Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/11036/2025
м. Київ Справа № 756/10726/23
23 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Рейнарт І.М.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 та представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевського Євгена Володимировича на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Майбоженко А.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс», про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди,-
У серпні 2023 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовомдо Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс», про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що згідно умов нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 16.12.2015 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» передало у його власність квартиру АДРЕСА_1 .
Право власності на цю квартиру ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» набуло на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. від 22 травня 2015 року № 21520288.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11.11.2019 року у справі №754/16303/15-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05.08.2020 року, скасовано рішення приватного нотаріуса Єгорової М. Є. № 21520288 від 22.05.2015 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс».
У зв'язку з вищезазначеним, право власності на цю квартиру повернулось до ОСОБА_3 , яка придбала її за договором купівлі-продажу ВКІ № 596521 від 12.03.2008 року.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07.09.2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.01.2023 року (справа №754/16865/20), витребувано з його ( ОСОБА_4 ) володіння на користь ОСОБА_3 спірну квартиру АДРЕСА_1 .
Позивач зазначав, що ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не мав права на відчуження спірної квартири, а він не знав і не міг знати про це.
В пунктах 6 та 7 договору купівлі-продажу квартири від 16.12.2015 року вказано про відсутність будь-яких обмежень щодо спірної квартири, у тому числі, прав та законних інтересів щодо неї у третіх осіб.
Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу квартири від 16.12.2015 року продаж квартири АДРЕСА_1 вчинено за 322 279, 00 грн., які він повністю сплатив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» до підписання цього договору, про що продавець своїм підписом підтвердив факт повного розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця.
Крім того, він сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3 222 грн. 79 коп., що зазначено в п. 1.16 цього договору.
Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного 08 серпня 2023 року суб'єктом оціночної діяльності, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , складає 1 198 940, 00 грн.
Позивач вказував, що майже за вісім років користування спірною квартирою він звик до неї, зробив ремонт, а тепер він позбавлений всього того, про що мріяв раніше, в що вкладав кошти, сили, час, а враховуючи його вік і військовий стан в країні, відновити ці умови буде неможливо. З 2015 року він постійно знаходиться у стані тривоги, страху, занепокоєння, стресу, відчуття несправедливості, з урахуванням цих обставин вважає, що йому завдана моральна шкода у розмірі 175 000 грн.
З урахуванням наведених обставин, збільшивши розмір позовних вимог, позивач просив суд: стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на його користь 1 251 650 грн збитків, враховуючи звіт про оцінку нерухомого майна станом на 04 січня 2024 року, та 175 000 грн моральної шкоди.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 допущено у справі процесуальне правонаступництво, залучено в якості позивача ОСОБА_1 , як правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» про стягнення збитків задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс» на користь ОСОБА_1 322 279 (триста двадцять дві тисячі двісті сімдесят дев'ять) гривень 00 копійок - збитків; 3 209 (три тисячі двісті дев'ять) гривень 96 копійок - судових витрат.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, сторони у справі подали апеляційні скарги.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить суд змінити рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 квітня 2025 року в справі № 756/10726/23 в частині розміру збитків, що підлягають стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», збільшивши цю суму на 929 371 грн., а загалом стягнути збитки в розмірі ринкової вартості квартири на час розгляду справи - 1 251 650 грн.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що у статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків ст. 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних положень статей 22 і 623 ЦК України.
Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2023 року в цивільній справі № 369/6092/20.
Вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається погодженням сторін, а за його відсутності дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в цьому населеному пункті чи місцевості.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016 року у справі№ 6-1376цс16тау постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019року у справі № 640/14719/15-ц (провадження № 61-18323св18).
Отже, позовні вимоги в частині стягнення збитків в сумі 1 251 650 грн, на переконання сторони позивача, є нормативно обгрунтованими та доведеними доказами - Звітом про оцінку нерухомого майна від 04 січня 2024 року, складеним суб'єктом оціночної діяльності, а тому суд першої інстанції безпідставно обмежився стягненням збитків виключно в межах ціни договору від 16.12.2015 року.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевський Євген Володимирович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня 2025 року в частині часткового задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які сторони посилалась в обгрунтування своїх вимог та заперечень.
Зазначає, що узв'язку з переходом усіх прав та обов'язків за іпотечним договором на підставі укладених вищенаведених договорів, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення заборгованості боржника за кредитом ОСОБА_3 на предмет іпотеки, звернулося до державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є., якою й було прийнято рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ « ФК « Вектор Плюс», щов подальшому оспорювалось ОСОБА_3 (позичальником, іпотекодавцем).
Оскільки ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не приймало оскаржуваного рішення, а лише звернулось до державного реєстратора, який є суб'єктом владних повноважень і представником держави з метою реєстрації права власності на іпотечне майно, то, на думку відповідача, вини ТОВ «ФК «Вектор Плюс» не було доведено, а наявна вина лише державного реєстратора, який повинен був відмовити в задоволенні заяви кредитора про реєстрацію права власності на іпотечне майно, повернувши документи.
Крім того, позивач у цій справі був обізнаний про всі обставини спору і справи, в якій він був учасником провадження, мав відомості про обґрунтування і докази позичальника ОСОБА_3 , та мав право і можливість не тільки оскаржувати рішення суду першої інстанції і постанову Київського апеляційного суду, яким він не скористався, але й заявити до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» усі вимоги, пов'язані з укладенням договору купівлі-продажу.
На переконання сторони відповідача, на день подання позову у цій справі, позивач прострочив не тільки,передбачені ЦК України строки, але й пропустив строк позовної давності на звернення до судуз даним позовом, але суд першої інстанції не звернув уваги на це.
Відповідач вважає, що покупець квартири, яким був позивач у цій справі, прийняв на себе усі ризики, не оскаржив ключові судові рішення за позовом ОСОБА_3 (позичальника, іпотекодавця) в іншій справі, пропустив строк позовної давності, та пропустив строк, вказаний в ст.680 ЦК України. А суд першої інстанції, ухвалюючиоскаржуване судове рішення, на це достатньої уваги не звернув, чим порушив норми процесуального та матеріального права.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевський Євген Володимирович просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м.Києва від 01.04.2025 № 756/10726/23 у повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.
Зазначає, що посилання позивача на ч.1 ст. 661 ЦК України є помилковим та необгрунтованим. Зазначена норма передбачає відповідальність продавця у разі відсудження товару у покупця і встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Сторона відповідача наголошує на тому, що на день подання позову у цій справі позивач прострочив не тільки,передбачені ЦК України строки, але й пропустив строк позовної давності на звернення до суду. Детальніше щодо пропуску позивачем строків, що не було судом належним чином враховано, викладено в апеляційній скарзі відповідача.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевський Євген Володимировичпідтримав доводи апеляційної скарги від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» та просив у задоволенні апеляційної скаргипозивача ОСОБА_1 відмовити.
В судове засіданняпозивач ОСОБА_1 не з'явився. Від позивача на адресу суду апеляційної інстанції 17 липня 2025року надійшла заява про розгляд справи без його участі, в якій також позивач підтримав вимоги своєї апеляційної скарги.
Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
За наявності такого клопотання суд не вправі відкладати розгляд справи у зв?язку із неявкою цієї особи до суду.
Відповідно до вимог статті 128, 130, 211, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності позивача ОСОБА_1 .
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., поясненння представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а в задоволенні апеляційної скарги представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевського Євгена Володимировичаслід відмовити, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16 грудня 2015 року між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С.П., за реєстровим №8897 (а.с.7 том 1).
Відповідно до умов вказаного договору продавець передає, а покупець приймає у власність належну продавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Квартира, що відчужується, складається з однієї жилої кімнати, жилою площею 15,00 кв.м., загальною площею 30,60 кв.м.
В п.1. договору зазначено, що квартира, що продається, належить продавцю на підставі іпотечного договору, посвідченого Глушаєвою О.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12 березня 2008 року, за реєстровим № 326 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 травня 2015 року, за номером 9768118,реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 642476880000, згідно з Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37950148 від 22 травня 2015 року, виданого Єгоровою М.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Продаж вчинено за 322 279 (триста двадцять дві тисячі двісті сімдесят дев'ять) гривень 00 копійок, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього договору шляхом безготівкового перерахунку на розрахунковий рахунок продавця №26508012025702 в ПАТ «Альфа Банк», МФО 300346. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця (п. 2 договору).
Пунктом 4 договору визначено, що згідно довідки №1-4620-512644, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 15 грудня 2015 року, балансова вартість квартири становить 322 279 (триста двадцять дві тисячі двісті сімдесят дев'ять) гривень 00 копійок.
Продавець стверджує, що квартира, яка є об'єктом договору, на момент укладення цього договору нікому іншому не продана, не подарована, іншим способом не відчужена, під забороною, арештом, в заставі, в тому числі податковій, не перебуває, про що свідчить Витяг за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16 грудня 2015 року, Витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 16 грудня 2015 року, судові спори щодо неї не ведуться, відносно квартири не укладено з іншими особами будь-яких договорів щодо користування нею, як юридична адреса вона не використовується, прав щодо неї у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає.
Продавець стверджує, що внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей, та інших осіб, яких продавець зобов'язаний утримувати за законом чи договором та будь-яких малолітніх, неповнолітніх дітей, які б користувалися відчужуваною квартирою, а також таких, що не втратили право на користування нею немає.
Продавець стверджує, що на момент підписання цього договору в даній квартирі ніхто не зареєстрований. Квартира повністю звільнена та передана для безперешкодного володіння, користування та розпорядження нею з боку покупця 16.12.2015 (п.п. 6, 7, 9 договору).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.11.2023 року №356040257 квартира АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу квартири, серія та номер 8892, виданий 16.12.2015року (а.с. 96 том 1).
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі №754/16303/15-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. від 22 травня 2015 року № 21520288 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». У іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 9-18 том 1).
Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №754/16303/15-ц рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно скасовано. Ухвалено у справі у цій частині нове судове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М.Є. про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 серпня 2020 року в частині позовної вимоги ОСОБА_3 до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно залишено без змін (а.с. 1920 том 1).
Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі №754/16303/15-ц, вказують на те, що у зв'язку з переходом усіх прав та обов'язків за іпотечним договором на підставі договорів про відступлення права вимоги, ТОВ «ФК «Вектор Плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулось до державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - спірну квартиру. Ураховуючи те, що на час реєстрації права власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, державний реєстратор зобов'язаний був перевірити відповідність спірної квартири вимогам, визначеним у пункті 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Кредит, на забезпечення повернення якого була передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 , надавався позивачу в іноземній валюті, указана квартира, площа якої не перевищує 140 кв.м, придбана за кредитні кошти та використовується позивачем та її малолітнім сином, як місце постійного проживання.
У державного реєстратора не було підстав для здійснення 22 травня 2015 року державної реєстрації права власності на зазначену квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс». Зазначене є самостійною та безумовною підставою для скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно за іпотекодавцем. Скасування оскаржуваного ОСОБА_3 рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» сприяє захисту її права власності на спірну квартиру.
У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна із чужого незаконного володіння (справа №754/16865/20).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року у справі №754/16865/20, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м.(а.с. 23-30, 122-135 том 1).
Постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі №754/16865/20 рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишено без змін
Задовольняючи позовні вимогиу справі №754/16865/20, суд виходив із того, що спірна квартира вибула із приватної власності позивача на підставі рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасованого в судовому порядку у справі №754/16303/15-ц через його незаконність та волі позивача на таке вибуття не було, а тому дійшов висновку про наявність правових відстав для витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №370473451 від 19.03.2024 року щодо об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано 09.12.2023 за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі - продажу серія та номер: 324, виданого 12.03.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушаєва О.В., рішення Деснянського районного суду м. Києва, справа №754/16865/20 від 07.09.2022 року (а.с. 161 том 1).
28 листопада 2023 року ОСОБА_2 звернувся з претензією до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» (відповідач у справі) про відшкодування шкоди з підстав вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи (а.с. 136 том 1).
Відповідно до Звіту про оцінку нерухомого майна від 04 січня 2024 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 , станом на 04січня 2024 року становить 1 251 650,00 грн без ПДВ(а.с. 97-121 том 1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.175 том 1).
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 допущено у справі процесуальне правонаступництво, залучено в якості позивача ОСОБА_1 , як правонаступника померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 204-205 том 1).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», найменування якого змінено наТовариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс», про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції свій висновок мотивував тим, що ОСОБА_2 , як покупець майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 , у якого було витребуване це майно із чужого незаконного володіння на користь власника ОСОБА_3 , має право, відповідно до статті 661 ЦКУкраїни, звернутися до суду з вимогою до продавця і вимагати відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
Отже з відповідача на користь позивача на відшкодування понесених збитків слід стягнути суму, сплачену за придбання квартири у розмірі 322 279 грн, вказану в договорі купівлі-продажу.
Відповідно до приписів ч.4 ст. 390 ЦК України вимоги щодо відшкодування здійснених витрат на ремонт майна мають бути заявлені до власника майна, оскільки відокремлення поліпшень від майна є неможливим. Залучений до участі відповідач ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» не є власником майна, оскільки спірна квартира витребувана на користь іншої особи ОСОБА_3 , а тому в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» є неналежним відповідачем.
Вирішуючи позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції свій висновок обгрунтовував тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди у розмірі 175 000 грн, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги в повному обсязі.
Відхиляючи доводи відповідача про пропуск позивачем строку трирічної позовної давності, суд першої інстанції керувався тим, що квартиру витребувано у позивача рішенням суду, яке набрало законної сили 31 січня 2023року, з позовом про стягнення збитків він звернувся до суду 17серпня 2023 року, тобто в межах строку, визначеного законом.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди учасниками справи не оскаржується.
Доводи і вимоги апеляційних скарг сторін стосуються оскарження рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволених вимог ОСОБА_1 про стягнення збитків.
Перевіривши в межах доводів апеляційних скарг правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 923/364/19 та від 16 червня 2020 року у справі № 904/1221/19.
Колегією суддів апеляційного суду установлено, що предметом позову у справі, яка переглядається, є вимога позивача ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс», про стягнення збитків на підставі статті 661 ЦК України, які були завдані внаслідок витребування квартири АДРЕСА_1 , що придбана його батьком ОСОБА_2, правонаступником якого є він, у ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» згідно з договором купівлі-продажу квартири від 16 грудня 2015 року.
Вказана квартира належала продавцю ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на підставі іпотечного договору, посвідченого Глушаєвою О.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12 березня 2008 року за реєстровим №326 та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22 травня 2015 року за номером 9768118,реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 642476880000, згідно з Витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №37950148 від 22 травня 2015 року, виданого Єгоровою М.Є., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі №754/16303/15-ц, вказують на те, що ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернулось до державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .
Судовим рішенням у справі №754/16303/15-ц, що набрало законної сили, скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової М. Є. від 22 травня 2015 року № 21520288 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Вектор Плюс».
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 вересня 2022 року у справі №754/16865/20, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року, витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 30,6 кв. м.
Верховний Суд, залишаючи без змін рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 вересня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року у справі №754/16865/20, у постанові від 01 грудня 2021 року зазначив, що ОСОБА_2 не позбавлений права пред'явити вимоги до ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі статті 661 ЦК України про відшкодування завданих збитків, що буде вважатися справедливою сатисфакцією.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (частина перша статті 661 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм закону свідчить про те, що положення статті 661 ЦК України є частиною системи правил про наслідки евікції товару (тобто відсудження у покупця придбаного ним майна, товару на підставі того, що продаж був незаконним).
Продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо) (стаття 659 ЦК України).
Це зумовлено тим, що продавець повинен мати право продажу товару (стаття 658 ЦК України) і, відтак, гарантувати покупцю чистоту правового титулу, що його покупець набуває за відповідним договором купівлі-продажу. Якщо продавець цього обов'язку не виконує або виконує його неналежно, то для покупця створюється загроза евікції - вилучення речі у титульного володільця третьою особою, що має на цю річ те чи інше право, яке не погашається встановленням нового правового титулу на річ. Таке право може бути як речовим, так і зобов'язальним, але у будь-якому разі повинно передбачати можливість позбавити покупця володіння річчю на користь носія такого права. Віндикація є одним з характерних і найпоширеніших (але далеко не єдино можливим) варіантів евікції речі.
Унаслідок евікції покупець позбавляється можливості панування над річчю в обсязі, що набувався ним на підставі відповідного договору купівлі-продажу, або обмежується в такому пануванні. А тому не має значення, чи річ витребувана у набувача (покупця) у цілому, чи він лише позбавився статусу одноосібного власника і натомість став співвласником, речі у певній частці (чи навіть в режимі спільної часткової власності). Відтак, у будь-якому з наведених варіантів є підстави для стягнення збитків із продавця за правилами статті 661 ЦК України.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що покупець (позивач у справі) на час укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , не знав і не міг знати про наявність підстав, що виникли до її продажу, для вилучення у нього в подальшому придбаної квартири за рішенням суду на користь третіх осіб, а тому відповідач ТОВ «ФК «Вектор Плюс», як продавець вказаного нерухомого майна, має відшкодувати позивачеві (покупцеві майна) завдані йому збитки відповідно до статті 661 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги відповідача ТОВ «ФК «Вектор Плюс» про те, що вини ТОВ «ФК «Вектор Плюс» в заподіянні позивачу збитків не було доведено, а наявна вина лише державного реєстратора, який здійснив реєстрацію права власності за товариством на вказану квартиру є безпідставними з огляду на мотиви, викладені у цій постанові. Так, у разі, якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право,відповідно до статті 661 ЦК України, звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу. Оскільки товариство «ФК «Вектор Плюс»було продавцем квартири АДРЕСА_1 , і отримало грошові кошти за її продаж, то саме з ньогопідлягають стягненню збитки, завдані позивачу вилученням у нього майна.
При цьому, суд першої інстанції дав належну оцінку доводам відповідача в частині застосування строку позовної давностідо пред?явлених вимог ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс», про стягнення збитків.
Відхиляючи вказані доводи відповідача, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Верховний Суд у складіОб'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 (провадження № 61-9916сво21) наголошував на тому, що «перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову в матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Насамперед, для визначення моменту виникнення права на позов важливими є об'єктивні обставини - самий факт порушення права, а із встановленням моменту порушення права позивача підлягають встановленню суб'єктивні обставини - момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення».
При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, тому обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Порівняльний аналіз термінів, застосованих у статті 261 ЦК України, «довідався» та «міг довідатися», дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав. Позивач повинен довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати вказану презумпцію, тобто, довести наявність об'єктивних обставин, які перешкоджали йому дізнатись про порушене право.
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Практика Верховного Суду щодо застосування позовної давності є усталеною (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18) та інші).
Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами сплинула, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком судупершої інстанції про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду з цим позовом з огляду на те, що перебіг позовної давності за позовом покупця про відшкодування збитків починається від дня вилучення у нього придбаного майна.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що квартиру АДРЕСА_1 витребувано у позивача рішенням судуу справі №754/16865/20, яке набрало законної сили 31 січня 2023року, а до суду з цим позовом останній звернувся у серпні 2023 року, тобто, в межах строку позовної давності, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача у цій частині.
Отже, доводи відповідача, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вонине підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевського Євгена Володимировича.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , який не погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром збитків, що підлягають стягненню з ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на його користь, колегія суддів апеляційного суду виходить з такого.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на підтвердження вимог в частині розміру збитків, що підлягають стягненню з ТОВ «ФК «Вектор плюс», надав звіт про оцінку нерухомого майна від 08 січня 2024 року, складений суб?єктом оціночної діяльності ПП «Авто-Експрес».
Оцінка проведена з метою визначення ринкової вартості нерухомого майна, яким є однокімнатна квартира АДРЕСА_3 , для розміру відкшодування шкоди, станом на 01 січня 2024 року, що співпадає з датою огляду об?єкта оцінки (а.с. 97-121 том 1).
Відповідно до звіту про оцінку нерухомого майна - однокімнатної квартири АДРЕСА_3 , станом на 04 січня 2024 року, ринкова вартість цього об?єкта оцінки становить 1 251 650,00 грн без ПДВ.
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), визначеної позивачем ринкової вартості спірної квартири.
У статті 661 ЦК України законодавець закріпив право покупця вимагати від продавця відшкодування збитків, завданих продавцю евікцією товару. При цьому спеціальних правил щодо визначення складу та розміру таких збитків стаття 661 ЦК України не містить, фактично відсилаючи до загальних положень статей 22 і 623 ЦК України.
Положення частини третьої статті 623 ЦК України конкретизують загальний принцип повного відшкодування (частина третя статті 22 ЦК України), а тому є справедливими й для будь-яких інших правовідносин, крім зобов'язальних. Оскільки у будь-якому випадку йдеться про те, що кредитор має отримати рішення про присудження відшкодування, реальна грошова цінність якого є адекватною економічній ситуації в суспільстві та цінності відповідних матеріальних благ на момент ухвалення судом відповідного рішення. При ухваленні рішення про стягнення збитків суд має найбільш повно відновити порушене право кредитора.
Отже, суд має підстави визначити розмір збитків саме за правилами другого речення частини третьої статті 623 ЦК України, якщо на момент ухвалення рішення відповідні ціни істотно зросли порівняно із датою подачі позову. Але застосування цього правила здійснюється не за ініціативою суду (що було б порушенням: принципу диспозитивності процесу), а лише за позовом кредитора (позивача).
Розмір збитків, у разі вилучення товару за рішенням суду, визначається судом за правилами частини третьої статті 623 ЦК України: якщо вимога кредитора не була задоволена боржником добровільно, то збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували у місці, де зобов'язання має бути виконане, на день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення, керуючись при цьому загальними принципами повного відшкодування збитків, справедливості, добросовісності та розумності.
Отже, вирішуючи питання про грошове стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суд має виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості (постанови Верховного Судувід 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14719/15-ц, від 03 липня 2023 року у справі № 369/6092/20).
Суд першої інстанції указаного не врахував, не надав належної оцінки доказам позивача в частині розміру збитків, неправильно застосував наведені вище норми матеріального права, а також правові позиції Верховного Суду, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах, як наслідок, дійшов помилкового висновкупро стягнення звідповідача на користь позивача на відшкодування понесених збитків суму, сплачену за придбання квартири, що вказана у договорі купівлі-продажу від 16 грудня 2015 року, у розмірі 322 279,00 грн.
Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених судом фактичних обставин у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, щоТОВ «ФК «Вектор плюс», як продавець квартири, повинно відшкодувати ОСОБА_8 у збитки у вигляді дійсної вартості майна, а саме у розмірі ринкової вартості квартири - 1 251 650,00 грн, яка підтверджується звітом про оцінку вартості нерухомого майна суб?єкта оціночної діяльності ПП «Авто-Експрес».
Отже, доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження.
Вирішуючи спір у справі, яка переглядається, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення учасників справи, іншим фактичним даним, які випливають із встановлених обставин, а тому висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_9 в частині стягнення збитківбез оцінки вказаних обставин у сукупності не може вважатись обґрунтованим і таким, що відповідає положенням статей 76, 81, 89 ЦПК України.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справив частині позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», найменування якого змінено наТовариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс», про стягнення збитків, а це, відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування апеляційним судом рішення Оболонського районного суду м.Києва від 01 квітня 2025 року в цій частині та ухвалення нового судового рішення, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають задоволенню.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди учасниками справи не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.
Таким чином, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати (судовий збір)за подання позовної заявита апеляційної скарги, що складають розмір 26 458,43 грн (12 516,50 грн + 13941,93 грн), слід покласти на відповідача ТОВ «ФК «Вектор плюс».
Оскільки апеляційна скарга представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевського Євгена Володимировичазалишена без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги відповідачу не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст.ст. 6, 22, 16, 390, 623, 627, 628, 655, 658, 659, 661 ЦК України, ст.ст. 4, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» - Ковалевського Євгена Володимировичазалишити без задоволення.
Апеляційну скаргупозивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м.Києва від 01 квітня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор плюс», найменування якого змінено наТовариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс», про стягнення збитків і в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування збитків 1 251 650,00 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Вектор плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, у загальному розмірі 26 458,43 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: