Унікальний номер справи № 759/18860/24 Головуючий у суді першої інстанції - Тиха О.О.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/14675/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
13 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
секретар Цуран С.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Маляренком Сергієм Володимировичем рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового розслідування та прокуратури,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, третя особа: Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування та прокуратури.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 15.11.2015 посадовою особою Святошинського УП ГУНП у м. Києві, яке є структурним підрозділом ГУНП у м. Києві, до ЄРДР внесено відомості за № 12015100080011336 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 289 КК України.
15.11.2015 у кримінальному провадженні № 12015100080011336 слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві позивача затримано в порядку ст. 208 КПК України та, за погодженням прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва, повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 289 КК України.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 17.11.2015 у справі № 759/17801/15 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Святошинського УП ГУНП у м. Києві про застосування до позивача запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці з покладенням на позивача процесуального обов'язку прибувати до слідчого, прокурора та суду за їх вимогою.
Постановою керівника Київської місцевої прокуратури № 8 від 11.01.2016 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100080011336 від 15.11.2015 до трьох місяців, тобто до 15 лютого 2016 року.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 12.01.2016 у справі № 759/106/16-к клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 задоволено частково, продовжено позивачу запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період часу з 08 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. дня з покладенням наступних процесуальних обов'язків: прибувати до прокурора та суду за першою вимогою; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У подальшому, 26.01.2016, до ЄРДР внесено відомості за № 12016100080000825 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 Паламарчук Я.А. від 26.01.2016 матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за № 12015100080011336 від 15.11.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, та за № 12016100080000825 від 26.01.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, об'єднано в одне провадження під № 12015100080011336.
Цього ж дня, 26.01.2016, позивачу вручене повідомлення про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України.
28.01.2016 органом досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 12015100080011336 від 15.11.2015 було складено обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 , за яким останньому пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України, та зазначений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015100080011336 від 15.11.2015 був направлений до Святошинського районного суду м. Києва 29.01.2016.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.02.2016 у справі № 759/1479/16-к продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо позивача до 09.04.2016.
Таким чином, щодо позивача під час досудового розслідування та судового розгляду у кримінальному провадженні № 12015100080011336 від 15.11.2015 діяв запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (два місяці цілодобовий, а надалі - у певний час доби) у період часу з 17.11.2015 до 09.04.2016.
Крім того, позивач, був затриманим у порядку ст. 208 КПК України та перебував у місці попереднього ув'язнення (ізоляторі тимчасово тримання) у період часу з 15.11.2015 до 17.11.2015.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 29.12.2017 у справі № 759/1479/16-к (провадження № 1-кп/759/33/17) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.07.2018 у справі № 759/1479/16-к за апеляційною скаргою прокурора вказаний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29.12.2017 скасований та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2020 у справі № 759/1479/16-к ОСОБА_1 по пред'явленому обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України, визнано невинуватим та виправдано в зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочинів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.01.2022 у справі № 759/1479/16-к вирок Святошинського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року залишено без змін. Таким чином, виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 набрав законної сили 13.01.2022 і в касаційному порядку не оскаржувався.
Таким чином незаконними рішеннями та діями органів досудового розслідування та прокуратури позивачу завдано значної моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, незаконного повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, незаконного проведення у нього в ході кримінального провадження обшуку, незаконного внесення відомостей до оперативно-довідкового обліку ДІАЗ МВС України про притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного втручання у його особисте життя внаслідок його незаконного затримання за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, а також незаконного застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту строком майже на шість місяців, з яких два місяці - цілодобового домашнього арешту.
Позивач зауважував, що перебував під слідством та судом з 15.11.2015 по 13.01.2022, тобто протягом майже п'ятдесяти місяців, у зв'язку з чим просив стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунку Державної казначейської служби на його користь моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн із розрахунку 50 (кількість місяців перебування позивача під слідством та судом х 8000,00 грн (мінімальна заробітна плата у місячному розмірі на час розгляду справи (подання позову).
Однак, враховуючи, що це лише законодавчо закріплений гарантований мінімальний розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню у зв'язку з незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування та прокуратури, позивач просив також додатково стягнути на його користь 100 000,00 грн моральної шкоди за час перебування під домашнім арештом у період з 17.11.2015 до 09.04.2016, а також за час перебування в ізоляторі тимчасово тримання у період з 15.11.2015 по 17.11.2015, коли його було затримано в порядку ст. 208 КПК України, оскільки це завдало йому додаткових душевних страждань.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 400 000 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким стягнути на його користь 592 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у своїй позовній заяві позивач вказав, що перебував під слідством потягом майже 50 місяців, тому розрахував розмір моральної шкоди - 400 000 грн. Однак, фактично позивач перебував під слідством шість років та майже два місяці, про що зазначив суд у мотивувальній частині рішення, тому розмір завданої моральної шкоди становить 592 000 грн, які і підлягають стягненню.
У відзиві на апеляційну скаргу представниця Київської міської прокуратури проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
У судовому засіданні в апеляційному суді взяли участь представники відповідачів Глущенко О.М. (ГУ НП у м. Києві) та Котляр Т.М. (Київська міська прокуратура), які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Встановлено, що 15.11.2015 посадовою особою Святошинського УП ГУНП у м. Києві (стара назва - Святошинське РУ ГУ МВС України у м. Києві), яке є структурним підрозділом ГУНП у м. Києві, до ЄРДР внесено відомості за № 12015100080011336 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 289 КК України.
Того ж дня, 15.11.2015, у кримінальному провадженні № 12015100080011336 слідчим Святошинського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_1 затримано в порядку ст. 208 КПК України та, за погодженням з прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 289 КК України.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 17.11.2015 у справі № 759/17801/15 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого Святошинського УП ГУНП у м. Києві про застосування до позивача ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосовано альтернативний запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці з покладенням на позивача процесуального обов'язку прибувати до слідчого, прокурора та суду за їх вимогою.
Постановою керівника Київської місцевої прокуратури № 8 від 11.01.2016 за клопотанням старшого слідчого Святошинського УП ГУНП у м. Києві продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015100080011336 від 15.11.2015 до трьох місяців, тобто до 15 лютого 2016 року.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 12.01.2016 у справі № 759/106/16-к клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 задоволено частково, продовжено позивачу ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період часу з 08 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. дня з покладенням наступних процесуальних обов'язків: прибувати до прокурора та суду за першою вимогою; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У подальшому, 26.01.2016, до ЄРДР внесено відомості за № 12016100080000825 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Постановою прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 Паламарчук Я.А. від 26.01.2016 матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях за № 12015100080011336 від 15.11.2015 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289 КК України, та за № 12016100080000825 від 26.01.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, об'єднано в одне провадження під № 12015100080011336.
Цього ж дня, 26.01.2016, позивачу вручене повідомлення про нову підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України.
28.01.2016 органом досудового розслідування у рамках кримінального провадження № 12015100080011336 від 15.11.2015 було складено обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 , за яким останньому пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України, та зазначений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015100080011336 від 15.11.2015 був направлений до Святошинського районного суду м. Києва 29.01.2016.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 09.02.2016 у справі № 759/1479/16-к продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо позивача до 09.04.2016.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 29.12.2017 у справі № 759/1479/16-к (провадження № 1-кп/759/33/17) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінальних правопорушень.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.07.2018 у справі № 759/1479/16-к за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 вирок Святошинського районного суду м. Києва від 29.12.2017 скасований та призначено новий розгляд у суді першої інстанції.
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 10.01.2020 у справі № 759/1479/16-к ОСОБА_1 по пред'явленому обвинуваченню у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 296 КК України, визнано невинуватим та виправдано в зв'язку з недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочинів.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13.01.2022 у справі № 759/1479/16-к вирок Святошинського районного суду м. Києва від 10 січня 2020 року залишено без змін. Таким чином, виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 набрав законної сили 13.01.2022 і в касаційному порядку не оскаржувався, що підтверджується листом Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 23.06.2022 за вих. № 49/0/20.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Таким чином, підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.
Згідно з ч. 7 ст. 1176 ЦК України порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94 ВР від 01 грудня 1994 року (далі - Закон № 266/94 ВР) передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94 ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Положеннями статті 3 Закону № 266/94 ВР передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відповідно до ст. 4 Закону № 266/94 ВР відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Із системного аналізу положень Закону № 266/94 ВР убачається, що для виникнення права особи на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, достатньо наявності факту постановлення виправдувального вироку суду з підстав, зокрема, невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості цієї особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Враховуючи, що відносно позивача був постановлений виправдувальний вирок, позивач має право на відшкодування шкоди в силу положень п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Статтею 13 Закону № 266/94 ВР визначено, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тобто вказаним Законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч.1, 2 ст. 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч.3 ст. 23 ЦК України).
Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94 ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності та справедливості.
Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2007 року у справі «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, § 62).
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що: «положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 19 лютого 2025 року у справі № 199/3248/23 (провадження № 61-7413св24).
Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, незаконного перебування під слідством та судом позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Святошинського районного суду м.мКиєва від 10.01.2020.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом з 15.11.2015 (дата затримання та повідомлення про підозру) до 13.01.2022 (дата набрання виправдувальним вироком законної сили), що складає 73 місяці 29 днів, тобто майже 74 місяці.
У період цього часу щодо ОСОБА_1 діяв запобіжний захід у вигляді домашнього арешту (два місяці цілодобовий, а надалі - у певний час доби) у період часу з 17.11.2015 до 09.04.2016; крім того, будучи затриманим у порядку ст. 208 КПК України, позивач перебував у місці попереднього ув'язнення (ізоляторі тимчасово тримання) у період часу з 15.11.2015 до 17.11.2015.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» з 01 квітня 2024 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000 грн.
З урахуванням терміну перебування позивача під слідством мінімальний гарантований законодавцем розмір компенсації моральної шкоди складає 592 000,00 грн, виходячи з такого розрахунку: 8000 грн х 74 місяці.
Разом з тим, статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, з урахуванням терміну незаконного перебування позивача під слідством та судом, керуючись принципом диспозитивності, розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог, беручи до уваги обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків та ділової репутації, стосунків із соціальним оточенням, обмеження вільного пересування, необхідність з'являтися для проведення слідчих дій та в судові засідання до суду, що у сукупності безумовно свідчить про наявність душевних страждань, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з Державного бюджету України мінімального гарантованого законодавцем розміру компенсації моральної шкоди 400 000,00 грн.
Апеляційний суд зауважує, що саме такий розмір компенсації просив стягнути на свою користь позивач, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення моральної шкоди у більшому розмірі, а обґрунтовуючи свій позов, апелянт наводив саме такий розрахунок.
При цьому, суд першої інстанції також обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн, яку позивач просить стягнути додатково до мінімального гарантованого розміру компенсації моральної шкоди за незаконне перебування під слідством та судом, за перебування під домашнім арештом та у місці попереднього ув'язнення під час затримання в порядку ст. 208 КПК України, у зв'язку з тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами завдання йому цим додаткових моральних та душевних страждань.
Вказані обставини та їх травмуючі наслідки, що не могли не вплинути на звичний спосіб життя позивача та призвели до погіршення його життєвих зв'язків, на які посилався позивач у позові, були враховані судом під час визначення розміру моральної шкоди у 400 000,00 грн. Тому, обставин, які б давали підстави для визначення моральної шкоди у розмірі більшому, ніж визначений законом гарантований рівень, судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги позивача ґрунтуються на тому, що у позовній заяві він допустив помилку, неправильно розрахувавши суму відшкодування до стягнення. Однак, ця обставина не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, ухваленого в межах заявлених позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Маляренком Сергієм Володимировичем залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст складено 20 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Нежура
Судді С.М. Верланов
Т.О. Невідома