Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
24 листопада 2025 року справа №520/22896/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ 40108599), в якому просить суд:
- визнати протиправними бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599 (п.і. 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, б. 13) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_2 ) грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016;
- зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області код ЄДРПОУ 40108599 (п.і. 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, б. 13) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 (п.і. АДРЕСА_2 ) грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (03 дні), а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016 р.
Ухвалою суду від 22.08.2025 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.
Копію ухвали та позовної заяви з додатками судом направлено відповідачу у його електронний кабінет "Електронного суду", про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку документа.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя у період p 10.11.2025 по 14.11.2025 перебував у відпустці.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивач, в період з 07 листопада 2015 року по 13 вересня 2016 року, проходив публічну службу в Національній поліції України та у відповідності до наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13 вересня 2016 року № 333о/с «По особовому складу» звільнений згідно із п. 7 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, за власним бажанням.
Під час проходження служби в Національній поліції України, на Позивача розповсюджувались всі права і гарантії передбачені законодавством щодо нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейських, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер).
Позивачем впродовж 2015 - 2016 не використано 03 доби чергової оплачуваної відпустки (03 доби за 2015 рік), (що підтверджується листом ГУНП в Харківській області від 20 серпня 2025 р. №168563-2025 та довідками про доходи і розрахунковими листами), відповідачем компенсацію не здійснено.
Відповідачем не проводилась індексація грошового забезпечення позивача у період з 07.11.2015 р. по 13.09.2016 року, а як наслідок останньому не здійснювались виплати належних йому сум (лист ГУНП в Харківській області від 20.08.2025 року №168563-2025).
Вважаючи бездіяльність позивача протиправною позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016 суд зазначає наступне.
Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до ч. 5 ст. 94 Закону України "Про національну поліцію".
За унормуванням статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до ст. 2 Закону №1282, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення згідно зі ст. 4 Закону №1282 проводиться в разі коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Згідно із ст. 5 Закону №1282 підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
За змістом частини 2 статті 6 Закону №1282 порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою від 17 липня 2003 року №1078 КМУ затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).
Порядок №1078 обумовлює правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до абз. 8 п. 4 Порядку №1078.
Приписами п. 6 Порядку №1078 занотовано: виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати, як складова належної працівникові заробітної плати, спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення прямо передбачена положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.
Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.
Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.
Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законами України «Про індексацію грошових доходів населення» і «Про Національну поліцію», є порушеним, воно підлягає відновленню в судовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.01.2021 по справі №160/35/20.
Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Під час розгляду справи встановлено, що позивачу під час проходження служби не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 13.09.2016, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями розрахункових листів грошового забезпечення позивача.
Таким чином, позивачу протиправно не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016.
Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення підлягають задоволенню, а саме шляхом зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016.
Щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015, суд зазначає наступне.
Позивач, під час проходження служби в Національній поліції України щорічну чергову оплачувану відпустку за 2015 рік використав частково (невикористана частина становить 03 доби), при звільнені відповідна компенсація не здійснена.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі по тексту - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі по тексту - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 р. № 260 (далі по тексту - Порядок №260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд звертає увагу, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19 та від 04.11.2021 року по справі №440/5244/19.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за період 2015 підлягає задоволенню.
Стосовно пропуску, на думку відповідача, позивачем строку звернення з даним позовом до суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України «Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів» у редакції до 19.07.2022 передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом з тим, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни до статті 233 Кодексу законів про працю України та викладено її в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті».
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX набув чинності 19.07.2022.
Отже, редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, яка раніше не обмежувала строком звернення до суду з питань оплати праці, втратила чинність з 19.07.2022 року.
Водночас, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, строки, визначені статтею 233 Кодексу законів про працю України, підлягають застосуванню з 01.07.2023.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22 та від 19.01.2023 у справі №460/17052/21.
Разом з цим, суд враховує постанову Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, в якій суд касаційної інстанції висновував про таке: «…на момент звільнення позивача з військової служби, 14.07.2021, частина другої статті 233 Кодексу законів про працю України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.».
Правову позицію з приводу того, яка саме редакція статті 233 Кодексу законів про працю України підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, викладено зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі №160/759/23, від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №300/4201/22, від 28.09.2023 у справі №140/2168/23, від 18.10.2023 у справі №380/14605/22.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.01.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Отже, право позивача на звернення до суду з даним позовом, відповідно до приписів ч.2 ст.233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), не обмежене будь-яким строком.
Наведені вище висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24.04.2025 року у справі №420/25342/23.
За таких обставин суд не знайшов підстав для задоволення заяви відповідача про залишення позову без розгляду.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної заяви.
Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016.
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки (03 дні) за 2015 рік, а також індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 13.09.2016.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов