Провадження № 11-кп/803/3324/25 Справа № 208/6267/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження №12025041160000505 від 13.04.2025 за апеляційною скаргою заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Заводського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року, яким:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області, громадянина України, одруженого, має середню спеціальну освіту, працює водієм-експедитором ТОВ «Мета-Де», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-
визнано винним та засуджено за ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання, якщо він протягом іспитового строку 1 (одного) року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки згідно зі ст.76 КК.
На підставі ст. 76 КК зобов'язано ОСОБА_7 - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 не обирався.
Цивільний позов не заявлено.
Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до положень ст.ст.100, 124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).
Оскаржуваним вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення за таких обставин.
12.04.2025 близько 16:50 год. водій ОСОБА_7 , керуючи власним технічно справним автомобілем «ВАЗ 21013», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в Заводському районі міста Кам'янського по проспекту Відродження з боку вулиці Спортивної в напрямку проспекту Тараса Шевченка.
Під час руху ОСОБА_7 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, при виникненні перешкоди для руху у вигляді пішохода ОСОБА_9 , яка вийшла на проїзну частину дороги справа наліво за напрямком руху автомобіля, дійшла до розділової смуги, після чого розвернувшись пішла у зворотному напрямку, заходів до своєчасного зниження швидкості, аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об'їзду не прийняв і, в районі будинку № 9, передньою частиною вищезгаданого автомобіля скоїв на неї наїзд.
В результаті наїзду пішоходові ОСОБА_9 спричинені тілесні ушкодження у вигляді сполученої травми тіла з відкритим переломом правої великогомілкової кістки в верхній треті з раною правої гомілки в цій ділянці, подвійного уламкового перелому правої малогомілкової кістки в верхній треті та в середній треті, синцем на лівому стегні, закритою черепно-мозковою травмою з раною в ділянці лівої надбрівної дуги, що супроводжувалась явищами струсу головного мозку відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, по ознаці небезпеки для життя, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю.
Порушення Правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем, порушив вимоги п. 12.3 Правил дорожнього руху України, який свідчить:
- п. 12.3 «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, які водій об'єктивно здатний виявити, він повинен негайно вжити заходи для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»,
- невиконання якого знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали, оскільки зазначене порушення безпосередньо спричинило настання даної події.
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини та правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК, порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст.75,77 КК та роз'ясненням, що містяться в положеннях п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», при ухвалення вироку на підставі ст.75 КК, безпідставно звільнив обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування з випробуванням не лише від основного, але одночасно і від додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
З урахуванням вищенаведеного прокурор просить апеляційний суд скасувати вирок Заводського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі строком 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 та п.2 ч.3 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок залиши без змін.
В судове засідання апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_9 не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату та час судового розгляду, про причини своєї неявки суд не повідомила, але її неявка, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, не перешкоджає апеляційному розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги та яка наполягала на її повному задоволенні, вислухавши обвинуваченого, який не заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину при обставинах, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК ґрунтуються на зібраних по справі та перевірених судом в порядку ч.3 ст.349 КПК доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються стороною обвинувачення в апеляційній скарзі, а тому апеляційним судом, відповідно до приписів ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.
Разом з цим доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність заслуговують на увагу.
Відповідно до вимог статей 50,65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосуваннясвободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст.75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до приписів ч.1 ст.77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України.
Згідно роз'яснень, що містяться у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається. Звільнити з випробуванням засуджену особу від відбування іншого виду покарання або позбавлення волі на строк понад п'ять років суд невправі. Неповнолітній може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням лише вразі засудження його до арешту або позбавлення волі (ч. 2 ст. 104 КК).
Між тим, як убачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції вказаних вимог закону не дотримався та, призначивши обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, безпідставно звільнив винного на підставі ст.75 КК від відбування призначеного йому, як основного, так і додаткового покарання з випробуванням з іспитовим строком, з покладеним обов'язків, передбачених ст.76 КК, чим припустився неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: 1) неповнота судового розгляду; 2) невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; 3) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 4) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно п.2 ч.1 ст.413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, у даному випадку є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Суд апеляційної інстанції, згідно з п.4 ч.1 ст.420 КПК, скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду підлягає скасуванню в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, з ухваленням апеляційним судом свого вироку.
Дотримуючись приписів ч.15 ст.615 КПК, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку апеляційний суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413 та 418, 420 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.
Вирок Заводського районного суду міста Кам'янського Дніпропетровської області від 15 вересня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК - скасувати в частині призначеного покарання.
Постановити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.
Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 та п.2 ч.3 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили після його проголошення, але на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4