Справа № 640/38325/21 Суддя (судді) першої інстанції: Смішлива Т.В.
24 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Парінов А.Б.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови в переведенні ОСОБА_1 на пенсію у разі втрати годувальника з 08.10.2021 в розмірі 50% від розміру останньої призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 );
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перевести ОСОБА_1 на пенсію у разі втрати годувальника з 08.10.2021 в розмірі 50% від розміру останньої призначеної пенсії за вислугу років ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що вона 08.10.2021 звернулась до відповідача за переведенням її на пенсію в зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку зі смертю її чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 .
Згідно з розпорядженням відповідача від 20.10.2021 її переведено на пенсію в зв'язку з втратою годувальника, обчислену відповідно до норм Закону № 1058- IV.
Оскільки по день смерті ОСОБА_2 отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник льотного складу 11.11.2021 позивачка звернулась до відповідача з заявою встановленого зразка, якою просила перевести її на пенсію в зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка призначається в розмірі 50% від пенсії за вислугу років померлого годувальника.
Проте, листом від 10.12.2021 відповідач повідомив позивачку, що відповідне право у неї відсутнє, а тому відмовлено в переведенні її на пенсію в зв'язку з втратою годувальника в розмірі 50 % пенсії від пенсії за вислугу років ОСОБА_2 .
Вважає відповідну бездіяльність протиправною.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) перебуває на обліку відповідача та отримує пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до свідоцтва про смерть від 26.08.2021 серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
08.01.2021 позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії, яка прийнята 08.10.2021 і зареєстрована за № 8392.
Згідно з протоколом перерахунку пенсії від 18.06.2021 ОСОБА_2 перераховано пенсію за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення», страховий стаж 71 рік 00 місяців 07 днів, розмір пенсії 27461,17 грн, максимальний розмір пенсії: 01.07.2021 - 30.11.2021 - 18540,00 грн, 01.12.2021 - 24.07.2022 - 19340,00 грн, 25.07.2022 - довічно 19340,00 грн.
Відповідно до протоколу перерахунку від 20.10.2021 позивачці перераховано пенсію в разі втрати годувальника за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Годувальник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , податковий номер НОМЕР_1 , дата смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , причина смерті загальне захвор. або каліцтво не пов'яз. з роботою, страховий стаж 36 років 06 місяців 05 днів, загальний розмір пенсії 2410,60 грн та 2610,60 грн, утриманець ОСОБА_1 , дружина, податковий номер НОМЕР_2 , призначена пенсія утриманцю 2200,00 грн.
11.11.2021 представник позивачки звернувся до відповідача із заявою в якій просив здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачці в розмірі 50% від пенсії за вислугу років її чоловіка.
Листом від 10.12.2021 № 33350-33726/Ю-02/8-2600/21 відповідач повідомив, що пенсія позивачки призначена за законом № 1058 та її розмір складає 2200,00 грн.
Відповідно до довідки про доходи № 9501 5856 3490 2550 розмір пенсії позивачки складає: в жовтні 2021 року - 2142,18 грн, листопад 2021 року - лютий 2022 року - 2200,00 грн, березень 2022 року - січень 2023 року - 2300,00 грн, лютий 2023 року - 2475,00 грн, березень 2023 року - лютий 2024 року - 3000,00 грн, березень 2024 року - 3126,85 грн.
Не погодившись з таким рішенням, позивачка звернулась до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача є правомірними та відповідають нормам чинного законодавства.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, фактично спірні правовідносини у цій справі стосуються того, якою є базова величина для обчислення пенсії по втраті годувальника.
За позицією позивачки розмір пенсії по втраті годувальники повинен становити 50% фактично одержуваної її чоловіком пенсії, яку призначено за вислугу років на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Тобто, за позицією позивачки базовою величиною для обчислення пенсії по втраті годувальника є фактичний розмір пенсії за вислугу років, яку за час життя отримував годувальник.
Разом з тим, позиція відповідача полягає у тому, що базовою величиною для обчислення пенсії по втраті годувальника є розмір пенсії за віком, розрахованої відповідно до умов, визначених Законом №1058.
Отже, надаючи оцінку таким позиціям сторін, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788), право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38).
Згідно з пунктом «б» частини третьої статті 37 Закону № 1788 непрацездатними членами сім'ї вважаються: батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною 1 ст. 44 Закону № 1788, пенсії в разі втрати годувальника призначаються на кожного непрацездатного члена сім'ї в розмірі 30 процентів заробітку годувальника (стаття 64), але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних.
Згідно зі ст. 64 Закону № 1788 пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією.
Так, матеріали справи свідчать, що на момент виникнення спірних правовідносин позивач має статус пенсіонера та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі - Закон № 1058).
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно п. 1 ч. 1 ст.8 Закону № 1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Таким чином, із набуттям з 01.01.2004 чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення пенсій, зокрема пенсій по втраті годувальника, здійснюється у відповідності саме до положень Закону № 1058.
Наразі, зазначене твердження суду узгоджується з положеннями пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058, відповідно до яких, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, на даний час положення Закону № 1788 застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за вислугу років, проте позивач просила призначити пенсію по втраті годувальника, у зв'язку з чим положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» не застосуються до спірних правовідносин.
Так, питання призначення пенсії по втраті годувальника визначено статтями 36-38 Закону № 1058.
Частиною першою статті 37 Закону № 1058 визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Отже, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону № 1058 є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не заперечено права позивача на призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника, однак, здійснивши розрахунок пенсії за віком померлого годувальника, на підставі правових норм Закону № 1058, вказав, що 50 відсотків такої пенсії становитиме 1305,30 грн. і це є меншим за розмір пенсії, яку вже отримує позивач (2200,00 грн.).
При цьому, за приписами пункту 4 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Враховуючи вищенаведене, приписи даної правової норми необхідно застосовувати й у даному випадку, оскільки позивачка вже отримує пенсію відповідно до Закону № 1058, а тому переведення на інший вид пенсії, передбаченому цим же Законом, з одночасною зміною її розміру, за своєю суттю, є перерахунком пенсійної виплати й, до того ж, внаслідок цього її розмір зміниться у бік зменшення, що, у розумінні вказаних вище законодавчих приписів є неприпустимим і виключає можливість прийняття суб'єктом владних повноважень рішень або вчинення ним дій, які б звужували зміст та обсяг існуючих соціальних гарантій.
Стосовно посилання позивача на те, що розмір пенсії її чоловіка складав 27461,17грн., суд не оцінює, але зазначає, що базовою величиною для визначення пенсії по втраті годувальника є саме розмір пенсії за віком, яку отримував (мав би отримувати) годувальник, а тому зазначена сума 27461,17грн. (пенсія за вислугу років, яку отримував померлий годувальник) не може бути базовою величиною для обрахунку пенсії, відповідно до Закону №1058.
Подібна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 676/6529/15-а, від 21.02.2020 у справі № 523/13150/16-а та підтримана у постанові від 01.06.2022 у справі № 620/3519/18.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що позивачка має право на отримання пенсії в разі втрати годувальника за Законом № 1058 в розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, або за Законом № 1788 в розмірі 30 процентів заробітку годувальника.
Як зазначено вище, позивачка, звертаючись до відповідача та до суду з позовною заявою, в якій просить визначити їй пенсію виходячи 50% розміру пенсії, яку отримував її чоловік, що не встановлено діючим законодавством.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не має право на отримання пенсії у зв'язку з втратою годувальника, розрахованої з 50% розміру пенсії, яку отримував її чоловік, оскільки матеріали справи не містять відомостей про те, що він отримував пенсію за віком, натомість матеріалами справи підтверджено той факт, що він отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАСУ країни, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
А.Б. Парінов
(повний текст постанови складено 24.11.2025р.)