Головуючий І інстанції: С.С. Бойко
25 листопада 2025 р. Справа № 440/9902/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Ральченка І.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2025, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 26.08.25 по справі № 440/9902/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ТЕРА"
до Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни
про визнання протиправною та скасування постанови,
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕКО ТЕРА" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця Гуріної Тетяни Вікторівни в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Гуріної Тетяни Вікторівни від 04 липня 2025 року у виконавчому провадженні №78533362 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Витребовано від відповідача засвідчені належним чином копії постанови від 04.07.2025 у виконавчому провадженні №78533362 та всіх документів на підставі яких її прийнято.
01.08.2025 від відповідача у справі надійшло клопотання про закриття провадження у справі, в якому вказує про те, що спірна постанова від 04.07.2025 у виконавчому провадженні №78533362 скасовано постановою про скасування процесуального документу від 01.08.2025 ВП №78533362 а отже у межах цієї справи відсутній предмет спору, що відповідно до п.8 ч.1 ст.238 КАС України є підставою для закриття провадження у справі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року клопотання відповідача про закриття провадження у справі №440/9902/25 задоволено. Провадження у справі №440/9902/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ТЕРА" до Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни про визнання протиправною та скасування постанови закрито на підставі п.8 ч.1 ст. 238 КАС України.
14.08.2025 до суду надійшло клопотання від представника позивача, в якому просить вирішити питання про стягнення з відповідача Тетяни Гуріної понесених з боку позивача судових витрат: оплату судового збору в розмірі 2433,40 грн та на надання правничої допомоги 7600 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року клопотання представника позивача про стягнення судових витрат - задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріної Тетяни Вікторівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО ТЕРА" судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Відповідач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та відмовити в задоволенні клопотання про стягнення судових витрат.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що визнавши помилку й усунувши її, сторона відповідача не давала приводу для подальшого розгляду справи, адже права позивача були поновлені і без завершення судового процесу. За таких обставин необхідно на підставі частини восьмої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати залишити за такими сторонами, не покладаючи обов'язок їх відшкодування на іншу сторону.
Позивач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Задовольняючи клопотання про стягнення судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач самостійно виправив оскаржуване порушення, суд у порядку ч. 6 ст. 7 КАС України застосовує аналогію закону в частині визначення порядку розподілу судових витрат, встановленого статтею 140 КАС України, у зв'язку з чим на користь позивача підлягає стягненню 100% судових витрат, а саме: 2422,40 грн - за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також, суд першої інстанції враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу в цій справі до 4000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення клоптання про стягнення судових витрат з наступних підстав.
Відповідно до частини 2 статті 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
З матеріалів справи встановлено, що під час звернення до суду сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Враховуючи, що провадження у справі закривається у зв'язку з тим, що оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення (п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України), отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сплачений судовий збір належить повернути.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає про таке.
Згідно з ч. 2 ст. ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Загальний порядок розподілу судових витрат визначений ст. 139 КАС України.
Разом з тим, вказана норма не передбачає алгоритму розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Поряд з наведеним ч. 8 ст. 139 КАС України передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
Отже, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат саме у спірному випадку, суд має керуватися принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли.
Подібні висновки щодо розподілу витрат на правничу допомогу у випадку закриття провадження у справі на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України наводились Верховним Судом в постановах від 09 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.001303, від 27 квітня 2023 року у справі № 260/3162/22, від 05 березня 2025 року у справі № 160/17422/23, і колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від них.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що на підтвердження розміру витрат, понесених на оплату послуг з правничої допомоги з боку адвоката Ульянова Руслана Анатолійовича надано копії ордеру серії ВІ №1319190, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, договору від 17.07.2025, акт надання послуг за договором про надання правничої допомоги від 14.08.2025.
Оцінюючи надані заявником документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов висновку, що ця справа відноситься до справ незначної складності. Ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності і пропорційності судових витрат, необхідно зменшити витрати на професійну правничу допомогу в цій справі до 4000,00 грн.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив клопотання про стягнення судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що ухвала Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 року по справі № 440/9902/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гуріна Тетяна Вікторівна - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 по справі № 440/9902/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.М. Ральченко
Судді З.Г. Подобайло В.В. Катунов