17 листопада 2025 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 756/6595/25
номер провадження 22-ц/824/14982/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду
цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: заявник ОСОБА_1 ,
представник заявника ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року /суддя Шевчук А.В./
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Київська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання заявника разом з його батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Київська міська рада про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем - відмовлено. /а.с. 61-64/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення заяви.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що суд відмовив у встановленні факту постійного проживання, посилаючись виключно на статус садового будинку як нежитлового, ігноруючи надані докази (акт від 10.04.2025, клопотання про виклик свідків), не дав оцінки акту про встановлення факту проживання, порушив ст. 294 ЦПК України щодо сприяння з'ясуванню обставин.
Заінтересована особа - Київська міська рада в судове засідання свого представника не направила, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності їх представника, у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню, на підставі наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є рідним сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження Серії НОМЕР_1 від 18.12.1974 року виданого Дніпровським РАГС м. Києва.
У відповідності до Свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відмовляючи у заявлених вимогах, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 1216-1218 ЦК України, про те, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно ч.1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Згідно з підпунктом 4.10 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.
Зі змісту Постанови від 04.12.2014 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Богданової В.М. вбачається, що ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини звернувся 14.11.2014 року, при цьому підставою для відмови у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом було, крім іншого те, що померлий ОСОБА_3 був прописаний та проживав до дня смерті за адресою квартири АДРЕСА_2 , а син померлого ОСОБА_1 за даними його паспорта на день смерті батька був зареєстрований та проживав за адресою квартири АДРЕСА_3 , а отже спадкоємцем не було надано нотаріусу жодного доказу на підтвердження постійного проживання із спадкодавцем на день його смерті.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року №1382-IV, місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи для бездомних осіб та будинки соціального догляду, стаціонарні заклади соціального обслуговування, спеціальні навчально-виховні установи, заклади соціального захисту, військові частини. Місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Таким чином, місцем постійного проживання особи, в тому числі для підтвердження прийняття спадщини, може бути не будь-яке місце (ого (приміщення), а саме житлове приміщення придатне для проживання у ньому.
У п. 3.41 ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» є визначення «садового будинку» як будівлі літнього (сезонного використання), згідно з яким зазначена будівля в питаннях нормування, площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків, а значить норми ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» не поширюються на проектування таких будинків, які призначені для тимчасового проживання. Садовий будинок - це будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків. Такі будинки вважаються нежитловими через відсутність житлової площі.
Суд першої інстанції дійшов висновків, що садовий будинок АДРЕСА_4 не є за своїми ознаками та характеристиками житловим будинком, а отже не призначений для постійного проживання та не може бути місцем для встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем; заявник зареєстрований та проживав із власною сім'єю за іншою адресою; жодного доказу фактичного постійного проживання з батьком у садовому будинку не надано; акт від 10.04.2025 та клопотання про свідків не спростовують технічних характеристик будинку та даних реєстрації; отже, заява є необґрунтованою.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Колегія суддів вважає, що заявник обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, з таких підстав.
ОСОБА_1 є сином спадкодавця, тобто спадкоємцем першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України).
За ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. При цьому ч. 3 ст. 1268 ЦК України не вимагає обов'язкового встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем у судовому порядку окремою заявою у порядку окремого провадження. Такий факт може бути встановлений нотаріусом під час оформлення спадщини на підставі поданих спадкоємцем доказів (житлово-комунальні документи, довідки ЖЕК, акти органів місцевого самоврядування). У разі відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії через відсутність чи недостатність доказів спадкоємець першої черги має право оскаржити таку відмову. Спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з заявою до нотаріуса заявник звернувся 14.11.2014 р., відмову нотаріуса від 04.12.2014 року не оскаржував, до суду звернувся 08.05.2025 року, за сплином 14 років після смерті батька.
Відповідно до ч. 1 ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Черговість спадкування, встановлена ЦК України, як і порядок вчинення певний дій, що не можуть змінюватись, позивач в даному випадку повинен спадкувати лише як спадкоємець першої черги - син померлого.
Водночас, встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем у порядку окремого провадження можливе лише за наявності особливих обставин, коли цей факт має самостійне юридичне значення. У даній справі заявник просить встановити факт виключно з метою оформлення спадщини після батька, пропускаючи при цьому всі встановлені строки вчинення значимих юридичних дій, а тому обраний ним спосіб захисту права (заява про встановлення юридичного факту в порядку особливого провадження) є неналежним.
За таких обставин заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню незалежно від оцінки доказів щодо фактичного проживання в садовому будинку.
Доводи апеляційної скарги, зокрема про ігнорування акту від 10.04.2025, не виклик свідків, формальний підхід до статусу будинку, не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки заявником обрано не правильний спосіб захисту.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року - скасувати, відмовивши у вимогах заяви з підстав, викладених у постанові.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: