25 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 520/5701/24
адміністративне провадження № К/990/46652/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Смоковича М.І., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі за ОСОБА_1 до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області про скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з адміністративним позовом до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області (далі - відповідач), в якому просив скасувати Рішення Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 22.12.2023 № 1922-VIII «Про умови оплати праці тимчасово виконуючого обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в 2024 році», яким протиправно призначено тимчасово виконуючому обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області Валерію Лєушину щомісячну заробітну плату в розмірі 7 (семи) допустимих розмірів посадового окладу молодшої медичної сестри III тарифного розряду Єдиної тарифної сітки вищезазначеного закладу охорони здоров'я з 01.01.2024 по 31.12.2024 в межах оплати праці на 2024 рік.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2024, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а враховуючи, що вимоги позивача стосуються здійснення оплати праці тимчасово виконуючого обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги, а тому належить до юрисдикції Барвінківського районного суду Харківської області в порядку цивільного судочинства.
Постановою Верховного Суду від 30.04.2025 хвала Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2024 скасувати, а справу № 520/5701/24 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу для продовження розгляду, Верховний Суд виходив з того, що суди попередніх інстанцій у цій адміністративній справі не встановили сферу дії оскаржуваного рішення Міськради в контексті впливу на права та обов'язки позивача, не дослідили наявності порушеного права позивача та, відповідно, обґрунтованості підстав звернення останнього до суду, дійшли передчасних висновків про відмову у відкритті провадження у справі оскільки спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження у цій адміністративній справі, розгляд і вирішення справи вирішено здійснювати одноособовим складом суду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.11.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що предметом спору у справі є трудові відносини ОСОБА_2 з відповідачем як працівника та роботодавця щодо його трудової діяльності як тимчасово виконуючого обов'язки директора КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області. Водночас, позивачем не доведено, що оскаржуваним рішенням Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області від 22.12.2023 № 1922-VIII «Про умови оплати праці тимчасово виконуючого обов'язки директора комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Барвінківської міської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в 2024 році» порушені його права або інтереси, які підлягають судовому захисту у зв'язку із прийняттям вказаного рішення, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 , звернувся до Верховного Суду з цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За частиною першою статті 328 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи наявність загальної підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладені у постановах.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
Разом з тим скаржником не зазначено ані постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, ані висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах.
За змістом касаційної скарги скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.04.2025 у цій же справі, якою ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 про відмову у відкритті провадження та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2024 були скасовані, а справа № 520/5701/24 направлена до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду, на виконання якої судом першої інстанції відкрито спрощене позовне провадження та розглянуто спір по суті з ухваленням рішення, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності порушеного права позивача, яке підлягало б судовому захисту.
При цьому під час вирішення спору судами попередніх інстанцій враховані висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 822/3345/17, відповідно до яких у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення суб'єкта владних повноважень, яке безпосередньо порушує права, свободи чи законні інтереси позивача, а також у постановах Верховного Суду від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, від 22.10.2020 у справі № 359/630/19, відповідно до яких судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, і таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
У цьому взаємозв'язку необхідно зазначити, що за усталеною практикою Верховного Суду основною метою позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб'єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору.
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та/або охоронюваних законом інтересів з боку суб'єкта владних повноважень, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо особа не довела факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, це не має самостійного правового значення.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 30.10.2019 у справі № 316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11.11.2020 у справі № 640/19903/19, від 26.07.2021 у справі № 420/2068/19, від 28.11.2022 у справі № 826/11325/17.
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у вищенаведених постановах.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
За доводами касаціної скарги скаржник також посилався на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування законодавства про повноваження місцевого самоврядування у питанні оплати праці керівників комунальних закладів норми права у подібних правовідносинах.
Однак ці посилання в касаційній скарзі наведені без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження за частиною четвертою статті 328 КАС України.
Водночас серед виключних випадків, які створюють підстави касаційного оскарження за частиною четвертою статті 328 КАС України, передбачено пункт 3, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати в чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зазначена касатором норма права, щодо (не)правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто предметом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність формування висновку Верховного Суду щодо таких норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Також на обґрунтування загальних підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на частину першу статті 353 КАС України, відповідно до якої підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
По-перше, ці посилання в касаційній скарзі наведені без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження за частиною четвертою статті 328 КАС України.
По-друге, предметом касаційного оскарження за цією касаційною скаргою визначено рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції за наслідками його перегляду.
Скаржник у касаційній скарзі, серед іншого, зауважив, що у відповідності до статті 296 КАС України розгляд справи № 520/5701/24 проведений за його відсутності.
У зв'язку з цим Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, постановлено розгляд і вирішення справи здійснювати одноособовим складом суду в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи. Вказана форма судового провадження не передбачає проведення судового засідання та повідомлення учасників про дату розгляду справи, розгляд справи здійснюється судом виключно за наявними у справі матеріалами.
Касаційна скарга не містить доводів про те, що ця справа не могла бути розглянута в спрощеному провадженні без виклику учасників.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Суд звертає увагу, що пункт 2 частини п'ятої статті 328 КАС України містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.
Скаржник зазначає, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього, учасника справи, який подає касаційну скаргу, з тієї причини, що витрати з місцевого бюджету в умовах воєнного стану має актуальне значення для жителів громади, тобто ця діяльність повинна бути законною та прозорою для суспільства.
Поняття значний суспільний інтерес є оціночним, оскільки кожна справа становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для кожного учасника справи. Втім, Верховний Суд виходить з того, що справа становитиме значний суспільний інтерес, якщо результат її перегляду прямо або опосередковано матимуть вплив на забезпечення реалізації системи гарантій права на справедливий суд, та, як наслідок, визначення змісту та обсягу прав, свобод чи законних інтересів невизначеного кола осіб.
Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Із змісту оскаржуваних рішень слідує, що суди попередніх інстанцій відмовили скаржнику у задоволенні позову з мотивів відсутності порушеного права, яке підлягало б судовому захисту, а висновки судів обох інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, а скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи.
Оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, прийняті у справі, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів попередніх інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених частиною 4 та пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року у справі за ОСОБА_1 до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області про скасування рішення.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько М.І. Смокович А.Г. Загороднюк