24 листопада 2025 р. Справа № 480/920/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 року (ухвалене суддею Кравченко Є.Д.) в справі № 480/920/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області № 262240029140 від 31.10.2024 року про відмову у призначені пенсії за віком; зобов'язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до трудового стажу періоди роботи з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 р., з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р., з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р., з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 18.06.1988 р.; зобов'язати Головне управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з часу звернення з заявою, а саме з 24.10.2024 р.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 31.10.2024 р. № 262240029140; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.10.2024 р. з зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періодів трудової діяльності ОСОБА_1 з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 р., з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р., з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р., з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт зазначає, що страховий стаж позивача не підтверджений первинними документами, а тому вважає спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 31.10.2024 р. № 262240029140 про відмову позивачу у призначенні пенсії правомірним та не підлягає скасуванню.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що 24.10.2024 р. позивач звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 53).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви позивача 31.10.2024 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло рішення № 262240029140 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю на час звернення необхідного стажу роботи. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що вік заявника становить 61 рік 06 місяців 01 день, страховий стаж становить 28 років 06 місяці 14 днів.
За результатами розгляду документів, до страхового стажу не зараховані періоди роботи: з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 р., оскільки в даному записі відсутній підпис відповідальної особи; з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р., оскільки в даному записі відсутні підстави при звільненні з роботи; з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р., оскільки наказ на прийняття - 1996 р. Для врахування даних періодів в страховий стаж необхідно надати уточнюючі довідки та довідки про перейменування; з 01.02.2003 р. по 28.09.2007 р. - періоди роботи в Росії, оскільки з 1 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. Пенсії громадянам, які проживали/працювали на території Російської Федерації, призначаються на умовах визначених Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважає протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за віком, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючі частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 31.10.2024 р. № 262240029140 про відмову у призначенні пенсії за віком, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 24.10.2024 р. із зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоду його трудової діяльності з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 р., з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р., з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р., з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в подальшому - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону № 1058-IV передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому для призначення позивачу пенсії за віком після набуття ним встановленого законом 60-річного віку, його загальний страхований стаж повинен був становити не менше 30 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058-ІV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (в подальшому - Закон № 1788-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із ст. 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядок № 637, визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.06.1988 р. позивач з 13.08.1988 р. прийнятий старшим агрономом в радгосп імені Червоної армії; 28.11.1988 р. - звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України УРСР; з 01.12.1988 р. прийнятий на посаду інженера 2 категорії лабораторії діагностики, моделювання і управління плодонародження в Український національний інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського; з 03.05.1990 р. переведений на посаду молодшого співробітника з наступним обранням за конкурсом; з 03.01.1994 р. обраний на посаду старшого наукового співробітника; 25.01.1994 р. звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України; з 26.01.1994 р. - прийнятий на роботу в систему ГДУП на посаду менеджера представництва німецької фірми "Шерінг АГ" в Україні; з 01.01.1996 р. переведений на посаду менеджера представництва німецької фірми "Хьохст Шерінг АгрЄво ГМБХ"; з 04.01.2000 р. переведений на посаду заступника голови/директора відділу маркетингу в тому ж представництві; 31.05.2001 р. звільнений по ст. 38 КЗпП України з ініціативи працівника.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 р. в радгоспі імені Червоної армії, з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р. в Українському національному інституті ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського, та з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р. в представництві німецької фірми "Шерінг АГ" в Україні, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Посилання відповідача на той факт, що у записі про періоди роботи з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р. відсутній підпис відповідальної особи, у записі про періоди роботи з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р. відсутні підстави при звільненні з роботи, а в записі про період роботи з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р. наказ на прийняття датований 1996 роком не можуть бути достатніми аргуменами для незарахування вказаного трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказані помилки не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 р. у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 р. у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 р. у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Із урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає, що спірний період трудової діяльності позивача підтверджено записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 18.06.1988 р., яка в силу законодавства є основним документом, що підтверджує страховий стаж, а тому відповідач відмовляючи зарахувати періоди роботи позивача з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 в радгоспі імені Червоної армії, з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р. в Українському національному інституті ґрунтознавства та агрохімії імені О. Н. Соколовського, та з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р. в представництві німецької фірми "Шерінг АГ" в Україні діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Таким чином суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний період трудової діяльності підлягає врахуванню до страхового стажу позивача.
Крім того, судовим розглядом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області до страхового стажу позивача не враховано період його роботи на території рф з 01.02.2003 р. по 28.09.2007 р. Підставою для неврахування до страхового стажу періодів роботи позивача на підприємствах на території рф стало те, що з 01.01.2023 р. російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., а 23.12.2022 р. набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01.12.2022 р. № 2783-ІХ. Тому після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовується у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаних країнах, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно із вимогами статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., яка діяла в період виникнення спірних правовідносин та в період роботи позивача на території рф, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення визначено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно із абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року (діючої в період роботи позивачки на території рф), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 р. у м. Москві, яка набрала законної сили 02.12.2022 року.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 р. Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р.
Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 18.06.1988 р. позивач з 01.02.2003 р. прийнятий на посаду керівника відділу маркетингу та розвитку сількогосподарських культур в представництво фірми Байєр КропСайєнс ГмбХ; 31.12.2003 р. звільнений зі згоди працівника в порядку переведення в ТОВ "Байєр КропСайєнс" п. 5 ст. 77 Трудового кодексу рф; з 01.01.2004 р. прийнятий на роботу на посаду керівника відділу маркетингу та розвитку сількогосподарських культур в порядку переведення в ТОВ "Байєр КропСайєнс"; з 28.07.2004 р. призначений на посаду директора продажів; 29.12.2006 р. звільнений в порядку переведення в ЗАТ "Байєр" п. 5 ст. 77 Трудового кодексу рф; з 01.01.2007 р. призначений на посаду директора продажів/керівника відділу продажу засобів закупки рослин; 28.09.2007 р. трудовий договір розірвано за ініціативою працівника п. 3 ч. 1 ст. 77 Трудового кодексу рф.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що трудова книжка позивача містить інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. на території рф, а також містить посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Таким чином, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 р. № 1328 та Закону України № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022 р., не є підставами для відмови в зарахуванні до страхового стажу роботи позивача спірного періоду роботи на території рф, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень, а позивач працював у російській федерації в той час, коли Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. При цьому, суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Із урахуванням вищевикладеного суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки стаж набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу, а тому Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області протиправно відмовило у зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. на території російської федерації.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суд першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 від 31.10.2024 р. № 262240029140 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 24.10.2024 р. з зарахуванням до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком періодів трудової діяльності ОСОБА_1 з 13.06.1988 р. по 28.11.1988 р., з 01.12.1988 р. по 25.01.1994 р., з 26.01.1994 р. по 31.12.1995 р., з 01.02.2003 р. пo 31.12.2003 р., з 01.01.2004 р. по 29.12.2006 р., з 01.01.2007 р. по 28.09.2007 р. з прийняттям рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, у зв'язку з чим вимоги апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 в справі № 480/920/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін