25 листопада 2025 року м. Київ
Справа № 757/23473/22-ц
Провадження: № 22-ц/824/12390/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року, постановлену під головуванням судді Григоренко І. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного антикорупційного бюро України про відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування моральної шкоди 41 362 000 євро.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року, відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 3 ч. 3 ст. 186 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду від 02 квітня 2025 року ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національного антикорупційного бюро України про відшкодування моральної шкоди, передано на розгляд за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва (вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037).
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого судового рішення, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції, повернути справу до Печерського районного суду міста Києва для вирішення питання про відкриття провадження у справі та подальшої передачі справи на розгляд за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що він, позивач, є юридично недосвідченою людино. На його думку, після перегляду справи Верховним Судом, Печерський районний суд міста Києва мав право змінити підсудність у справі, лише після відкриття провадження у справі, про що і було зазначено Верховним Судом.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу справи № 757/23473/22-ц на розгляд Солом'янському районному суду міста Києва, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про відшкодування завданої органом досудового розслідування шкоди має пред'являтися за місцем знаходження відповідача Національного антикорупційного бюро України (вул. Дениса Монастирського, 3, м. Київ, 02000), за правилами територіальної підсудності.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).
За вимогами ст.ст. 51, 175 ЦПК України позивач визначає відповідача у справі. Суд не вправі з власної ініціативи і без клопотання позивача залучати до участі у справі співвідповідача чи замінювати неналежного відповідача.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц).
Тобто, суд першої інстанції на стадії відкриття провадження у справі не може встановлювати належність відповідачів так, як це є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Отже, суд першої інстанції не вправі був входити в обговорення питання щодо залучення чи не залучення до розгляду справи Державної казначейської служби України.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
За змістом ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Крім того, приписами ст. 28 ЦПК України встановлено правила альтернативної підсудності.
Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 28 ЦПК України позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач виходив з місця знаходження Державної казначейської служби України, яка знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 6, що територіально належить до Печерського району міста Києва.
Проте, згідно з ч. 15 ст. 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред'являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України та Національного антикорупційного бюро України.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридична адреса Державної казначейської служби України: м. Київ, в. Бастіонна, 6, що територіально належить до Печерського району міста Києва.
Юридичною адресою Національного антикорупційного бюро України є: м. Київ, вул. Дениса Монастирського, 3, що територіально належить до Солом'янського району міста Києва.
Ураховуючи викладене, позивач мав право обирати за місцем знаходження одного з відповідачів звертатись до суду та звернувся до Печерського районного суду міста Києва, за місцем знаходження Державної казначейської служби України.
За таких підстав, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду є передчасним.
Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, на викладене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що справа не підсудна Печерському районному суду міста Києва.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 13 травня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура