25 листопада 2025 р. Справа № 520/30502/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., повний текст складено 29.08.25 по справі № 520/30502/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області , Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - ГУ ПФУ в Кіровоградській області) в якому з урахуванням уточнень просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Харківській області по відмові ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-ІV);
зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області врахувати у ОСОБА_1 страховий стаж період навчання з 01.09.1984 по 15.07.1987;
зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській повторно розглянути заяву від 09.09.2024 та призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України № 1058-ІV з дати звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України - з 09.09.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ГУ ПФУ в Харківській області протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України № 1058-ІV.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 02.05.2024 № 204450019525 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУ ПФУ в Кіровоградській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1984 по 15.07.1987.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.04.2025 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України № 1058-ІV з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 3 000.00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ у Кіровоградській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що ГУ ПФУ в Кіровоградській області не приймалось рішення по суті заяви позивача про призначення пенсії, саме на підставі заяви від 09.09.2024, відтак відповідальним за опрацювання заяви позивача та прийняття відповідного рішення є ГУ ПФУ в Харківській області. Вважає, що ГУ ПФУ в Кіровоградській області є неналежним відповідачем у даній справі. Також зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Вказує, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 15.07.1987, оскільки диплом НОМЕР_1 від 15.07.1987 не містить підпису голови екзаменаційної комісії. Для зарахування до страхового стажу зазначеного періоду необхідно надати довідку, видану за місцем навчання/архівним відділом про період та форму навчання, видану на підставі первинних документів. Звертає увагу, що до електронної пенсійної справи не долучені документи про безпосередню участь у бойових діях. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3 000.00 грн вважає, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу не підлягають компенсації за рахунок відповідача з огляду на те, що вони не знаходять свого підтвердження їх складу, а також не підтверджуються жодним документом. Також зазначає, що враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка не потребує від адвоката значного об'єму наданих послуг відповідач вважає вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу є неспівмірним зі складністю даної справи, а, отже, такі витрати не підлягають задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 22.04.2024 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком у порядку передбаченому п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-ІV.
За принципом екстериторіальності справу направлено для розгляду до ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
За результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Кіровоградській області прийнято рішення від 02.05.2024 № 204450019525 про відмову у призначенні пенсії, в обґрунтуваннях якого зазначено, що за результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1984 по 15.07.1987, оскільки диплом НОМЕР_1 від 15.07.1987 не містить підпису голови екзаменаційної комісії. Для зарахування до страхового стажу зазначеного періоду необхідно надати довідку, видану за місцем навчання/архівним відділом про період та форму навчання, видану на підставі первинних документів. Також ОСОБА_1 до ЕПС не долучені документи про безпосередню участь у бойових діях. Відтак, право на призначення пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 № 1058-ІV у заявника відсутнє. Зазначено, що рішення про відмову може бути переглянуте у разі усунення зауважень.
Про прийняте рішення позивачу було повідомлено листом ГУ ПФУ в Харківській області № 31/32/16/С-1963 від 17.09.2024.
Не погодившись із прийнятим рішенням від 02.05.2024 № 204450019525, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовну заяву, суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 02.05.2024 № 204450019525 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. Суд зазначив, що надане до пенсійного органу посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій від 01.07.2002 серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є самостійним підтвердженням наявного у позивача статусу учасника бойових дій, що підтверджує право на звернення про призначення пенсії за віком у порядку передбаченому п.4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-ІV. Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 15.07.1987 у зв'язку з відсутністю підпису голови екзаменаційної комісії у дипломі НОМЕР_1 від 15.07.1987, суд зазначив, що та обставина, що в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаного часу навчання до страхового стажу. Також, суд зазначив, що оскаржуване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком приймалось ГУ ПФУ в Кіровоградській області, відтак, саме ГУ ПФУ в Кіровоградській області має здійснити повторний розгляд заяви позивача від 25.04.2025. Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції прийшов до висновку, про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 3 000.00 грн.
Погоджуючись з висновками, викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон України № 1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону України № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Пунктом 4 частини першої статті 115 Закону України № 1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Пунктом 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України № 1058-IV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі- Порядок № 22-1) зокрема, встановлено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Відповідно до пункту 1.7 Порядку № 22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви (пункт 1.8 Порядку № 22-1).
За змістом пункту 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного стажу роботи). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу) ;
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01.07.2000 орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам... у разі якщо страховий стаж починаючи з 01.07.2000 становить менше 60 місяців, особою подається довідка про заробітну плату (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30.06.2000 (додаток 5) ;
4) відомості про місце проживання особи;
6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком, зокрема:
- військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації:
документи про проходження військової служби (служби);
довідка згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
посвідчення учасника бойових дій;
- особам, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»:
посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
Як встановлено судовим розглядом, позивачем до заяви про призначення пенсії за віком як учаснику бойових дій додано: посвідчення ветерана війни - учасника бойових дій від 01.07.2002 серії НОМЕР_2 .
Разом з цим, пенсійний орган, вважаючи недостатніми надані позивачем документи для призначення пенсії за віком, зокрема, відсутність документів про безпосередню участь у бойових діях, прийняв рішення від 02.05.2024 №204450019525 про відмову в призначенні пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-IV.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Із аналізу положень п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України № 1058-ІV та підпункту 6 пункту 2.1 Порядку № 22-1 слідує, що право на призначення дострокової пенсії відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-ІV мають декілька різних категорій осіб, які зобов'язані подати різний пакет документів на підтвердження наявності у них підстави для призначення такої пенсії, зокрема:
1) право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України № 1058-ІV мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, безпосередню участь в АТО/ООС та/або в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації, які повинні до заяви про призначення пенсії додати:
- документи про проходження військової служби (служби);
- довідку згідно з додатком 2 до Порядку підтвердження наявного стажу роботи або документи про безпосередню участь в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації;
- посвідчення учасника бойових дій;
2) право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України № 1058-ІV мають особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 19 (з числа резервістів, військовозобов'язаних, осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), 20, 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які повинні до заяви про призначення пенсії додати:
-посвідчення учасника бойових дій (у разі відсутності в посвідченні учасника бойових дій пункту і статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якого надано статус, такі відомості підтверджуються органом, що видав посвідчення, або додаються документи, які підтверджують безпосередню участь цих осіб в АТО/ООС, передбачені Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, або документи військових частин (органів, підрозділів), підприємств, установ та організацій про безпосередню участь в обороні України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації). Особами з числа резервістів і військовозобов'язаних, особами, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, додаються документи, які підтверджують їх належність до таких осіб (незалежно від наявності в посвідченні зазначених вище відомостей) (при призначенні пенсії учасникам бойових дій згідно з пунктом 4 частини першої статті 115 Закону).
У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 591/3086/16-а участь військовослужбовця у бойових діях може підтверджуватись і фактом набуття статусу учасника бойових дій у розумінні статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та відповідним посвідченням».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 29.08.2018 у справі № 295/1129/17.
У розумінні статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом підтвердження обставини участі військовослужбовця у бойових діях є відповідне посвідчення учасника бойових дій.
У пункті 3.5 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 по справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) указано, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом (частина перша статті 24 Основного Закону України). Конституційний Суд України зазначав, що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних юридичних можливостей як матеріального, так і процесуального характеру для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод (абзац п'ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 12.04.2012 № 9-рп/2012).
За висновками викладеними в постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 340/576/19 та від 17.01.2023 у справі № 580/8208/21, посвідчення учасника бойових дій та довідку про період (періоди) участі у бойових діях або в антитерористичній операції в районах її проведення визначають як альтернативні документи, що посвідчують спеціальний статус особи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій, які кожний окремо є достатнім документом, який засвідчує спеціальний статус особи, яка звернулась за призначенням пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику бойових дій.
Отже, ОСОБА_1 звертаючись із заявою про призначення/перерахунок пенсії від 22.04.2024 повинен був надати лише посвідчення учасника бойових дій.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач має право на призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України № 1058-ІV як особа, якій надано статус учасника бойових дій.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1984 по 15.07.1987 у зв'язку з відсутністю підпису голови екзаменаційної комісії у дипломі НОМЕР_1 від 15.07.1987, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з пунктом д частиною третьою статті 56 Закону України № 1788-XII до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Як вбачається з матеріалів справи, диплом НОМЕР_1 від 15.07.1987 видано ОСОБА_1 про те, що ним закінчено повний курс навчання середнього професійно-технічного училища за професією «токар» за період з 01.09.1984 по 15.07.1987.
Диплом містить підпис директора училища та заступника директорі училища, підпис голови екзаменаційної комісії відсутній. Документа також завірено печаткою навчального закладу.
Доказів недійсності диплому відповідач суду не надав.
Колегія суддів зауважує, що та обставина, що в дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії не може слугувати беззаперечною підставою для відмови у зарахуванні вказаного часу навчання до страхового стажу.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що орган пенсійного фонду має усі правові підстави для того, щоб самостійно витребовувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника, разом з тим, у спірних правовідносинах пенсійним органом не подано жодного доказу щодо вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності записів у вкладиші трудової книжки.
Однак, в спірному рішенні не зазначено, що відповідач надсилав запит до училища, в якому навчався позивач у спірний період, та/або до архівних установ, з метою уточнення інформації про факт навчання позивача.
Як зазначає Верховний Суд в постанові від 29.04.2020 у справі № 591/1841/17, відсутність підпису голови екзаменаційної комісії не спростовує факт навчання, та відповідно період навчання має бути зарахований до стажу роботи.
Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі № 307/541/17 зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25.04.2019 по справі № 593/283/17, що наявні у документах на підтвердження трудового стажу формальні неточності, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
За таких обставин хибним є мотив відповідача стосовно відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання з 01.09.1984 по 15.07.1987
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення від 02.05.2024 № 204450019525 прийнято ГУ ПФУ у Кіровоградській області не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів вважає помилковим доводи скаржника, що належним відповідачем у даній справі є ГУ ПФУ в Харківській області, оскільки як вбачається з матеріалів справи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком приймалось ГУ ПФУ в Кіровоградській області.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку для належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати ГУ ПФУ в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 25.04.2025 відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України № 1058-ІV з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів не приймає такі до уваги, оскільки ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач звернувся до відповідача із заявою 25.04.2024, заява позивача про призначення пенсії була розглянута ГУ ПФУ в Кіровоградській області, за результатом якої прийнято рішення 02.05.2024, позивач 31.10.2024 звернувся до суду першої інстанції за захистом своїх прав з позовною заявою, таким чином позивач звернувся до адміністративного суду в шестимісячний строк.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: договір про надання парової допомоги № 11072430 від 11.07.2024, про надання юридичної послуги, а саме - складання проекту позовної заяви із зазначенням загальної вартості - 12 000 грн. Також надано акт приймання-передачі наданих послуг № 11072430 від 29.10.2024.
Відповідно до п. 1.2 Договору № 11072430 перелік юридичних послуг, види та обсяг правової допомоги, що надається : проект позовної заяви.
Відповідно до п. 3.1 Договору № 11072430 розмір оплати за виконання з юридичних послуг/правової допомоги, зазначених в п. 1.2 цього договору, становить 12 000.00 грн.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг № 11072430 від 29.10.2024 виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги/правову допомогу щодо : виконання умов договору № 11072430 в повному обсязі : проект позовної заяви.
Вартість послуг виконавця за цим актом складає 12 000.00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані ким/чим іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22.
Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Клопотання про зменшення розміру судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу відповідачами не заявлялися.
Проте, в постанові Верховного Суду від 23.07.2023 по справі № 340/4492/22 судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою ст. 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої ст. 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Верховний суд у постанові від 29.08.2024 у справі № 560/10132/21 зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22.
Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17.
З урахуванням наведеного, проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що сама по собі справа є нескладною, практика судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах є однозначною та численною, тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката в сумі 3 000.00 грн.
На підставі викладеного колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 по справі № 520/30502/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко