25 листопада 2025 р. Справа № 520/25734/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/25734/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області , Національної поліції України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Харківській області, Національної поліції України, в якій просив суд:
- визнати протиправними дії посадових осіб ГУНП в Харківській області, які полягають у тривалому не виконанні ухвали суду від 04 липня 2024 року по справі №643/5565/24;
- визнати протиправними дії ОСОБА_2 щодо надання в листі ГУНП в Харківській області № 1519242025 від 11.08.2025 (318908) недостовірної інформації, що позивач 01.08.2024 року відмовився отримувати відеокарти Radeon RX 480, 2 шт; відеокарта Radeon AMD Radeon RX 480, 3 шт; жорсткого носія HP, 2 шт; жорсткого носія Hitachi, 2 шт.;
- зобов'язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, які були завдані позивачу в результаті ущемлення його прав власності на майно, яке не повернуто у відповідності ухвали суду від 04 липня 2024 року по справі №643/5565/24.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 позовну заяву повернуто позивачеві.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 і направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи. Зазначає, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Вважає, що оскаржувана ухвала містить суперечливі висновки, щодо обставин позову та мотивів відмови у відкритті провадження та визначена ухвалою Київського районного суду м. Харкова юрисдикція щодо розгляду позовних вимог про перевірку правомірності слідчих дій у закритому кримінальному проваджені, а також той факт що в порядку КПК України позивач вже звертався у справі справа № 643/11507/24 н/п 1-в/953/275/25 та справі №643/10640/24 - суд першої інстанції позбавив позивача права на розгляд його вимог у судовому порядку. Звертає увагу на подібну висловлену позицію в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі 520/11283/25.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності спірної ухвали та просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що сумісний розгляд об'єднаних позивачем позовних вимог є неприпустимим, що у силу п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України зумовлює повернення позовної заяви.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби ( п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Згідно із ч.1 ст.171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 цієї статті, суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Частиною першою статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
За своїм процесуальним призначенням інститут об'єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Отже, порушенням правила об'єднання вимог, є об'єднання неоднорідних вимог, тобто таких, які не пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Так, підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Як уже зазначалось, за приписами п.6 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Отже, за правилами наведеної норми, позовна заява може бути повернута позивачеві за відсутністю підстав для застосування положень статті 172 КАС України.
Статтею 172 КАС України визначено правила об'єднання позовів, згідно частини 1 якої в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.172 КАС України).
Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (ч.5 ст.172 КАС України).
Частиною 6 ст.172 КАС України визначено, шо суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Із врахуванням вищевикладеного, оскільки позивачем об'єднано в одній позовній заяві вимогу про зобов'язання уповноважених осіб ГУНП в Харківській області вжити заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, які були завдані позивачу в результаті ущемлення його прав власності на майно, яке не повернуто у відповідності ухвали суду від 04 липня 2024 року по справі №643/5565/24 та вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо тривалого не виконання ухвали суду, а також зазначення недостовірної інформації, відносно яких позивач зазначає, що відповідачем надана завідомо лжива та не достовірна інформація, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, то судом першої інстанції правомірно повернуто позовну заяву ОСОБА_1 .
В даному випадку, роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом судом першої інстанції колегія суддів, з огляду на зміст та юридичну природу обставин, описаних у позовній заяві, вважає недоцільним, отже, підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу відсутні.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на положення ч. 8 ст. 169 КАС України, відповідно до якого, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Отже, під час апеляційного розгляду справи, колегією суддів установлено, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, повернувши позовну заяву на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги кожен аргумент учасника процесу, та те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянтів не спростовані, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Посилання апелянта на висловлену позицію в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 по справі 520/11283/25 за аналогічних правовідносин сторін не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в заяві аргументи заявника, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з положеннями ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а тому підстав для скасування судового рішення суд апеляційної інстанції не вбачає.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 по справі №520/25734/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк