Провадження № 11-кп/803/3567/25 Справа № 199/10125/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 жовтня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра перебуває кримінальне провадження № 12022040000000301 за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 Кримінального кодексу України (далі-КК).
За матеріалами справи під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2024 року відносно ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого, в подальшому, місцевим судом неодноразово продовжено.
Під час судового засідання ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 жовтня 2025 року, зокрема, продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 строком на 60 днів, тобто до 21 грудня 2025 року включно.
Одночасно обвинуваченому ОСОБА_8 встановлено заставу у розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає - 151 400,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_8 застави, у відповідності до ч.5 ст.194 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов'язки:
-не відлучатися з міста Дніпра без дозволу суду;
-повідомляти суд про зміну свого місця проживання;
-не відвідувати розважальні заклади.
Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою або зменшення розміру застави.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 порушує питання про скасування рішення суду у зв'язку з незаконністю та необґрунтованістю.
В обґрунтування зазначає, що твердження прокурора про наявність ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК та відсутності у нього постійного джерела доходів та місця проживання не відповідають дійсності, оскільки він має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст.89 КК с 2003 року раніше не судимий, має близьких родичів, рідну сестру ОСОБА_14 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , тісно спілкується з ним, та зобов'язується у разі обрання йому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту підтримувати морально, психологічно та фінансово. Крім того, він має захворювання ВІЛ 3 ступеню та інші захворювання, які не сумісні із запобіжним заходом у вигляді тримання під вартою, оскільки в умовах СІЗО він не отримує потрібного лікування і належного харчування.
З огляду на викладене обвинувачений просить апеляційний суд залишити без задоволення клопотання прокурора та змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, під час якого він зобов'язується виконувати усі покладені на нього обов'язки.
Обґрунтованість ухвали місцевого суду в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 сторонами не оскаржується.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої обвинуваченим апеляційної скарги, яка наполягала на її задоволенні, просили обрати обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, які згідно ст.12 КК є особливо тяжкими злочинами, а також наявність, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, введений на території країни воєнний стан, відсутність у обвинуваченого постійного джерела доходу та міцних соціальних зв'язків, а також обґрунтоване обвинувачення у вчиненні злочинів у сфері обігу наркотичних засобів з метою отримання прибутку у складі організованої групи, у зв'язку з чим він може повернутися до вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, оскільки Дніпропетровський регіон наразі є одним з регіонів України, де сконцентрована діяльність злочинних угрупувань наркоторговців, які у подальшому розповсюджують та збувають наркотичні засоби, психотропні речовини по усім регіонам України.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'яких запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинувачених під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для відмови у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, погоджується й суд апеляційної інстанції.
При цьому колегія суддів враховує положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення триває, по справі ще не допитано усіх свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою, зокрема, стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 21 грудня 2025 року включно та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'яких запобіжних заходів, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає обвинувачений, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК та відсутність підстав для продовження йому строку тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантовані статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Разом з тим, на переконання апеляційного суду, посилання обвинуваченого ОСОБА_8 на наявність у нього міцних соціальних зв'язків, родини, постійного місця проживання, чисельних захворювань, в тому числі ВІЛ 3 ступеню, не можуть бути безумовними підставами для скасування рішення місцевого суду та обрання стосовно нього більш м'яких запобіжних заходів, у вигляді домашнього арешту, оскільки це не спростовує висновків суду про те, що він може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
За приписами ч.3 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_8 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 жовтня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 23 жовтня 2025 року, якою, зокрема, продовжено строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 21 грудня 2025 року включно та альтернативою внесення застави у розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 151 400,00 грн - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4