24 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/10765/25 пров. № А/857/38081/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.М.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дорошенко Н.О.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження м. Рівне 27 серпня 2025 року, у справі №460/10765/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
23.06.2025 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - Управління), просив визнати протиправними дії відповідача у не проведенні нарахування і виплати для позивача пенсії згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, а саме згідно зі статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату основної пенсії позивача за період з 23.06.2025 відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021, а саме згідно із статтею 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та виплачувати перераховану пенсію.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що беручи до уваги висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX, суд першої інстанції зазначив, що законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР. Суд першої інстанції виснував, що прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Суд першої інстанції вказав, що у Рішенні від 03.04.2024 у справі №4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Суд першої інстанції вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити основну пенсію по інвалідності в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум з 23.06.2025. В решті позову відмовлено за передчасністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що 29.06.2021 прийнятим Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» №1584-IX, з урахуванням якого статтею 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи (зокрема, для ІІ групи інвалідності - не менше 4800 грн). Вважає що відповідач, виплачуючи у спірний період позивачу пенсію по інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до 54 Закону № 796-ХП у розмірах, що вказані цією статтею, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством. Також зазначає, що суд першої інстанції не вправі застосовувати рішення Конституційного Суду України від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 до правовідносин, які виникли до його прийняття та з урахуванням відстрочення втрати чинності (визнання неконституційною норми), що встановлено самим рішенням, а саме через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану. Окрім того зазначило, що захисту підлягають порушені права, а відповідач щодо позивача протиправних дій не вчиняв, оскільки позивач з заявою про перерахунок пенсії до відповідача не звертався.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 відповідно до Закону №796-ХІІ є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи (І категорії), та якій встановлена ІІ група інвалідності, безстроково.
Позивач вважає, що відповідачем незаконно проводяться нарахування та виплати додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі значно нижчому, ніж той, який передбачений у статті 54 Закону №796-XII у редакції, яка діяла на момент виникнення права на отримання пенсії.
Водночас, позивач до відповідача звернувся із заявою щодо проведення перерахунку пенсії шляхом нарахування і виплати пенсії відповідно до частини 4 статті 54 Закону №796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР згідно вимог рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 у розмірі не менше восьми мінімальних пенсій за віком, одночасно подавши позов до суду, зазначивши про наявність права на отримання пенсії відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що право на отримання позивачем пенсії відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР, у розмірі 6,8,10 мінімальних пенсій за віком було предметом розгляду Верховним Судом, який у постановах від 17 квітня 2024 року у справі № 460/20412/23, від 15 травня 2024 року у справі № 400/12171/21, від 11 вересня 2024 року в справі № 240/739/24, від 12 вересня 2024 року в справі № 240/1024/24, від 10 жовтня 2024 року у справі № 240/3693/24, сформував правові висновки, які є релевантній щодо цієї справи, зазначено, що слід застосувати норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР.
Крім цього, Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 не знайшов підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у вищезазначених постановах.
Водночас щодо визнання протиправними дій Управління, щодо не нарахування та невиплаті позивачу пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Так, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
Отже, законодавцем визначено терміни розгляду: за загальним правилом не більше одного місяця від дня надходження; без додаткового вивчення не пізніше 15 днів від дня їх отримання; обґрунтовані - термін розгляду скорочується від встановленого ст.20 терміну.
Так, законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору.
До того ж, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.
За приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що до матеріалів справи долучено звернення позивача до Управління із заявою щодо нарахування та виплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, проте таке відповідачу надіслано в день звернення з цим позовом до суду, отже дії або бездіяльність відповідача не стали підставою звернення з позовом до суду про захист порушених прав.
Водночас, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач зверталася до відповідача щодо нарахування та виплати пенсії відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, а також, що в такому зверненні відповідачем відмовлено чи допущено бездіяльність у вирішенні такого питання, отже, на час розгляду справи по суті у суді першої інстанції Управління право позивача щодо нарахування та виплати пенсії по інвалідності у встановлених законом розмірах пенсії не порушувало.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким в позові слід відмовити.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2025 року у справі №460/10765/25 скасувати та увалити судове рішення яким в позові ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний