Справа № 363/4768/25 Головуючий у І інстанції Лукач О.П.
Провадження №22-ц/824/16812/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
25 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Слюсар Т.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Вишгородської окружної прокуратури Київської області в особі керівника Василенка Миколи Олеговича на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року у справі за позовом Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі: Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння,
У серпні 2025 року керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області звернувся до суду з позовом, в якому просив витребувати на користь держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації із незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 3221880802:14:152:6002, площею 0,15 га.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення її недоліків.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись з даною ухвалою, керівник Вишгородської окружної прокуратури Київської області Василенко М.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у позовній заяві обґрунтовується та доданими документами підтверджується те, що спірна земельна ділянка відведена за рахунок земель лісогосподарського призначення, а не за рахунок земель житлової та громадської забудови, і вилучення цих земель з постійного користування лісового господарства та зміна цільового призначення земель не проводилась.
Отже, розрахунок ціни позову проведено як за землі лісогосподарського призначення, виходячи з усереднених показників нормативної грошової оцінки земель лісогосподарського призначення за 1 га.
З урахуванням наведеного, у випадку проведення оцінки вартості майна згідно Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», оцінка спірної земельної ділянки буде проведена як щодо земель житлової та громадської забудови, а не як щодо земель лісогосподарського призначення, однак за позовом витребовуються з незаконного володіння відповідача саме землі лісогосподарського призначення.
Крім того, прокурор зазначає про те, що суд не врахував положення ч. 2 ст. 176 ЦПК України, за змістом якої якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору, відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Також вказує, що за змістом норм Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» вбачається, що механізм компенсації вартості майна, яке незаконно вибуло з володіння держави чи територіальної громади, застосовується виключно у разі, якщо відповідачем за позовом прокурора є добросовісний набувач.
Однак, у даному випадку добросовісність відповідача виключається виходячи з того, що ОСОБА_1 не придбала спірну земельну ділянку за відплатними договорами, а набула її вперше на підставі рішення Богданівської сільської ради, а також, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу, природних ознак (наявності лісової/деревної рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг і зобов'язаний був знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3221880802:14: 152:6002 за матеріалами лісовпорядкування 2014 року та державного акту на право постійного користування землею від 26 липня 2000 року серії І-КВ № 000338 є земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка розташована в 256 кварталі Овдієвонивського лісництва Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства .
Прокурор у позовній заяві вказував, що відповідач не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки і саме такому правовому обґрунтуванню позовних вимог має надаватися оцінка судом. Як висновок, спірна земельна ділянка повністю накладається на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні Дніпровсько-Тетерівського державного лісомисливського господарства, тому ефективним способом захисту порушеного права у даних правовідносинах є заявлення віндікаційного позову про витребування спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 387 ЦК України, а не ст. 388 ЦПК України.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19 серпня 2025 року позовну заяву керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Вишгородської районної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське про витребування земельної ділянки лісового фонду із чужого незаконного володіння - залишено без руху та надано прокурору строк для усунення недоліків позовної заяви, зокрема внесення на депозитний рахунок суду (депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київські області, код ЄДРПОУ 26268119, рахунок: UA768201720355259001000018661, банк: Державна казначейська служба України, м. Київ) відповідної грошової суми в розмірі оцінки (експертно-грошова оцінка земельних ділянок) здійсненої в порядку, визначеному законом «Про оцінку земель» і додати до позову вказані документи.
Цією ухвалою також повідомлено прокурора та Вишгородську районну державну адміністрацію про необхідність усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду та роз'яснено, що у разі не виправлення недоліків до вказаного терміну позовна заява буде залишена без розгляду.
Впродовж встановленого судом строку, прокурором та Вишгородською районною державною адміністрацією, в інтересах якої поданий даний позов, не надано до суду будь-яких доказів на виконання ухвали суду від 19 серпня 2025 року.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, станом на 03 вересня 2025 року позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, про які зазначено в ухвалі суду від 19 серпня 2025 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4292-ІХ від 12 березня 2025 року, згідно з яким статтю 390 ЦК України доповнено частиною 5 наступного змісту: «Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.
Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред'явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади.
Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об'єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Частину 4 статті 177 ЦПК України доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі подання органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».
Статтю 265 ЦПК України доповнено частиною 14 такого змісту: «14. У разі відмови у задоволенні позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду суд вирішує питання про повернення позивачу внесених ним на депозитний рахунок суду грошових коштів як компенсації вартості майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, а у разі задоволення позову - про перерахування грошових коштів на користь добросовісного набувача».
Обов'язковість врахування положень Закону України від 12 березня 2025 року № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» також відображено у постановах Верховного Суду, зокрема від 30 квітня 2025 року у справі № 686/14711/21, від 07 травня 2025 року у справі № 128/680/21, від 21 травня 2025 року у справі № 678/1280/21.
Позов прокурора про витребування земельної ділянки поданий 15 серпня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом № 4292-ІХ та нової редакції ч. 4 ст. 177 ЦПК України, а тому мав їм відповідати.
Доводи скаржника про те, що суд постановляючи оскаржувану ухвалу не врахував обізнаності відповідача щодо незаконності виділення йому спірної земельної ділянки, що свідчить про його недобросовісність у спірних правовідносинах, що на думку прокурора звільняє позивача від обов'язку передбаченого ч. 4 ст. 177 ЦПК України, не заслуговують на увагу як безпідставні з огляду на таке.
Як вбачається із змісту позовних вимог, прокурор у позові посилається на те, що відповідач не може вважатися добросовісним набувачем у розмінні ст. 388 ЦК України, оскільки він набув земельну ділянку вперше та безоплатно, а сама земельна ділянка належить до земель лісового фонду, що випливає із зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих ознак ділянки, про які не міг не знати відповідач, проявивши розумну обачність.
Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки, яка перебуває під посиленою правовою охороною держави, відбулася державна реєстрація права власності на це майно, власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем на підставі ст. 387, 388 ЦК України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до положень ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.
Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Згідно з ч. 5 статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто, незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, виснувала, зокрема, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування/повернення майна.
Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/20528/21.
З урахуванням викладеного колегія суддів наголошує, що обставини добросовісності / недобросовісності набувача-відповідача досліджуватимуться та встановлюватимуться судом безпосередньо під час розгляду справи по суті, а не на стадії відкриття провадження. При цьому, факт недобросовісності набувача встановлюється судом на основі наданих сторонами та досліджених в ході судового розгляду доказів, а не виключно через вказівку опонента про його недобросовісність у поданому позові.
Оскільки, відповідно до вказаної презумпції відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поширення вимог Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» № 4291-IX до цієї справи.
В разі встановлення судом недобросовісності відповідача, кошти сплачені прокуратурою за результатами розгляду справи будуть повернуті і знову можуть використовуватись для подачі інших позовів.
Апеляційний суд також звертає увагу, що поверненням позовної заяви жодним чином не порушуються права позивача в частині судового захисту інтересів держави, оскільки відповідно до положень ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу постановлена відповідно до вимог матеріального і процесуального законодавства, тому обґрунтовані підстави для її скасування відсутні.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розподіл судових витрат у вигляді сплаченого прокуратурою судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі ст. ст. 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу керівника Вишгородської окружної прокуратури Київської області залишити без задоволення.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Судді: Д.О. Таргоній
С.А. Голуб
Т.А. Слюсар