 року ОСОБА_2 звернуся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням.
Позов мотивований тим, що з 12 жовтня 1991 року ОСОБА_2 був зареєстрований в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
З 31 жовтня 1998 року по 03 лютого 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання шлюбу та на даний час позивач проживав за вищевказаною адресою. Іншого житла позивач немає.
28 червня 2024 року за заявою відповідачки, яка є власницею житла, ОСОБА_2 було знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилаючись на викладене ОСОБА_2 просив суд визнати його право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, в своєму позові ОСОБА_2 також виклав заяву про забезпечення позову.
Вимоги заяви мотивував тим, що відповідачка особисто або через довірених осіб збирається вчиняти дії по його фізичному виселенню зі спірного житла.
Отже, у разі фізичного виселення ОСОБА_2 з житла виконання рішення у даній справі стане неефективним та вкрай ускладненим, оскільки йому необхідно буде додатково подавати позов про фактичне вселення в будинок, а потім, примусово його виконувати. А на час розгляду цієї справи ОСОБА_2 залишиться безхатьком.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд забезпечити позов шляхом заборони відповідачки ОСОБА_4 та/або її довіреним особам вчиняти дії по виселенню ОСОБА_2 з житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що на момент подання позову і розгляду заяви про забезпечення позову ОСОБА_2 вже не був зареєстрований за зазначеною адресою, а в матеріалах заяви відсутні докази, які б свідчили про доведення факту виселення позивача.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість виселення, що призведе до невиконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Крім того, вимоги, заявлені у заяві про забезпечення позову, є тотожними із вимогами, заявленими у позовній заяві.
Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_3 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити нову, якою задовольнити вимоги заяви про забезпечення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що для забезпечення позову не вимагається доведення факту виселення, а лише обґрунтована загроза такого виселення.
Позивач в своїй заяві обґрунтував належним чином необхідність заборони виселення.
Вимога про визнання права користування і заборона виселення не є тотожними. Суд не врахував, що застосування заборони виселення жодним чином не вирішує спір по суті, а лише запобігає знищенню об'єкта спору.
Захід забезпечення позову, який просив застосувати позивач (заборона виселення) є співмірним із заявленими вимогами та необхідним для ефективного захисту прав позивача.
Від ОСОБА_4 , в інтересах якої діяв її представник - ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.
В своєму відзиві відповідачка зазначала, що судом першої інстанції було постановлено оскаржувану ухвалу з дотриманням норм матеріального та процесуального права та просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачки, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Матеріалами справи встановлено, що 29 вересня 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без руху та надано строк для виправлення недоліків позову.
01 жовтня 2025 року Новобузьким районним судом Миколаївської області було відрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
З доданих до позову та заяви про застосування заходів забезпечення цього позову матеріалів встановлено, що 31 жовтня 1998 року був зареєстрований шлюб сторін.
До укладення шлюбу за договором купівлі - продажу від 11 лютого 1993 року ОСОБА_4 придбала у приватну власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 03 лютого 2022 року шлюб між сторонами розірвано.
28 червня 2024 року позивача знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 1, 10 частини 1 статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини 1 статті 151 ЦПК України).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.
Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до колишньої дружини ОСОБА_4 , де просив визнати за ним право користування житловим приміщенням (будинком) за адресою АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачкою його прав на проживання в зазначеному будинку, оскільки 28 червня 2024 року за заявою відповідачки як власника житлового будинку, його було знято з реєстрації за вказаною адресою, однак він після розірвання шлюбу і на даний час проживає в зазначеному будинку. Протягом всього життя в зазначеному житлі, він дбав про це житло, робив прибудови, встановлював обладнання, оплачував комунальні послуги, тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказала, що зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Частиною 10 статті 150 ЦПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
З врахуванням викладеного, виходячи з предмета та підстав позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про забезпечення позову фактично дублюють позовні вимоги, оскільки зводяться до заборони вчиняти дії по виселенню ОСОБА_2 з житлового приміщення (будинку) за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому колегія суддів вважає, що суд не може заборонити власнику житла ОСОБА_4 вчиняти будь-які дії, спрямовані на користування та розпорядження своєю власністю, адже таке право, зокрема, на усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення, гарантоване Конституцією та законами України.
Отже, суд першої інстанції, дослідивши висновки, враховуючи принципи співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, правильно застосував положення статей 149, 150 ЦПК України та дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника ОСОБА_2 іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом першої інстанції судового рішення та фактично зводиться до спонукання апеляційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неправильного застосування норм права судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 29 вересня 2025 року, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваної ухвали - без змін.
Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений при зверненні з апеляційною скаргою, розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.
Ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 25 листопада 2025 року.