24 листопада 2025 р. Справа № 520/3801/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 (ухвалене суддею Мельниковим Р.В.) в справі № 520/3801/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відділу перерахунку пенсій № 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області № 963300183752 від 04.02.2025; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2025 ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 80% від суддівської винагороди судді, визначеної у довідці ТУ ДСА України в Харківській області № 04-48/53 від 27.01.2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді, яка становить 158970,5 грн. (в тому числі посадовий оклад 113550 грн., доплата за вислугу років (40%) 45420 грн., з урахуванням фактично виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кодексу адміністративного судочинства України та на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що в рішенні суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді Старобешівського районного суду Донецької області, відповідно до Указу Президента України від 11.05.2004 № 514/2004.
Постановою Верховної Ради України від 01.04.2010 № 2008-VI на посаду судді Старобешівського районного суду Донецької області безстроково обрано ОСОБА_1 .
Указом Президента України від 07.04.2015 № 203/2015 суддю Старобешівського районного суду Донецької області ОСОБА_1 , обраного безстроково, переведно на роботу на посаді судді Київського районного суду міста Харкова.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 05.07.2016 № 1433-VIII, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду м. Харкова, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно із наказом голови Київського районного суду від 20.07.2016 № 08-40/30, ОСОБА_1 відраховано зі штату суду, у зв'язку з звільненням у відставку з 15.07.2016.
На дату відрахування зі штату суду, відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання від 26.07.2017 № 07-07/123/2017, стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді складає 21 рік 07 місяців 03 дні.
Наявність стажу підтверджено рішенням Вищої ради юстиції від 02.03.2016 № 556/0/15-16, його тривалість - 21 рік 07 місяців 03 дні, підтверджено розрахунком № 07-07/123/2017.
За результатами розгляду заяви від 18.09.2017 за вх. № 7939, ОСОБА_1 призначено довічне грошове утримання в розмірі 80% від заробітної плати судді, працюючого на відповідній посаді, згідно із ч. 3 ст. 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 № 2453-VI, та на час призначення розмір довічного грошового утримання складав 17206 грн.
28.01.2020 за результатами розгляду заяви позивача про перерахунок, рішенням УПФУ в Московському районі міста Харкова з 01.01.2020 збільшено розмір довічного грошового утримання судді у відставці з 17206 грн. до 35313,66 грн.
За результатами розгляду заяви позивача, ТУ ДСА України в Харківській області видано довідку № 04-48/53 від 27.01.2025 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 , яка становить 158970 грн., в тому числі посадовий оклад 113550 грн., доплата за вислугу років 45420 грн.
29.01.2025 позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просив здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2025 ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із розрахунку 80% від суддівської винагороди судді, визначеної у довідці ТУ ДСА України в Харківській області № 04-48/53 від 27.01.2025, виданої на підставі штатного розпису та особливих рахунків, постанови Верховного Суду від 13.09.2023 в справі №240/44080/21.
За принципом екстериторіальності розгляд заяви про перерахунок довічного утримання передано на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 963300183752 від 04.02.2025 у перерахунку відмовлено, оскільки відсутні у 2025 році підстави для перерахунку у зв'язку зі зміною розмірів суддівської винагороди.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для застосування прожиткового мінімуму з 01.01.2025 у розмірі 3028 гривні для визначення базового розміру посадового окладу судді відсутні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11 -р/2018.
Так, організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, здійснюється у відповідності до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Згідно із ч. 2 ст. 4 зазначеного Закону, зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII (яка згідно із Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII), базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Стаття 130 Конституції України визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Визначення прожитковому мінімуму, правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень встановлені Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV.
Відповідно до ст. 1 Закону України № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно із ч. 3 ст. 4 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», встановлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема -працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Отже, окремими приписами закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01.2025 встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Зазначені положення ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому підстави для застосування прожиткового мінімуму, з 01.01.2025 у розмірі 3028 гривні для визначення базового розміру посадового окладу судді відсутні.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV.
Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, починаючи з 2021 року законодавець у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 в справі № 240/9028/24 зробила правовий висновок, що починаючи з 2021 року в законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення в даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Таким чином, суд переглянувши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.08.2025 в справі № 520/3801/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич