Провадження № 22-ц/803/8441/25 Справа № 183/1011/25 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О. В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.
суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.
за участю секретаря Гречишникової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати,
- за апеляційною скаргою Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика»,
на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року, -
30.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Державного геофізичного підприємства «Украгеофізика», в якому просив стягнути на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі при звільненні по день фактичного розрахунку (за період з 09 липня 2024 року по 27 січня 2025 року) у розмірі 100 640,52 гривень.
Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року позов ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати задоволено частково.
Стягнуто з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі при звільненні по день фактичного розрахунку (за період з 09 липня 2024 року по 27 січня 2025 року) у розмірі 45 732,63 гривень (сорок п'ять тисяч сімсот тридцять дві гривні 63 копійки).
В іній частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь держави судовий збір в розмірі 4573,26 гривень (чотири тисячі п'ятсот сімдесят три гривні 26 копійок).
07.07.2025 року надійшла апеляційна скарга Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», в якій ставиться вимога про скасування рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що заборгованість зі сплати заробітної плати позивачу виникла не з вини роботодавця, а у зв'язку із виникненням форс-мажорних обставин, засвідчених Листом ТПП від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, а також припиненням функціонування виробничих баз роботодавця, які знаходяться в зоні бойових дій, а тому роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці.
26.09.2025 року від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Рябчук С.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд, апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства «УКРГЕОФІЗИКА» залишити без задоволення. Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року залишити без змін.
Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.83-85).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
01 серпня 2002 року, ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції об'єднання «Укргеофізрозвідка» МГ України, правонаступником якої є Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» (а.с.11).
Наказом № 32 від 08.07.2024 року позивача звільнено з роботи 09.07.2024 року в Придніпровській геофізичній розвідувальний експедиції державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», на підставі ст.38 КЗпПУ за власним бажанням (а.с.12).
07.08.2024 року Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» частково сплатила заборгованість по заробітній платні в сумі 4 980,65 грн.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.09.2024 року по справі № 183/8494/24 стягнуто з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 159 540, 06 гривень (а.с.18-20).
У період судового розгляду частина невиплаченої заробітної плати була виплачена позивачу: згідно відомості нарахування коштів № 74 від 09.10.2024 року - в сумі 5 250,57 грн.; згідно відомості нарахування коштів № 81 від 18.10.2024 року - в сумі 795,00 грн. (а.с.21-22).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.01.2025 року по справі № 183/8494/24 рішення Новомосковького міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11.09.2024 року змінено в частині розміру суми стягнення з Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати, зменшивши її з 159 540,06 грн. до 153 494,49 гривень (а.с.23-24).
Остаточний розрахунок із позивачем по виплаті заборгованості по заробітній платі при звільненні в сумі 153 494, 49 гривень був здійснений Державним геофізичним підприємством «Укргеофізика» 27 січня 2025 року (а.с.25).
Отже, позивач наполягає на тому, що затримка виплати позивачу заробітної плати при звільненні тривала 6 місяців 18 днів.
Згідно довідки про доходи № 25 від 28.01.2025 року видане Придніпровською геофізичною розвідувальною експедицією Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», тобто відповідачем по справі, середня заробітна плата позивача становить 16 773, 42 гривень (а.с.26).
У зв'язку із затримкою виплати позивачу заробітної плати при звільненні у відповідності до ч.1 ст.117 КЗпПУ, на користь позивача належить стягнути суму середнього заробітку за шість місяців у розмірі: 16 773, 42 грн. х 6 місяців = 100 640,52 грн.
Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.
З огляду на наведене, доводи відповідача про скрутне фінансове становище та залежність виплати заробітної плати від стану виконання зобов'язань споживачами послуг товариства, як підстава для відмови у задоволенні позову, є неспроможними.
Суд не погоджується з розрахунком, наведеним позивачем, оскільки він містить суттєві помилки та не враховує ключові обставини справи. Зважаючи на це, суд здійснює власний розрахунок, ґрунтуючись на наданих доказах та враховуючи всі релевантні аспекти.
Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції виходив з наступного.
При цьому, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 р., при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з такого, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 року.
З урахуванням положень п. 2 та 8 Порядку № 100 середня заробітна плата ОСОБА_1 , яка використовується при обрахунку середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільнені повинна бути обрахована від виплат за останні два календарні місяці роботи, що передуються місяцю, в якому позивача було звільнено, та які є двома останніми відпрацьованими місяцями роботи позивача, тобто за липень та червень 2024 року.
Суд вважає періодом, за який підлягав би нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку є 10.07.2024 - 09.01.2025 (по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців).
Згідно довідки про доходи № 25 від 28.01.2025 року видане Придніпровською геофізичною розвідувальною експедицією Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», середня заробітна плата позивача становить 16 773, 42 гривень
Кількість робочих днів за вказаний період становить 123 робочих дні (7 у липні 2024 року, 22 у серпні 2024 року, 21 у вересні 2024 року, 23 у жовтні 2024 року, 21 у листопаді 2024 року, 22 у грудні 2024 року, 7 у січні 2025 року). Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 45 732,63 грн. (371,81 грн.х123 робочих дні), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Таким чином, періодом за який підлягає нарахуванню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є з 10.07.2024 по 09.01.2025. Кількість робочих днів за вказаний період становить 123.
Враховуючи все вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що з Державної геофізичного підприємства «Укргеофізика» належить стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати заборгованості по заробітній платі при звільненні по день фактичного розрахунку (за період з 09 липня 2024 року по 27 січня 2025 року) у розмірі 45 732,63 гривень.
В іній частині позовних вимог відмовити.
З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду, оскільки ці висновки ґрунтуються на ретельному аналізу доказів, що є у матеріалах цивільної справи.
Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно ст.1 Закону України «Про оплату праці», ст.94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Частиною 1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Положеннями ст.115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Нормою ст.15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Положеннями ст.47 КЗпП України передбачений обов'язок роботодавця у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені ст.116 КЗпП України, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
В свою чергу, нормою ст.116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Відповідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Доводи апеляційної скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно довідки про доходи № 25 від 28.01.2025 року видане Придніпровською геофізичною розвідувальною експедицією Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика», середня заробітна плата позивача становить 16 773, 42 гривень
Кількість робочих днів за вказаний період становить 123 робочих дні (7 у липні 2024 року, 22 у серпні 2024 року, 21 у вересні 2024 року, 23 у жовтні 2024 року, 21 у листопаді 2024 року, 22 у грудні 2024 року, 7 у січні 2025 року).
Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 45 732,63 грн. (371,81 грн. х 123 робочих дні), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум.
При таких обставинах, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.
Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» залишити без задоволення.
Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення виготовлено 25.11.2025 року.
Судді: