12 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/25552/24 пров. № А/857/42451/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Матковської З.М.,
суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
при секретарі судового засідання: Рибачуку А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ ЛТД» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі № 380/25552/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ ЛТД» до Львівської митниці про скасування податкового повідомлення-рішення,-
головуючий суддя першої інстанції - Мартинюк В.Я., час ухвалення - у письмовому провадженні, місце ухвалення місто Львів, дата складання повного тексту 29 вересня 2025 року,
Товариство з обмеженою відповідальністю «БТ ЛТД» (далі - позивач) звернулося в суд з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.11.2024 №UA2090002024107 та №UA2090002024108.
В обґрунтування позову зазначає, що помилка в Акті може свідчити про недотримання митним органом належної процедури перевірки та складання документів, а отже, висновки, які базуються на цих даних, також є недостовірними та не можуть бути прийняті як законні підстави для будь-яких дій чи санкцій. Вартість товарів за кожною декларацією не перевищувала 6 000 євро. При оформленні митних декларацій позивачем було подано рахунки фактури, які відповідно до Додатку IV a Доповнення 1 до Регіональної конвенції є деклараціями інвойс, якими підтверджено походження товарів з країни ЄС. У фактурах міститься декларація (повідомлення) про походження товару, у якій експортер декларує, що ці товари мають європейське преференційне походження. Стверджує, що що на товарах було присутнє маркування «Manufactured in EU», яке було виявлене при огляді двома інспекторами Львівської митниці та здійснено 8 фотографій товару, як зазначено у даному акті огляду. Львівською митницею під час митного оформлення імпортованого ТОВ «БТ ЛТД» товару не було безпосередньо встановлено невідповідності відомостей у наданих для митного оформлення документах. Вказує, що відповідачем не було надано доказів, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Польщі до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера. Тобто, відсутня інформація про звернення уповноваженого органу до експортера. Отож, інформація, отримана від уповноважених органів Республіки Польща, не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил, оскільки до митного оформлення позивачем надано всі доступні йому документи, визначені чинним законодавством, які надано експортером та підтверджують право позивача на преференцію.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року в задоволенні позов відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга.
Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним, яким неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.
Вказує, що суд першої інстанції не врахував та фактично проігнорував, що у даному випадку відсутні докази які б засвідчували на те, що здійснення відповідачем перевірки в спосіб, який би достовірно, обґрунтовано та беззаперечно вказував на допущення ТОВ «БТ ЛТД» порушень вимог митного законодавства України та міжнародних угод. Митний орган не довів наявність обґрунтованих підстав для встановлення факту порушення ТОВ «БТ ЛТД» вимог митного законодавства України та міжнародних угод. Відповідно до положень статей 336, 345, 351, 352, 354 Митного кодексу України, митний контроль, зокрема документальні перевірки, має здійснюватися з дотриманням принципів достовірності, обґрунтованості та повноти. У даному випадку митний орган не надав переконливих доказів, таких як документально підтверджена інформація, експертні висновки чи відомості від уповноважених органів іноземних держав, які б свідчили про порушення з боку ТОВ «БТ ЛТД». Крім того, результати перевірки, оформлені у формі акту, не можуть вважатися законними, якщо вони не ґрунтуються на належних доказах, передбачених законодавством.
Крім цього, суд першої інстанції не врахував, що відповідні висновки відповідача щодо порушення ТОВ «БТ ЛТД» вимог податкового та митного законодавства зроблені виключно на підставі листів митного органу країни-експортера. Зважаючи на подання позивачем усіх необхідних документів для митного оформлення товарів зі застосуванням преференцій, це не повинно бути підставою для встановлення в його діях ознак порушення законодавства та порушення вимог закону при ввезенні на митну територію України відповідної продукції. З метою підтвердження походження товарів для застосування преференційного режиму оподаткування ввізним митом під час митного оформлення позивачем як декларантом було надано митному органу відповідні декларації-інвойси № 1/05/2020 від 08.05.2020, № 09/05/2020 від 31.05.2020, № 5/06/20 від 10.06.2020, №6/06/20 від 10.06.2020 та № 11/06/2020 від 20.06.2020, складені експортером (FHU Logistics Roman Soltys), у яких вказано походження продукції з країн Європейського Союзу (EU).
Апелянт зауважує, що у даному випадку митним органом було стверджено про відсутність права на преференції з огляду на отримання від митних органів Республіки Польща відомостей про те, що хоча надані декларації-інвойси є автентичними, однак, експортер продукції не подав достатніх доказів, що підтверджують статус походження продукції, тому походження не є підтверджене. Вважає, що такі матеріали справи, як: рахунки-фактури № 1/05/2020 від 08.05.2020, № 09/05/2020 від 31.05.2020, № 5/06/20 від 10.06.2020, №/6/06/20 від 10.06.2020, № 11/06/2020 від 20.06.2020 у яких міститься декларація (повідомлення) про походження товару, у якій експортер декларує, що ці товари мають європейське преференційне походження, а також акт про проведення огляду від 11.06.2020 у якому здійснена відмітка у графі 8.3.3. щодо відповідності характеристик товарів даним, зазначеним у митній декларації засвідчують достовірність заявленої при ввезенні товарів на митну територію України країни походження (Європейського Союзу), а тому, з огляду на такі обставини, у позивача були підстави застосування в такому випадку тарифних преференцій. При цьому, у даному випадку так і не було встановлено подання позивачем до митного органу недостовірних документів, недостовірної інформації або приховування якої-небудь інформації. Обставини ж не підтвердження походження товару третіми особами на запит митного органу Республіки Польща не залежали від позивача та не могли бути ним перевірено чи усунуто. Лист, наданий уповноваженим органом Республіки Польща, не можна вважати беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил, оскільки ним до митного оформлення було надані усі необхідні документи, які визначені чинним законодавством та які підтверджують право на преференцію.
Також апелянт наголошує, що не було здобуто прямих та беззаперечних доказів того, що товар не має преференційного походження з Європейського Союзу в розумінні Угоди про асоціацію. При цьому, в позивача відсутній обов'язок чи необхідність перевіряти законність дій експортерів у момент оформлення та видачі декларацій- інвойсів. Відтак, відповідальність за їх оформлення та видачу декларації, а також за достовірність інформації, яка в них зазначена, повинна лежати саме на експортерові (продавцеві).
Апелянт звертає увагу на акт про проведення огляду від 11.06.2020 у якому, як здійснена відмітка у графі 8.3.3. щодо відповідності характеристик товарів даним, зазначеним у митній декларації, зокрема позначено «так» навпроти перевірки опису, маркування. На товарах було присутнє маркування «Manufactured in EU», яке було виявлене при огляді двома інспекторами Львівської митниці та здійснено 8 фотографій товару, як зазначено у даному акті огляду. Щодо самих фотографій, звертає увагу, що відповідно до службової записки Митного посту «Рава-Руська» Львівської митниці ДМС України такі були вилучені для знищення (копія службової записки міститься в матеріалах справи).
Крім цього, апелянт вказує на помилки в Акті перевірки щодо номерів декларацій. Вважає, що помилкове зазначення номерів митних декларацій є фактичною помилкою, яка ставить під сумнів обґрунтованість висновків, викладених у Акті. Через цю помилку неможливо точно визначити, які саме вантажі чи операції мав на увазі митний орган, що робить висновки акту недостовірними та необґрунтованими.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Представником позивача подана відповідь на відзив, в якій просить врахувати правову позицію Верховного Суду у постанові від 12.08.2025 у справі № 500/1516/22, з огляду на яку вважає, що сам факт повідомлення компетентного органу країни-експортера про відсутність додаткових даних щодо походження товару не є тотожним встановленню відсутності преференційного походження товару. Така інформація свідчить лише про неподання експортером додаткових документів, але не підтверджує недостовірність чи фальсифікацію вже наданих, в даному випадку, декларацій-інвойсів.
Крім цього, позивачем були подані додаткові пояснення, у яких також просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що за результатами проведення документальної невиїзної перевірки дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування за митними деклараціями від 13.05.2020 №UA201940/2020/040079, від 04.06.2020 №UA201940/2020/047822, від 07.07.2020 №UA201940/2020/059484, від 12.06.2020 №UA201940/2020/050501, від 11.06.2020 №UA201940/2020/050005 відповідачем складено акт №44/24/7.4-19/42537241 від 05.11.2024 року. Зі змісту вказано акту перевірки вбачається, що контролюючим органом встановлено порушення вимог:
- статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини 2 статті 46, частини 1 статті 257 Митного кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита за митними деклараціями від 13.05.2020 №UA201940/2020/040079, від 04.06.2020 №UA201940/2020/047822, від 07.07.2020 №UA201940/2020/059484, від 12.06.2020 №UA201940/2020/050501, від 11.06.2020 №UA201940/2020/050005 на загальну суму 74 592,68 грн.;
- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за митними деклараціями від 13.05.2020 №UA201940/2020/040079, від 04.06.2020 №UA201940/2020/047822, від 07.07.2020 №UA201940/2020/059484, від 12.06.2020 №UA201940/2020/050501, від 11.06.2020 №UA201940/2020/050005 на загальну суму 14 918,54 гривень.
Позивачем було подано заперечення на акт перевірки №44/24/7.4-19/42537241 від 05.11.2024 року, за наслідками розгляду яких відповідачем повідомлено позивача, що документальна невиїзна перевірка проведена відповідно до вимог чинного законодавства України. Надане заперечення не спростовує фактів порушень, які відображені у акті перевірки.
На підставі згаданого акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2024 №UA2090002024108, відповідно до якого згідно із підп.54.3.6 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України, п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб'єктами господарювання (крім лікарських засобів, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну) (код платежу 14070100) на загальну суму 18648 грн. 18 коп. (за податковим та/або іншим зобов'язанням + 14918,54; за штрафними (фінансовими) санкціями 3729,64).
Також на підставі згаданого акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2024 №UA2090002024107, відповідно до якого згідно із підп.54.3.6 п.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України, п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами господарювання (код платежу 15010100) на загальну суму 74592 грн. 68 коп. (за податковим та/або іншим зобов'язанням +74592,68).
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.
Суд першої інстанції в задоволені позову відмовив з тих підстав, що позивач під час митного оформлення товару при поданні контролюючому органу митних декларацій занизив митну вартість згаданого товару, зазначаючи, що цей товар має преференційне походження, тобто, походить з країн Європейського Союзу, що у свою чергу не підтвердилось, тому контролюючим органом було правомірно проведено документальну невиїзну перевірку позивача, за результатами чого складено акт перевірки №44/24/7.4-19/42537241 від 05.11.2024 року та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.
Частиною 1 ст.1 Митного кодексу України від 13.03.2012 №4495-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі МКУ) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч.2 ст.1 МКУ).
Відповідно до ч.1 ст.36 МКУ положення цього Кодексу встановлюють непреференційні правила щодо визначення країни походження товарів, що переміщуються через митний кордон України, з метою застосування:1) ставок мита, правил щодо його справляння до товарів, яким надається режим найбільшого сприяння, крім тарифних пільг (преференцій), встановлених міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; 3) інших заходів відповідно до вимог Світової організації торгівлі, пов'язаних із визначенням країни походження товару.
Відповідно до ч.2 ст.36 МКУ країною походження товару вважається країна, в якій: 1) товар був повністю отриманий; 2) товар був підданий останнім економічно обґрунтованим виробничим та технологічним операціям з переробки, що призвели до виробництва нового товару або є важливою стадією виробництва, за умови виконання в цій країні критеріїв достатньої переробки, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару або засвідчена декларація про походження товару, або декларація про походження товару, або сертифікат про регіональне найменування товару (ч.1 ст.41 МКУ).
Згідно із ч.2 ст.36 МКУ країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації, крім випадків, якщо обов'язкове подання оригіналу такого документа для цілей визначення країни походження товару передбачено законами України або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.42 МКУ у разі переміщення товару через митний кордон України країна походження товару обов'язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару: 1) на товари, до яких залежно від їх країни походження застосовуються кількісні обмеження (квоти) або заходи, вжиті органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності в межах повноважень, визначених законами України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту», «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну», «Про зовнішньоекономічну діяльність»; 2) якщо митним органом встановлено, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України; 3) якщо для цілей визначення країни походження товару це передбачено законами України та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч.1 ст.43 МКУ перевірка документів, що підтверджують країну походження товару, зазначених у статті 41 цього Кодексу, здійснюється відповідно до цієї статті після завершення митного оформлення.
Згідно із ч.2 цієї норми у разі виникнення сумнівів щодо дійсності документів про походження товару та/або правильності відомостей, що в них містяться, зокрема щодо відомостей про країну походження товару, митний орган може перевірити факт видачі сертифіката та/або його зміст на веб-сайті компетентного органу (організації), що видав сертифікат, або звернутися у паперовій або електронній формі до такого компетентного органу (організації) із запитом про проведення перевірки автентичності документа про походження товару та відповідності походження товару правилам походження, встановленим цим Кодексом.
Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються митним органом у вільний обіг на митній території України, за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України (ч.2 ст.46 МКУ).
Частиною першою ст.257 МКУ передбачено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.
Відповідно до ст.278 МКУ датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Як передбачено абзацом першим ч.5 ст.280 МКУ ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Згідно із абзацом другим ч.5 ст.280 МКУ до товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.
Абзацом третім цієї норми передбачено, що до решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.
Відповідно до ч.1 ст.351 МКУ предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Пунктом другим ч.2 цієї норми передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі ПКУ).
Пунктом 54.1 ст.54 ПКУ передбачено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, або зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларовану до повернення з бюджету у зв'язку із використанням платником податку права на податкову знижку, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях (підп.54.3.6 п.54.3 ст.54 ПКУ).
Згідно із п.54.4 ст.54 ПКУ у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Згідно із пп. «в» п.185.1 ст.185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платників податку з ввезення товарів на митну територію України.
Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» №2187-VIII від 08.11.2017 року Верховна Рада України постановила приєднатися до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі- Регіональна конвенція).
Частиною першою статті 15 Регіональної конвенції встановлено, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару ЕІЖ. 1, зразок якого наведений у Додатку III а; (b) сертифікат з перевезення товару ЕІЖ-МЕО, зразок якого наведений у Додатку III Ь; (c) у випадках, вказаних у Статті 21(1), декларація (надалі іменуватиметься декларацією походження або декларацією походження ЕUR-МЕD), надана експортером до інвойса.
Повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.
Статтями 31, 32 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено процедуру здійснення перевірки достовірності підтверджень походження товарів та правильності інформації, що в них міститься.
Відповідно до положень зазначених статей подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог Регіональної конвенції.
Таким чином, Регіональна конвенція надає уповноваженим органам право здійснювати перевірки підтверджень походження товарів після закінчення їх митного оформлення у країні імпорту як за наявності обґрунтованих сумнівів, так і вибірково.
Пунктом 2 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції визначено, що з метою реалізації перевірок митні органи Договірної сторони імпортера повинні повернути документ, що підтверджує походження, або його копію органам країни експорту, вказавши, за необхідності, причини запиту.
Відповідно до п.3 статті 32 Доповнення І Регіональної конвенції перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.
Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам Конвенції (п.5 ст.32 Доповнення І Регіональної конвенції).
Судом встановлено, що позивачем було придбано в експортера «FHU Logistics Roman Soltys» відповідний товар.
При митному оформленні вказаного товару, товариство при поданні контролюючому органу митних деклараціях у графі 36 «Преференція» вказано цифровий код « 410000000» та застосовано преференційну ставку ввізного мита. Відтак, ввізне мито було нараховано і сплачено за преференційними ставками від митної вартості в рамках дії норм ст.15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, що сторонами не заперечується.
В подальшому Державною митною службою України, з урахуванням наведених вище норм законодавства, було направлено на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща декларації про походження, складену уже згаданим раніше експортером товару «FHU Logistics Roman Soltys».
Листом №0601-IGC.4331.18.2021.KD Регіональне відділення податкової палати в Любліні, Республіка Польща, повідомило Державну митну службу України, що декларації про виставлення рахунків є справжніми. Експортер не представив достатніх доказів, що підтверджують преференційне походження товару. Отже, ці товари не мають преференційного походження в ЄС відповідно до положень додатку І до Регіональної конвенції.
Предметом даного спору є преференційне походження товару, що є визначальним для проведення оподаткування.
Суть доводів апелянта зводиться до того, що митний орган не довів наявність обґрунтованих підстав для встановлення факту порушення ТОВ «БТ ЛТД» вимог митного законодавства України та міжнародних угод, тобто не надав переконливих доказів, таких як документально підтверджена інформація, експертні висновки чи відомості від уповноважених органів іноземних держав, які б свідчили про порушення з боку ТОВ «БТ ЛТД». Крім того вважає, що результати перевірки, оформлені у формі акту, не можуть вважатися законними, якщо вони не ґрунтуються на належних доказах, передбачених законодавством.
Колегія суддів апеляційного суду вважає такі невірними з огляду на наступне.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, що провів перевірку документів про походження товару, та вказання у вказаній відповіді, що ввезений товар не може розглядатися, як товар з походженням в ЄС відповідно до положень Протоколу І до Угоди про асоціацію між СС та Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з одного боку, та Україною з іншого боку.
Як уже зазначалось вище, основним спірним питанням наявності у платника податків права на розмитнення товару, що імпортується за преференційною ставкою ввізного мита є підтвердження походження цих товарів (походять з Європейського Союзу, походять з України).
Статтею 33 Протоколу 1 до Угоди передбачено порядок перевірки підтверджень походження товарів. Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запиту, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.
Тобто, міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару.
Верховний Суд висловлював правову позицію, відповідно до якої алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводилася перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев'ятою статті 41 МК України, колегія суддів доходить висновку, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду зазначена у постанові від 01.03.2021 по справі №240/7093/19, у постанові від 05.06.2024 року по справі №380/2397/22, у постанові від 11.04.2022 у справі №260/2805/20.
Судом встановлено, що у відповідь на запит митного органу була отримана відповідь від уповноваженого органу Республіки Польщі від 22.07.2021 № 0601-IGC.43331.18.2021.KD, згідно якого не підтверджено преференційне походження товарів, зазначених у деклараціях про походження, складених експортером «FHU LOGISTICS ROMAN SOLTYS» на інвойсах від 08.05.2020 №1/05/2020, від 31.05.2020 №09/05/2020, від 20.06.2020 №11/06/2020, від 10.06.2020 №6/06/2020, від 10.06.2020 №5/06/2020, і тому до цих товарів не можуть бути застосовані тарифні преференції.
Тобто у даному випадку інформація про преференційне походження, зазначена в деклараціях про походження, складених експортером «FHU Logistics Roman Soltys» в інвойсах та поданих контролюючому органу, виявилась непідтвердженою.
Як уже зазначалось вище, відповідно до статті 33 Протоколу 1 до Угоди саме результати перевірки підтверджень походження товару, є підставою для відмови у наданні платнику податків права на преференції.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно висновував, що лист №0601-IGC.4331.18.2021.KD Регіонального відділення податкової палати в Любліні, Республіка Польща, є належним доказом на підтвердження того, що товар, вказаний у поданих деклараціях, не має преференційного походження.
Відтак, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи та відсутності виняткових обставин, митний орган правомірно дійшов висновку про відсутність у позивача права на застосування преференції при ввезенні ним на територію України імпортованого товару за МД.
Крім цього, апелянт вказує на те, що в акті перевірки зроблені помилки, зокрема вважає, що помилкове зазначення номерів митних декларацій є фактичною помилкою, яка ставить під сумнів обґрунтованість висновків, викладених у Акті. Через цю помилку неможливо точно визначити, які саме вантажі чи операції мав на увазі митний орган, що робить висновки акту недостовірними та необґрунтованими.
З цього приводу, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що під час складання акту перевірки посадовими особами митного органу було допущено технічну помилку, яка жодним чином не впливає на зміст та суть акту перевірки, не спростовує встановлених порушень, а тому не може бути причиною необґрунтованості результатів проведеної перевірки.
Щодо покликання апелянта на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 12.08.2025 у справі № 500/1516/22.
Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що у справі № 500/1516/22 касаційний суд зазначив: «...суди у своїх рішеннях процитували висновки акту перевірки про те, що уповноважений орган Королівства Іспанії листом за№ 14 7/21 повідомив, що сертифікат № А-0989956-Т та зазначені в ньому підпис та печатка справжні. Однак, після проведення відповідних перевірок, не вдалося отримати докази преференційного походження товарів, на які поширюється зазначений сертифікат. Відповідно, недоцільно застосовувати тарифні преференції до товару що надається, як це передбачено Угодою між ЄС та Україною.
Таким чином, зміст відповіді уповноваженого органу Королівства Іспанії свідчить про те, що компетентний іноземний орган підтвердив факт неподання експортером додаткових даних про походження товару, а не про встановлення чи не встановлення походження товару.
Також, суди попередніх інстанцій взагалі не надали будь-якої оцінки доводам Товариства про наявність додаткових відомостей про країну походження товару.
З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій не перевірено докази відповідності вимогам достовірності та правильності інформації про європейське походження товару, а також підтвердження тих обставини, що позивач не підтвердив відповідність товару, вимогам правил про преференцій не походження товару».
Апеляційний суд вважає покликання апелянта на вказану постанову невірним, оскільки обставини у цих справах не є релевантними та окрім цього, судові рішення у справі № 500/1516/22 скасовані, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо листа уповноваженого органу у справі № 500/1516/22, то у ньому зазначено, що «…сертифікат № А-0989956-Т та зазначені в ньому підпис та печатка справжні. Однак, після проведення відповідних перевірок, не вдалося отримати докази преференційного походження товарів, на які поширюється зазначений сертифікат. Відповідно, недоцільно застосовувати тарифні преференції до товару що надається, як це передбачено Угодою між ЄС та Україною».
Відповідно до обставин справи, імпортованим товаром є транспортний засіб, що містить міжнародний ідентифікаційний номер (VIN - Vehicle Identification Number) та декларується у графі 31 митної декларації, який беззаперечно свідчить про країну виробника (ідентифікаційний номер (VIN) присвоюється один раз і не змінюється протягом усього терміну експлуатації, реєструється виключно виробником), що і є винятковою обставиною та згідно вимог статті 34 Протоколу 1 Угоди.
Натомість у цій справі уповноважений орган повідомив, що «…що декларації про виставлення рахунків є справжніми. Експортер не представив достатніх доказів, що підтверджують преференційне походження товару. Отже, ці товари не мають преференційного походження в ЄС відповідно до положень додатку І до Регіональної конвенції».
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції вірно висновував, що контролюючим органом було правомірно проведено документальну невиїзну перевірку позивача, за результатами чого складено акт перевірки №44/24/7.4-19/42537241 від 05.11.2024 року та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятих відповідачем рішень згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 27.11.2024 №UA2090002024107 та №UA2090002024108 вказаним вище критеріям відповідають, тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БТ ЛТД» залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року у справі № 380/25552/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Повний текст постанови складений та підписаний 24.11.2025.