Справа № 953/20477/20
н/п 2/953/38/25
24 листопада 2025 року м.Харків
Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді- Лисиченко С.М.,
за участю: секретаря судових засідань - Кот Я.А.,
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в приміщенні Київського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чернишевська, 30», ОСОБА_8 про визнання недійсним договору,усунення перешкод у користуванні та здійсненні права власності спільним майном, -
Позивач звернувся до Київського районного суду м.Харкова з позовною заявою, у якій, після збільшення позовних вимог, прохає суд: визнати договір про поділ квартири, що є спільною частковою власністю від 13.12.2012, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. за реєстровим номером 1868, недійсним в частині переходу в приватну власність ОСОБА_5 приміщення 19а, площею 3,8 квм. в квартирі АДРЕСА_1 .; усунути перешкоди у користуванні позивача квартирним коридором, що розташований на 8 поверсі будинку АДРЕСА_2 і є спільним для входу у квартиру АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 з 8 поверху шляхом зобов'язання ОСОБА_4 звільнити незаконно зайняте та переобладнане у приміщення квартири АДРЕСА_3 , приміщення загального користування (позаквартирний коридор), площею 3,8 квм. на 8 поверсі за адресою: АДРЕСА_2 , за власний рахунок привести позаквартирний коридор, площею 3,8 кв.м. у первісний стан відповідно до технічної документації та розблокувати вхідні двері до квартири АДРЕСА_5 ; стягнути з ОСОБА_4 на його користь моральну шкоду у сумі 100 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_6 на підставі договору дарування від 28.11.2016. Співвласником у розмірі 1/2 частки є його батько - ОСОБА_9 , на підставі свідоцтва про право власності від 04.04.2008, виданого Київською районною радою у м.Харкові. Квартира АДРЕСА_6 має загальну площу 438,5 кв.м., житлову площу 256,8 кв.м і розташована на 7,8 та 9 поверхах. Відповідно до технічного паспорта, до приміщень 1-9 має вхід на 7 поверсі з приміщення сходів під'їзду, а до приміщень №10-16 восьмого поверху та приміщення дев'ятого поверху, має окремий вхід на 8 поверсі через коридор загального користування (поза квартирний коридор) з квартирою АДРЕСА_3 .
Зазначає, що 28.11.2016 у нього з батьком досягнуто згоди і укладено договір відповідно до умов якого вони визначили між собою порядок користування спільною квартирою АДРЕСА_4 таким чином, що приміщення квартири, що знаходяться на 7 поверсі з окремим входом - у користування батька позивача ОСОБА_10 , а приміщення, що знаходяться на 8 та 9 поверхах з окремим входом з 8 поверху - у його користуванні.
Приблизно у 2018 році він дізнався про те, що квартира АДРЕСА_3 розділена на дві квартири - АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 , з яких 14-а знаходиться саме на восьмому поверсі, і власники квартири АДРЕСА_3 шляхом незаконного приєднання спільного коридору загального користування, з якого відповідно до плану будинку і технічного паспорта квартири позивача були входи до квартири АДРЕСА_3 та його квартири АДРЕСА_4 , приєднали коридор загального користування площею 3,8 кв.м. до своєї квартири і зробили його частиною житлових приміщень квартири АДРЕСА_3 , позбавивши його квартиру виходу з 2-го та 3-го рівня приміщень квартири, що знаходяться на 8 та 9 поверсі, у тому числі і пожежного евакуаційного виходу. Окрім того, було проведено переобладнання нежитлового приміщення №19, яке відповідно до експлікації було більярдом, у кухню, а кладову №16 - у санвузол. Жодних пояснень з боку власника квартири АДРЕСА_3 він не отримав, на його прохання звільнити коридор загального користування і надати йому доступ до своєї власності - відповів категоричною відмовою.
Вказує, що 07.02.2020 він направив запит до ОСББ «Чернишевська 30», на який отримав відповідь у вигляді довідки, в якій зазначено, що вихід із квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 (2поверху) є спільним тамбуром і плата за користування цим приміщенням нікому не нараховується, оскільки в ОСББ «Чернишевського 30» плата за користування місцями загального користування не нараховується. Після отримання такої відповіді він звернувся 10.03.2020 до голови правління OСББ «Чернишевського 30» Лоткіну БВ з проханням застосувати до власника квартири АДРЕСА_3 а захід впливу щодо відновлення його прав як власника.
Зазначає, що власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_4 . Поділ квартири АДРЕСА_3 на квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 відбувся на підставі договору від 13.12.2012 (далі спірний договір). На момент укладення спірного договору квартири АДРЕСА_3 ії власниками на праві спільної часткової власності були ОСОБА_13 ( 44/100 частки) , ОСОБА_6 (34/100 частки на підставі договору купівлі - продажу від 05.10.2012) та ОСОБА_5 (22/100 на підставі договору купівлі - продажу від 11.10.2011. Як стало йому відомо після ознайомлення з витребуваними на підставі ухвали суду інвентарними справами на квартири АДРЕСА_7 та квартири АДРЕСА_6 , незаконне приєднання місця загального користування площею 3,8 кв.м., яке відповідно до технічної документації на будинок АДРЕСА_2 та інвентарних справ на квартири АДРЕСА_8 , був поза квартирним коридором, з якого передбачений вхід до квартир №. АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 з 8-го поверху, відбулося в момент укладання спірного договору .
Зазначає, що в результаті укладання спірного договору відбулась державна реєстрація власності ОСОБА_14 на квартиру АДРЕСА_1 , до складу якої було, всупереч нормам цивільного законодавства, включено місце загального користування - поза квартирний коридор на 8-мy поверсі, площею 3,8 кв.м, який зазначений у спірному договорі як приміщення 19a.
Вважає, що спірний договір суперечить актам цивільного законодавства: статтям 382,369 ЦК України, статті 53акону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 19 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства 3 питань житлово- комунального господарства України від 18.06.2007 №55 ( в редакції, що дія на час укладання спірного договору); Державних будівельних норм України А.2.2-3-2014 "Склад та 3мicт проектної документації на будівництво"; Державних будівельних норм України « Будинки і споруди: Житлові будинки. Основні положення. ДБН В.2.2-15-2005» розділу 4 «Пожежна безпека» пункту 4.1 Статуту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чернишевськогo 30».
Крім того, спірний договір порушує його права як власника квартири АДРЕСА_4 та співвласника приміщення загального користування багатоквартирного житлового будинку, будівельні та пожежні норми з огляду на те, що відповідачі, самовільно влаштувавши з коридору загального користування тамбура,(відповідно до ДБН В.12-15.2005 Тамбур - прохідний простір між дверима, призначений для захисту від проникнення холодного повітря, диму і запахів при вході до будинку, у сходовуiTку або інші приміщення) собі підсобне приміщення квартири АДРЕСА_3 , тим самим позбавивши його виходу/входу до його квартири АДРЕСА_4 , порушив не тільки його права як власника квартири та співвласника допоміжного приміщення багатоквартирного будинку, а й вимоги будівельних та пожежних норм. При цьому згоду на вчинення таких дій відповідачу або 3-тій особі Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Чернишевськогo 30», він у жодній формі не надавав.
Вважає, що КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» незаконно, з порушенням вимог Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово- комунального господарства України від 18.06.2007 №55 ( в редакції, що діяла на час укладення спірного договору), Державних будівельних норм України А.2.2-3-2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво", ДБН В.2.2-15-2005розділ 4 «Пожежна безпека», ст.100,152 Житлового Кодексу, Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою КМУ від 08.10.92 №572 ( п.1.4.Умови і порядок переобладнання, перебудови, перепланування будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень), виготовило технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 з урахуванням перепланування та приєднання приміщення загального користування, зазначивши його як приміщення АДРЕСА_9 , а приватний нотаріус ХМНО Звєрєв АМ. не перевірив чи визнано право власності на приміщення 19а за ОСОБА_15 в передбачений законом спосіб і чи відповідають документи, подані сторонами правочину вимогам діючого цивільного законодавства України.
З огляду на те, що спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку, вважає, що спірний договір в силу положень ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України в частині переходу права власності на приміщення АДРЕСА_9 , яке є фактично місцем загального користування, є недійсним. При цьому зазначає, що відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
А отже, зазначає, що власник квартири АДРЕСА_3 незаконно заволодів місцем загального користування, що є спільною власністю власників квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 (колишньої єдиної квартири АДРЕСА_1 , не отримавши на це згоду ані власників квартири АДРЕСА_4 , ані згоди загальних зборів ОСББ «Чернишевського 30», вчинив переобладнання та перепланування квартири АДРЕСА_3 без дозволу виконавчого комітету Київської районної ради у м.Харкові відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент такого перепланування квартири АДРЕСА_3 , порушив вимоги будівельних та пожежних норм шляхом позбавлення трьох рівневої квартири АДРЕСА_4 виходу/входу з 8 поверху. Вищезазначені дії відповідача призвели до того, що він не має змоги зробити ремонтні роботи в належній йому 1/22 частині квартири АДРЕСА_10 , оскільки у зв'язку з визначенням порядку користування квартирою АДРЕСА_4 з іншим співвласником - ОСОБА_9 , який займає 7 поверх, проводити ремонт через 7 поверх він не має можливості. В результаті він вимушений був укласти Договір оренди житлового приміщення за адресою АДРЕСА_11 з громадянкою ОСОБА_16 , додатково нести витрати на оплату орендованого житла та комунальних послуг, як орендованого житлового приміщення так i частини кв. АДРЕСА_6 . Окрім того, його намагання спонукати відповідача ОСОБА_4 та його матір ОСОБА_5 , яка була попереднім співвласником квартири АДРЕСА_3 і приймала участь у її поділі, звільнити поза квартирний коридор і надати йому доступ до його квартири, супроводжувалися погрозами та образами з боку ОСОБА_17 , навіть поданням заяви до правоохоронних органів з їхнього боку. Всі цi не правомірні дії завдають йому душевних страждань, бо він вимушений мешкати в орендованій квартирі, нести значні матеріальні витрати щодо утримання власності, якою він позбавлений можливості користуватися завдяки протиправним і незаконним діям відповідача. Окрім того він позбавлений можливості розпорядитися своєю часткою в квартирі АДРЕСА_4 , оскільки без окремого виходу він не може її продати чи зробити ремонт та проживати там. Розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями відповідачів він оцінює у сумі 100 000 грн.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 01.02.2021 прийняти до розгляду та відкрити загальне позовне провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою. З метою виконання вимог ч.1 ст.189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі.
11.03.2021 представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Подус М.О. подано відзив на позов, з змісту якого вбачається, що відповідно до діючого цивільного законодавства договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. В даному випадку позивач та його батько в 2016 році домовилися між собою про порядок користування приміщеннями квартири, уклавши договір в простій письмовій формі. За таких обставин поділу майна в натурі не відбулося, а відтак у позивача відсутні правові підстави стверджувати, що порушуються саме його права власності на квартиру,оскільки конкретні приміщення квартири в натурі у його власність не виділені, а знаходяться в користуванні. Укладений між позивачем ОСОБА_3 та ОСОБА_9 договір щодо конкретного користування квартирою АДРЕСА_6 є двостороннім і не має жодних правових наслідків для третіх осіб, що не є сторонами такого договору, зокрема відповідача ОСОБА_4 . Вищевикладене свідчить про те, що твердження про порушення права власності позивача ОСОБА_3 є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.
Вказує, що набувши право власності і підписавши зазначений вище договір користування квартири від 28.11.2016, позивач ОСОБА_3 не міг не знати про те, що на думку сторін вказаного договору до приміщень квартири АДРЕСА_4 має існувати окремий вхід з 8-го поверху будинку АДРЕСА_2 . Також, до позовної заяви додано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_4 , виданий 21.02.2008 ОСОБА_9 , на плані 8-го поверху якого передбачений окремий вхід до квартири. Таким чином, ОСОБА_9 , як первісний власник квартири, а з 28 листопада 2016 року і позивач ОСОБА_3 , як співвласник частки, знали і не могли не знати, що квартира яка є в їх власності не відповідає технічному паспорту. Позивач зазначає, що про те, що нібито власники квартири АДРЕСА_3 приєднали коридор загального користування до своєї квартири та унеможливили, за його твердженням, вхід до квартири АДРЕСА_4 , він дізнався в 2018 році. Tим самим позивач стверджує, що принаймні 2 роки у нього пішло на те, щоб встановити відсутність передбаченої техпаспортом вхідної двері до частини квартири, яка знаходиться у його користуванні. При цьому, коли саме в 2018 році (місяць, день), від кого, при яких обставинах позивач дізнався про ймовірне порушення його прав в позовній заяві не зазначено. Про ймовірне порушення свого права позивач міг довідатися 28 листопада 2016 року, коли він набув у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 і підписав договір користування цією квартирою, який передбачає окремий вхід до тієї частини квартири, що знаходиться в його користуванні. Враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_3 з 27 грудня 2013 року, відомості про це внесені Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та є відкритими та загальнодоступними, про особу, яка нібито порушила його права, позивач ОСОБА_3 міг довідатися також безпосередньо в листопаді 2016 року. Taким чином, перебіг позовної давності для звернення ОСОБА_3 із даним позовом почався 28 листопада 2016 року і позовна давність сплила 28 листопада 2019 року. Жодних відомостей щодо зупинення чи переривання перебігу позовної давності позовна заява ОСОБА_3 не містить. Проте, позовна заява у даній цивільній справі була подана 09 грудня 2020, тобто більш ніж через рік після спливу позовної давності. У зв'язку із викладеним відповідач просить застосувати до позову ОСОБА_3 наслідків спливу позовної давності, як підстави для відмови в позові. З огляду на зазначене прохає застосувати до вимог позивача наслідки спливу позовної давності та відмовити з цих підстав у задоволенні позову.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_4 відповідно статті 41 Конституції України та положень Цивільного кодексу України набув права власності на квартиру, володіє, користується та розпоряджається нею. При цьому як власник ОСОБА_4 володіє, користується та розпоряджається виключно тими приміщеннями, що входять до складу об'єкту нерухомого майна (ізольованої квартири), яка належить йому на праві власності - площею 95,2 кв.м. Оплата комунальних послуг за весь час, коли він є власником - з грудня 2013 року відповідачем здійснюється за площу 95,2 кв.м.
Що стосується переобладнання приміщень належної відповідачеві квартири АДРЕСА_12 , яке було відповідно до експлікації більярдом, у кухню, a кладову №16 - у санвузол), то відповідно до статті 152 ЖК УРСР виконання власником робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об'єкта в експлуатацію не потребується. Також вважає, що позивачем не зазначено, чим порушені його права переобладнанням кімнат у квартирі, яка належить відповідачеві на праві власності.
Щодо інших приміщень (спільного майна) багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_2 , відповідач ОСОБА_18 є співвласником на праві спільної сумісної власності відповідно до ч.2 ст. 382 ЦК України і користується він ними нарівні та спільно з іншими мешканцями цього будинку. Позивач стверджує, що відповідачем нібито було чи то захоплено чи то приєднано якийсь поза квартирний коридор на восьмому поверсі. Проте, позивачем не зазначено ані площу, ані номер цього приміщення на плані будинку, ані його конкретного розташування. Тобто з позовної заяви неможливо ідентифікувати приміщення, щодо якого власне і поданий позов і яке нібито «захопив» відповідач. Більш того, з відповіді ОСББ «Чернишевського 30» без дати і номера від 07.02.2020 також не вбачається про яке приміщення йде мова, зазначено про те, що «оскільки вихід з квартири АДРЕСА_3 i квартири АДРЕСА_4 (2-го поверху) є спільним тамбуром і плата за користування цим приміщення нікому не нараховується». При цьому також не зазначено ані площу, ані номер цього приміщення, не додано жодних інших відомостей, що дозволяють ідентифікувати приміщення. За таких обставин з позовної заяви взагалі не вбачається, щодо якого конкретного приміщення поданий позов. Водночас не додано жодних доказів того, що відповідач ОСОБА_4 . неправомipно заволодів або користується якимись приміщеннями в житловому будинку АДРЕСА_2 , окрім безпосередньо квартири АДРЕСА_3 , яка належить йому на праві власності на підставі договору дарування від 27.12.2013. Позов в цій частині ґрунтується виключно на твердженнях позивача, та непідтверджений жодними доказами.
Вказує, що а момент укладення договору про поділ квартири АДРЕСА_3 її власниками на права спільної часткової власності були ОСОБА_13 (44/100 частки), ОСОБА_6 (34/100 частки) та ОСОБА_5 (22/100 частки). Обґрунтовуючи незаконність, на його думку, дій власників квартири АДРЕСА_3 позивач посилається на «Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженою наказом Міністерства з питань житлово - комунального господарства України від 18.06.2007 № 55,яка визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна (далі - об'єкти нерухомого майна), крім земельних ділянок, та застосовується бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, повинен був бути Висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна. Проте, при укладенні вищенаведеного договору про поділ майна сторони власники керувалися технічними можливостями поділу квартири, які були викладені у відповідному висновку б/н, виданому 05.12.2012 Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», що вбачається безпосередньо з тексту договору на який посилається позивач. Таким чином, посилання позивача на порушення вимог вищевказаної Інструкції є хибним.
Зазначає, що решта доводів позивача зводиться до порушень вимог Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», державних будівельних норм і правил, які на думку позивача мають місце внаслідок нібито «захоплення» відповідачем якогось приміщення в житловому будинку АДРЕСА_2 . Оскільки вищевикладені доводи у відзиву свідчить про те, що факт такого захоплення позивачем недоведений, та вбачається, що відповідач ОСОБА_4 користується виключно своєю власністю набутою на законних підставах, то доводи позовної заяви в цій частині не є обґрунтованими. З цих же підстав не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення моральної шкоди.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 16.04.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимоги щодо предмету спору ОСОБА_9 . Витребувано з КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» Харківської міської ради належним чином засвідчені копії інвентарних справ на квартири АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_6 . Витребувано у ОСОБА_4 договір про поділ квартири, що є спільною частковою власністю від 13.12.2012, посвідчений ПН ХМНО Звєрєвим А.М. за реєстровим номером 1868. Долучено до матеріалів справи копії рахунків на сплату комунальних послуг та довідку до акту МСЕК.
31.05.2021 на виконання ухвали суду надійшли від КП № Харківське міське бюро технічної інвентаризації « Харківської міської ради копії інвентарних справ на квартири АДРЕСА_13 .
09.09.2021 на адресу суду надійшла заява від представника позивача - адвоката Бондаренко Н.В. про збільшення позовних вимог.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського районного суду м.Харкова, 20.09.2021 змінено склад суду та визначено головуючу суддю у справі: Лисиченко С.М. (на підставі Рішення Вищої ради правосуддя №1976/0/15-21 від 14.09.2021 «Про звільнення ОСОБА_19 з посади судді Київського районного суду м.Харкова у відставку»).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23.09.2021 цивільну справу за вказаним позовом прийнята до провадження судді Київського районного суду м. Харкова Лисиченко С.М. Призначено підготовче судове засідання.
За клопотанням сторін розгляд підготовчого судового засідання неодноразово відкладався.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, строк дії якого на даний час продовжений.
У період воєнного стану, відповідно до статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», повноваження судів не можуть бути припинені, а частина друга статті 26 зазначеного Закону передбачає, що скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
Для врегулювання даного питання 24.02.2022 Рада суддів України (далі - РСУ) прийняла ряд важливих та актуальних рішень “Щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану у зв'язку зі збройною агресією з боку рф».
02.03.2022 РСУ опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з них такі основні: відкладати розгляд справи (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, оскільки велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи чи не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя;) справи, які не є невідкладними, розглядати лише за наявності письмової згоди на це усіх учасників судового провадження; роз'яснювати громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із воєнними діями та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції; для цього учасники справи мають заявити про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
З огляду на зазначене, а також за клопотаннями сторін, зокрема сторони відповідача, розгляд справи неодноразово відкладався.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 11.03.2024 прийняти до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Бондаренко Наталії Валеріївни про збільшення позовних вимог. Підготовче провадження у цивільній справі - закрито. Призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою Київського районного суду м.Харкова залучено до участі у справі правонаступника третьої особи ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_8 .
У судовому засідання представник позивача - ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та прохала задовольнити, посилаючись на підстави, зазначені у заявах по суті справи.
У судовому засідання представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_20 у задоволені позовних вимог прохав відмовити, посилаючись на підстави, зазначені у заявах по суті справи.
Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_21 у судове засідання повторно не з'явилися, про час та день розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі. Правом на подання відзиву не скористалися. Заяв, клопотань не подавали.
Третя особа ОСОБА_8 у судове засідання не з'явилася, про час , день та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову не заперечує.
Представник третьої особи ОСББ « Чернишевського 30» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не відомі.
Суд, заслухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові пояснення у справі, документи, оцінивши їх у сукупності, встановив таке.
Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості №435624374 від 16.07.2025 власниками шестикімнатної квартири АДРЕСА_14 є: 1\2 частки - ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право власності бн, видане 04.04.2008 Київської районною у м.Харкові радою; 1\2 частини - ОСОБА_3 на підставі договору дарування №2524, виданий 28.11.2016 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Юдіною О.С.
Відповідно даних технічного паспорту квартира АДРЕСА_6 розташована на 7,8 та 9 поверхах будинку. До приміщень №1-9 має вхід на 7 поверсі будинку з приміщення сходів під'їзду, а до приміщень №10-16 восьмого поверху будинку та приміщення дев'ятого поверху, має окремий вхід на 8 поверсі будинку через коридор загального користування (позаквартирний коридор) з квартирою АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, оскільки не спростовано сторонами, що 28.11.2016 між позивачем та його батьком, ОСОБА_9 досягнуто згоди та укладено договір, відповідно до умов якого сторони визначили між собою порядок користування спільною квартирою АДРЕСА_6 таким чином, що приміщення квартири, що знаходяться на 7 поверсі з окремим виходом - у користуванні ОСОБА_9 , а приміщення квартири, що знаходяться на 8 та 9 поверхах з окремим виходом з 8 поверху - у користуванні позивача ОСОБА_3 .
Згідно даних свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , видане 18.11.2024 першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис №14224.
Відповідно даних витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №79568872 після смерті ОСОБА_9 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Юдіною О.С. 17.12.2024 заведена спадкова справа №73459579. Даних щодо отримання свідоцтва про право на спадщину, в тому числі щодо належної померлому частки квартири АДРЕСА_6 , матеріали справи не містять.
Згідно даних свідоцтва про право власності на нерухоме майно Серія НОМЕР_2 , видане 27.01.2005 Київською районною радою м.Харкова на підставі розпорядження голови Київської районної ради м.Харкова від 26.01.2005 за №83 та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №6356313 від 28.01.2005 ОСОБА_22 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_15 .
Відповідно даних договору дарування квартири від 23.06.2006, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є.В., зареєстрований в реєстрі за №2116, ОСОБА_23 подарував ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_16 . Квартира розташована на 7-9 поверсі 9-ти поверхового цегляного будинку та складається з восьми жилих кімнат житловою площею 252,1 кв.м, загальною площею 444,9 кв.м.
Згідно даних витягу з реєстру права власності на нерухоме майно КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №35228396 від 20.08.2012 8-ми кімнатна квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності: 22/100 частин - ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу №2241 від 11.10.2011, посвідчений ПНХМО Звєрєвим А.М.; 78/100 частин - ОСОБА_13 на підставі дубліката договору дарування №2116 від 23.06.2006, посвідчений ПНХМНО Горішнім Є.В., дублікат видано 22.06.2011, реєстраційний №2029.
Відповідно даних договору купівлі-продажу квартири від 05.10.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М., зареєстрований в реєстрі за №1561, ОСОБА_13 від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 23.06.2006 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є.В. реєстровий №2118 діє ОСОБА_22 , продав ОСОБА_6 приміщення №11 площею 28.2 кв.м., №12 житловою площею 64.1 кв.м., №13 площею 2.2 кв.м., №14 площею 2 кв.м., №18-а площею 14.4 кв.м., №20 площею 4 кв.м., №21 площею 34.6 кв.м., №22 площею 3,3 кв.м. - загальною площею 152.8 кв.м., житловою площею -64.1 кв.м. у квартирі АДРЕСА_1 , що складає 34/100 частини вказаної квартири.
Квартира в цілому складається з восьми кімнат. Площа квартири становить: загальна-444,9 кв.м., житлова- 252,1 кв.м. Власнику 22/100 частин вказаної квартири, ОСОБА_5 , відомо про продаж вказаної частини квартири.
З матеріалів інвентаризаційної справи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 72937/9438 квартири АДРЕСА_1 вбачається, що 18.10.2012 до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» звернулася ОСОБА_5 із заявою про підготовку матеріалів про поділ квартири АДРЕСА_1 на дві самостійні квартири АДРЕСА_3 та АДРЕСА_3 .
Листом вих№31 від 20.11.2012 ОСББ «Чернишевського30», за підписом голови правління - Валяєва Є.Г., повідомив стосовно питання перепланування квартири АДРЕСА_1 таке. Житлове приміщення №19, площею 31.7 кв.м., було переобладнане у кухню - вітальню, площею 31.7 кв.м. Житлове приміщення №17, площею 25.6 кв.м., було розділено перегородкою на житлове приміщення площею 19.9 кв.м, та коридор площею 5.3 кв.м. Місто загального користування - коридор, площею 3.8 кв.м., між жилим приміщенням №19 площею 31.7 кв.м. та коридором №15 площею 3.5 кв.м., було приєднано до квартири АДРЕСА_3 . У зв'язку з цим, ОСББ «Чернишевського 30» не заперечує щодо проведення переобладнання у квартирі АДРЕСА_3 та приєднання місця загального користування - коридору площею 3.8 кв.м.
Разом з цим, стороною позивача надано суду відповідь ОСББ «Чернишевського 30» вих.№23/06-1 від 23.06.2025 на адвокатський запит №01/10 від 10.06.2025, зі змісту якої вбачається, що відповідно до технічного плану будинку, а саме 8 поверху першої секції будинку АДРЕСА_2 , передбачено вихід з квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 на сходову клітину через загальний коридор площею 3.8 кв.м., який є нежитловим приміщенням. Усі приміщення будинку, що знаходяться поза приміщеннями квартир власників, такі як сходові клітини, коридори між квартирами, сходи, підвал та інше є місцями загального користування співвласників будинку, є майном об'єднання і знаходяться у їх спільній власності відповідно до Статуту ОСББ «Чернишевського 30». Відповідно до Статуту до виключної компетенції загальних зборів членів об'єднання належить питання про використання об'єктів, що перебувають у спільній власності членів об'єднання та прийняття рішень про передачу в оренду об'єктів , які перебувають у спільній власності членів об'єднання фізичним і юридичним особам. Отже, Статутом ОСББ не передбачена можливість передавання місць загального користування у власність членів ОСББ. Питання щодо передачі об'єктів, що перебувають у спільній власності членів об'єднання у користування фізичним та юридичним особам, приймаються на загальних зборах і оформлюється Рішенням таких зборів, а отже, таке погодження не може бути оформлено довідкою за приписом голови правління ОСББ.
Що питання приєднання місця загального користування позаквартирного коридору 3.8 кв.м. на 8 поверсі секції 1, що згідно плану поверху розташований між виходами з квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 повідомляють, що ані протоколу загальних зборів щодо розгляду цього питання, ані Рішення загальних зборів щодо погодження такої дії в ОСББ « Чернишевського 30» немає, а отже це питання на загальні збори не виносилося. В Статуті зазначено, що правління здійснює керівництво поточною діяльністю об'єднання і воно має право приймати рішення з усіх питань діяльності об'єднання за винятком тих, які належать до виключної компетенції загальних зборів Правління \ виконавчим органом і підзвітне загальним зборам.
Зазначені у відповіді факти не спростовані сторонами та підтверджуються, зокрема положенням Статуту ОСББ» Чернишевського 30» та даними технічного паспорту на багатоверховий будинок квартирного типу літ.»А-9» за адресою: АДРЕСА_2 . Паспорт виготовлений за матеріалами інвентаризаційної справи 06.03.2020, за станом обстеження -03.03.2004.
Крім того, з матеріалів інвентаризаційної справи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 72937/9438 квартири АДРЕСА_1 вбачається таке.
Листом КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» від 05.12.2012 повідомлено ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_24 повідомлено, що до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» надійшла заява від ОСОБА_5 , ОСОБА_25 , ОСОБА_6 з проханням видати витяг для договору поділу сумісного майна співвласників квартири АДРЕСА_1 . По матеріалам інвентаризаційної справи встановлено, що квартира АДРЕСА_1 -7 ми кімнатна, загальною площею 424,1 кв.м., житловою - 214.7 кв.м., розташована на 7,8,9 поверсі 9-ти поверхового будинку по праву власності зареєстрована за ОСОБА_26 - 44/100 частин на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. 23.06.2006 реєстраційний №2116; ОСОБА_5 - 22/100 частини на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Звєрєвим А.М. 11.10.2011 реєстраційний №2241; ОСОБА_6 - 34-100 частин на підставі договору купівлі-продажу від 05.10.2012, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Звєрєвим А.М. реєстраційний №1561.
Обстеженням від 13.11.2012 встановлено, що:
приміщення №1-10, №1а, балкон, частина лоджії - загальною площею 183.4 кв.м., житловою -103.1 кв.м. знаходяться у користуванні ОСОБА_7 та складають 62/100 частин, приміщення №11-14, 18а,20,22, балкон, частина лоджії, тераса загальною площею 145.6 кв.м., житловою -64.1 кв.м., які знаходяться у користуванні ОСОБА_6 та складають 38\100 частини на ізольовану квартиру АДРЕСА_1 ;
приміщення №15-19,19-а загальною площею 95.2 кв.м., житловою -47.5 кв.м. - ізольовані, з окремим санвузлом, кухнею, входом, які знаходяться у користуванні ОСОБА_5 та складають ізольовану квартиру АДРЕСА_3 .
Згідно даних договору поділу квартири від 13.12.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. та зареєстрований в реєстрі за №1868 вбачається, що ОСОБА_13 , який постійно мешкає в США від імені якого на підставі довіреності, посвідченої 23.06.2006 приватним нотаріусом ХМНО Горішнім Є.В. реєстровий №2118 діє ОСОБА_22 та ОСОБА_6 (далі -Співвласник-1), та ОСОБА_5 (далі - Співвласник-2), далі разом Сторони, уклали договір про таке.
Сторони домовилися про поділ у натурі належної їм на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_1 . Згідно Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно №3660958, виданого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», у зв'язку з уточненням при поточній інвентаризації загальна площа складає 424,1 кв.м., житлова -214.7 кв.м., кількість кімнат-7.
Співвласникам-1 належить 78/100 частин квартири на підставі дублікату договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горішнім Є.В. 23.06.2006 за реєстровим №2116, виданий приватним нотаріусом ХМНО Горішним Є.В. 22.06.2011, реєстровий №2029, право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 20.07.2011, витяг про державну реєстрацію прав №30679243, виданий КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 20.07.2011, реєстраційний №9717815, номер запису 74673 в книзі 1; ОСОБА_6 34/100 частин квартири на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. 05.10.2012, реєстровий №1561, право власності зареєстровано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», витяг №35841985 від 10.10.2012, реєстраційний номер 9717815, номер запису 74673 в книзі 1.
Співвласнику -2 належить 22/100 частин квартири на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. 11.10.2011, реєстровий №2241, право власності зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.10.2011, витяг про державну реєстрацію прав №31693447, виданий КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 18.10.2011, реєстраційний №9717815, номер запису 74673 в кизі1.
Згідно з відомостями, викладеними у висновку б/н, виданого Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 05.12.2012 щодо технічної можливості поділу квартири, існує технічна можливість поділу в натурі квартири таким чином:
- у фактичному володінні та користуванні Співвласників-1 знаходяться та можуть бути виділені в натурі, ОСОБА_27 : приміщення №1-10, №1а, балкон, 1/2 частина лоджії - загальною площею 183,4 кв.м., житловою - 10311 кв.м, що складають 62/100 частини квартири АДРЕСА_3 ; ОСОБА_6 : приміщення №11-14, АДРЕСА_17 , балкон, 1/2 частина лоджії, тераса загальною площею 145,6 кв.м., житловою - 64,1 кв.м, що складає 38/100 частин квартири АДРЕСА_3 ;
- у фактичному володінні та користуванні Співвласника -2 знаходяться та можуть бути виділені в натурі: приміщення №15-19, 19а загальною площею 95,2 кв.м., житловою - 47,5 кв.м. ізольовані, з окремим санвузлом, кухнею, входом та складають ізольовану квартира АДРЕСА_3 .
Зазначене майно, яке знаходяться у володінні та користуванні в кожного із Сторін, має окремі входи, приміщення спільного користування відсутні.
Поділ квартири припиняє спільну часткову власність на нього між Співвласниками - 1 та Співвласником -2.
За цим договором в приватну спільну часткову власність переходить: ОСОБА_27 : приміщення №1-10, №1а, балкон, 1/2 частина лоджії - загальною площею 183,4 кв.м., житловою - 103,1 кв.м, що складають 62/100 частини квартири АДРЕСА_3 , вартістю 745800 гривень 00 копійок; ОСОБА_6 : приміщення №11-14. АДРЕСА_17 , балкон, 1/2 частина лоджії, тераса загальною площею 145,6 кв.м., житловою - 64,1 кв.м., що складає 38/100 частин квартири АДРЕСА_3 , вартістю 576300 гривень 00 копійок, та являє собою самостійний об'єкт нерухомого майна - ізольовану квартиру;
в приватну власність ОСОБА_5 переходить: приміщення №15-19, 19а загальною площею 95,2 кв.м., житловою - 47,5 кв.м. - ізольовані, з окремим санвузлом, кухнею, входом та складають ізольовану квартира АДРЕСА_3 , вартістю 372900 гривень 00 копійок, та являє собою самостійний об'єкт нерухомого майна - ізольовану квартиру.
Володіння, користування та розпорядження квартирами в подальшому буде здійснюватися кожною із Стороною самостійно.
Кожна із Сторін самостійно несе витрати з експлуатації, управління, утримання та збереження, сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) щодо належного їй йому на праві приватної квартири.
Право власності на виділені об'єкти нерухомого майна виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Право власності на нерухоме майно має бути зареєстровано у відповідному вповноваженому органі відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України.
В матеріалах інвентаризаційної справи наявна заява ОСОБА_22 про виготовлення двох самостійних технічних паспортів на квартиру АДРЕСА_1 згідно договору поділу квартири від 13.12.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М. та зареєстрований в реєстрі за №1868.
З матеріалів інвентаризаційної справи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №72937/9438 квартири АДРЕСА_1 та інвентаризаційної справи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» №22786280 квартири АДРЕСА_6 вбачається, що приміщення 19-а на момент укладення договору купівлі-продажу 22/100 квартири АДРЕСА_1 від 11.10.2011 не існувало і приміщення, яке зазначається у договорі поділу квартири від 13.12.2012, як приміщення №19-а, є місцем загального користування - коридором, площею 3.8 кв.м., між приміщенням №19 та 15 квартири АДРЕСА_3 та є тамбуром (коридором), з якого були виходи до квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 .
Відповідно даних договору дарування від 27.12.2013, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим, зареєстрований в реєстрі за №1741, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартиру АДРЕСА_1 . Квартира складається з двох кімнат, площа квартири становить: загальна-95.2 кв.м., житлова-47.5 кв.м.
Згідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості №435628955 від 16.07.2025 вбачається, що власниками двокімнатної квартири АДРЕСА_18 є ОСОБА_4 . Правова підстава - договір дарування №1741, виданий 27.12.2013 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М.
Також вбачається, що попереднім власником квартири була ОСОБА_5 . Правова підстава реєстрації права власності - договір про поділ квартири №1868 від 13.12.2012, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Звєрєвим А.М.
Відповідно даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек,єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомості №43626681 від 16.07.2025 вбачається, що власниками двокімнатної квартири АДРЕСА_1 є: 1\2 частини ОСОБА_28 ; 1\2 частини ОСОБА_29 .
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
У статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та статтю 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
Згідно з частинами першою-другою статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено, що:
«відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.
Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Суди не встановили, чи є спірне приміщення нежитловим, бо зі стадії проектування житлового будинку призначалося для торговельних потреб непромислового характеру, чи використовувалося воно як самостійний об'єкт нерухомості, а відтак чи є допоміжним».
Отже, визначальним у спорах за позовами співвласників багатоквартирного будинку або ОСББ, що представляє інтереси всіх співвласників, щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинку є визначення правового режиму такого майна, тобто чи належить воно до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, а також чи порушені права та інтереси співвласників, зокрема, якщо таке приміщення або його частину передано у приватну власність, то чи здійснена така передача за згодою співвласників.
Верховний Суд у постановах від 18 липня 2018 року у справі №916/2069/17, від 22 січня 2020 року у справі № 461/4181/18 (провадження №61-15919св19) зазначив, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
У постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №915/1096/18, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі №904/1040/18, від 15 травня 2019 року у справі №906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі №914/843/17 зроблено висновок, що допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов'язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.
Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб'єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.
В межах розгляду даної справи судом встановлено, що площа квартири АДРЕСА_1 була збільшена на 3.8 кв.м. за рахунок приєднання нежитлового приміщення АДРЕСА_9 , яке є місцем загального користування - коридором, з якого були виходи до квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 (квартири позивача). Надалі, за договором поділу вказаної квартири від 13.12.2012, в приватну власність ОСОБА_5 перейшли приміщення №15-19,19а загальною площею 95,2 кв.м., житловою - 47,5 кв.м. - ізольовані, з окремим санвузлом, кухнею, входом та які складають ізольовану квартира АДРЕСА_3 .
Разом з цим, матеріали справи не містять дозвільних документів на зайняття нежитлового приміщення №19-а, яке є місцем загального користування - коридором, з якого були виходи до квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 , розташовані на АДРЕСА_19 , а також доказів того, що таке зайняття відбулося за згодою інших співвласників багатоквартирного будинку, зокрема рішення загальних зборів членів ОСББ «Чернишевського 30» або протокол загальних зборів щодо розгляду цього питання.
Зазначені факти підтверджуються матеріалами інвентаризаційних справ КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» квартир АДРЕСА_20 , а також даними відповіді ОСББ «Чернишевського 30» вих.№23/06-1 від 23.06.2025 на адвокатський запит №01/10 від 10.06.2025.
Отже, суд доходить висновку, що ОСОБА_13 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які були станом на 2012 рік власниками квартири АДРЕСА_3 , самовільно зайняли коридор загального користування - нежитлове приміщення АДРЕСА_21 , за рахунок якого відбулося збільшення площі належної їм квартири. Та надалі, за договором поділу вказаної квартири від 13.12.2012, без дозволу співвласників багатоквартирного будинку, вирішили питання про поділ квартири АДРЕСА_3 у натурі шляхом передачі у власність ОСОБА_5 частину приміщень, зокрема самовільний зайнятий коридор загального користування - нежитлове приміщення №19-а, які складають ізольовану квартира АДРЕСА_3 .
Встановивши, що дозвіл на зайняття спірного коридору та подальшу передачу його у приватну власність ОСОБА_5 на підставі договору поділу було надано без згоди інших співвласників багатоквартирного будинку, зокрема без прийняття відповідного рішення загальними зборами ОСББ «Чернишевського 30» чи оформлення протоколу про розгляд цього питання, суд доходить висновку, що укладення відповідачами зазначеного договору про поділ квартири здійснено з порушенням вимог статті 369 ЦК України та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
У зв'язку із зазначеним, суд доходить висновку, що спірний коридор, який є місцем загального користування, вибув із власності співвласників будинку всупереч їх волі. Тому, відповідно до статей 203, 205 та 215 ЦК України, правочин щодо поділу квартири в частині переходу права власності на спірний коридор до ОСОБА_5 є недійсним.
Крім того, суд зазначає, що фактичне зменшення площі місць загального користування за рахунок збільшення площі квартири АДРЕСА_3 , частина якої після поділу (кв. АДРЕСА_3 ) у 2012 році перейшла у власність ОСОБА_5 , а у 2013 році - ОСОБА_4 на підставі договору дарування, порушує права позивача як співвласника будинку в можливості користування спільним майном. Таке втручання, крім того, суперечить положенням статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», згідно з якою спільне майно не може бути виділене в натурі. Тому права позивача, який з 2016 року є співвласником спірного коридору, на володіння спільним майном порушено, а отже, вони підлягають судовому захисту. А тому доводи сторони відповідача ОСОБА_4 в цій частині суд не бере до уваги.
Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає таке.
За змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік можливих способів захисту цивільних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб наведено в частині другій цієї статті. Крім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, передбаченим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Усі законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням того, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права при здійсненні судового провадження залежить від змісту суб'єктивного права, характеру його порушення та здатності такого способу відновити порушене право (усунути або компенсувати наслідки порушення).
У кожній справі, виходячи зі змісту обґрунтування позовних вимог, пояснень позивача тощо, суд має встановити, якого саме результату позивач прагне досягти. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам процесу в реалізації їхніх прав. Це передбачає, зокрема, надання позовним вимогам належної правової інтерпретації, а не лише буквального тлумачення.
Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду, що підтверджується висновками, викладеними у її постановах від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц, від 04.07.2023 у справі №233/4365/18, від 03.04.2024 у справі №917/1212/21.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав для відмови у судовому захисті цивільного права чи інтересу: необґрунтованість позовних вимог, зловживання матеріальними правами, обрання неналежного способу захисту або сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №761/42030/21 та від 11.12.2023 у справі №607/20787/19).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує право на справедливий судовий розгляд, тобто можливість ініціювати судовий процес для захисту своїх цивільних прав та отримати ефективний і реальний судовий захист.
При оцінці належності обраного позивачем способу захисту суд враховує його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, ЄСПЛ у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» («Chahal v.The United Kingdom», заява № 22414/93, п. 145) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (дивитись рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» («Afanasyev v. Ukraine», заява № 38722/02, п. 75)).
Однак ці висновки треба розуміти як обов'язок суду не допустити прийняття судового рішення, яке утворює зазначені складності у його виконанні. Але це не означає підставу відмови у задоволенні позову особи, чиї права порушені. Тобто висновок суду про обрання позивачем неефективного (неналежного) способу захисту порушеного права не має зводитись до відмови позивачу у позові, якщо суд встановить, що порушення права позивача дійсно мало місце (постанова Верховного Суду від від 15.11.2023 у справі № 592/11227/20).
Суд повинен визначити, яку саме вимогу по суті (а не за формою) заявляє позивач, і залежно від цього застосувати відповідні норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини (постанова Верховного Суду від 25.05.2025 у справі №922/3727/19).
Визнання правочину недійсним, припинення дії, що порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення, є способами захисту цивільних прав та інтересів (ч.2 ст.16 ЦК України).
Держава забезпечує рівний захист прав усіх власників. Власник має право звернутися до суду для запобігання можливому порушенню свого права (ст.386 ЦК України) та витребувати своє майно від особи, яка незаконно ним заволоділа (ст.387 ЦК України).
Вибір між речово-правовими та зобов'язальними способами захисту залежить від характеру порушення, правового статусу сторін та конкретних обставин справи.
Речово-правові способи захисту, одним із яких є віндикація (статті 387, 388 ЦК України), ґрунтуються на праві власності як абсолютному праві, що діє щодо необмеженого кола осіб.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав запису про державну реєстрацію цього майна за позивачем, якщо воно було зареєстроване за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №362/2707/19).
Водночас застосування такого способу захисту, як віндикація, можливе лише у разі, якщо у відповідному майні виділені частки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №362/2707/19).
Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі № 592/11227/20 звернув увагу на те, що законодавство не передбачає, що може бути лише один ефективний та належний спосіб захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За певних законодавчих умов, якщо визнання правочину недійсним (зокрема, договору купівлі-продажу) не є обов'язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих статтею 388 ЦК України, то це ще не означає, що таке визнання правочину недійсним не може бути самостійним не менш ефективним способом захисту, якщо він відповідно до умов законодавства призводить до досягнення мети - захисту права та/або інтересу, зокрема, повернення законному власнику у титульне володіння його нерухомого майна.
У межах розгляду цієї справи суд встановив, що спірний коридор, який є місцем загального користування та забезпечує виходи до квартир АДРЕСА_3 і АДРЕСА_22 , належав на праві спільної сумісної власності всім співвласникам будинку. У 2012 році він був переданий на підставі спірного договору про поділ майна у власність ОСОБА_5 без згоди всіх співвласників.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що цей правочин є недійсним у частині переходу права власності на спірний коридор до ОСОБА_5 та відповідно до статті 216 ЦК України такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. А отже, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).
Враховуючи положення частини 1-2 статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відповідно до яких спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю, і співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна, суд доходить висновку, що застосування такого речового-правового способу захисту як віндикція, неможливо. Належним та ефективним способом захисту прав позивача, як співвласника спірного коридору, є визнання недійсними договорів у частині переходу права власності на спірний коридор до ОСОБА_5 та надалі ОСОБА_4 , який на час розгляду справи є також співвласником спірного коридору.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №200/6203/19, який, з урахуванням висновків Верховного Суду у постановах від 19.12.2018 у справі №461/7753/16-ц та від 06.11.2019 у справі №522/668/13-ц, зазначив:
« відмовляючи у задоволенні позову, суди, крім іншого, виходили із того, що позивачем не заявлено вимогу про витребування майна, однак не врахували, що спір виник щодо частини приміщення, дозвіл на приєднання якої до загальної площі квартири ОСОБА_3 був наданий оспорюваним рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради від 21 листопада 2003 року № 853, та яку на час розгляду справи приєднано до загальної площі суміжної квартири сім'ї Спіциних. Суди не врахували, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або визначену частку у праві власності на майно, а не його частину;
одночасно суди зробили висновок про необґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки: позбавлення відповідачів права власності на житло після спливу 30 років відкритого користування ним не відповідає критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції; перепланування та приватизація спірної квартири здійснювалась із дотриманням процедури, визначеної чинним законодавством, погоджувалось із житлово-експлуатаційною організацією, яка була балансоутримувачем будинку, і органом місцевого самоврядування, що узаконив всі зміни, а ОСББ будинку АДРЕСА_2 створено лише 20 серпня 2015 року;
суди не врахували, що визначальним у спорах за позовами співвласників багатоквартирного будинку або ОСББ, що представляє інтереси всіх співвласників, щодо захисту прав на спільне майно багатоквартирного будинку є визначення правового режиму такого майна, тобто чи належить воно до допоміжного приміщення в структурі житлового будинку, а також чи порушені права та інтереси співвласників, зокрема, якщо таке приміщення або його частину передано у приватну власність, то чи здійснена така передача за згодою співвласників;
суди встановили, що площа квартири відповідачів була збільшена за рахунок частини приміщення електрощитової, яка є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку, а тому розпорядження таким приміщенням є неможливим без згоди усіх власників квартир будинку. Проте суди не з'ясували, чи здійснено перепланування квартири з приєднанням до неї частини допоміжного приміщення будинку, яке належало на праві спільної сумісної власності співвласникам будинку, за їх згодою. За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог.».
Стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти, інше майно та майнові права боржника, у тому числі ті, що перебувають у інших осіб або належать боржнику від інших осіб.
Частина 1 статті 60 цього Закону визначає порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі. Під час виконання рішень про передачу предметів виконавець вилучає їх у боржника та передає стягувачу, складаючи акт передачі. У разі знищення предмета складається акт про неможливість виконання, а у разі відсутності предмета - виконавчий документ повертається стягувачу.
Таким чином, повернення майна у фактичне володіння особи здійснюється у порядку виконавчого провадження згідно з положеннями Закону.
Відповідно до абзаців 2 і 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» скасування рішення державного реєстратора або документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію, тягне припинення відповідних речових прав. Одночасно проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав у стані, що існував до спірної реєстрації, при цьому дата і час первинної реєстрації залишаються незмінними.
Отже, хоча позивач у даній справі не заявляв вимоги про визнання недійсним договору дарування №1741 від 27.12.2013, на підставі якого до ОСОБА_4 перейшло право власності на спірний коридор, суд вважає за необхідне визнати зазначений договір недійсним у частині приміщення №19-а. Це зумовлено тим, що зазначений договір є похідним від первісного неправомірного набуття права власності на спірний коридор за договором поділу майна, який суд визнав недійсним.
Виконання приписів частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності судового рішення про визнання недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію, забезпечить відновлення реєстраційного підтвердження права володіння відповідним майном його співвласників, зокрема позивача.
Про те, що визнання судом недійсними договорів відчуження нерухомого майна є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру прав, зазначено у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №712/4755/21 та від 13.02.2024 у справі №910/2592/19.
Підлягають також задоволенню позовні вимоги у частині зобов'язання ОСОБА_4 звільнити незаконно зайняте та переобладнане у склад квартири АДРЕСА_3 спірне приміщення загального користування, привести його у первісний стан відповідно до технічної документації та розблокувати вхідні двері до квартири АДРЕСА_5 .
Такий спосіб захисту є ефективним, оскільки позивач як співвласник спірного коридору, який вибув зі спільної сумісної власності співвласників будинку, звертаючись до суду з даним позовом, має дві мети: відновити фактичне володіння майном; відновити реєстраційне підтвердження права володіння ним.
Зазначене свідчить про виконуваність судового рішення як щодо фактичного повернення майна у володіння співвласника, так і щодо відновлення реєстраційного підтвердження його права володіння цим майном шляхом визнання договору поділу квартири та договору дарування недійсними у частині переходу права власності на спірний коридор.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не спричиняє недійсності інших його частин або правочину в цілому. Відтак застосування зазначеного способу захисту жодним чином не порушує прав останнього власника квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_4 , який набув її на підставі договору дарування, тобто безоплатного правочину.
Щодо позовних вимог в частині стягнення із відповідача ОСОБА_4 на користь позивча моральну шкоду у сумі 100 000 грн., суд зазначає таке.
Так, позивач обґрунтовує цю вимогу тим, що власник квартири АДРЕСА_3 незаконно заволодів місцем загального користування, яке є спільною власністю власників квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_3 (колишньої єдиної квартири АДРЕСА_1 . Зазначається, що відповідач не отримав на це ані згоди власників квартири АДРЕСА_4 , ані рішення загальних зборів ОСББ «Чернишевського 30». Позивач вважає, що відповідач здійснив переобладнання та перепланування квартири АДРЕСА_3 без дозволу виконавчого комітету Київської районної ради у м.Харкові, без дотримання чинних на момент перепланування вимог законодавства, а також порушив будівельні та пожежні норми шляхом позбавлення трирівневої квартири АДРЕСА_4 виходу/входу з 8-го поверху.
На думку позивача, такі дії відповідача призвели до неможливості проводити ремонтні роботи у належній йому 1/2 частині квартири АДРЕСА_10 . Оскільки доступ через 7-й поверх, який займає інший співвласник- ОСОБА_9 , є неможливим, позивач був змушений орендувати житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_11 , що спричинило додаткові витрати на оренду та оплату комунальних послуг як орендованого житла, так і належної йому частини квартири АДРЕСА_4 .
Позивач також зазначає, що його спроби домогтися від відповідача ОСОБА_4 та його матері ОСОБА_5 , яка була попереднім співвласником квартири АДРЕСА_3 і брала участь у її поділі, звільнити коридор загального користування та надати йому доступ до квартири супроводжувалися погрозами та образами. Крім того, на нього була подана заява до правоохоронних органів. Усе це, зі слів позивача, завдало йому душевних страждань, оскільки він змушений проживати в орендованій квартирі, нести значні витрати на утримання власності, якою фактично позбавлений можливості користуватися через протиправні дії відповідача. Також він позбавлений можливості розпоряджатися своєю часткою у квартирі АДРЕСА_4 , оскільки без окремого виходу не може її продати, відремонтувати або проживати в ній.
Розмір моральної шкоди, завданої незаконними діями ОСОБА_4 , позивач оцінює у 100 000 грн. Вимог про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_5 позивач не заявляє.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування маральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я ; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала (стаття 1167 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 216 ЦК України якщо у в'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитки та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
У межах розгляду справи судом установлено, що у 2012 році співвласники квартири АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_30 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ,самовільно зайняли коридор загального користування (нежиле приміщення № 19-а) та включили його до складу квартири. Надалі, на підставі договору поділу квартири від 13.12.2012, спірне приміщення було передане ОСОБА_5 , а у 2013 році - подароване ОСОБА_4 .
Суд дійшов висновку, що договір поділу квартири в частині передачі спірного коридору є недійсним, у зв'язку з чим такий правочин не створює жодних правових наслідків, зокрема щодо переходу права власності на відповідне приміщення до ОСОБА_4 .
Разом із тим матеріали справи не містять доказів того, що вибуття спірного коридору у 2012 році з володіння власника квартири АДРЕСА_4 , частину якої позивач набув лише у 2016 році, стало наслідком протиправних або винних дій саме ОСОБА_4 . Судом не встановлено такого факту, а сторона позивача не подала доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем будь-яких неправомірних дій, що могли б спричинити завдання позивачеві моральної шкоди чи заподіяти йому душевні страждання, на які він посилається.
Крім того, суд установив, що ОСОБА_4 не був стороною правочину поділу квартири, який визнано недійсним. Відтак він не може нести відповідальність за його наслідки відповідно до частини другої статті 216 ЦК України, оскільки ця норма передбачає наслідки недійсності правочину виключно для його сторін.
У зв'язку з відсутністю доказів протиправної поведінки з боку відповідача, а також причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача ОСОБА_4 та заявленою моральною шкодою, підстави для задоволення вимоги про її стягнення відсутні.
Стороною відповідача ОСОБА_4 подано заяву про застосування позовної давність до заявлених вимог.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлено спеціальну позовну давність, зокрема частина друга статті 258 ЦК України передбачає річну позовну давність для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Обчислення позовної давності здійснюється за загальними правилами обчислення строків, визначеними статтями 252-255 ЦК України.
Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України свідчить, що для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про його вчинення. Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 464/5089/15. Зазначена норма передбачає презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, у зв'язку з чим обов'язок доказування моменту, з якого позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права, покладається саме на позивача. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 332/534/22, для визначення початку перебігу позовної давності значення має не лише фактична обізнаність особи, а й її об'єктивна можливість знати про порушення.
Суд також ураховує позицію Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, щодо недопустимості ототожнення негаторного позову, до якого позовна давність не застосовується, з позовом про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням норм законодавства, до яких застосовується загальний строк позовної давності.
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Водночас позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути поновлена. Проте частина п'ята статті 267 ЦК України передбачає можливість захисту порушеного права у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Обов'язок доведення поважності таких причин покладається на позивача, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 6.43, 6.44 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 20.09.2011 у справі «Юкос проти Росії» та від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» наголосив, що інститут позовної давності спрямований на забезпечення юридичної визначеності та остаточності правовідносин, а також запобігання порушенню прав відповідачів внаслідок розгляду справи, у якій докази могли бути втрачені або спотворені через значний плином часу.
Суд зазначає, що правила про позовну давність застосовуються лише тоді, коли доведено існування порушеного суб'єктивного права. За відсутності порушення права або за відсутності самого права підставою для відмови в позові є необґрунтованість заявлених вимог, а не пропуск строку позовної давності.
Як установлено судом, частина позовних вимог є доведеними, зокрема вимоги про визнання договору поділу квартири недійсним у частині переходу права власності на спірний коридор до ОСОБА_5 та повернення зазначеного майна до спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.
Разом із тим договір поділу квартири, за яким спірний коридор загального користування був переданий у власність ОСОБА_5 , укладено 13.12.2012. З матеріалів інвентаризаційної справи КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» № 72937/9438 вбачається, що 18.10.2012 ОСОБА_5 звернулася із заявою про підготовку документів для поділу квартири АДРЕСА_3 , а листом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чернишевського 30» від 20.11.2012 підтверджено факт приєднання коридору площею 3,8 кв. м до зазначеної квартири.
Судом встановлено, що 28.11.2016 позивач набув у власність частину квартири АДРЕСА_4 . Цього ж дня між позивачем та його батьком ОСОБА_9 , який є співвласником цієї квартири, був укладений договір, яким сторони визначили порядок користування квартирою АДРЕСА_4 таким чином, що приміщення сьомого поверху перебувають у користуванні ОСОБА_9 , а приміщення восьмого та дев'ятого поверхів - у користуванні позивача.
Згідно з технічним паспортом, приміщення восьмого поверху квартири АДРЕСА_4 мають окремий вхід саме через спірний коридор, який на момент набуття позивачем права власності вже був приєднаний до квартири АДРЕСА_3 .
Отже, суд доходить висновку, що станом на 28.11.2016 спірний коридор уже вибув зі спільної сумісної власності співвласників будинку, зокрема власника квартири АДРЕСА_4 . Позивач за таких обставин об'єктивно не міг не знати про це, оскільки доступ до частини квартири, що належала йому, здійснювався виключно через зазначений коридор.
З позовом позивач звернувся лише 09.12.2020, тобто через чотири роки після того, як мав об'єктивну можливість дізнатися про порушення свого права, та вже після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності.
Доказів того, що він дізнався про наявність спірного договору лише у 2018 році, суду не надано, і матеріали справи таких доказів не містять. Позивач не зазначив конкретних обставин та часу, коли йому нібито стало відомо про порушення прав. Доказів поважних причин пропуску строку позовної давності позивач не навів, відповідного клопотання не подав.
З огляду на наведене, а також враховуючи те, що позивач не довів наявності поважних причин пропуску встановленого законом строку позовної давності, суд доходить висновку про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності та відмови у задоволенні позовних вимог у частині вимог про визнання договору поділу квартири недійсним щодо переходу права власності на спірний коридор, а також у частині повернення зазначеного майна у володіння співвласників.
Суд розподіляє судові витрати відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81,89, 141, 259, 263, 264-265, 280-284, 289, 351, 352, 354,355 ЦПК України суд,-
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чернишевська, 30», ОСОБА_8 про визнання недійсним договору,усунення перешкод у користуванні та здійсненні права власності спільним майном.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
позивач: ОСОБА_3 , РНОПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_23 ;
відповідачі: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_24 ;
ОСОБА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_24 ;
ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_25 ;
ОСОБА_13 , РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_26 ;
треті особи:
ОСОБА_8 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_23 ;
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Чернишевського 30», код ЄДРПОУ:34017258, адреса: м.Харків, вул.Чернишевська,30,.
Суддя - С.М. Лисиченко