Справа № 620/15716/24 Суддя (судді) першої інстанції: Оксана ТИХОНЕНКО
25 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
25 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.07.2021 у розмірі не нижче шести мінімальних пенсій за віком згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 №230/96-ВР;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок основної пенсії позивачу з 01.07.2021 відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 №230/96-ВР у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, а також додаткову пенсію у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та провести відповідні виплати з урахуванням виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не проведення з 01.07.2021 перерахунку пенсії ОСОБА_1 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком з урахуванням раніше виплачених сум відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 01.07.2021 перерахунок пенсії ОСОБА_1 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 №1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує, що положення частини 3 статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР застосуванню не підлягають, оскільки у цьому випадку застосовуються положення Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" №1584-ІХ, який Верховна Рада України ухвалила на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не подав.
Після надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується учасниками справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з впливом аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
У зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України вказаного рішення, позивач 14.10.2024 звернулася із заявою про перерахунок пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якій просила з 01.07.2021 перерахувати пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком та виплачувати її, а також додаткову пенсію у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Відповідач листом від 08.11.2024 відмовив позивачу у вказаному перерахунку, оскільки пенсія призначена та виплачується відповідно до чинного законодавства України.
Позивач вважаючи, що має право на пенсію у розмірі, не нижчому за 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, звернулася до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-ХІІ в редакції Закону №230/96-ВР.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Спір у цій справі виник з правовідносин, пов'язаних з пенсійним забезпеченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, які врегульовані нормами Закону № 796-XI, а саме: щодо визначення розміру основної пенсії (стаття 54 Закону № 796-XI) та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю (стаття 50 Закону № 796-XI).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 16 Основного Закону забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Законом № 796-ХІІ.
За змістом статті 1 Закону № 796-XII цей нормативно-правовий акт спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах, зокрема, соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Питання нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю осіб, які віднесені до категорії 1 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано положеннями статті 50 Закону № 796-XII, яка неодноразово зазнавала змін, як і стаття 54 Закону № 796-XII щодо застосування якої зроблено висновок у згаданій вище постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом № 1788-XII.
Так, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
інвалідам I групи - 100 процентів мінімальної пенсії за віком;
інвалідам II групи - 75 процентів мінімальної пенсії за віком;
інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 50 процентів мінімальної пенсії за віком.
01.01.2008 набрав чинності Закон України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI), яким, серед іншого, було внесено зміни до Закону № 796-XII та викладено статтю 50 Закону № 796-XII в такій редакції:
«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах:
інвалідам I групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам II групи - 20 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу - 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.»
Конституційний Суд України рішенням від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону № 107-VI, зокрема, в частині внесення змін до статті 50 Закону № 796-XII, мотивуючи таке рішення тим, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.
28.12.2014 прийнято Закон № 76-VIII, яким статтю 50 Закону № 796-XII викладено у такій редакції:
«Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.»
Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затвердив Порядок № 1210, за змістом пункту 13 якого (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 № 112), особам, що належать до категорії 1, які є особами з інвалідністю ІІ групи встановлюється щомісячна додаткова пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 227,76 грн.
Отже, змінивши Законом № 76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткових пенсій за шкоду заподіяну здоров'ю, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені статтею 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
При цьому, законодавець вже не вперше допускає обмеження права на соціальне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи на що неодноразово звертав увагу Конституційний Суд України, зокрема, в рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024, яким було визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону України від 29.06.2021 № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб».
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що внесені Законом № 76-VIII зміни до статті 50 Закону № 796-XII є такими, що порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, і в згаданій вище постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, ухваленій у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Колегія суддів, розглядаючи цю справу, враховуючи попередні висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 щодо необхідності застосування до правовідносин, пов'язаних з нарахуванням та виплатою пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, норми статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, констатує, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід'ємну складову позитивного обов'язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв'язку з чим як при застосуванні статті 54 Закону № 796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, отже, підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.
Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що до правовідносин, пов'язаних з визначенням розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю норми статті 50 Закону № 796-ХІІ мають застосовуватись в редакції Закону № 230/96-ВР.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 04 листопада 2025 року у справі № 580/5022/24 сформулював наступні висновки:
1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачена статтею 50 Закону № 796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та становить невід'ємну складову позитивного обов'язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв'язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;
2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач як потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, має право на перерахунок її основної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII в редакції Закону № 230/96-ВР.
Разом з тим, розглядаючи цей спір по суті за весь період заявлених позовних вимог (з 01.07.2021), колегія суддів звертає увагу, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із цим позовом 25.11.2024, про що свідчить відтиск штемпелю Укрпошти на конверті.
Позовні вимоги стосуються перерахунку пенсії відповідно до статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не встановлює спеціального строку звернення до суду за захистом порушеного права на отримання певного виду пенсії чи додаткової виплати за цим Законом, відтак застосуванню підлягає строк звернення до суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.
Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
З наведених норм вбачається, що за загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19).
Колегія суддів наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії, звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 у справі «МПП «Голуб» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
Колегія суддів зазначає, що питання поновлення строку звернення до суду із цим позовом позивачем порушено у позовній заяві. Однак суд першої інстанції будь-якої оцінки такому питанню не надано.
У свою чергу, питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду є предметом перевірки у суді апеляційної інстанції. При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на пропуск позивачем строку звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об'єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Не надано таких доказів і до суду апеляційної інстанції.
Отже, при зверненні 25.11.2024 до суду з позовом, зокрема, про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01.07.2021, позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України, а тому позовні вимоги за період з 01.07.2021 по 24.05.2024 підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №240/12017/19, від 01.06.2022 у справі № 460/100/21, від 10.04.2023 у справі №240/18017/22, від 18.12.2024 у справі №240/9795/24.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24 дійшов висновку про те, що звернення до суду з позовом, який обґрунтовано посиланням на визнання рішенням Конституційного Суду України неконституційними окремих положень закону, якими врегульовувались спірні правовідносини, не змінює правил обрахунку строків звернення до адміністративного суду, визначених процесуальним законом, у зв'язку з чим у спорах щодо перерахунку та виплати пенсій, які виникли у зв'язку з визнанням неконституційними норм закону, що врегульовували спірні правовідносини, застосовується шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, визначений частиною другою статті 122 КАС України.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що дії ГУ ПФ в Чернігівській області щодо непроведення позивачу перерахунку пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком є протиправними, однак такий перерахунок має бути проведений з 25.05.2024 з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду, на чому наголошено вище.
За таких обставин колегія суддів дійшла про наявність підстав для застосування норм статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції, яка б передбачала виплату позивачу пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, тому позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті з 25.05.2024 ОСОБА_1 як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, основної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 25.05.2024 основної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.
Щодо позовних вимог про зобов'язання виплачувати основну пенсію у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком, а також додаткову пенсію у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, колегія суддів зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, ГУ ПФ в Чернігівської області за наслідками розгляду заяви позивача, відмовило їй у перерахунку пенсії з мотивів відсутності правових підстав.
Отже, спору щодо вказаних позовних вимог не існувало, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За правилами частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Приписи пункту 8 частини першої статті 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню із ухваленням нової постанови про часткове задоволення позовних вимог за період з 25 травня 2024 року.
Позовні вимоги за період з 01 липня 2021 року по 24 травня 2024 року підлягають залишенню без розгляду.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 317, 319, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті з 25.05.2024 ОСОБА_1 як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, основної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 25.05.2024 основної пенсії у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 01 липня 2021 року по 24 травня 2024 року - залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма