Провадження № 11-кп/803/3042/25 Справа № 227/2557/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 62023050010003413 за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , та обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 28.07.2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Потсдам, Німеччина, громадянина України, з вищою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період на посаді номера обслуги 6 гранатометного відділення протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», раніше не судимого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, -
вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 28.07.2025 року ОСОБА_8 визнано винним у тому, що він достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
Солдат ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем військової служби призваному під час мобілізації, перебуваючи на посаді номера обслуги 6 гранатометного відділення протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , будучи обізнаним із порядком проходження, несення внутрішньої служби, порядком віддання, виконання наказів військовослужбовцями, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 30 серпня 2023 року близько 08 год. 30 хв., тобто в умовах воєнного стану, під час шикування особового складу зведеного підрозділу 7 механізованої роти НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати бойове розпорядження (наказ) командира 3 механізованого батальйону НОМЕР_3 окремої механізованої бригади військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_9 від 29 серпня 2023 року №4144 щодо вибуття для виконання бойового завдання, а саме посилення взводних опорних пунктів в районі н.п. Веселе, Очеретинської селищної громади Покровського району Донецької області по рубежу кут лісосмуги, лісосмуга вздовж вдсх., лісосмуга, лісосмуга, кут лісосмуги, із завданням - відбити наступ противника з напрямку: Веселе, Авдіївка, та не допустити його прориву в глибину оборони та сторони флангів, нанести противнику максимальних втрат, утримати підступи до північно - східної частини Авдіївки, чим створити сприятливі умови для оборони міста з терміном виконання до 11 год. 00 хв. 30 серпня 2023 року, який було доведено т.в.о. командира 7 механізованої роти військової частини НОМЕР_1 , лейтенантом ОСОБА_10 .
При цьому, вказаний наказ виданий в установленому Законом порядку, відповідною особою в межах наданих йому повноважень, зміст наказу не суперечить чинному законодавству, та не був пов'язаний з порушенням конституційних прав та свобод солдата ОСОБА_8 , не носив в собі явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього.
Умисне невиконання солдатом ОСОБА_8 наказу, потягло за собою підрив дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності.
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник адвокат ОСОБА_7 діючий в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати повністю та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 за всіма обвинуваченнями та визнати його невинуватим, кримінальне провадження стосовно нього закрити за відсутністю складу та події злочину, негайно звільнити з-під варти.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що обґрунтуванням доведеності вини, суд фактично доводить протилежне, а саме повну відсутність суб'єктивної та об'єктивної складової, як мали визначити діяння ОСОБА_8 , як злочинні.
Зауважує, що ОСОБА_8 ніколи не висловлював прямої непокори та ніколи не відмовлявся від виконання наказів та розпоряджень командування частини, фактично діяв в стані крайньої необхідності, обумовленої бажанням жити, через незадовільні умови проходження служби, нелюдське ставлення до честі та гідності, побиттям, незадовільним станом здоров'я, формальним складом ВЛК. Вказує, що в матеріалах провадження відсутні докази законності діяння ВЛК.
Звертає увагу, що зміст вироку дублюється з текстом повідомлення про підозру, всі твердження суду базуються на загальних тезах та безпідставних, необґрунтованих.
Наголошує, що всі докази, які надані стороною обвинувачення ґрунтуються на показаннях зацікавлених осіб, які перебувають в підпорядкуванні один від одного, або фахівцями, легітимність яких не підтверджується.
Зазначає, що надане стороною обвинувачення «бойове розпорядження» жодним чином не стосується обставин, що входить до предмета доказування, тобто є неналежним доказом. Винуватість ОСОБА_8 не можу ґрунтуватись виключно на підставі відповіді командира та показаннях його підлеглих. Суд першої інстанції має обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо сприймає під час судового розгляду або отримав в порядку ст. 225 КПК України, суд не вправі обґрунтовувати свої висновки показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, однак в даному випадку вказані норми закону порушено.
Стверджує, що висловлювання ОСОБА_8 не містять ознак відмови останнього від виконання наказу, а лише є повідомленням про незадовільний стан здоров'я, прямо відповідає Статуту ВСЗСУ. Вказана обставина підтверджується висновком лінгвістичної експертизи № 627-Е від 26.05.2025 року, яка не була предметом оцінки органом досудового розслідування, є новою обставино, яка спростовує об'єктивну сторону складу злочину, оскільки відсутній мовний акт прямої відмови від виконання наказу.
Наголошує, що в діях ОСОБА_8 відсутні ознаки об'єктивної сторони складу інкримінованого злочину, оскільки ознакою ч. 4 ст. 402 КК України є відкрита відмова від виконання наказу та визначає найбільш зухвалу форму невиконання, однак ОСОБА_8 , виконуючи вимог Статуту, зазначив, що він хворий, і що його стан може поставити під загрозу виконання наказу, його життя та життя та здоров'я побратимів, отже його повідомлення не є відмовою.
Звертає увагу, що з суб'єктивної сторони, злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, може бути вчинений лише з прямим умислом. При цьому, дії обвинуваченого спрямовані на реалізацію соціальних прав військовослужбовця, а саме на отримання медичної допомоги. Свідки підтвердили, що ОСОБА_8 відмовився виконувати бойове завдання через хворобливий стан здоров'я, хворобою спини. Сам, обвинувачений підтвердив, що раніше виконував бойові завдання, в цей раз відмовився вперше, саме через триваючий хворобливий стан, при проходженні ВЛК, належним чином не діагностовано стан ОСОБА_8 . Разом з цим, після повідомлення останнім про свій стан здоров'я, командуванням або правоохоронними органами не перевірено його стан здоров'я. Отже, злочинний намір у ОСОБА_8 відсутній.
На апеляційну скаргу захисту вид прокурора надійшли заперечення , в яких він відстоював законність та обґрунтованість прийнятого рішення, з задоволення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_8 без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, обвинуваченого ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та зазначив, що вирок суду є законним та обґрунтованим, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення за таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».
Однією із загальних засад кримінального провадження, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 7 та ст. 17 КПК, є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка визначає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Відповідно до положень статті 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно статей 85 та 86 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.ч. 1, 4 ст. 95 КПК показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.
Як убачається з матеріалів провадження, досудове розслідування, з'ясування обставин кримінального провадження та перевірка їх доказами проведені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Істотних порушень закону, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції не допущено, а висновки суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК, при зазначених у вироку обставинах відповідає матеріалам провадження та ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах.
Суд першої інстанції, у відповідності з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та пред'явленого обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального правопорушення, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 402 КК України, виклавши їх у вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів з зазначенням підстав, з яких приймає одні докази та відкидає інші, врахувавши при цьому позицію сторони захисту та надавши їм відповідну оцінку із викладеним обґрунтуванням.
Так, у вироку суду в обґрунтування висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, були наведені показання свідків, протоколи слідчих дій, речові докази, документи та експертні висновки.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, колегією суддів встановлено, що фактичні обставини кримінального правопорушення, зокрема перебування ОСОБА_8 на військовій службі, наявність законного наказу командира та невиконання цього наказу військовослужбовцем ОСОБА_8 не оспорюються, а зазначається на відсутність складу інкримінованого злочину через неможливість виконання наказу за станом здоров'я.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 в судовому засіданні в суді першої інстанції показав, що на момент оголошення наказу в нього було загострення його хронічного захворювання, про що він повідомив командиру. Зазначив, що не відмовлявся виконувати наказ, а лише не мав змоги за станом здоров'я, у разі надання медичної допомоги, мав намір виконати наказ.
Як на доведеність вини ОСОБА_8 , суд першої інстанції послався на показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , в присутності яких ОСОБА_8 відмовився виконувати наказ командира, пославшись на незадовільний стан здоров'я.
Додатково свідок ОСОБА_13 показав, що проводив медичний огляд ОСОБА_8 після відмови від виконання наказу, при цьому загострення або нових станів виявлено не було, а тому був придатний до виконання наказів. Підстав скеровувати 30 серпня 2023 року ОСОБА_8 на лікування не було.
Крім того, вина ОСОБА_8 підтверджується письмовими доказами, які досліджені судом першої інстанції, є належними та допустимими, а тому обґрунтовано покладені в основу вироку, зокрема:
копію військового квитка, ОСОБА_8 мобілізовано на особливий період 05 травня 2023 року, зараховано до військової частини НОМЕР_4 , де останній 28 травня 2023 року прийняв військову присягу;
витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24 липня 2023 року № 205 солдата ОСОБА_8 призначено на посаду номера обслуги 6 гранатометного відділення протитанкового взводу 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
витяг з бойового розпорядження командира НОМЕР_2 механізованого батальйону НОМЕР_3 окремої механізованої бригади військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_9 від 29 серпня 2023 року № 4144;
протокол огляду від 30 серпня 2023 року, диск для лазерних систем зчитування, на якому зафіксовано зачитування наказу приступити до виконання бойового розпорядження, після чого ОСОБА_8 повідомляє, що відмовляється від виконання бойового завдання за станом здоров'я;
копію довідки військово-лікарської комісії від 24 травня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_8 придатний до військової служби;
медичну характеристику від 11 серпня 2023 року, за висновком якої, через стан здоров'я потребує направлення на військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до несення військової служби;
довідку від 30 серпня 2023 року лікарем медичної роти в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_14 , солдат ОСОБА_8 оглянутий лікарем медичної роти. Діагноз: остеохондроз хребта, вертеброгеннаораколюмбалгія, придатний для виконання завдань за призначенням.
Крім того, судом першої інстанції досліджено ряд письмових доказів, наданих стороною захисту, щодо стану здоров'я ОСОБА_8 .
Колегія судів зауважує, що основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, є встановлений у Збройних Силах України, інших військах та військових формуваннях України порядок підлеглості в управлінні військами з метою забезпечення їхньої постійної боєготовності та боєздатності, нормального виконання військовими частинами та підрозділами покладених на них завдань. Додатковим факультативним об'єктом можуть бути безпека держави, власність, довкілля.
Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі.
Так, відповідно до п. 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Згідно з ч. 2 ст. 41 КК наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Відповідно до п. 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 КК, полягає у вчиненні діяння у вигляді відкритої відмови виконати законний наказ начальника (непокора), коли підлеглий відкрито та категорично заявляє, що не виконуватиме наказ, або у вчиненні іншого умисного невиконання наказу.
Склад цього кримінального правопорушення є формальним, тобто закінченим його слід вважати з моменту вчинення діяння, а саме з моменту відкритої відмови виконати наказ або з моменту умисного його невиконання.
Суб'єктивна сторона непокори характеризується виною у формі прямого умислу. Умисел на невиконання наказу може виникнути у винної особи як у момент отримання наказу, так і пізніше. Ставлення винного до наслідків непокори (ч. 2 ст. 402 КК) характеризуються, зокрема, і необережністю. Мотиви можуть бути різними і для кваліфікації цього кримінального правопорушення значення не мають.
Оцінивши зазначені у вироку докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні непокори, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненої в умовах воєнного стану, та правильно кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 402 КК.
Підстав вважати недопустимими докази у кримінальному провадженні, на підставі яких суд дійшов висновку про винність ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який його засуджено, апеляційний суд не знаходить, оскільки суд першої інстанції, згідно із положеннями ст. 94 КПК, під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Суд першої інстанції ретельно перевірив версію сторони захисту про неспроможність виконати ОСОБА_8 наказ командира через незадовільний стан здоров'я та не встановив підстав вважати, що існували будь-які перешкоди, які б об'єктивно унеможливлювали виконання ним бойового завдання.
Так, дослідженими медичними даними, встановлено, що ОСОБА_8 потребує оперативне втручання, як спосіб лікування, однак відсутні будь які відомості, що саме на момент оголошення наказу останній потребував ургентного лікування, яке б в свою чергу унеможливлювало виконання будь-якого завдання, в тому числі бойового.
З довідки військово-лікарської комісії від 24 травня 2023 року (військова частина НОМЕР_5 ) вбачається, що солдату ОСОБА_8 проведено медичний огляд гарнізонної ВЛК в/ч НОМЕР_6 із встановленням діагнозів та придатність до військової служби.
З медичної характеристики, складеної начальником медичної служби військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_15 та начальником медичного пункту 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_16 , вбачається, що ОСОБА_8 під медичним наглядом в/ч НОМЕР_1 з 19 травня 2023 року. За останньою медичною допомогою звертався 31 липня 2023 року (перебував на огляді у медичній роті в/ч НОМЕР_1 ).
Водночас, відповідно до листа голови військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних сил України від 19 липня 2023 року, наявні у ОСОБА_8 захворювання, які підтверджені медичними документами, відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України не є такими, що зумовлюють непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно з вимогами п. 1.1 Розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (в редакції на момент обстеження обвинуваченого), медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови).
Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду.
Згідно п.п. 6.35 розділу 6 Положення, у воєнний час лікування військовослужбовців має бути закінчене у військовому лікувальному закладі (солдатів, матросів, сержантів і старшин - у батальйонах (командах) видужуючих). У виняткових випадках військовослужбовцям може бути надана відпустка за станом здоров'я на 30 календарних днів. За постановою ВЛК відпустка за станом здоров'я може бути продовжена на такий самий строк, а за відповідних медичних показань - повторно продовжена ще на 30 календарних днів. Постанова ВЛК про продовження відпустки за станом здоров'я записується в книгу протоколів засідань ВЛК та в довідку ВЛК, на підставі якої була надана перша відпустка за станом здоров'я, і підписується головою, членами комісії (не менше двох), секретарем комісії та скріплюється гербовою печаткою.
Якщо після продовження відпустки за станом здоров'я військовослужбовець не може приступити до виконання службових обов'язків, то він оглядається ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби.
Відповідно до п. 6.11 розділу 6 Положення постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК (без затвердження).
Пунктом 20.3 глави 20 Положення передбачено, що за результатами медичного огляду військовослужбовців та інших контингентів ВЛК приймаються постанови із зазначенням у ній висновку: придатний, непридатний, потребує, обмежено придатний до військової служби, тимчасово непридатний, тощо.
Отже зміст довідки військово-лікарської комісії 24.05.2023 р. однозначно свідчить про те, що ОСОБА_8 за станом здоров'я мав можливість виконувати обов'язки військової служби і підстав для надання йому звільнень, відпусток чи направлення на додаткові обстеження або лікування відсутні.
Разом з цим, проходження медичного огляду за направленням медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 20 серпня 2023 року, яке видане ОСОБА_8 для проходження медичного огляду військово-лікарською комісією для визначення ступеня придатності до несення військової служби, не розпочато, ступеню придатності або не придатності не встановлено, а тому на момент надання бойового розпорядження, ОСОБА_8 був придатний до виконання бойового завдання. На момент медичного огляду, одразу після відмови виконувати розпорядження, неможливість виконувати бойове завдання за станом здоров'я, не встановлена.
Відповідно до вимог чинного законодавства, висновок про ступінь придатності військовослужбовця до військової служби встановлюється виключно рішенням військово-лікарської комісії за результатами медичного огляду особи.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи сторони захисту про неможливість виконання ОСОБА_8 бойового наказу через незадовільний стан здоров'я зводяться лише до суб'єктивної оцінки обвинуваченим стану свого здоров'я на момент події.
Колегія суддів констатує, що вказані захворювання ОСОБА_8 мав до моменту проходження ВЛК, яким встановлено його придатність до проходження військової служби. При цьому з урахуванням останнього звернення за медичною допомогою 31.07.2023 року, на момент оголошення наказу 30.08.2023 року не вбачалось різкого погіршення його стану здоров'я, а тому можна стверджувати, що ОСОБА_8 не бажав виконувати оголошене командиром бойове завдання та опираючись на свої захворювання послався на погіршення стану, яке саме в той період встановлено не було. Більш того, в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, що за час проведення досудового розслідування та судового розгляду, ОСОБА_8 проведене оперативне втручання або здійснене невідкладне лікування, щоб в свою чергу вказувало на погіршення його стану здоров'я.
Посилання сторони захисту на необґрунтованість висновків ВЛК та ЦВЛК, не може свідчити про неможливість ОСОБА_8 нести службу за станом здоров'я, оскільки вказані висновки не скасовані, шляхом оскарження в судовому порядку та не здійснене повторного ВЛК після проведення оперативного лікування, як це рекомендовано ЦВЛК.
Отже всі дії ОСОБА_8 свідчать саме про відмову виконувати наказ, оскільки не встановлено, що саме під час оголошення наказу, останній мав різке погіршення свого стану, а попереднім висновком ВЛК та подальшим медичним оглядом не встановлено такого стану здоров'я ОСОБА_8 , яке б унеможливлювало виконання бойового завдання.
Відмова ОСОБА_8 підтверджується не лише висловом, а його діями, оскільки останній не приступив до виконання наказу та не звернувся до медичної частини, до моменту, коли він дізнався про специфіку бойового завдання. В разі його поганого самопочуття та неможливості подальшого несення служби, він мав беззаперечну можливість звернутись до медичної частини ще до моменту оголошення наказу командира. При цьому, ОСОБА_8 не вказує, що йому стало зле саме під час оголошення наказу, підставі для відмови, які зазначив ОСОБА_8 перевірені лікарем та не виявлено підстав для надання ургентного направлення, отже посилання на стан здоров'я є завуальованим небажанням виконувати такий наказ командира, що є ознаками інкримінованого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
У зв'язку із викладеним, посилання сторони захисту на висновок судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, не спростовує вину ОСОБА_8 , оскільки останній має певні обов'язки несення служби та незалежно від мовного обороту, який використав ОСОБА_8 , по своїй суті, це є відкрита відмова виконувати наказ командира, більш того, як встановлено дослідженими доказами, ОСОБА_8 зазначив про свій незадовільний стан здоров'я саме після наказу командира приступити до виконання бойового розпорядження.
Крім того, як обґрунтовано зауважено судом першої інстанції, наданий суду висновок експерта містить істотні логічні суперечності, які не були усунуті експертом ОСОБА_17 під час допиту в судовому засіданні, яка надавала неоднозначні відповіді щодо того, чи є повідомлення ОСОБА_8 про неможливість виконати наказ відмовою.
Враховуючи викладене, оцінюючи сукупність досліджених доказів в їх взаємозв'язку з точки зору належності, допустимості, достовірності та достатності, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що вина ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 402 КК знайшла своє підтвердження в судовому засіданні, а апеляційні доводи про те, що вина обвинуваченого не доведена належними та допустимими доказами, є неспроможними та задоволенню не підлягають.
Будь-яких даних, які б свідчили про необ'єктивність, упередженість органів розслідування або суду під час апеляційного перегляд справи не встановлено.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «МорейраФеррейра проти Португалії», § 84).
З огляду на вищезазначене, судом першої інстанції з достатньою повнотою перевірено всі доводи обвинуваченого та його захисника в судовому засіданні, зроблено аналіз доказів. У своїх висновках суд навів мотиви, з яких взяв до уваги одні докази та відхилив інші та обґрунтовано дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, з чим погоджується й колегія суддів.
Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення ОСОБА_8 , отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, вимоги ст. ст. 65, 66 КК України, враховуючи спосіб вчинення умисного кримінального правопорушення, беззаперечне усвідомлення обвинуваченою суспільно-небезпечного характеру своїх дій та настання наслідків, особу обвинуваченого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, має постійне місце проживання, не одружений, за місцем служби характеризується як позитивно так і негативно, за попереднім місцем роботи і місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у психіатра не перебуває, колегія суддів вважає, що рішенням суду першої інстанції про призначення мінімальної міри покарання ОСОБА_8 , дотримані загальні засади призначення кримінального покарання, зокрема принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та відповідає ступеню тяжкості вчиненого діяння, буде справедливим за своїм видом і розміром, а також необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження нових злочинів.
Колегія суддів вважає таке рішення суду першої інстанції справедливим та достатнім для досягнення мети покарання, таким, що відповідає принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність, і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, та які є безумовною підставою для його скасування, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга захисника є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 370 КПК.
Апеляційний суд приходить до переконання, що підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції відсутні, а тому в задоволенні апеляційної скарги захисника та обвинуваченого необхідно відмовити, а вирок суду залишити без змін.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 409 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, колегією суддів не встановлено.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 404-405, 407, 408, 409, 418, 419, 424, 426 КПК України колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , та обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 28.07.2025 року стосовно ОСОБА_8 , - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а обвинуваченим, що знаходиться під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді