Провадження № 22-ц/803/8365/25 Справа № 185/3284/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків,
- за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»,
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 03 червня 2025 року, -
26.03.2025 ОСОБА_1 звернувся до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання при виконанні трудових обов'язків.
Позивач оцінив моральну шкоду в сумі 288 000 грн, виходячи з глибини фізичних та душевних страждань, і просив стягнути цю суму з відповідача.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року позовну заяву задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у розмірі 1200 (одна тисяча двісті) гривень.
03.07.2025 року ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подано апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 03.06.2025 року в частині стягнення на його користь моральної шкоди розміром 120 000 грн., зменшивши розмір моральної шкоди що підлягає стягненню на користь позивача в зв'язку з ушкодженням здоров'я до 60 000 грн. з утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що в середньому суди стягують 1 тис. грн. за 1% втрати працездатності, посилаючись на практику Верховного суду.
Отже, судом першої інстанції завищено розмір відшкодування моральної шкоди.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.109-110).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Відповідно до копії трудової книжки позивач має 20 років 9 місяців 13 днів загального страхового стажу, з них 20 років 9 місяців 13 днів працював у різних структурних підрозділах ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на різних посадах.
Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 10.12.2015, затвердженим начальником Першотравенського міськрайонного Управління Головного Управління Держсанепідемслужби у Дніпропетровській області, у позивача встановлено професійні захворювання: радикулопатія попереково-крижова L4, L5, S1 з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, остеоартроз в поєднанні з періартрозом ліктьових та колінних суглобів (ПФС другого ступеня), двобічний плечолопатковий періартроз (ПФС другого ступеня), (М54.1, М17-19), хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група «А». ЛН першого ступеня, нейросенсорна приглухуватість першого ступеня (з легким зниженням слуху).
Причини захворювання: хімічні фактори, фізичні фактори, запиленість повітря робочої зони, перевищення рівня шуму. Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Відповідно до довідок МСЕК від 22.12.2015 (серія 12 ААА №015909 та серія 12 ААА №416445) та 05.12.2024 (серія 12 ААА №144885 та серія 12 ААД №084355) позивачу первинно встановлено 55% втрати працездатності та повторно безстроково встановлено 60% втрати працездатності (30% - радикулопатія, 15% - ДФА, 10% - хронічне обструктивне захворювання легень, 5% - туговухість) та ІІІ групу інвалідності. Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно.
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання, підтверджуються виписками з медичної карти стаціонарного амбулаторного хворого, які засвідчують скарги позивача на задишку, кашель, біль у хребті, обмеження рухливості, зниження слуху, запаморочення, загальну слабкість та шум у вухах.
Із встановлених судом обставин справи випливає, що вказані наслідки були зумовлені допущенням відповідачем перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу у період здійснення позивачем трудової функції на підприємстві відповідача, тобто є наслідком неправомірної поведінки, а саме бездіяльності відповідача.
Судом встановлено, що після звільнення з підприємства відповідача 08.10.2015 позивач на інших підприємствах не працював, а професійне захворювання виявлено під час медичного огляду у 2015 році, що підтверджує зв'язок захворювання з умовами праці у відповідача.
Надані позивачем докази (акт П-4 від 10.12.2015, довідки МСЕК, медичні виписки) повною мірою засвідчують, що ушкодження здоров'я відбулося при виконанні трудових обов'язків, що призвело до фізичних страждань (біль, задишка, обмеження рухливості, зниження слуху) та моральних страждань (психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, виражені у тривозі, слабкості, запамороченні). Втрата працездатності (60%) та ІІІ група інвалідності обмежили можливість позивача вести активний спосіб життя, спілкуватися, виконувати повсякденні справи, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.
Суд не погоджується із запереченнями відповідача щодо недоведеності моральної шкоди через відсутність психологічної експертизи. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 моральна шкода може складатися з переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, порушенням життєвих зв'язків через неможливість активного способу життя чи іншими негативними наслідками, що має місце у цій справі. Фізичні страждання позивача, підтверджені медичними документами, та втрата працездатності є достатніми доказами моральної шкоди.
Щодо аргументу відповідача про приховування позивачем ознак захворювання під час медоглядів, суд зазначає, що ст. 160 КЗпП України покладає на роботодавця обов'язок постійного контролю за охороною праці. Акт П-4 від 10.12.2015 не встановлює порушень з боку позивача, натомість підтверджує, що захворювання спричинене умовами праці, зокрема перевищенням пилу, шуму та навантажень. Згода позивача на роботу у шкідливих умовах відповідно до ст. 29 КЗпП України не звільняє відповідача від обов'язку забезпечувати безпечні умови праці (ст. 153 КЗпП).
Відсутність аварій чи приписів Держпраці, на яку посилається відповідач, не спростовує зв'язку захворювання з умовами праці, оскільки акт П-4 чітко вказує на шкідливі фактори, наявні на підприємстві. Посилання відповідача на постанови Верховного Суду (зокрема, від 08.11.2021, справа № 646/5658/19) щодо необхідності причинного зв'язку не змінюють висновків, оскільки причинний зв'язок між умовами праці та захворюванням підтверджений актом П-4.
З врахуванням викладеного, суд вважає законними та обґрунтованими вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, оскільки професійне захворювання заподіяло фізичний біль і душевні страждання, порушило особисті немайнові права позивача (право на охорону здоров'я, безпечну працю), призвело до порушення звичного способу життя та необхідності додаткових зусиль для його організації.
При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд керується принципом розумності та справедливості, приймає до уваги стан здоров'я позивача, втрату професійної працездатності, інвалідність, вину підприємства в заподіянні шкоди, характер та об'єм його фізичних, душевних, психічних страждань від одержаного профзахворювання, втрату можливості його трудової та соціальної реабілітації, що призвело до значних тяжких змін життєвих зв'язків, а саме 60 % втрати професійної працездатності, істотність вимушених змін в життєвих стосунках, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 120 000,00 грн в порядку відшкодування моральної шкоди, що є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого та не призводить до його необґрунтованого збагачення.
З таким висновком погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, вважаючи доведеним спричинення позивачу моральної шкоди, провину відповідача в її спричиненні та причино-наслідковий зв'язок між діяннями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - втрати професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про недоведення причинного зв'язку між діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - виникненням хронічних захворювань, вони спростовуються Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 10 грудня 2015 року, у п.16 якого зазначено, що професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу на організм робочого, недосконалість технологічних процесів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Прийнявши до уваги розмір втрати професійної працездатності ОСОБА_1 та встановлення йому третьої групи інвалідності безстроково, глибину, характер та тривалість душевних страждань та нервових переживань, а також конкретні обставини по справі, характер професійних захворювань та їх наслідки для здоров'я позивача, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000 грн.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
При таких обставинах, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» не підлягає задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд повно і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову у відповідності з нормами матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 25.11.2025 року.
Судді: