25 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/595/25
Провадження № 22-ц/4815/1328/25
Головуючий у Рівненському районному суді
Рівненської області: суддя Гнатущенко Ю.В.
Ухвалу суду першої інстанції постановлено
(повним текстом) 21 липня 2025 року
в м. Рівне Рівненської області
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курганської Олени Вікторівни на ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 21 липня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Державна інспекція архітектури та містобудування України, Городоцька сільська рада Рівненського району Рівненської області; про усунення загрози пошкодження майна та перешкод в користуванні майном,
У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернулася в Рівненський районний суд Рівненської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору,: Державна інспекція архітектури та містобудування України, Городоцька сільська рада; про усунення загрози пошкодження майна та перешкод в користуванні майном.
25 лютого 2025 року ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 03 квітня 2025 року.
22 березня 2025 року ОСОБА_1 отримала копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію позову з додатками.
03 квітня 2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату для надання їй можливості скористатися правничою допомогою та укладення відповідного договору.
У підготовчому судовому засіданні 06 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Курганська О.В. просила суд відкласти розгляд справи та усно вказувала про продовження строку для подання відзиву. Судом було роз'яснено положення Цивільного процесуального кодексу України щодо продовження та поновлення процесуального строку на подачу заяв по суті справи.
07 липня 2025 року до суду подано зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання усунути перешкоди, загрозу пошкодження та перешкоди у користуванні майном ОСОБА_1 , а саме житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованої з істотними порушеннями господарської будівлі «сарай-гараж-літня кухня» літ. Б на земельній ділянці з кадастровим номером 5624687400:02:007:0050 за адресою: АДРЕСА_1 .
Одночасно представник відповідача просила поновити строк для подання зустрічної позовної заяви як такого, що пропущений з поважної причини, оскільки 23 червня 2025 року їй стало відомо, що позивач в судовому засіданні відмовилася від підписання узгодженої між сторонами мирової угоди.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 21 липня 2025 року відмовлено представнику відповідача у поновленні строку для подання зустрічної позовної заяви як такого, що пропущений з поважних причин, оскільки 23 червня 2025 року їй стало відомо, що позивач в судовому засіданні відмовилася від підписання узгодженої між ними мирової угоди.
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання усунення загрози пошкодження та перешкоди у користуванні житловим будинком шляхом знесення самочинно збудованої з істотними порушеннями господарської будівлі повернуто заявнику.
Роз'яснено ОСОБА_1 її право на звернення до суду в загальному порядку.
Ухвала суду першої інстанції вмотивована тим, що зазначені відповідачем обставини поважності причини пропуску строку з зустрічним позовом не є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії по пред'явленню зустрічного позову у встановлений законом строк. Крім того, зазначено про те, що спільний розгляд цих позовів є недоцільним, адже спричинить затягування розгляду справи та не відповідатиме завданню цивільного судочинства, а саме своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. При цьому суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке переважає над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Не погоджуючись із ухвалою суду та вважаючи її незаконною, необґрунтованою, постановленою із порушенням норм матеріального та процесуального права, представник ОСОБА_1 - адвокат Курганська О.В. оскаржила її в апеляційному порядку.
З огляду на стадію розгляду справи, права особи на правничу допомогу, обставин щодо наміру укладення мирової угоди, строк на подання зустрічної позовної заяви пропущений з поважної причини, про що подавалось вмотивоване клопотання відповідно до вимог ст. 127 ЦПК України.
На думку заявника, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо недоцільності розгляду позовних вимог за первісним та зустрічним позовами з мотивів неможливості їх взаємного зарахування, оскільки вона вважає, що зустрічний позов відповідає умовам та вимогам, встановленим ст. 193 ЦПК України. При цьому його розгляд із первісним позовом є доцільним та призведе до вирішення усіх спірних питань між сторонами та процесуальної економії часу.
З наведених підстав просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню, і направити справу для продовження розгляду до Рівненського районного суду для вирішення питання про поновлення процесуального строку та прийняття зустрічної позовної заяви.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу інші учасники справи не скористались, хоча їм про це апеляційним судом роз'яснювалось.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як з'ясовано судом, ухвалою Рівненського районного суду Рівненської від 25 лютого 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 03 квітня 2025 року.
Цією ж ухвалою визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня її вручення для подання відзиву на позовну заяву та роз'яснено право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України.
07 липня 2025 року до Рівненського районного суду Рівненської області подано зустрічну позовну заяву, де одночасно відповідач просить поновити строк для подачі зустрічного позову як такого, що пропущений з поважної причини.
Пунктом 3 ч. 2 ст. 49 ЦПК України передбачено, що відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
Копію ухвали про відкриття провадження та копію позову з додатками відповідач отримала 22 березня 2025 року, про що вона не заперечила у підготовчому судовому засіданні.
Разом з тим із зустрічним позовом відповідач звернулася лише 07 липня 2025 року, тобто з порушенням строку, передбаченого ч. 1 ст. 193 ЦПК України.
При цьому відповідач просила поновити строк подання зустрічної позовної заяви, де зазначала про поважність причини пропуску процесуального строку.
Згідно із ч. 3 ст. 194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої статті 193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.
Встановлений судом строк для подання відзиву на позовну заяву є процесуальним строком, встановленим судом, який трансформується у процесуальний строк встановлений законом щодо пред'явлення зустрічного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
За приписами ч. 1, 2 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку чи з ініціативи суду.
При цьому статтею 194 ЦПК України встановлено імперативну норму про те, що порушення вимог ч. 1 ст. 193 ЦПК України стосовно процесуального строку на пред'явлення зустрічного позову має наслідком постановлення судом ухвали про повернення зустрічного позову заявнику.
Колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що зазначені відповідачем обставини поважності причини пропуску строку з зустрічним позовом не є об'єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов'язаними з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальної дії по пред'явленню зустрічного позову у встановлений законом строк. Зазначені підстави поновлення лише вказують на те, що відповідач не дотрималася встановленого процесуального строку з причини власної бездіяльності.
Щодо покликання відповідача про укладення мирової угоди, то апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що цей факт жодним чином не відносить у залежність перебіг процесуального строку, визначеного для поданні зустрічного позову.
Крім того, матеріали справи не містять проєкту мирової угоди між сторонами, а учасниками справи у підготовчому судовому засіданні лише було усно вказано про намір врегулювати спір на основі взаємних домовленостей та укладення мирової угоди та у зв'язку з цим заявлено клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.
Слід зауважити, що під поважними причинами пропуску процесуального строку слід розуміти лише ті обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду та підтверджені належними і допустимими доказами.
Доводи скаржника щодо пропуску строку подання зустрічного позову з тих причин, що він звертався за професійною правничою допомогою, судом оцінюються критично, адже заявником не надано жодних доказів на підтвердження існування об'єктивних перешкод для звернення за такою допомогою в період, який законодавцем визначений для звернення із зустрічним позовом.
Тобто причина пропуску строку є поважною, якщо відповідну процесуальну дію не вчинено у зв'язку із обставинами, що безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений строк.
Така обставина має існувати об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк і виникнути протягом строку, який пропущено. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільного процесуального кодексу України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Наведені відповідачем факти не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для поновлення строку для подання зустрічного позову, оскільки можливість подання цієї заяви по суті справи виникає з моменту, коли особа отримала ухвалу суду та дізналася про встановлення такого строку і його початок, а отже можливість подання зустрічного позову залежала лише від волевиявлення самого заявника, тобто мала суб'єктивний характер.
Беручи до уваги те, що вимоги ч. 1 ст. 193 ЦПК України відповідачем виконано не було, підстави для поновлення строку на подання зустрічного позову відсутні, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у задоволенні заяви відповідача про поновлення строку пред'явлення зустрічного позову слід відмовити, а зустрічний позов - повернути заявнику.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що повернення зустрічного позову не є перешкодою для подання даного позову до суду в загальному порядку, з дотриманням вимог, установлених цивільного процесуального законодавства.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про доцільність розгляду первісного та зустрічного позовів.
Так, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмежене, особливо щодо умов прийнятності скарги. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).
Виходячи з приписів ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.
Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Отже, цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачеві право на захист від пред'явленого позову шляхом подання зустрічного позову. Водночас право на пред'явлення зустрічної позовної заяви не є абсолютним, подаючи зустрічну позовну заяву заявник повинен дотримуватись вимог ЦПК України щодо її подання.
Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ в суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення питання про прийняття зустрічного позову, позову третьої особи із самостійними вимогами та об'єднання і роз'єднання позовів залежить своєчасний і правильний розгляд заявлених вимог, то ці процесуальні дії необхідно провадити у точній відповідності з правилами, встановленими ЦПК України.
Зазначене встановлює окремі умови прийняття до розгляду зустрічного позову, тобто вказується на один із способів захисту відповідача проти пред'явленого до нього позову.
Способами захисту проти позову можуть бути: невизнання позову, заперечення проти нього і зустрічний позов. Зустрічний позов - це активний захист проти позову. Зустрічним позовом є позов первісного відповідача до первісного позивача. Зустрічний позов в залежності від ситуації може бути найбільш дієвим засобом захисту відповідача проти позову, тому що спрямований на повне чи часткове виключення підстав первісного позову.
Правова природа зустрічного позову в тому, що він робить неможливим розгляд первісного позову без зустрічного, оскільки направлений на зарахування вимог або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю чи частково задоволення первісного позову, або коли виникають з одних правовідносин.
При аналізі вказаних вище норм закону, колегія суддів приходить до висновку про те, що предмети первісного та зустрічного позовів є різними, відсутня взаємопов'язаності позовів, зокрема, виникнення їх із одних правовідносин, а також про те, що задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову та про недоцільність їх спільного розгляду.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
В даному випадку, позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами хоч і виникають із цивільних правовідносин, однак не можуть зараховуватися, а задоволення зустрічного позову повністю або частково не виключить можливість задоволення первісного позову.
Спільний розгляд цих позовів є недоцільним, оскільки спричинить затягування розгляду справи та не відповідатиме завданню цивільного судочинства, а саме своєчасному розгляду і вирішенню цивільної справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. При цьому, суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Разом з тим задоволення зустрічного позову не може зумовлювати відмову у задоволенні первісного позову.
Позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами хоч і виникають із цивільних правовідносин, однак не можуть взаємопов'язаними, адже задоволення зустрічного позову не виключить можливість задоволення первісного позову.
При цьому повернення зустрічної позовної заяви у відповідності до ч. 3 ст. 194 ЦПК України не є порушенням права на справедливий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не позбавляє права позивача на повторне звернення до суду із позовом в загальному порядку.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
За наведених обставин колегія суддів приходить до переконання про те, що оскаржувана ухвала постановлена місцевим судом з дотриманням норм процесуального права, судом першої інстанції в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курганської Олени Вікторівни залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського районного суду Рівненської області від 21 липня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків