24 листопада 2025 р.Справа № 552/5429/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департамент патрульної поліції на рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.10.2025 р. (ухвалене суддею Турченко Т.В.) по справі № 552/5429/25
за позовом ОСОБА_1
до Інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенант поліції Дігтяр Марини Олександрівни
про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції Дігтяр М.О., в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА 5077208 від 26.06.2025 р. про накладення адміністративного стягнення 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в подальшому - КУпАП).
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 15.10.2025 р. позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.10.2025 р. та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, вимог: КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України, та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, апелянт просив розгляд справи проводити за відсутністю його представника.
Згідно із ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 26.06.2025 р. інспектором 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенантом поліції Дігтяр М.О. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 50772028, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 510 грн. за те, що він 26.06.2025 р. о 21:11:35 в м. Полтава по вул. Героїв ОУН, 15, керуючи автомобілем «NISSAN LEAF», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався без увімкненого ближнього світла фар в темну пору доби, чим порушив п. 19.1.а Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р. (в подальшому - Правила).
Не погоджуючись із вищевказаною постановою у справі про адміністративне правопорушення, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова необґрунтована, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно із п.п. 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 р. № 73 ДПП є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.
Повне найменування - Департамент патрульної поліції, скорочена назва - ДПП.
Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).
Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачами у справі позивачем та судом першої інстанції визначено Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної поліції, яке є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без створення окремої юридичної особи.
При розгляді справ про призначення на службу (роботу, укладення контракту) і звільнення з посад (зі служби, роботи) поліцейських, державних службовців та інших працівників ДПП, надання відпусток, управління є структурними підрозділами відповідного органу діє не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, а саме Департаменту патрульної поліції.
Відповідно до ч. 3 ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України, здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки інспектор 1 взводу 4 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області лейтенанта поліції Дігтяр М.О., відповідно до ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України, не має адміністративної процесуальної правосуб'єктності та не може виступати самостійним відповідачем по справі, а належним відповідачем, у даній справі має бути Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб'єкт владних повноважень від імені якого винесено оскаржуване рішення, проте останній не був визначений позивачем як відповідач у розгляді цієї адміністративної справи та судом першої інстанції залучений не був, заміну неналежного відповідача або залучення ДПП в якості співвідповідача судом також не проведено.
Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача.
Відповідно до ст. ст. 25, 26, 42 Кодексу адміністративного судочинства України, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. Водночас позивач не позбавлений права звернутись до суду з належним та обґрунтованим клопотанням про залучення до участі у справі співвідповідачів і третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог.
Згідно із ч. 3 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача (ч. 4 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 6 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що можливість залучення належного відповідача може здійснюватися виключно під час розгляду справи в суді першої інстанції, а залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими Кодексом адміністративного судочинства України, в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені в постанові Верховного Суду від 09.07.2020 р. у справі № 2040/5355/18.
Крім того, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Проте, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Також обов'язком суду є встановлення належності відповідачів, та їх заміна у разі необхідності.
Позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте, під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або за ініціативою суду.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені в постанові Верховного Суду від 02.09.2020 р. у справі № 162/445/16-а.
Відповідно до ч. 7 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України, заміна відповідача допускається лише до ухвалення рішення судом першої інстанції, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуального права здійснювати заміну неналежної сторони по справі або залучати до участі у справі другого відповідача.
Зокрема, залучення такої особи на стадії апеляційного розгляду справи позбавило би залученого відповідача можливості користуватися своїми процесуальними правами, гарантованими Кодексу адміністративного судочинства України в суді першої інстанції, що є порушенням принципу рівності сторін.
Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права, викладені в постанові Верховного Суду від 09.07.2020 р. у справі № 2040/5355/18.
Крім того, суд зазначає, що позовні вимоги заявляє позивач, водночас адміністративний суд може, якщо вважатиме за потрібне, застосувати інший, ніж той, який зазначив позивач, спосіб захисту його прав та інтересів, який не суперечитиме закону і забезпечуватиме їхній ефективний захист. Вибір/застосування способу захисту порушених прав та інтересів детермінується через призму суті порушеного (суб'єктивного) права в рамках правовідносин, з яких виник спір.
Тож результативним обраний спосіб захисту порушеного права (у контексті цього спору) буде тоді, коли існуватиме взаємозв'язок між порушенням (суб'єктивного права особи) та (дозволеним, прийнятним) способом його захисту, водночас останній сприятиме вичерпному його поновленню. Однією з умов для досягнення такого результату є визначення належного відповідача/відповідачів за позовом, адже від цього значною мірою теж залежить та ж таки ефективність захисту порушеного права (втілена у процедурі виконання судового рішення).
Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, в порушення вказаних вимог процесуального законодавства, не з'ясував належність відповідача у справі та не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача, отже суд першої інстанції, не встановивши фактичні обставини, які мають значення для справи та не здійснивши заміну неналежної сторони, яка, в силу обмежень, встановлених статтею 48 Кодексу адміністративного судочинства України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову.
Одночасно, суд апеляційної інстанції зазначає, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Відповідно до ст. ст. 315, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.10.2025 р. та прийняти постанову якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 44, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Департамент патрульної поліції задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 15.10.2025 р. по справі № 552/5429/25 скасувати.
Ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич