Справа № 569/24988/25
1-кс/569/8797/25
20 листопада 2025 року м. Рівне
Рівненський міський суд в особі слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу (з дислокацією у м. Рівному) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому, ОСОБА_6 , яке погоджене прокурором Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -
Слідчий, у рамках кримінального провадження № 62025240030010907 від 17.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, звернувся в суд із вказаним клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що 21 липня 2023 року громадянин ОСОБА_4 згідно Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію» призваний до лав Державної прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_1 під час загальної мобілізації.
Відповідно до наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №500-ОС від 31.07.2023 солдата ОСОБА_4 , поставлено на всі види забезпечення, а також призначено на посаду інспектора прикордонної служби 3 категорії - номера обслуги першої групи мінометів вогневого відділення першого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування Державної прикордонної служби України.
Поряд із цим, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення. Правоохоронними органами є органи охорони державного кордону. Відтак, солдат ОСОБА_4 є працівником правоохоронного органу.
Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Разом з тим солдат ОСОБА_4 , діючи в порушення вищевказаних норм законодавства, 17 листопада 2025 року, близько 22 години 00 хвилин, перебуваючи за місцем свого проживання у спальній кімнаті житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку вчинюваних ним дій, на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, умисно завдав ОСОБА_7 один удар кухонним ножем у ділянку грудної клітини з права, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді проникаючого ножового поранення грудної клітини із пошкодженням легені, що супроводжувалось пневмотораксом та гемотораксом із значною крововтратою, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпеки для життя в момент заподіяння.
18 листопада 2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
В подальшому 18 листопада 2025 року о 03 год. 40 хв., солдата ОСОБА_4 , інспектора прикордонної служби 3 категорії - номера обслуги першої групи мінометів вогневого відділення першого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування Державної прикордонної служби України, затримано у порядку ст. 208 КПК України.
Обставини, які дають підстави обґрунтовано підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, підтверджуються зібраними в ході досудового розслідування належними та допустимими доказами у своїй сукупності, а саме:
- протоколами допитів свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ;
- протоколом огляду від 18 листопада 2025 року;
- протоколом затримання особи підозрюваної у скоєні злочину;
- протоколом проведення невідкладного обшуку та відеозапису до нього;
- відеозаписами із місця події наданими з бодікамер поліцейських які прибули на місце злочину;
- іншими матеріалами кримінального провадження у своїй сукупності.
Покликаючись на викладене, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України слідчий вказує на наявність ризиків, передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 покладається необхідність запобігання виникнення вказаних ризиків.
З огляду на вказані обставини, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів до підозрюваного ОСОБА_4 , які зможуть забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти виникненню ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, окрім як тримання під вартою, неможливе.
В судовому засіданні прокурор повністю підтримав клопотання щодо застосування відносно підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Підозрюваний та його захисник заперечили проти задоволення клопотання та просили обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту вказавши на відсутність заявлених ризиків.
Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання та додані до матеріалів кримінального правопорушення, слідчий суддя приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що Третім слідчим відділом (з дислокацією у м. Рівному) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 620252400300110907 від 17.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого, ч. 1 ст. 121 КК України.
За вищевказаних обставин, 18 листопада 2025 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
Згідно п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й обставини зазначені у ч.1 ст. 178 КПК України.
Тобто, за наявності вказаних обставин існує можливість збільшення наявності ризиків передбачених ст. 177 КПК України.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до якого, зокрема, відноситься: верховенство права.
Згідно ч. 2 ст. 8 КПК України принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Узагальнююче визначення «обґрунтованість підозри» у вчиненні кримінального правопорушення, доведення якої, як одного з трьох обов'язкових елементів, визначених КПК України для можливості взагалі обрання запобіжного заходу, покладено на прокурора, сформульовано у правових позиціях Європейського суду з прав людини.
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року вказав, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. ЄСПЛ в даному рішенні наголошує, що вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання під вартою.
Крім того, як зазначено у матеріалі ВССУ від 11.07.2016р. «захист прав людини у кримінальному провадженні: доказування та докази», передумовою для подання клопотання стороною обвинувачення про застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри про те, що особа вчинила кримінальне правопорушення. Слідчий, прокурор зобов'язані з належним обґрунтуванням викласти обставини, що дають підстави підозрювати, обвинувачувати особу у вчиненні кримінального правопорушення, і посилання на матеріали, що підтверджують ці обставини. Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначив, що абстрактна можливість перешкоджання кримінальному провадженню, знищення, сховати або спотворити річ, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ризик незаконного впливу на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення є недостатньою для обґрунтування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини, у справі «Бойченко проти Молдови» №41088/05, рішення від 11 липня 2006 року - «одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без вказівки підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню в справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатнім для ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу».
Як передбачено ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законним та обґрунтованим визнається арешт особи, коли він є необхідним для запобігання вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, а також для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом.
Згідно п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, рішення «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року).
Під час розгляду клопотання, стороною обвинувачення доведено, що вказані ризики існують та є актуальними, оскільки враховуючи тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення та тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обґрунтовано підозрюється, а саме позбавлення волі від п'яти до восьми років ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Вік підозрюваного його соціальні зв'язки та стан здоров'я, дозволяють останньому переховуватись від органів досудового розслідування.
Проведеними заходами встановлено, що останній має широке коло родинних та соціальних зв'язків, оскільки сам являється працівником правоохоронного органу та які можуть посприяти останньому в його намірі переховуватись від органів досудового розслідування та суду.
Також підозрюваний ОСОБА_4 може незаконно впливати на свідків та інших осіб, причетних до вчинення вказаного кримінального правопорушення у цьому ж кримінальному провадженні, так як, під час події в приміщенні де скоєно злочин перебувала сестра потерпілого ОСОБА_12 , шляхом погроз як через себе особисто, так і через інших осіб чи іншим чином тиснути з метою зміни ними своїх показів у судовому засіданні, а також на понятих та інших свідків у даному кримінальному провадженні, яких ще планується допитати.
На цей час у кримінальному провадженні проведений не весь комплекс необхідних слідчих (розшукових) дій, не встановлено усі обставини, що мають значення для досудового розслідування.
За таких обставин, стороною обвинувачення доведено, що підозрюваний ОСОБА_4 , перебуваючи на волі, під загрозою тяжкості покарання, з метою уникнення кримінальної відповідальності, зможе вільно спілкуватись з такими особами та координувати їхні спільні дії щодо приховування слідів вчиненого кримінального правопорушення.
Окрім того встановлено, що підозрюваний ОСОБА_4 , перебуваючи у самовільному залишені військової частини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 , вчиненому в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати будь-які накази командира підрозділу щодо виконання свої службових обов'язків в умовах воєнного стану, та у подальшому вибув за межі дислокації військової частини, а отже знизив можливість функціонування підрозділу у випадку надходження наказу про виконання бойового завдання та тим самим сприяв у підриві обороноздатності ЗС України, демонстрування перед іншими військовослужбовцями у відкритій формі можливість відмовитися від проходження від військової служби, що підсилює його схильність до вчинення протиправних дій.
Більше того, вказаний ризик тісно переплітається із ризиком, що підозрюваний буде переховуватися від органу досудового розслідування та суду, оскільки за ним зберігається статус військовослужбовця, і у разі відсутності законних підстав перебування поза межами підрозділу - настає кримінальна відповідальність.
Таким чином, слідчий, звертаючись із клопотанням про застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та прокурор при його розгляді довели про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини га основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає необхідним застосувати щодо підозрюваного винятковий вид запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України та гарантувати його належну процесуальну поведінку.
Даних, які б вказували на неможливість застосування щодо підозрюваного вказаного запобіжного заходу не встановлено.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим кодексом.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні; рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У відповідності до ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Тому, враховуючи суспільну небезпечність особи підозрюваного ОСОБА_4 , який вчинив насильницький злочин, є необхідним застосувати відносно підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави, що на думку слідчого судді, є справедливим, здатний забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів у даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176 - 178, 183, 184, 376, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання задоволити.
Застосувати відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави строком на 60 днів, тобто до 16.01.2026.
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , утримувати в Державній установі Рівненський слідчий ізолятор - м. Рівне, вул. Дворецька, 116.
Визначити строк дії ухвали до 16.01.2026.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали направити на виконання уповноваженій особі ДУ "Рівненський слідчий ізолятор", вручити підозрюваному та прокурору.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя -