справа № 161/11416/25
провадження № 2-о/566/64/25
20 листопада 2025 року селище Млинів Рівненської області
Млинівський районний суд Рівненської області
у складі :
одноособово головуючого судді А.С. Лободзінського,
за участю секретаря судового засідання Подолець Ю.В.,
заявника ОСОБА_1 , представника заінтересованої особи Міністерства оборони України - Балтака Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засідання у залі судових засідань Млинівського районного суду Рівненської області, у порядку окремого провадження, у режимі відеоконференцзв'язку, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, заінтересовані особи: Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, ОСОБА_2 , -
ОСОБА_1 звернулась в суд із заявою в порядку окремого провадження, в якому просила встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт спільного проживання однією сім'єю її та ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без укладення шлюбу.
Обгрунтовуючи свої вимоги, заявник покликалася на те, що встановлення даного факту їй необхідне для отримання грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , який зник безвісти 07.01.2025 в районі ведення бойових дій під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Зелене Покровського району Донецької області, а також визнання її потерпілою у кримінальному провадженні по факту його зникнення. Також у заяві зазначила, що з ОСОБА_3 проживала тривалий час без реєстрації шлюбу та з ним народила сина ОСОБА_4 . На даний час, потерпілим у кримінальному провадженні визнаний лише батько ОСОБА_3 , а вона і її спільний з ОСОБА_3 син - ОСОБА_5 , не визнані потерпілими, тому просить встановити вказаний юридичний факт.
У судовому засіданні заявниця свої вимоги підтримала з наведених у заяві підстав, додатково пояснила, що співмешкала зі зниклим безвісти ОСОБА_3 тривалий час впродовж останніх років. Спочатку проживали з ним спільно у квартирі у м. Луцьк Волинської області, а потім переїхали до села Лище Луцького району Волинської області, де проживали у будинку, який належав родині ОСОБА_3 та вели там спільне господарство. Коли народився син, то прізвище, ім'я і по батькові сина записала самостійно, без заяви батька, оскільки на той час ОСОБА_3 не виявляв бажання юридично бути батьком дитини. На даний час, грошове забезпечення утримує батько ОСОБА_3 , а вона із сином такої можливості не має. Просила її заяву задовольнити.
Представник Міністерства оборони України Балтак Д.О., приймаючи участь у судовому засіданні у режимі відеоконференцзв'язку, проти задоволення заяви заперечував, покликаючись на те, що встановлення факту про який просить ОСОБА_1 у своїй заяві не матиме наслідком породження у неї цивільних прав, чи інтересів, оскільки вона згідно з чинним законодавством не матиме права на утримання грошового забезпечення військовослужбовця, навіть за умови ухвалення судового рішення про встановлення юридичного факту спільного проживання з ОСОБА_3 . Відтак таке судове рішення не матиме своєї практичної реалізації, у зв'язку з чим у задоволенні заяви просив відмовити.
Заслухавши пояснення заявниці, представника МОУ, проаналізувавши досліджені докази по справі у їх сукупності та надавши їм оцінку у взаємозв'язку з чинним законодавством, яке регулює правовідносини, що є предметом судового розгляду у цій справі, суд прийшов до висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити з наступних підстав.
Згідно з п.1 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками , а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, право на отримання грошового забезпечення мають особи, визначені в абзацах четвертому і п'ятому пункту 6 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно із цією нормою, військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Отже, вищезазначеними нормами не передбачено право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, для осіб, які проживали з ним (нею) однією сім'єю як чоловік і жінка, без реєстрації шлюбу.
За таких обставин, встановлення факту, про який просить ОСОБА_1 , не грунтується на нормах закону та не матиме для неї юридичних наслідків у вигляді отримання права на виплату грошового забезпечення ОСОБА_3 , а, отже не буде досягнуто мети, задля якої вона звернулась із вказаною заявою в суд.
Згідно з ч.7 ст.19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Верховний суд у Постанові в справі № 175/2317/15-ц від 02.10.2019 дійшов висновку, що у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить встановити та з якою метою і причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт. Саме мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
Оскільки, як встановлено в ході розгляду заяви ОСОБА_1 , не встановлено легітимної мети, яка б була передбачена законом і для досягнення якої заявниця просить встановити юридичний факт спільного проживання однією сім'єю її та ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, то така її заява до задоволення не підлягає. При цьому, доводи заявниці про те, що такий факт їй необхідно встановити для отримання статусу потерпілої у кримінальному провадженні, суд відхиляє, позаяк вирішення цього питання регулюється нормами КПК України,-
На підставі наведеного, керуючись статтями 19, 89, 258 - 259, 265, 293 ЦПК України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, заінтересовані особи: Підгайцівська сільська рада Луцького району Волинської області, ОСОБА_2 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до судової палати у цивільних справах Рівненського апеляційного суду, шляхом подання в тридцятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.
Повне судове рішення складено 25.11.2025.
Суддя