Справа № 120/1016/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук Андрій Валерійович
Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.
25 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано пункт 37 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.10.2024 № 26/в щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.
Зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності, отриманою внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 в період з 24.02.2022 по 22.03.2023 проходив службу у Збройних Силах України.
Наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_1 зимового походу від 21.03.2023 за № 55-РС (по особовому складу) відповідно до пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 22.03.2023 № 84 сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини з 22.03.2023.
Відповідно до довідок ВЛК від 12.05.2022 № 952, від 09.09.2022 № 3975, від 12.10.2022 № 4944, виданих Військово-медичним клінічним центром Південного регіону, поранення сержанта військової служби за призовом ОСОБА_1 "ТАК, пов'язане із проходженням військової служби".
Не погоджуючись із "прив'язкою поранення", а саме "Травма, ТАК, пов'язана із проходженням військової служби", а не "Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини" ОСОБА_1 оскаржив довідки ВЛК віл 12.05.2022 № 952, від 05.02.2023 № 1297 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії.
Згідно з Витягом з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку від 29.05.2023 № 1813 "Вогнепальне осколкове поранення правого стегна", отримане 29.03.2022 та "мінно-вибухова травма. Забій лівого колінного суглобу", отримані 29.08.2022, колишнім військовослужбовцем, сержантом запасу ОСОБА_1 , 1993 р.н. , є травмою "ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини". Вказаним протоколом скасовано постанову про причинний зв'язок поранення, травми згідно довідки № 952, виданої 12.05.2022 ВЛК ВМКЦ Південного регіон та довідки № 1297, виданої 05.02.2023 ВЛК Військової частини НОМЕР_2 .
За наслідками отриманого 29.03.2022 поранення, спеціалізованою травматологічною МСЕК Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи 18.01.2024 позивачу встановлено 15% втрати працездатності (довідка МСЕК серії 12ААА № 1202929).
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності.
Разом з тим, п. 37 проколу комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.10.2024 № 26/в заявнику відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. Вказано, що заявника звільнено з військової служби 22.03.2023, а 18.01.2024 встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
Не погоджуючись із таким рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII.
Згідно із статтею 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 1-2 Закону № 2011-XII визначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-ХІІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Так за нормами частини першої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби;
2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби;
3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві;
4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті;
5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби;
6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;
8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби;
9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком № 975 затвердженим постановою КМУ від 25.12.2013 № 975 (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин).
Практика Верховного Суду стосовно застосування цього Порядку сформована, зокрема, у постановах від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020, від 24 червня 2021 року у справі № 120/1985/20-а, від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 25 липня 2022 року у справі № 380/6447/20 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.
За нормами пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності;
у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата огляду, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 4 Порядку № 975 визначено, що одноразова грошова допомога призначається у разі: 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
За положеннями пункту 18 Порядку № 975 у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках прожиткового мінімуму: 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Пункт 21 Порядку № 975 визначає, які документи подаються уповноваженому органу для виплати одноразової грошової допомоги.
З наведених приписів законодавства висновується, що, у межах спірних правовідносин, при вирішенні питання про наявність у особи права на одноразову грошову допомогу, пунктом 7 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII передбачене строкове обмеження щодо часу втрати особою, звільненої з військової служби, працездатності, а саме не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби. При цьому, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, є дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд зазначає, що аналіз вищевказаних положень Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено:
тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби;
причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби.
Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі № 760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Таким чином, суд дійшов висновку, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності відраховується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звільнено з військової служби 22.03.2023, та 18.01.2024 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 15% внаслідок поранення (травмою), пов'язаного із захистом Батьківщини, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії 12 ААА № 120929 від 18.01.2024.
Таким чином, суд вірно вказав, що 18.01.2024 є днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, за отриманням якої позивач звернувся у жовтні 2024 року, тобто ступінь втрати працездатності позивачу встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби.
В свою чергу позивача наголошує, що ним не було допущено зволікань під час підготовки документів для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки про встановлення відсотка втрати працездатності.
Зокрема, ОСОБА_1 вказав, що він був звільнений з військової служби наказом командира ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.03.2023 № 55-РС, а зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 виключений наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 22.03.2024 № 84. Разом з тим, у зв'язку із невірним зазначенням "прив'язки поранення, а саме "Травма, ТАК, пов'язана із проходженням військової служби", а не "Травма, ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини" ОСОБА_1 оскаржив довідки ВЛК віл 12.05.2022 № 952, від 05.02.2023 № 1297 до 11 Регіональної військово-лікарської комісії. У червні 2023 року заявник отримав витяг із протоколу 11 Регіональної військово-лікарської комісії від 29.05.2023 № 1813 із правильною "прив'язкою поранення". Крім того, позивач звертає увагу суду, що довідка про безпосередню участь особи у бойових діях, необхідна для подання до МСЕК видана пізніше 22.08.2023, а 13.10.2023 сімейний лікар позивача подала документи для встановлення ОСОБА_1 інвалідності або часткової втрати працездатності. Так, рішення прийнято МСЕК 18.01.2024 через незалежні від позивача обставини, більше того заявник звертає увагу суду, що через важкий стан здоров'я він не мав можливості скористатись своїм правом на звернення до МСЕК за встановленням часткової втрати працездатності.
Суд також вірно врахував, що з після звільнення з військової служби (22.03.2023) заявник вживав заходів щодо оскарження довідки № 952, виданої 12.05.2022 ВЛК ВМКЦ Південного регіон та довідки № 1297, виданої 05.02.2023 ВЛК Військової частини НОМЕР_2 , з метою вірного зазначення "прив'язки поранення" та отримання рішення ВЛК щодо отримання ним травми, яка "ТАК, пов'язана із захистом Батьківщини", про що свідчить Витяг з протоколу засідання 11 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку від 29.05.2023 № 1813.
Більше того судом враховано, що направлення на медико-соціально-експертну комісію видане ЛЛК 17.10.2023, а вже 18.01.2024 спеціалізованою травматологічною МСЕК Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 встановлено 15% втрати працездатності (довідка МСЕК серії 12ААА № 1202929).
Так, відповідно до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 (в редакції на час спірних правовідносин), медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за місцем їх проживання або лікування, у тому числі за місцем їх проживання або місцем перебування у закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після пред'явлення паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу (пункт 15 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317).
При цьому, відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Також в силу положень частини 3 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров'я відповідно до законодавства.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач зі свого боку вчинив всі залежні від нього дії для проходження МСЕК та отримання відповідної довідки у визначений законом строк після звільнення з військової служби. Водночас суд враховує, що отримання такої довідки після спливу тримісячного строку від звільнення позивача з військової служби не залежало від прямого волевиявлення ОСОБА_2 та зумовлене об'єктивними обставинами, як то оскарження постанов (довідок) ВЛК, незадовільним станом здоров'я заявника, затримкою із направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів для здійснення медико-соціальної експертизи.
З урахуванням встановлених обставин, суд вірно зауважив, що недосконалість та несвоєчасність запроваджених державою процедур, не може позбавляти позивача на виплату гарантованої Законом одноразової грошової допомоги, як особу, яка частково втратила працездатність, виконуючи свій конституційних обов'язок із захисту Батьківщини.
При цьому відповідач, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , не врахував вказаних обставин та прийняв до уваги лише факт встановлення ступеня втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, тобто порушення позивачем, визначеного п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII, тримісячного терміну встановлення ступеню втрати працездатності після звільнення з військової служби.
Разом з тим, на переконання суду, позивач вчинив всі залежні від нього дії з метою отримання відповідної довідки МСЕК у строки, визначені законодавством, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги. Слід вказати, що в цьому випадку позивач не має зазнавати жодних негативних наслідків від того, що огляд не відбувся до 23.06.2023.
Тому посилання відповідача на відсутність у позивача права на цю допомогу у зв'язку з пропуском тримісячного строку суд першої інстанції вірно визнав помилковим.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування пункту 37 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.10.2024 № 26/в щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги, та зобов'язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку з частковою втратою працездатності без встановлення інвалідності, отриманою внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року, в межах доводів апеляційної скарги відповідача відповідає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.