Провадження № 11-кп/803/3088/25 Справа № 180/968/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
21 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Кривому Розі в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 62023050020000383 від 12.07.2023 року за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Марганець Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, який перебуває на посаді такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», раніше не судимий
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років, зараховано строк попереднього ув'язнення, -
вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 року ОСОБА_8 визнано винним в тому, що 24.02.2023 року, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_8 , усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов'язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у військовій частині НОМЕР_1 .
Солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації,на особливий період, та перебуваючи на посаді такелажника евакуаційного відділення взводу технічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2 Закону України «Провійськовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 12, 14, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та, не одержавши відповідних дозволів (наказів) начальників (командирів), які за законодавством уповноважені надавати такі дозволи (накази), 24 лютого 2023 року, у невстановлений слідством час, самовільно залишив розташування військової частини НОМЕР_1 , яке знаходилось в населеному пункті АДРЕСА_2 , звідки прибув до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де з того часу проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до повернення у військову частину за наявності реальної можливості до цього, та був незаконно відсутній на службі станом до часу, коли солдат ОСОБА_8 був доставлений працівниками поліції відділення поліції №1 Нікопольського районного управління поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник адвокат ОСОБА_7 та оскаржив в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить вирок суду змінити та призначити покарання ОСОБА_8 у виді 5 років з іспитовим строком 3 роки, із застосуванням положень ст. 69, 75 КК України.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що вирок в частині покарання є занадто суворим та не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного. Вказує, що ОСОБА_8 визнав вину, щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкритті злочину. За місцем проживання характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв'язки, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Отже, є всі підстави для призначення більш м'якого покарання.
Звертає увагу, що суд не взяв до уваги той факт, що потерпілі жодних претензій до обвинуваченого не мають, просили суворо не карати.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , який просив задовольнити його апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_8 , який просив задовольнити апеляційну скаргу його захисника, прокурора ОСОБА_6 , який просив апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість призначеного покарання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов до таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
В апеляційній скарзі захисника адвоката ОСОБА_7 не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановленого судом першої інстанції, доведеність вини ОСОБА_8 у вчинені злочину та кваліфікація кримінального правопорушення.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 404 КПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів переглядає вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_8 .
Так, відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд при призначені покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину має додержуватись принципу законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Як зазначив Конституційний суд України у Рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004, покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковані за ч. 4 ст. 408 КК України за ознаками самовільного залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Відповідно до положень ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», - особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів; більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів; у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, на висновки з приводу пропорційності покарання тяжкості правопорушення, висловлені ЄСПЛ в своїх рішеннях, зокрема, у рішеннях по справах Souring v. UK, Shvydka v. Ukraine, Tammer v. Estonia, - за змістом яких захід, що застосовується до порушника має бути пропорційним переслідуваній меті, засудження та покарання порушника не мають бути непропорційними законній меті і підстави, якими керуються національні суди, мають були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання.
Зазначені вище вимоги судом першої інстанції були враховані та дотримано принципи призначення покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував вимоги ст. ст. 50, 65 КК України, при цьому враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем служби характеризується негативно, за місцем проживання характеризуються позитивно, згідно довідки військово лікарської комісії здоровий та придатний до військової служби. Також судом не встановлено обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання.
Перевіряючи доводи сторони захисту щодо необґрунтованості призначення покарання колегія суддів зазначає, що всі обставини, на які посилається захисник безумовно враховані судом першої інстанції та обвинуваченому ОСОБА_8 призначено справедливе покарання, яке є ближчим до мінімальної межі, передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини кримінального закону.
Посилання захисника, як на пом'якшуючі покарання обставини щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді, поміж іншим вказані обставини не можуть слугувати єдиним та беззаперечним фактором для призначення більш м'якого покарання, тим паче із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Так, активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом'якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, надання допомоги в їх затриманні, видача знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Визнання засудженим своєї вини та надання правдивих показань не підтверджує наявності такої обставини, що пом'якшує покарання, як активне сприяння розкриттю злочину. Вказана позиція висловлена у Постанові ВС у справі № 263/15605/17 (провадження № 51-4234км20).
Щире каяття, характеризуючи ставлення винної особи до вчиненого нею злочину, означає, що особа визнає свою вину, дає правдиві показання, щиро жалкує про вчинене, негативно оцінює злочин, бажає виправити ситуацію, що склалася, співчуває потерпілому, демонструє готовність понести заслужене покарання Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Як наведено у постанові ВС у справі № 520/16394/16-к (провадження № 51-26км18) факт визнання засудженим своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого як обставину, що пом'якшує покарання. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.
Водночас ОСОБА_8 жодними діями не виразив каяття, бажання виправити ситуацію, адже не продемонстрував готовність виправити свою поведінку та добровільно повернутись до військової служби.
Апеляційний суд зауважує, що при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, сукупність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, а й особливості вчинення конкретного кримінального правопорушення, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.
При перевірці доводів сторони захисту щодо можливості пом'якшити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, колегія суддів звертає увагу на характер вчиненого злочину, який є найбільш небезпечним посяганням на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, тим більше в період дії військового стану в країні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Зазначене переконливо свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та неможливість застосування положень ст.75 КК України та звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з іспитовим строком, оскільки в такий важкий для країни час, особа, на яку Конституцією України покладено обов'язок щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України, ухиляється від такого обов'язку.
Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).
В даному випадку, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, характеру вчиненого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, в період дії воєнного стану, даних про особу обвинуваченого, відсутності обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі та вважає, що таке покарання буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого та сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Крім того, на переконання колегії суддів, призначення покарання ОСОБА_8 із застосуванням ст. 75 КК України за вчинення особливо тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, в період дії воєнного стану, може створити у суспільстві враження вибіркового правосуддя та буде суперечити принципам верховенства права та невідворотності покарання.
Таким чином, переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність та вмотивованість рішення суду першої інстанції при призначенні обвинуваченому покарання в апеляційній скарзі не наведено. Посилання захисника на позицію потерпілого не є релевантним у даному випадку, оскільки у даному кримінальному провадженні потерпілий відсутній.
Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції ухвалено з дотримання принципу повноти, об'єктивності та всебічності розгляду справи, висновки суду ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, а призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_8 відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, тому апеляційна скарга захисника адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404-405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,-
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 30 липня 2025 рокустосовно ОСОБА_8 , визнаного винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з оголошення з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді