Справа № 640/11526/19 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.
19 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Заліська Є.Я., за участі представника позивача Михайленко В.О., представника відповідача Бондара П.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом Підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Рух справи.
26.06.2019 Підприємство із 100% іноземним капіталом «ААЗ Трейдінг Ко» (надалі - ПІК «ААЗ Трейдінг Ко») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.2019 № 00003421402 та № 00003441402 в частині зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 27 104 374,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки висновки відповідача зроблені за наслідками перевірки спростовуються наданими позивачем первинними документами, тому що господарські операції з контрагентами мають реальний характер та надані документи це підтверджують.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021, позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.08.2019 № 0047191404 та № 0047201404.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.12.2023 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.01.2021, а справу направлено на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19.03.2019 № 00003421402 та податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 19.03.2019 № 00003441402 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 23 478 730 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованість позовних вимог в частині підтверджена належними, достатніми та допустимими доказами.
Позивач судове рішення в частині відмовлених позовних вимог не оскаржує.
Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апелянт мотивує свої вимоги тим, що висновки, викладені в рішенні суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.
Апелянт у скарзі навів аналогічні доводи висловлені в суді першої інстанції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.
Після надходження справи до апеляційного суду, ухвалою від 28.10.2025 слухання справи призначено у відкрите судове засідання на 19.11.2025.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про правильність висновків суду першої інстанції.
У судовому засідання представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Обставини встановлені судом.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Головним управлінням ДФС у м. Києві відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 06.12.2018 №17762, проведено документальну планову виїзну перевірку ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» (код ЄДРПОУ 21622958) з питань дотримання податкового та валютного законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 08.02.2019 №90/26-15-14-02-02/21622958.
В акті перевірки вказано, що в ході перевірки встановлено:
- позивачем занижено доходи в результаті невключення до складу доходу суму дисконту по ліцензійним договорам, по яким виникла довгострокова заборгованість;
- позивачем зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2016 рік у сумі 6 882 422 грн, однак при дослідженні податкової звітності з податку на прибуток за 2016, 2017 та ІІІ квартал 2018 рр ним не відкориговано (не зменшено) від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2016 рік;
- у перевіряємому періоді позивач декларував придбання у ТОВ «ГУД ВІЛЛ КОРП» (код 41741230) дизельного палива ДТ - 3-К-5 на загальну суму 1 491 845 грн, у т.ч. ПДВ - 248 640,80 грн;
- у перевіряємому періоді позивач декларував придбання у ТОВ «Технологічна Паливна Компанія» (код 39102316) дизельного палива на загальну суму 974 715,90 грн, в т.ч. ПДВ 162 452,65 грн.
Отже, відповідач дійшов висновків про порушення позивачем:
п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 411 095,00 грн, в тому числі за вересень 2017 року у сумі 83372 грн, за грудень 2017 року у сумі 79080 грн, за лютий 2018 року 795556 грн, за березень 2018 року у сумі 169087 грн;
п.44.1, п.44.2 статті 44, пп.134.1.1 п.134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 30 361 152,00 грн зв ІІІ квартал 2018 року.
Позивач подав 04.03.2019 заперечення щодо висновків податкового органу з первинними документами.
За результатами розгляду заперечень та з урахуванням поданих додаткових документів стосовно ТОВ «Технологічна Паливна Компанія», відповідач листом від 14.03.2019 №47465/10/26-15-14-02-04 змінив висновки акту перевірки та виклав їх у наступній редакції:
- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 248 642,00 грн, в тому числі за лютий 2018 року 79555 грн, за березень 2018 року у сумі 169087 грн;
- п.44.1, п.44.2 статті 44, пп.134.1.1 п.134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 30 361 152,00 грн зв ІІІ кв. 2018 року.
Також у вказаному листі податковий орган зазначив, що після розгляду заперечень позивача на акт перевірки зроблено висновок, що господарські операції з ТОВ «Технологічна Паливна Компанія» мали реальний характер, пункт навантаження відповідає адресі паливного складу постачальників, код УКТЗЕД відповідає сертифікату та паспорту нафтопродукту, походження та наявність товару підтверджено. Щодо інших висновків без змін.
На підставі решти висновків відповідач 19.03.2019 прийняв податкові повідомлення-рішення:
№ 00003421402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 372 964,00 грн, з яких за податковим зобов'язанням 248 642,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 124 322,00 грн;
№ 00003441402, яким товариству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 30 361 152,00 грн.
Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, подав скаргу до Державної фіскальної служби України, яка згідно Рішення Державної фіскальної служби України від 27.05.2019 № 24146/6/99-99-11-04-01-25 залишена без задоволення, податкові повідомлення-рішення від 19.03.2019 № 00003421402, від 19.03.2019 № 00003441402 без змін.
Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, та не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно норм п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Аналіз вказаних норм свідчить, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.
При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.
Відповідно до підпункту 14.1.267 пункту 14.1 статті 14 ПК України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.
За приписами пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559 (далі - П(С)БО 13), фінансовий актив - це:
а) грошові кошти та їх еквіваленти;
б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства;
в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах;
г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.
Фінансове зобов'язання - контрактне зобов'язання:
а) передати грошові кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству;
б) обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.
Пунктом 6 П(С)БО 13 передбачено, що фінансові активи включають: грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи.
Пунктом 10 П(С)БО 13 визначено, що фінансовий актив або фінансове зобов'язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною-укладачем угоди щодо фінансового інструмента.
Отже, видана позика - це фінансовий актив, оскільки є контрактним правом для отримання коштів у майбутньому, а отримана позика - це фінансове зобов'язання, оскільки його погашення призведе до майбутньої виплати коштів.
Згідно з пунктом 29 П(С)БО 13 фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов'язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов'язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов'язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).
Пункт 30 цього Положення передбачає, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові активи оцінюються за їх справедливою вартістю, крім: дебіторської заборгованості, що не призначена для перепродажу; фінансових інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення; фінансових активів, справедливу вартість яких неможливо достовірно визначити; фінансових інвестицій та інших фінансових активів, щодо яких не застосовується оцінка за справедливою вартістю.
Пунктом 31 П(С)БО 13 визначено, що на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов'язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов'язань, призначених для перепродажу, і зобов'язань за похідними фінансовими інструментами.
Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (далі - П(С)БО 15), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Згідно з пунктом 7 П(С)БО 15 визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.
Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 28 «Зменшення корисності активів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 грудня 2004 року № 817 (далі - П(С)БО 28), теперішня вартість майбутніх чистих грошових надходжень від активу визначається застосуванням відповідної ставки дисконту до майбутніх грошових потоків від безперервного використання активу та його продажу (списання) наприкінці строку корисного використання (експлуатації). Майбутні грошові потоки від активу визначаються виходячи з фінансових планів підприємства на період не більше п'яти років. Якщо в підприємства є досвід визначення суми очікуваного відшкодування активу і наявні розрахунки, що свідчать про достовірність оцінки майбутніх грошових потоків, то така оцінка може визначатися на підставі фінансових планів підприємства, які охоплюють період більше п'яти років.
Згідно з пунктом 14 П(С)БО 28 ставка дисконту базується на ринковій ставці відсотка (до вирахування податку), що використовується в операціях з аналогічними активами. За відсутності ринкової ставки відсотка ставка дисконту базується на ставці відсотка на можливі позики підприємства або розраховується за методом середньозваженої вартості капіталу підприємства.
При визначенні ставки дисконту враховуються ризики, крім ризиків, що були враховані при визначенні майбутніх грошових потоків.
Відповідно до пунктів 4, 5, 6 П(С)БО11, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов'язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов'язання; доходи майбутніх періодів.
Зобов'язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов'язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.
Пунктом 1 П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», затверджені наказом Міністерства фінансів України №91 від 26.04.2000 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17.05.2000 за №284/4505, встановлено, що Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності.
В розумінні П(С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов'язання - всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями, а поточні зобов'язання - зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.
Сума погашення - недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
Теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов'язання в процесі звичайної діяльності підприємства.
За змістом пунктів 7, 8 і 10 П(С)БО 11 до довгострокових зобов'язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов'язання; відстрочені податкові зобов'язання; довгострокові забезпечення.
Довгострокові зобов'язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов'язання.
Висновки суду.
Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов'язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача.
Отже, з урахуванням наданих сторонами документів, колегія суддів робить наступні висновки.
Щодо дисконтування кредиторської заборгованості платника за договором позики від 12 квітня 2010 року № 1/2010, укладеним з компанією «DRIZZLE CLOUD LIMITED».
Матеріалами справи підтверджено, що між Підприємством із 100% іноземним капіталом «ААЗ Трейдінг Ко» та компанією «DRIZZLE CLOUD LIMITED» укладено договір позики № 1/2010 від 12.04.2010, згідно умов якого Позикодавець зобов'язується надати Позичальнику у власність грошові кошти під процент в сумі 1 500 000,00 грн доларів США, а Позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю суму позики зі сплатою процентів в розмірі та порядку передбаченому цим Договором.
Позикодавець надає позику шляхом перерахування окремих сум, необхідних для ведення поточної господарської діяльності Позичальника, в межах загальної суми позики (п.4.1).
Згідно п.5.1 Договору Позичальник зобов'язаний повернути надану позику до 01 травня 2015 р., п.5.3 визначено, що Позичальник зобов'язується сплачувати Позикодавцю проценти згідно цього договору у розмірі 10,9% річних.
Всі платежі Позичальника щодо повернення суми Позики та сплати процентів за Позикою повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті Позики.
В подальшому, сторонами укладено Додаткову угоду №1/2015 від 12.04.2015 до Договору позики № 1/2010 від 12.04.2010, якою внесено зміни та викладено п.5.1 у новій редакції, а саме: Позичальник зобов'язаний повернути надану позику до 01 травня 2020 р., та внесено зміни до п.5.3, згідно з яким розмір процентів за користування позикою складає 0,1% річних.
За період, що перевірявся ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» згідно вказаного договору кошти не отримувало.
Як вбачається з акта перевірки, контролюючий орган кваліфікував наявну кредиторську заборгованість за договором позики № 1/2010 від 12.04.2010 як довгострокові зобов'язання, що не заперечується позивачем, та, одночасно, як «фінансовий актив»/«фінансову інвестицію» товариства, та здійснив дисконтування такої заборгованості, шляхом вирахування різниці (дисконту) між майбутньою та теперішньою вартістю зобов'язання із застосуванням Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання», затверджене наказом Міністерства фінансів України №20 від 31.01.2000 (далі - П(С)БО 11).
Проте, цей висновок є помилковим.
Підтверджено, що отримана позивачем позика у сумі 1 500 000,00 грн доларів США за умовами договору підлягає поверненню позикодавцю разом з нарахованими процентами 01.05.2020. Кредиторська заборгованість в іноземній валюті за вказаним договором позики не прощена нерезидентом і підлягає погашенню позивачем 01.05.2020. З вказаних підстав вказана позика не підлягає включенню до складу доходу позивача у звітному періоді. До того ж отримана позивачем позика, виходячи з положень п.4 П(С)БО 13 є «фінансовим зобов'язанням», а не «фінансовим активом» товариства, оскільки, договором позики передбачено зобов'язання позивача повернути (передати) підприємству-нерезиденту отримані грошові кошти з нарахованими процентами за користування позикою у валюті грошового зобов'язання.
Пунктом 1 П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», затверджені наказом Міністерства фінансів України №91 від 26.04.2000 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 17.05.2000 за №284/4505, встановлено, що Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові інвестиції» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про фінансові інвестиції, операції із спільної діяльності та її розкриття у фінансовій звітності.
Апелянт посилається на приписи П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», проте, суд першої інстанції правильно зазначив, що не доведено відповідачем, що відображені позивачем в бухгалтерському обліку фінансові зобов'язання за договором позики є фінансовою інвестицією.
Отже, з наведених вище положень П(С)БО 11 вбачається, що зобов'язання, які виникли на підставі договору позики № 1/2010 від 12.04.2010, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов'язань. Тобто, такі зобов'язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення. При цьому, для погашення зобов'язання за позикою позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки.
Суд першої інстанції правильно звернув увагу, що з висновків акту перевірки вбачається, що відповідачем при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці застосовано формулу для одноразового платежу в кінці строку дії договору, без урахування необхідності погашення відсотків за отриманою позивачем позикою в іноземній валюті, а також урахування курсової різниці. Для визначення теперішньої вартості (дисконтування) податковим органом пропонується наступна формула: PV = FV : (1 + i) n де: FV- майбутня вартість; PV - теперішня вартість; і - ставка дисконтування (середня річна облікова ставка рефінансування Національного банку України; n - строк (число періодів).
Таким чином, відповідачем не надано суду правове обґрунтування застосування ним вказаної вище формули визначення теперішньої вартості заборгованості із використанням середньої облікової ставки рефінансування НБУ, яка застосовується для розрахунків у національній валюті.
Застосована відповідачем формула дисконтування заборгованості наведена лише у листі ДФС України від 18.06.2018 № 18311/7/99-99-14-03-03-17 «Про перевірки окремих питань обліку дебіторської та кредиторської заборгованості».
При цьому, варто зазначити, що позивач веде бухгалтерський облік на підставі національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, а не міжнародних стандартів фінансової звітності.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, оскільки висновки акта перевірки про завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у вказаній частині спростовуються нормами чинного законодавства та наявними матеріалами справи, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що висновки відповідача про порушення позивачем норм підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України та податкове повідомлення-рішення № 00003441402 в цій частині є необґрунтованими, протиправними, і тому підлягають скасуванню.
Також, з акту перевірки вбачається, що контролюючим органом зроблено висновок про порушення ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» положень пп. 140.4.2 п. 140.4 статті 140 Податкового кодексу України, завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 6 882 422,00 грн., а саме зазначено, що при дослідженні податкової звітності з податку на прибуток за 2016 рік, 2017 рік та ІІІ квартал 2018 року позивачем не відкориговано (не зменшено) від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2016 рік у розмірі 6 882 422,00 грн.
Позивачем дане порушення було визнано та 04.04.2019 було подано уточнюючу податкову декларацію з податку на прибуток за ІІІ квартал 2018 року, якою виправлено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на суму 6 882 422,00 грн.
Таким чином, позивач, подавши уточнюючу податкову декларацію, якою відкоригував (зменшив) суму від'ємного від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2016 рік у розмірі 6 882 422,00 грн, у такий спосіб погодився із висновками акту перевірки та податковим повідомленням-рішення № 00003441402 в цій частині, внаслідок чого оскаржуване рішення в цій частині є відкликаним, відповідно, не створює для позивача обов'язків із сплати податкового зобов'язання та не породжує інших правових наслідків, а відтак і не порушує прав позивача.
Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 19.03.2019 № 00003441402 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 6 882 422,00 грн.
Щодо іншого висновку податкового органу про порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 статті 198 Податкового кодексу України.
В акті перевірки зазначено, що ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» декларувало придбання у ТОВ «ГУД ВІЛЛ КОРП» (код 41741230) дизельного палива ДТ - 3-К-5 на загальну суму 1 491 845 грн, у т.ч. ПДВ - 248 640,80 грн. і ці взаємовідносини не є реальними.
Позивач надав документи на спростування таких висновків податкового органу.
Так, ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» уклав з ТОВ «ГУД ВІЛЛ КОРП» договір №0102181 від 01.02.2018 поставки нафтопродуктів, а саме дизельного палива ДТ-3-К-5.
Позивачем зазначено, що замовлення певної кількості дизпалива з обговорення умов поставки відбувалось в усному режимі, після чого Постачальником було виставлено рахунки від 14.02.2018 №25, від 01.03.2018 №76, від 06.03.2018 №102.
Поставка та отримання дизельного палива підтверджується видатковими накладними від 15.02.2018 №21, від 01.03.2018 №82, від 02.03.2018 №85, від 02.03.2018 №86, від 07.03.2018 №119 та товарно-транспортними накладними на відпуск нафтопродуктів від 15.02.2018 №00000000611, від 01.0.2018 №00000000564, від 02.03.2018 №00000000566, від 02.03.2018 №00000000567, від 07.03.2018 №00000000586.
Також, постачальником надавались сертифікати відповідності та паспорти на паливо.
Транспортування паливно-мастильних матеріалів передбачений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року N 281/171/578/155 (далі Інструкція).
Відповідно до п. 7.5.6 Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованій до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках. Форма ТТН № 1- ТТН затверджена цією ж Інструкцією в додатку 3.
Виписані, на виконання умов договору поставки №0102181 від 01.02.2018, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН містили відомості про перевізників, транспортні засоби, ПІБ водіїв, пункт навантаження: м. Київ, вул. Козелецька, 24-К та м. Київ, вул. Бориспільська, 181 та пункт розвантаження: м. Київ, вул. Чистяківська, 30.
Отже, зауважень щодо правильності цих ТТН відповідач не має.
Також позивач надав інші первинні документи, а саме щодо оплати пального, зокрема платіжниі доручення: від 15.02.2018 №4615, від 15.02.2018 №4616, від 15.02.2018 №4620, від 15.02.2018 №4624, від 02.03.2018 №4660, від 03.03.2018 №1116, від 03.03.2018 №4668, від 05.03.2018 №4670, від 06.03.2018 №4671, від 12.03.2018 №4679, від 13.03.2018 №4684, від 14.03.2018 №4682.
Разом з тим, позивачем виписано ТОВ «ГУД ВІЛЛ КОРП» податкові накладні від 15.02.2018 №29, від 01.03.2018 №17, від 02.03.2018 №24, від 02.03.2018 №25, від 07.03.2018 №51 на загальну суму 1 491 845,00 грн, у т.ч. ПДВ - 248 640,80 грн, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних без зауважень за №9030849156, №9049340680, №9049237821, №9049212123, № 9052299935.
Крім того, позивач надав докази того, що на території центрального офісу ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» (м. Київ, вул. Чистяківська, 30) розташовувався паливний модуль МТМ з колонкою та індикатором рівня ОСІО, куди відвантажувалися поставлені партії дизельного палива, де воно зберігалося для використання власних потреб, та з якого здійснювалася заправка вантажного транспорту. Даний паливний модуль обліковувався на балансі ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» як основний засіб, що підтверджується актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів № 00000000053 від 26.11.2014, яким паливний модуль був введений в експлуатацію, оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 1091 за лютий 2018р. березень 2018 р. (період здійснення поставок за договором з ТОВ «ГУД ВІЛЛ КОРП») та бухгалтерською довідкою від 30.12.2020 (а.с.6-10 т.3).
Також, надано подорожні листи (т.3-8), які також оформлені з дотримання вимог чинного законодавства.
Зазначені обставини апелянтом не спростовано, внаслідок чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що складені між позивачем та контрагентом первинні документи, що долучені до матеріалів справи, відповідають положенням законодавства та містять всі обов'язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і ці первинні документи спростовують висновки відповідача про нереальність взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «ГУД ВІЛЛ КОРП».
Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про обґрунтованість задоволених позовних вимог правильними, доводи апелянта не підтверджені належними доказами і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Тому, надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія наголошує, що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Колегія суддів вважає, що всі доводи апелянта не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Повний текст виготовлено 24.11.2025.
Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 р. у справі за адміністративним позовом Підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк