25 листопада 2025 р. Справа № 520/6309/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2025, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., повний текст складено 26.08.25 по справі № 520/6309/25
за позовом ОСОБА_1
до Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, в якому просить суд: визнати протиправними дії Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо розрахунку та виплати грошового забезпечення, одноразової допомоги, компенсації за невикористані дні відпустки 2022 року та індексації грошового забезпечення; зобов'язати Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 - 10.01.2025 основні та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії), обчислення яких здійснити із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України»; зобов'язати Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки 2022 року з урахуванням перерахованого грошового забезпечення; зобов'язати Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2008 по 10.01.2025 із застосуванням наступних базових місяців (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення): базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.01.2008 по 28.02.2018, включно; базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.03.2018 р. по 31.12.2019, включно; базовий місяць січень 2020 року - за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, включно; базовий місяць січень 2021 року - за період з 01.01.2021 по 31.05.2021, включно; базовий місяць січень 2022 року - за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, включно; базовий місяць січень 2023 року - за період з 01.01.2023 по 10.01.2025, включно.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення без застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня відповідного календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України». Зобов'язано Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення, основні та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), обчислення яких здійснити із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня відповідного календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України». Визнано протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо не перерахунку та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням наступних базових місяців, як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення: базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 включно. Зобов'язано Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2019 із застосуванням наступних базових місяців (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення): базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 включно. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Постановою №103 (набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14». В подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким було змінено пункт 4 Постанови № 704, але це не свідчить про відновлення дії пункту 4 Постанови №704 у попередній редакції, та як наслідок не свідчить про виникнення у позивачки законних підстав для перерахунку грошового забезпечення. Вказує, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Щодо зобов'язання перерахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2019 із застосуванням відповідних базових місяців, стверджує, що у редакції Постанови №1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку №1078 викладено у такій редакції: «У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру». Звертає увагу, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Вказує про пропуск позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка проходила службу в Міжрегіональному центрі гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
Наказом Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій №14-НК/87 від 10.01.2025 позивачку звільнено зі служби.
11.02.2025 позивачка, в особі представника, звернулась до відповідача із заявою, в якій просила надати інформацію та підтверджуючі документи щодо належних їй до виплати грошових коштів у зв'язку із звільненням з військової служби, зокрема: розміру грошового забезпечення за січень 2025 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, нарахованої/виплаченої індексації грошового забезпечення з 01.02.2008 по 10.01.2025.
Відповідач листом від 26.02.2025 №87 010-580/87 0250 повідомив, що розмір грошового забезпечення за січень 2025 року - відображений в грошовому атестаті, одноразової грошової допомоги при звільненні - 244 552,50 грн, компенсації за невикористані дні відпустки - 23477,04 грн. До вказаного листа додано грошовий атестат та довідку про суми грошового забезпечення та індексацію. Також, відповідачем складено довідку про додаткові види грошового забезпечення для обчислення пенсії ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з розміром виплаченого грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправних дій відповідача щодо розрахунку та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення без застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня відповідного календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України», а також протиправної бездіяльності відповідача щодо не перерахунку та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням наступних базових місяців, як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення: базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 включно.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення, основні та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), обчислення яких здійснити із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня відповідного календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України», а також перерахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2019 із застосуванням наступних базових місяців (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення): базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 включно.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, суд першої інстанції виходив з того, що індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді цього ж року, тому позивач набув право на виплату індексації з грудня 2018 року.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2020 по 10.01.2025 із застосуванням наступних базових місяців (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення): базовий місяць січень 2020 року - за період з 01.01.2020 по 31.12.2020, включно; базовий місяць січень 2021 року - за період з 01.01.2021 по 31.05.2021, включно; базовий місяць січень 2022 року - за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, включно; базовий місяць січень 2023 року - за період з 01.01.2023 по 10.01.2025, включно, суд першої інстанції виходив з того, що у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем після перерахунку грошового забезпечення позивача не буде перераховано індексацію грошового забезпечення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 20.05.2023 - 10.01.2025 основні та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії), обчислення яких здійснити із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України», суд першої інстанції виходив з того, що Постановою №481 визначено, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються, виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з урахуванням перерахованого грошового забезпечення, суд першої інстанції виходив з того, що одноразову грошову допомогу при звільненні розраховано позивачу з грошового забезпечення обчисленого у період чинності Постанови №481, тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування при такому розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 2025 рік.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині, з огляду на наступне.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправними дій відповідача щодо розрахунку та виплати позивачці з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошового забезпечення без застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня відповідного календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України» та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити позивачці з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення, основні та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), обчислення яких здійснити із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня відповідного календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України», та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 р. (далі по тексту - Постанова №704) встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Так, п.2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
На момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) п. 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із п. 6 постанови № 103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, станом на 01.03.2018 п. 4 постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, з 29.01.2020 року є нечинною редакція пункту 4 Постанови №704 в редакції Постанови №103, та застосовується первісна редакція пункту 4, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".
Суд апеляційної інстанції вказує, що при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, необхідно врахувати, те що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Приписи пункту 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1774-VIII були чинними, як на дату прийняття постанови Кабінету Міністрів України №704, так і станом після 29.01.2020 та неконституційними не визнавалися.
Приписами Закону України від 05.10.2000 №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі по тексту - Закон №2017-III) врегульовано правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно зі ст.1 Закону №2017-ІІІ, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Відповідно до ст.6 Закону №2017-ІІІ, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно із ч.2 ст.92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України та порядок встановлення державних стандартів.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Відповідно до п.8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020 - 2023 роки відповідно, не містили.
Колегія суддів зазначає, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом №294-ХІ не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту “законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
Враховуючи те, що положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - у 2020 році Закону №294-IX, у 2021 році - Закону №1082-ІХ, у 2022 році - Закону №1928, у 2023 році - Закону №2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік)".
У постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 Верховний Суд дійшов висновку, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Отже, з 29.01.2020 року, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18, у військовослужбовців виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправними дій та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення, основні та додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), обчислення яких здійснити із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на перше січня відповідного календарного року за відповідним Законом України «Про державний бюджет України».
З урахуванням наведеного вище, доводи апеляційної скарги Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій про те, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01.03.2018 по сьогоднішній день є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, є необґрунтованими.
Щодо задоволених вимог позову про визнання протиправною бездіяльності Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо не перерахунку та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням наступних базових місяців, як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення: базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 включно та зобов'язання Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2019 із застосуванням наступних базових місяців (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення): базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 включно, та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі по тексту - Закон №1282-ХІІ).
Згідно зі ст.1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Приписами ст.2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка згідно змінам, внесених згідно із Законом № 911-VIII від 24.12.2015).
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення, у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі по тексту - Порядок №1078).
Згідно із п.1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Постановою Кабінету Міністрів України №77 від 11.02.2016 внесено зміни в абзаці 2 пункту 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за № 1078, та цифри "101" замінено цифрами "103.
Абзац 2 пункту 1-1 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 - застосовується з 01.01.2016.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною сум грошового забезпечення військовослужбовців.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що також має значення для розрахунку їх пенсії за вислугу років, оскільки забезпечує дотримання прав осіб, які проходили військову службу, як складової конституційного права на соціальний захист.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах Верховного Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №638/9697/17, від 30.09.2019 у справі №750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі №522/11257/16-а.
Отже, заробітна плата підлягає обов'язковій індексації як державна соціальна гарантія яка надається для соціальної підтримки населення в умовах зростання цін, а державні соціальні гарантії обов'язкові для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 26.12.2019 у справі №610/1175/17.
Колегія суддів звертає увагу, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 08.11.2005, заява №63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно, колегія суддів вважає, що обмежене фінансування (відсутність фінансового ресурсу) відповідача не впливає на право позивача щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.10.2019 у справі №825/1832/17 виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення.
Оскільки передбачена Законом №1282-ХІІ індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, який на момент проходження військової служби перебував на грошовому забезпеченні у відповідача, колегія суддів вважає, що останній зобов'язаний нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Невиконання відповідачем такого обов'язку свідчить про допущення ним протиправної бездіяльності.
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що була висловлена у постановах від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17, від 20.11.2019 у справі №620/1892/19.
Стосовно спірного питання у даній справі щодо встановлення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення та відповідним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції, яка діяла до 15.12.2015 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015) у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Отже, відповідно до приписів наведеної вище норми Порядку №1078 (до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 від 09.12.2015) базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.
Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" були внесені значні зміни у Порядок №1078 у зв'язку з чим з 01.12.2015 вступили в дію нові правила індексації заробітної плати.
Так, відповідно до п.5 Порядку №1078 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Отже, із прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 за №1013 змінилась процедура визначення базового місяця при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення.
Таким місяцем (базовим) є той, в якому відбулось підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці.
Аналіз приписів Законів України №2011-XII та №1282-ХІІ вказує на те, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Через вимоги законодавства проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язком для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Оскільки індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації
Наведене вище узгоджується з постановою Верховного Суду від 27.04.2021 року у справі №380/1513/20.
Колегія суддів зазначає, що у справах №400/1118/21, №420/3593/20 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2,5,10-2 Порядку №1078, зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Одночасно з цим, Верховний Суд вказав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
На підставі вказаного вище, Верховний Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Колегія суддів звертає увагу, що в контексті спірних правовідносин у даній справі, із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 за №1013 базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення є не місяць зростання грошових доходів військовослужбовця (в тому числі у зв'язку із встановленням надбавок, виплати премії), а саме місяць, в якому відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає військовослужбовець.
При цьому, обчислення такого індексу за даними правилами відбувається незалежно від того, коли військовослужбовець прийнятий на військову службу, коли перемістився на посаду з більшим посадовим окладом, коли встановлено чергове військове звання або встановлені різні надбавки, доплати і премії.
Колегія суддів зазначає, що навіть за умов виплати у період проходження позивачем військової служби відповідачем на користь позивача щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, тобто збільшення розміру його грошового забезпечення, вказаним збільшенням не відбулось підвищення тарифної ставки (посадового окладу) позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" було збільшено грошове забезпечення військовослужбовців. Зазначена постанова набрала чинності з дня втрати чинності указів Президента України, що визначають умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу державних органів, але не раніше ніж 01 січня 2008 року.
Указ Президента України "Про внесення зміни до Указу Президента України від 14.04.1999 за №379 та визнання такими, що втратили чинність деяких указів Президента України" набрав чинності з 01.01.2008.
Доказів підвищення у період з 01.01.2008 року (після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007) по 28.02.2018 тарифної ставки (посадового окладу) позивача матеріали справи не містять.
Таким чином, в силу норм Порядку №1078 січень 2008 року є місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення за спірний період.
Суд вважає, що індексація грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно повинна була нараховуватися та виплачуватися позивачці із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).
Наведене вище також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.06.2022 у справі №640/8991/21, від 28.09.2022 у справі №560/3965/21, від 28.06.2022 у справі №420/4841/21.
Матеріали даної справи не містять доказів нарахування та виплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.
Також, колегія суддів враховує, що 01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою було затверджено нові схеми тарифних розрядів військовослужбовців.
Після прийняття Постанови КМУ №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Матеріалами справи встановлено, що за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 позивачці не нараховувалась та не виплачувалась індексація з урахуванням березня 2018 року, як базового місяця, що підтверджується довідкою від 26.02.2025 №19 про нараховані суми грошового забезпечення, індексацію грошового забезпечення.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем протиправно не виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, та з 01.12.2018 по 31.12.2019 - із застосуванням базового місяця березень 2018 року.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію Закону №1282-ХІІ.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у нього були відсутні підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.12.2015 по 31.12.2019 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.12.2018 по 31.12.2019 - березень 2018 року, суперечать наведеним вище висновкам суду апеляційної інстанції.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суду, відповідно до якої повноваження державних органів стосовно визначення базового місяця індексації грошового забезпечення не є дискреційними, оскільки законодавцем установлено один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень - проведення індексації грошових доходів у разі перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101 відсоток - по 01 січня 2016 року та в розмірі 103 відсотки - з 01 січня 2016 року. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.11.2021 року у справі № 120/313/20-а, від 26.01.2022 року у справі № 400/1118/21, від 09.06.2022 року у справі №600/524/21-а, від 18.01.2024 року у справі №240/3619/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 31.12.2019 із застосуванням наступних базових місяців (як місяців, з яких починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення): базовий місяць січень 2008 року - за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, базовий місяць березень 2018 року - за період з 01.12.2018 по 31.12.2019 включно.
Стосовно доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.ч. 3, 5 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Натомість, ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013. Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч.2 ст.233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
За матеріалами справи, оскаржуючи протиправні дії відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення з 29.01.2020 по 10.01.2025 та індексації грошового забезпечення з 01.02.2008 по 10.01.2025 в належному розмірі, позивачка звернулась до суду 23.03.2025, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду.
При цьому, до позовних вимог за період з 01.02.2008 по 18.07.2022 строк звернення не застосовується, з вищенаведених підстав.
Стосовно позовних вимог за період з 19.07.2022 по 10.01.2025, суд враховує такі обставини.
У відповідності до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, у постановах від 15.04.2020 року у справі №15/2973/18, від 22.04.2020 року у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Наведеними положеннями КАС України окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Колегія суддів звертає увагу й на висновки Великої Палати Верховного Суду у питанні поновлення строків (від 28 липня 2022 року у справі №9901/611/19), за якими поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Колегія суддів зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Також суд апеляційної інстанції зазначає, що при застосуванні процесуальних норм необхідно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постановах Верховного Суду в постановах від 21.05.2021 у справі №1.380.2019.006107, від 22.07.2021 у справі №340/141/21, від 16.09.2021 у справі №240/10995/20 та від 12.09.2022 у справі № 120/16601/21-а.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №П/9901/736/18 встановлено, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Крім цього, у низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцією якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
У справі “Bellet v. France» Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Проаналізувавши вищенаведені обставини справи, зокрема, щодо звільнення позивачки зі служби з 10.01.2025 та отримання 26.02.2025 запитуваної інформації, яка підтверджує не нарахування та не виплату грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення в належному розмірі, продемонстрованість добросовісного ставлення до реалізації права на звернення з адміністративним позовом, направленість дій позивачки, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю посилання відповідача на наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позивачкою строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 по справі № 520/6309/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий