25 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 400/7448/24
адміністративне провадження № К/990/46968/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №400/7448/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 в частині ненадання відповідного часу для відпочинку у кількості 225 днів пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції у період з 15 жовтня 2016 року по 05 листопада 2016 року, з 13 грудня 2016 року по 20 лютого 2017 року, з 13 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року та пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення у період з 30 квітня 2018 року по 24 червня 2018 року, з 30 липня 2018 року по 22 жовтня 2018 року, з 01 червня 2019 року по 01 серпня 2019 року, з 09 вересня 2019 року по 26 листопада 2019 року, з 05 липня 2020 року по 27 вересня 2020 року, з 22 жовтня 2020 року по 25 січня 2021 року, з 11 лютого 2021 року по 29 березня 2021 року, з 08 грудня 2021 року по 24 січня 2022 року, з 07 лютого 2022 року по 24 лютого 2022 року та пропорційно дням виконання службових обов'язків під час участі у заходах з забезпечення оборони України у місті Маріуполь у період з 24 лютого 2022 року до моменту потрапляння в полон збройних формувань російської федерації 12 квітня 2022 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за ненадання відповідного часу для відпочинку у кількості 225 днів пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у проведенні Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення Антитерористичної операції, забезпеченні її проведення і захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції у період з 15 жовтня 2016 року по 05 листопада 2016 року, з 13 грудня 2016 року по 20 лютого 2017 року, з 13 квітня 2018 року по 30 квітня 2018 року та пропорційно дням виконання службових обов'язків у вихідні, святкові та неробочі дні під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення у період з 30 квітня 2018 року по 24 червня 2018 року, з 30 липня 2018 року по 22 жовтня 2018 року, з 01.06.2019 по 01.08.2019, з 09 вересня 2019 року по 26 листопада 2019 року, з 05 липня 2020 року по 27 вересня 2020 року, з 22 жовтня 2020 року по 25 січня 2021 року, з 11 лютого 2021 року по 29 березня 2021 року, з 08 грудня 2021 року по 24 січня 2022 року, з 07 лютого 2022 року по 24 лютого 2022 року та пропорційно дням виконання службових обов'язків під час участі у заходах з забезпечення оборони України у місті Маріуполь у період з 24 лютого 2022 року до моменту потрапляння в полон збройних формувань російської федерації 12 квітня 2022 року у розмірі грошового забезпечення станом на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (12 липня 2024 року).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
14 листопада 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №400/7448/24. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Скаржник у тексті касаційної скарги вказує, що у такій категорії справ не має висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що за змістом відповідає пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Разом з тим, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права щодо застосування якої відсутній такий висновок.
Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Однак у касаційній скарзі скаржником чітко не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду та який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі, у взаємозв'язку з посиланням на пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд звертає увагу скаржника, що обґрунтування без чіткої вказівки на норму права (пункт, частину, статтю) щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, не може вважатись належним виконанням вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
З огляду на викладене, Верховний Суд уважає, що скаржником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, скаржником не зазначено.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року справу №400/7448/24 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження необхідно наводити та обґрунтовувати, як виключні підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України так і загальні підстави передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі №400/7448/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур