Справа № 120/11889/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
25 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним, його скасування та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 02.07.2024 за №025450008832 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести взаємне зарахування періодів роботи ОСОБА_1 згідно ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а саме: наявний пільговий стаж роботи трактористом-машиністом в сільському господарстві -16 років 2 місяці 28 днів та монтером колії на залізниці - 09 років 10 місяців 0 днів.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 02.09.2023 призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із застосуванням взаємозарахування всього стажу роботи згідно ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а саме періодів роботи трактористом-машиністом в сільському господарстві (16 років 2 місяці 28 днів) та монтером колії на залізниці (09 років 10 місяців 0 днів).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 02.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Надалі, згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами) (далі - Порядок № 22-1) після реєстрації вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
За результатом розгляду такої заяви прийнято рішення від 08.09.2023 №025450008832, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". В даному рішенні зазначено, що наявний у позивача пільговий стаж станови 16 років 2 місці 28 днів, що є недостатнім для призначення відповідного виду пенсії.
Позивач з вказаним рішення ГУ ПФУ у Дніпропетровській області не погодився та оскаржив його до суду.
Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №120/17225/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №025450008832 від 08.09.2023 та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.09.2023 про призначення йому пенсії за вислугу років та прийняте мотивоване рішення про призначення чи/або відмову в призначенні пенсії за вислугу років, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі №120/17225/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянуло заяву позивача від 02.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років та прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії від 02.07.2024 №025450008832 у зв'язку з відсутністю стажу на роботах згідно п. "а" ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" робітником локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України - 12 років 6 місяців.
Так, в оскаржуваному рішенні відповідач 1 вказав, що пенсія за вислугу років відповідно до п.“а» ст.55 Закону №1788 призначається після досягнення віку 55 років зі стажем роботи: - для чоловіків 3 не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі. Проте за результатами розгляду наданих позивачем документів, наявних відомостей, з урахуванням рішення суду від 03.04.2024, страховий стаж позивача склав 35 років 05 місяців 26 днів, з них: стаж роботи на посаді робітника локомотивних бригад і окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті відповідно до наданих документів 09 років 10 місяців 0 днів (період з 11.12.2007 по 11.10.2017).
Вважаючи, що пенсійний орган, протиправно відмовив йому у призначенні пенсії за вислугу років, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до п.6 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 “Про пенсійне забезпечення» та Законом України № 1058-IV від 09.07.2003 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України № 1058-IV від 09.07.2003 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 16 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України “Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, розділ XV “Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 наступного змісту: “Особам, які на день набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України “Про пенсійне забезпечення».
Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Тобто, пенсія за вислугу років згідно із нормами Закону України “Про пенсійне забезпечення» призначається за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України “Про пенсійне забезпечення» страхового і спеціального стажу.
За змістом статті 2 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон № 1788-XII) одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.
Згідно зі статтею 51 Закону №1788-ХІІ пенсія за вислугу років встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.
Приписами статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи.
Пунктом “а» статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, що діяла до внесення змін Законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі Закон №213-VIII) та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015р. №911-VIII (далі Закон № 911-VIII), було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
З прийняттям Закону №213-VIII підвищено, зокрема, загальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, зокрема, визначених пунктом “а» статті 55 Закону №1788-ХІІ, - 30 років.
Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано неконституційними положення пункту “а» статті 54, статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
Зазначені норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення з 04.06.2019.
Таким чином, починаючи з 05.06.2019 положення пункту "а" статті 55 Закону України №1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами № 213-VIII та № 911-VIII.
Відповідно, на день звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років як робітнику локомотивних бригад, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, (02.09.2023) пункт “а» статті 55 Закону №1788-ХІІ встановлював, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
При цьому за відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.
Так, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії від 02.07.2024 №025450008832 слідує, що єдиною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. "а" ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» слугувала відсутність необхідного стажу роботи по спеціальності станом на 11.10.2017 - 12 років 6 місяців.
Позивач обґрунтовуючи протиправність вказаного рішення наголошує на тому, що відповідачами безпідставно не проведено взаємного зарахування періодів робіт передбачених пунктом "д" статті 55 та пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Поряд із тим, на переконання відповідача, оскільки взаємозалік періодів роботи за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та періодів роботи за Списком №2 (стаття 114 Закону №1058) не передбачений, такі періоди пенсійним органом взаємозаліковані бути не можуть.
Так з приводу ж взаємного зарахування періодів робіт передбачених пунктом "д" статті 55 та пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд вважає за доцільне зазначити таке.
За приписами частини 6 статті 56 Закону №1788-XII при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Як слідує з матеріалів справи та визнається відповідачами, позивач має стаж роботи: - по спеціальності 09 років 10 місяців 0 днів (стаж залізничника).
Також матеріалами справи підтверджується, що період роботи позивача на посаді тракториста-машиніста був зарахований до стажу роботи на пільгових умовах за Списком №2 та складає - 16 років 2 місяці 28 днів.
Відповідно до п. “в» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Відповідно до п. “а» ч.1 ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
З огляду на зазначене, період роботи позивача, зарахований до стажу за Списком № 2, що дає право на пільгову пенсію, який не був зарахований відповідачем при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років, підлягає взаємозарахуванню до стажу позивача за вислугою років, оскільки умови призначення пільгової пенсії, встановлені статтею 55 Закону № 1788-XII, є аналогічними умовам, які передбачені статтею 13 даного закону.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що Закон №1788-XII, зокрема, стаття 56 цього Закону передбачає, що при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 Закону №1788-XII провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Дана норма містить умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах, що повністю відповідає наявному у позивача стажу роботи.
Відтак враховуючи встановлені обставини та наведені законодавчі норми, суд зазначає, що позивач має право на взаємне зарахування періодів його роботи трактористом-машиністом в сільському господарстві згідно п. «в» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» та періодів його роботи залізничником згідно п. «а» ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, що приймаючи рішення від 02.07.2024 за №025450008832 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років пенсійний орган діяв безпідставно, необґрунтовано та без врахування зазначених вище обставин.
За таких обставин оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 02.07.2024 за №025450008832 є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції правильно вказав на доцільність зобов'язати ГУ ПФУ у Вінницькій області провести взаємне зарахування періодів роботи ОСОБА_1 згідно ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а саме: наявний пільговий стаж роботи трактористом-машиністом в сільському господарстві (16 років 2 місяці 28 днів - п. «в» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення") та монтером колії на залізниці (09 років 10 місяців 0 днів - п. «а» ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення").
Як слідує з матеріалів справи, а також оскаржуваного рішення стаж роботи залізничника складає саме 09 років 10 місяців 0 днів, а не 10 років 1 місяць 0 днів, як вказує позивач.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність дістав для задоволення вимоги зобов'язального характеру про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років з 02.09.2023, колегія суддів зважає на наступне.
За змістом п.1 ч.1 ст.45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (ч.2 ст.245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Законів від 09.07.2003 № 1058-IV, від 05.11.1991 № 1788-XII. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Так, як уже встановлено судом вище, в позивача наявні всі умови (страховий стаж -35 років 05 місяців 26 днів, день, спеціальний трудовий стаж - після проведення взаємного зарахування буде складати більше 12 років 6 місяців), які є достатніми для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, виходячи із вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом відновлення порушеного права позивача слугуватиме зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 02.09.2023 (з дня звернення із заявою про призначення пенсії) із застосуванням взаємозарахування стажу роботи згідно ст.56 цього ж Закону, що дає право на призначення відповідної пенсії.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Капустинський М.М. Сапальова Т.В.