Справа № 524/14689/25
Провадження № 1-кс/524/2767/25
20.11.2025 року Слідчий суддя Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Кременчуці Полтавської області клопотання прокурора Кременчуцької окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12025170540000373 від 16.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України,
Встановив:
Прокурор Кременчуцької окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді із клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні, зареєстрованому 16.11.2025 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12025170540000373 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, в якому просив накласти арешт на напівпричеп «SCHWARZMULLER», модель SPA-3E, д.н.з. НОМЕР_1 , який було вилучено під час проведення огляду місця події 15.11.2025.
Клопотання обґрунтовував тим, що постановою слідчого вказаний транспортний засіб визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, а тому з метою збереження речового доказу та проведення необхідних слідчих дій прокурор просить накласти арешт на вказане майно.
Прокурор, належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду клопотання, у судове засідання не прибув. Надав до суду заяву про розгляд клопотання без його участі.
Представник власника майна ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_5 , належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду клопотання, у судове засідання не прибув. Надав заяву про розгляд клопотання без його участі, у задоволенні клопотання просив відмовити. Зазначив, що цей транспортний засіб не є знаряддям кримінального правопорушення чи його доказом.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалось.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, дійшов висновку, що клопотання задоволенню не підлягає.
Слідчим суддею встановлено, що СВ ВП №2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за №12025170540000373 від 16.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України.
15.11.2025 під час огляду місця події на ділянці місцевості с. Садки Кременчуцького району було виявлено та вилучено напівпричеп «SCHWARZMULLER», модель SPA-3E, д.н.з. НОМЕР_1 ,.
Відповідно до постанови слідчого СВ ВП №2 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області ОСОБА_6 від 16.11.2025 року, напівпричеп «SCHWARZMULLER», модель SPA-3E, д.н.з. НОМЕР_1 , визнано речовим доказом.
В ст. 131 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
В ч.3 ст.132 КПК України встановлено, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
За ч. 5 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.
Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, відчуження.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
За змістом ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Порядок вирішення питання про арешт майна визначений в ст.173 КПК України.
Прокурором не доведено, що напівпричеп «SCHWARZMULLER», модель SPA-3E, д.н.з. НОМЕР_1 , є речовим доказом у кримінальному провадженні за ч.3 ст.358 КК України, не наведено ознаки такого речового доказу. Також відсутні ризики, передбачені абз.2 ч.1 ст.170 КПК України.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК України тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
За змістом положень ст.2 КПК України при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Окрім того, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
На підставі вимог ч.5 ст.9 КПК України слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
З урахуванням викладеного, зазначені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям визначеним ст.98 КПК України, не можуть бути визнані судом достатніми для висновку, що це майно на даному етапі досудового розслідування є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст.171 КПК України наведені прокурором у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само по собі клопотання не є доказом таких обставин.
З огляду на наявні в матеріалах відомості суддя вважає, що в розумінні вимог ст.132 КПК України прокурор не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які він послався у клопотанні про арешт майна, унаслідок чого їх не можна вважати достатніми для застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.
На підставі викладеного, з урахуванням мотивів клопотання прокурора про арешт майна та доданих до клопотання документів, слідчий суддя враховує розумність та співрозмірність обмеження права власності, а також бере до уваги, що в даному випадку відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права, а тому вважає, що прокурором не доведено необхідність такого арешту, а також наявності ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
За таких обставин, слідчий суддя дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна у повному обсязі.
Керуючись статтями 98, 167, 170, 171, 173 КПК України, слідчий суддя,
Постановив:
У задоволенні клопотання прокурора Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025170540000373 від 16.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України - відмовити.
Відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі тимчасово вилученого майна.
Негайне виконання даної ухвали покласти на слідчого, прокурора.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали; у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1