24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/21156/24 пров. № А/857/8619/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року (головуючої судді Кухар Н.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/21156/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та пунктів 10, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.10.2015 №889-VІІІ, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу державної служби періоди: з 14.01.2002 по 26.12.2004 роботу на посаді секретаря Ясенівської сільської ради: з 01.11.2012 по 24.12.2012 роботу на посаді головного спеціаліста сектору державного земельного кадастру Відділу Держземагентства у Бродівському районі Львівської області: з 25.12.2012 по 18.02.2015 роботу на посаді завідувача сектору державного земельного кадастру Відділу Держземагентства у Бродівському районі Львівської області: з 19.02.2015 по 20.06.2018 роботу на посаді спеціаліста-землевпорядника Ясенівської сільської ради: з 21.06.2018 по 16.12.2020 роботу на посаді спеціаліста 1 категорії Ясенівської сільської ради: з 17.12.2020 по 28.02.2021 роботу на посаді спеціаліста 1 категорії Заболотцівської сільської ради, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ з моменту звернення із заявою, а саме з 29.07.2024, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нараховувати та виплачувати з 29.07.2024 ОСОБА_1 пенсію державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок: №982 від 16.07.2024 про складові заробітної плати державного службовця станом на 01.07.2024, та №1007 від 24.07.2024 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням на пенсію), виданих Заболотцівською сільською радою Золочівського району Львівської області.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 06.08.2024 №134750001534. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 час роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 14.01.2002 по 26.12.2004 та з 19.02.2015 по 28.02.2021. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.07.2024 про призначення пенсії державного службовця відповідно до пункту 12 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-ХІІ та статті 37 Закону України Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Апеляційну скаргу подано також Головним управлінням Пенсійного фонду України Львівській області, оскільки на його думку судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити в нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Згідно статті 311 КАС України призначено апеляційний розгляд апеляційних скарг в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком на підставі Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
29 липня 2024 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про переведення на пенсію згідно Закону України «Про державну службу».
За принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві прийнято рішення №134750001534 від 06.08.2024 про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № № 889-VIII у зв'язку із відсутністю необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, так як робота на посадах в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу державної служби лише по 04.07.2001 року.
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №134750001534 від 06.08.2024 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернулася із даним позовом в суд.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційних скарг колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За змістом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до статті 7 Закону № 1058-IV принципами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, поряд з іншими, є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат, державна гарантія реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом, відповідальність суб'єктів системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначаються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон від 10.12.2015 №889-VIII).
Відповідно до п. 2 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889-VIII, з набранням чинності вказаного закону втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі - Закон від 16.12.1993 №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Відповідно до п. 10 - 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Перелік посад державної служби, які займали особи з числа колишніх державних службовців, що належать до певної категорії посад, передбачених цим Законом, визначається Кабінетом Міністрів України.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 37 Закону від 16.12.1993 №3723-ХІІ передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 по справі № 822/524/18 та постановах Верховного Суду від 15.12.2020 по справі № 560/2398/19, від 01.12.2020 по справі № 466/6057/17.
Отже, з аналізу вищенаведених норм ст. 37 Закону від 16.12.1993 № 3723-ХІІ та пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 № 889-VIII, суд доходить висновку, що для реалізації позивачем права на пенсію державного службовця необхідним є дотримання таких умов: 1) вік; 2) загальний страховий стаж не менше 30 років; 3) наявність стажу не менше 10 років державної служби станом на 01.05.2016 року.
Судом встановлено, що відмовляючи у переведенні позивача на пенсію державного службовця відповідач вказав на відсутність підстав для зарахування до стажу державної служби періоду роботи позивача з 14.01.2002 по 26.12.2004 та з 19.02.2015 по 28.02.2021 на посадах в органах державного самоврядування.
Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 № 2493-III (далі - Закон № 2493-III).
Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом (ст. 1 Закону № 2493-III)
Посадовою особою місцевого самоврядування, в розумінні ст. 2 Закону № 2493-III, є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 07.06.2001 №2493-III, дія Закону від 16.12.1993 № 3723-ХІІ поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Статтею 46 Закону № 889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у п. 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом № 2493-III.
Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом від 10.12.2015 №889-VIII обчислюється відповідно до п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII.
Відповідно до п. 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 № 889-VIII стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (далі - Порядок №283) (чинним до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в органі місцевого самоврядування) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Як встановлено судом із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1983 позивач працювала, зокрема: -з 25.03.1991 прийнята на роботу на посаду землевпорядника Ясенівської сільської ради у Бродівському районі Львівської області; -з 26.07.1994 затверджена секретарем виконкому Ясенівської сільської ради народних депутатів; -з 01.08.1994 присвоєно 12 ранг державного службовця; -з 01.11.1996 присвоєно 11 ранг державного службовця; -з 27.04.1998 обрана секретарем Ясенівської сільської ради; -з 14.01.2002 прийняла присягу посадової особи органу місцевого самоврядування, присвоєно 11 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування; -з 18.04.2002 обрана секретарем Ясенівської сільської ради; -з 26.12.2004 достроково припинила повноваження секретаря Ясенівської сільської ради (звільнена); -з 27.12.2004 прийнята на посаду спеціаліста 1 категорії районного відділу земельних ресурсів у Бродівському районі Львівської області, прийняла присягу державного службовця; -з 31.10.2012 звільнена; -з 01.11.2012 переведено на посаду головного спеціаліста сектору державного земельного кадастру у Бродівському районі Львівської області; -з 18.02.2015 звільнена; -з 19.02.2015 прийнята на посаду спеціаліста землевпорядника Ясенівської сільської ради, присвоєно 11 ранг посадової особи органу місцевого самоврядування; -з 28.02.2021 звільнена.
Відповідно до абзацу 12 пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування, (2493-14), а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 07 червня 2001 року №2493-14 «Про службу в органах місцевого самоврядування» дію Закону України «Про державну службу» поширено на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.
Згідно із пунктом 4 Порядку №229 до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".
Отже, вищевказаним законодавством, передбачало віднесення до стажу державної служби часу перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, які визначені Законом №2493-14.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №735/939/17, від 19 березня 2019 року у справі №357/1457/17.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що періоди роботи позивача з 14.01.2002 по 26.12.2004 та з 19.02.2015 по 28.02.2021 на посадах в органах державного самоврядування підлягають зарахуванню до стажу державної служби, в силу наведених вище законодавчих вимог, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 06.08.2024 №134750001534 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні позивача на інший вид пенсійного забезпечення, а саме на пенсію державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ є протиправним, оскільки відповідач при його прийнятті не врахував наведені вище норми матеріального права та не зарахував спірний період роботи позивача до стажу державної служби, що дає право на пенсію державного службовця.
30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за №339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ №25-1).
Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи вимоги Порядку №22-1, органом, що приймав рішення за заявою позивача про переведення (перерахунок) пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про переведення (перерахунок) пенсії та прийняв рішення про відмову.
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу державної позивачу період роботи з 14.01.2002 по 26.12.2004 та з 19.02.2015 по 28.02.2021 на посадах в органах державного самоврядування.
Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 р. № 622, із врахуванням довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), наданих Позивачем при зверненні до Відповідача, із зарахуванням до стажу державної служби періоди його роботи у митних органах на підставі записів у трудовій книжці, з 23 жовтня 2024 р., суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Отже, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача.
Саме орган, що призначає пенсію повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
У постанові Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №204/362/17, вказано, що єдиним органом, до повноважень якого належить вирішення питання щодо наявності чи відсутності у особи права на призначення пенсії, є територіальний орган Пенсійного фонду, до якого особа звернулася із відповідною заявою. При цьому за наслідками розгляду заяви пенсійний орган повинен прийняти відповідне рішення, яке повинно бути вмотивованим. У цій же справі Верховний Суд вказав, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не надав оцінку відомостям, наявним або відсутнім у трудовій книжці позивача, в той час як суд, як орган уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, позбавлений можливості приймати таке рішення, оскільки це буде свідчити про перебирання на себе судом повноважень, наданим виключно органам Пенсійного фонду.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).
Таким чином, з урахуванням всіх обставин справи та перевірки їх доказами колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з метою належного та ефективного поновлення порушеного права позивача суд першої інстанції правильно зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві повторно розглянути заяву позивачки від 29.07.2024 про призначення пенсії державного службовця відповідно до пункту 12 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-ХІІ та статті 37 Закону України Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ з урахуванням висновків суду, доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивачем не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі №380/21156/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
З.М. Матковська
Повний текст постанови складено 24.11.2025