24 листопада 2025 року
м. Київ
справа №541/1482/25
провадження № К/990/44990/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Смоковича М. І.,
суддів: Мацедонської В. Е., Радишевської О. Р.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Полтавській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Полтавській області, поліцейського Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивного Руслана Вікторовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі,
29 жовтня 2025 року зазначену скаргу подано засобами поштового зв'язку.
03 листопада 2025 року скарга надійшла до суду касаційної інстанції.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
У провадженні Миргородського міськрайонного суду Полтавської області перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Полтавській області, поліцейського Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивного Руслана Вікторовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі.
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 08 липня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову серії ЕНА №4452510 від 08 квітня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП скасував, провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення за частиною четвертою статті 126 КУпАП закрив, у задоволенні позову в частині вимог до поліцейського Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивного Руслана Вікторовича відмовив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 вересня 2025 року у 541/1482/25 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області задовольнив, рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасував, прийняв у цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Головне управління Національної поліції в Полтавській області подало заяву про ухвалення додаткового судового рішення (у порядку статті 252 КАС України), в якій просило суд апеляційної інстанції винести додаткове рішення у справі, яким стягнути зі ОСОБА_1 на користь Головного управління Національної поліції в Полтавській області судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 08 липня 2025 року у справі № 541/1482/25 у розмірі 726,72 грн.
Другий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 21 жовтня 2025 року заяву Головного управління Національної поліції в Полтавській області про ухвалення додаткового судового рішення у порядку статті 252 КАС України у справі № 541/1482/25 залишив без задоволення.
Не погодившись з указаним судовим рішенням, Головне управління Національної поліції в Полтавській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Верховний Суд, проаналізувавши характер спірних правовідносин, зміст оскаржуваного судового рішення і доводи касаційної скарги, дійшов таких висновків.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною третьою статті 328 КАС України встановлений вичерпний перелік ухвал суду апеляційної інстанції, що можуть бути оскаржені у касаційному порядку.
Так, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Судом апеляційної інстанції було розглянуто вимоги апеляційної скарги відповідача - суб'єкта владних повноважень на рішення суду першої інстанції та прийнято нове судове рішення, яким відмовлено в задоволені позовних вимог позивача.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення, оскільки відсутні підстави для стягнення з позивача судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідачем.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що загальне правило розподілу судових витрат полягає в тому, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При цьому відповідачу - суб'єкту владних повноважень, можуть компенсуватись лише документально підтвердженні витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Зміст викладених положень дає підстави для висновку, що витрати суб'єкта владних повноважень у вигляді сплати судового збору не включаються до судових витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.
Відповідачу, який є суб'єктом владних повноважень, не компенсуються витрати, у тому числі пов'язані зі сплатою судового збору, крім зазначених витрат на доказування, оскільки суб'єкт владних повноважень повинен нести усі ризики, пов'язані з прийняттям ним рішень, вчиненням дій чи допущенням бездіяльності, у тому числі необхідність відстоювати правомірність своєї поведінки в адміністративному суді. Такі обмеження у можливостях суб'єктів владних повноважень свідчать про загальну спрямованість адміністративного судочинства на захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у спірних відносинах із владою.
Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22, а також у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 380/1449/21, від 24 вересня 2025 року у справі № 620/4633/23.
Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, вірно застосував положення статті 139 КАС України, правильне його застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначеної норми процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За наведеного правового врегулювання й обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Національної поліції у Полтавській області на ухвалу Другого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року у справі № 541/1482/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Полтавській області, поліцейського Миргородського районного відділу поліції ГУНП в Полтавській області Кропивного Руслана Вікторовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та закриття провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач М. І. Смокович
Судді В. Е. Мацедонська
О. Р. Радишевська