25 листопада 2025 р. Справа № 520/660/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Мар'єнко Л.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/660/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, апелянт), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ, яка полягає у не донарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум допомоги.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Харківський області нарахувати ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з восьми мінімальних пенсій та виплатити її, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області зазначило, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах» затверджено Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війти, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» установлено, зокрема, що особам з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у розмірі 2900 гривень. Із зазначеного вбачається, що розмір грошової допомоги визначено не відповідачем, а Постановою №369. Постанова №1369 та Постанова №369 є чинними, у встановленому законом порядку протиправними не визначалися, а отже апелянт діяв в межах чинного законодавства України.
Позивач правом на подання відзиву не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
На підставі положень частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено такі обставини справи.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Харківського району Харківської міської ради 24.05.2005.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_2 , яке видане Харківською ОДА 06.11.2019 позивач також має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1).
Як зазначає позивач в позовній заяві, ГУ ПФУ в Харківській області в серпні 2024 року йому було проведено виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 2900 гривень відповідно до постанови КМУ від 02.04.2024 №369 «Про встановлення разової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у 2024 році», тобто у розмірі меншому, ніж належних вісім мінімальних пенсій за віком.
З огляду на зазначене ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою від 20.12.2024, в якій просив нарахувати та виплатити йому щорічну разову допомогу до Дня Незалежності України у 2024 році як особі з інвалідністю 2 групи внаслідок війни у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплачених сум такої допомоги відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Листом від 26.12.2024 №37311-40716/М-03/8-2000/24 відповідач повідомив, що в серпні 2024 року заявнику нараховано та виплачено разову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни в розмірі 2900 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що виплата позивачу, як інваліду війни ІІ групи в 2024 році разової грошової допомоги у сумі 2900 грн відповідно до приписів постанови КМУ №369, а не статті 13 Закону №3551-XII, є неправомірною та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі, а тому позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2024 році в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII), який прийнято з метою створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до приписів статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Перелік пільг особам з інвалідністю внаслідок війни передбачений статтею 13 Закону №3551-XII, зокрема, однією із таких пільг є надання таким особам щорічної грошової допомоги.
Така грошова виплата була запроваджена з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-XII Законом України від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким статтю 13 Закону №3551-XII було доповнено абзацом такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Надалі зазначена норма зазнавала неодноразових змін та була предметом конституційного контролю з боку Конституційного Суду України.
Законом України від 20.03.2023 №2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон №2983-IX), який набрав чинності 15.04.2023, частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено в новій редакції такого змісту:
«Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Запроваджена Законом №2983-ІХ разова грошова виплата до Дня Незалежності України за своїм змістом та ознаками (щорічна періодичність; разовий характер; обов'язковість виплати; коло осіб, на яких поширюється) є аналогічною разовій грошовій допомозі до 5 травня, що виплачувалася особам з інвалідністю внаслідок війни до внесення Законом №2983-ІХ відповідних змін до статті 13 Закону №3551-ХІІ.
Водночас стаття 13 Закону №3551-ХІІ в редакції Закону №2983-ІХ була змінена, зокрема через заміну дати, до якої приурочена така грошова виплата.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 дійшла висновку, що приурочення зазначеної виплати до іншої дати з мотивів проведення декомунізації, про що чітко викладено в пояснювальній записці, не змінює і не може змінювати її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни, оскільки мета виплати такої соціальної допомоги не змінилася - надання матеріальної підтримки особам з інвалідністю внаслідок війни, вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння подальшому зміцненню патріотичного духу у суспільстві.
Оскільки фрагмент статті 13 Закону №3551-ХІІ «у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України» не є новелою у механізмі правового регулювання застосування згаданої виплати для ветеранів війни, тому є підстави для висновку, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України не є зміненою (за умовами та підставами виплати) щорічною разовою грошовою допомогою до 5 травня. Такий правовий результат досягнуто шляхом безпосереднього внесення змін до спеціального Закону № 3551-ХІІ, а не через внесення змін у бюджетне законодавство та надання відповідних повноважень Кабінету Міністрів України з метою подальшого ухвалення ним рішення щодо визначення розмірів соціальних гарантій.
За правовою природою грошову виплату до Дня Незалежності України не можна вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни чи учасників бойових дій, оскільки вона, хоча і відрізняється за назвою, порядком визначення розміру виплати, втім по суті є щорічною разовою грошовою допомогою певним суб'єктам - особам з інвалідністю внаслідок війни та учасникам бойових дій, а приурочення її виплати до іншої дати і зміна порядку визначення її розміру не змінюють її природи саме як одного з видів соціальної допомоги - періодичної, одноразової виплати (допомоги) за рахунок бюджетних коштів певному колу осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23 також зазначила, що Верховна Рада України під час формування соціальної політики держави відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України у законах самостійно визначає, зокрема, основи соціального захисту, та може збільшувати, зменшувати або перерозподіляти соціальні виплати й допомогу з урахуванням принципів пропорційності та соціальної справедливості.
Тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини першої статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць.
Також Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові зауважила, що передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою (виплатою), яка має разовий характер, є щорічною та поширюється на певне коло осіб.
Зазначені правові висновки є релевантними до справи, що розглядається, а отже в силу положень частини 5 статті 242 КАС України, підлягають застосуванню колегією суддів.
Разова грошова виплата до Дня Незалежності України не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначеного статтею 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України, як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
Передбачена статтею 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері. Оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги.
Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави.
Отже, встановлюючи порядок призначення разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни шляхом прийняття Закону №2983-IX, яким частину 5 статті 13 Закону №3551-XII було викладено в новій редакції, Верховна Рада України діяла в межах її власних дискреційних повноважень.
Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Отже, Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
З огляду на надані повноваження 27.12.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах». Цією постановою, зокрема, затверджено Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Порядок №1396).
Відповідно до пункту 3 Порядку №1396 грошова допомога виплачується до 24 серпня щороку в розмірах, визначених законодавством.
02.04.2024 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році», відповідно до якої разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах:
особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:
- I групи - 3100 гривень;
- II групи - 2900 гривень;
- III групи - 2700 гривень.
Як зазначалося Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23, шляхом прийняття закону Верховна Рада України делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати учасникам бойових дій, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України.
Зміни в правовому регулюванні відбулися в умовах повномасштабного вторгнення, і делегування цих повноважень органу виконавчої влади забезпечує потрібну у цей період гнучкість, беручи до уваги надмірний фінансовий тягар на державу, який виник у зв'язку з необхідністю відсічі зовнішній агресії.
Політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі пункту 3 статті 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України може регулювати порядок та розміри соціальних виплат та допомоги на підставі наданого йому Верховною Радою України права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги.
Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові вказала, що Верховна Рада України у встановленому законом порядку та в межах своїх повноважень внесла зміни до спеціального Закону №3551-ХІІ, законодавчо врегулювавши порядок надання щорічної разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила статті 13 Закону №3551-ХІІ саме в редакції Закону №2983-ІХ як спеціального закону.
Як зазначено в пункті 106 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23, передбачена статтею 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави у цій сфері. Виплата цієї державної допомоги встановлена законом і конкретно не визначена у Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46.
Тобто встановлена статтею 13 Закону №3551-ХІІ щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим колегія суддів вважала, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям «основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, які сформульовані у постанові від 14.05.2025 у зразковій справі №440/14216/23, оскільки вони є релевантними до спірних правовідносин.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням наведених норм чинного законодавства та висновків Великої Палати Верховного Суду, які є обов'язковими до врахування судами під час вирішення спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 2900,00 грн відповідно до Положення №1396 та Постанови № 369 є правомірними, а отже доводи апелянта щодо правомірності його дій знайшли своє підтвердження.
При цьому колегія суддів зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції, об'єктивно не міг врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, оскільки вони були викладені пізніше, ніж ухвалення рішення судом першої інстанції, у зв'язку із чим суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Положеннями пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів передбачено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Згідно з частинами 1-3 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За змістом частини 2 статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.
Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2025 року по справі № 520/660/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін