вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи № 756/2387/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/17808/2025Головуючий у суді першої інстанції - Шевчук А.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
20 листопада 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Сич О.А.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної служби здоров'я України на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної служби здоров'я України, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної служби здоров'я України, Держави України в особі Держаної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. та судових витрат по справі.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що наказом від 02.06.2023 року №266-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » Національна служба здоров'я України, притягнула ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Позивач, вважаючи вказаний наказ протиправним, оскаржив його в суді. Рішенням від 10.05.2024 у справі №320/20227/23, яке набрало законної сили, Київський окружний адміністративний суд адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив повністю, визнав протиправним та скасував вищенаведений наказ Національної служби здоров'я України.
З огляду на зазначене, позивач зазначав, що протиправна спроба відповідача притягнути його до дисциплінарної відповідальності за наказом від 02.06.2023 №266-к, який скасований у судовому порядку, завдала йому моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з оголошенням догани, та у приниженні ділової репутації позивача.
Позивач вказував, що оголошення йому догани призвело до погіршення відносин оточуючих, у тому числі колег, а також змусило його значно змінити хід життя, який він мав до оголошення догани.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24.09.2025 позов задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Національної служби здоров'я України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Національної служби здоров'я України на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (а.с. 130-132).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. та стягнення судового збору у розмірі 1211,20 грн. та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що позивачем не було подано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував наявність у нього душевних страждань, зміну способу життя чи інших негативних наслідків дисциплінарного стягнення. Так, зокрема, у матеріалах справи відсутні медичні, психологічні або соціальні висновки, довідки, показання свідків чи інші докази, які б підтверджували негативні наслідки для позивача.
Натомість, на думку апелянта, замість ґрунтовного аналізу доказової бази суд фактично самостійно, з власної ініціативи зробив припущення про наявність моральної шкоди, обмежившись формальним посиланням на факт скасування наказу про дисциплінарне стягнення.
Також, зазначає, що факт наявності дисциплінарного наказу, який згодом було скасовано у судовому порядку, не є автоматичним підтвердженням протиправності дій НСЗУ або її вини як юридичної особи.
Крім того, вказує, що суд першої інстанції не навів жодних аргументів, чому саме сума у 10000,00 грн. є співмірною характеру та обсягу моральної шкоди, якої начебто зазнав позивач. В рішенні суду відсутній аналіз інтенсивності, тривалості або глибини моральних чи душевних страждань, наслідків, яких зазнав позивач у зв'язку з накладенням догани та об'єктивних доказів, які б підтверджували сам факт моральної шкоди або її розмір (а.с. 141-147).
У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.
Позивач у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити рішення без змін.
Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом від 02.06.2023 року № 266-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » Національною службою здоров'я України, заступника директора Адміністративного департаменту ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани.
Не погоджуючись із правомірністю притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Національної служби здоров'я України про визнання протиправним та скасування вказаного наказу.
При цьому, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 року у справі № 320/20227/23, задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Національної служби здоров'я України від 02.06.2023 №266-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».
06.11.2024 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2024- залишено без змін.
21.01.2025 ухвалою Верховного Суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної служби здоров'я України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2024 року у справі № 320/20227/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної служби здоров'я України про визнання протиправним та скасування наказу.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, протиправність наказу Національної служби здоров'я України від 02.06.2023 №266-к «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та підтвердження порушення законних прав працівника встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили і не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
У свою чергу, відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
У пунктах 3, 4, 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.
Частиною першою статті 1 КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушених прав, зокрема визнанням протиправним та скасування наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани, а має самостійне юридичне значення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 591/4825/17.
Як передбачено ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки позивач довів належними та допустимими доказами порушення його трудових прав, яке відбулось внаслідок винесення відповідачем відносно позивача протиправного наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції, керуючись при цьому ст. 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яка зазнав позивач через неправомірні дії відповідача щодо його незаконного притягнення до дисциплінарної відповідальності, та прийшов до цілком правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди саме у розмірі 10000 грн. 00 коп.
Доводи апеляційної скарги, з огляду на встановлені обставини справи, є аналогічними з запереченнями проти позову, яким суд першої інстанції надав ґрунтовну оцінку, з якою повністю погоджується суд апеляційної інстанції.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дав відповідь на всі аргументи і доводи учасників справи, які мають важливе юридичне значення для правильного вирішення справи.
При цьому, слід наголосити, що обґрунтовано визначений судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідачем фактично визнано, оскільки апеляційна скарга не містить доводів на його спростування.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, Київський апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду першої інстанції.
Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення, спрямоване на відновлення порушених трудових прав позивача у визначений ним спосіб.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити, що у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені відповідачем судові витрати за подання апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Разом з цим, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відшкодувати йому витрати на професійну правничу допомогу, надавши докази укладення угоди на надання правничої допомоги з адвокатом та акт приймання-передачі виконаних робіт на суму 4000 грн.
Вирішуючи вимоги позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу з відповідача, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу було подано наступні докази:
- угоду № 01/02/25 від 10.02.2025, укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Комаром О.Г. про надання правничої допомоги;
- ордер на надання правничої допомоги № 1234916 від 24.10.2025 адвокатом Комаром О.Г. - ОСОБА_1 у Київському апеляційному суді;
- опис робіт по наданню правничої допомоги від 22.10.2025, згідно якого адвокатом Комаром О.Г. в ході надання правової допомоги ОСОБА_1 були виконанні наступні послуги: аналіз апеляційної скарги - 1000 грн., підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 2000 грн., очікувана вартість робіт по справі на етапі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в т.ч. участь в засіданнях, підготовка процесуальних та інших документів - 1000 грн. Загальна вартість виконаних робіт по наданню правничої допомоги, з врахуванням вартості роботи по справі на етапі її розгляду в суді апеляційної інстанції становить 4000 грн.;
- акт № 03/10 від 24.10.2025, яким сторони узгодили надану правничу допомогу та її вартість, що складає 4000 грн.
Статтею 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 28.12.2020 року по справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого часу адвокатом часу.
Разом з тим, за змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 року по справі № 755/9215/15-ц Велика Палата також вказала, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі№ 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18, від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц, від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц, від 20.09.2023 у справі № 753/7936/22.
Таким чином, дослідивши перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах угоди про надання правничої допомоги, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принцип співмірності та розумності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, необхідних процесуальних дій сторони, беручи до уваги критерій розумності та реальності адвокатських витрат, виходячи з конкретних обставин справи та її складності, а також враховуючи відповідні заперечення Національної служби здоров'я України щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції до 2000 грн. 00 коп. лише за підготовку відзиву на апеляційну скаргу, що забезпечить справедливий баланс інтересів сторін та відповідатиме вимогам ЦПК України, а заявлені до стягнення витрати на суму 2000 грн.: 1000 грн. за аналіз апеляційної скарги та 1000 грн. за участь адвоката у судовому засіданні, є безпідставними та необґрунтованими, зважаючи на те, що адвокат позивача участі у судовому засіданні не брав, а аналіз апеляційної скарги не потребує додаткового часу адвоката, оскільки поглинається підготовкою відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Національної служби здоров'я України - залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національної служби здоров'я України, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін.
Стягнути з Національної служби здоров'я України (код ЄДРПОУ: 42032422, 04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 19) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2000 (дві тисячі) гривень 00 (нуль) копійок у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 24 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова