Справа № 500/6291/25
25 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду, через представника - адвоката Лешанич Лесю Вікторівну, надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Тернопільській області), у якій позивач, з рахуванням уточненої редакції позовної заяви (а.с.20-22) просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про відмову у призначенні пенсії №071750015986 від 14.05.2025 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком, за результатом розгляду якої ГУ ПФУ у Тернопільській області прийнято рішення від 14.05.2025 №071750015986 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не зараховані період її роботи в колгоспі « 1-Травня» з 05.06.1983 по 20.03.1984 згідно довідки №04-09/1647-Л від 16.09.2021, виданої Державним архівом Слабодзейського району міста Слабодзея, яка складена на території невизнаної Придніпровської Молдавської Республіки. Також відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 22.03.1984 по 08.06.1985, оскільки запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог Інструкції, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначене повне найменування підприємства; та період роботи з 24.07.1987 по 12.08.1989, оскільки в даті звільнення та даті наказу про звільнення містяться виправлення.
Позивач вважає прийняте рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує наявність страхового стажу для призначення пенсії. Зазначає, що стаж її трудової діяльності підтверджується записами в трудовій книжці, а певні недоліки щодо її заповнення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду її роботи для обрахунку стажу при призначення пенсії.
Ухвалою суду від 03.11.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків.
04.11.2025 представником позивача надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 05.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено судовий розгляд проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) суддею одноособово. Визначено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву та зобов'язано відповідача надати докази одночасно із поданням відзиву.
19.11.2025 відповідачем на адресу суду надано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що у пенсійного органу відсутні підстави для призначення позивачці пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки у останньої відсутній необхідний страховий стаж 32 роки. При цьому відповідач зазначає, що запис у трудовій книжці не є безумовним доказом роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності даних.
20.11.2025 відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 05.11.2025 надано до суду копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1
24.11.2025 представником позивача надано до суду копію свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 .
Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив наступні обставини.
07.05.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління ПФУ в Тернопільській області №071750015986 від 14.05.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Згідно вказаного рішення страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 10 місяців 23 дні. При цьому за доданими до заяви документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано:
- період роботи в колгоспі « 1-Травня» з 05.06.1983 по 20.03.1984 згідно довідки №04-09/1647-Л від 16.09.2021, виданої Державним архівом Слабодзейського району м.Слабодзея, складена на території непризнаної Придністровської Молдавської Республіки, оскільки відсутні підстави зарахування до стажу;
- період роботи з 22.03.1984 по 08.06.1985, оскільки запис про прийняття на роботу здійснений із порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначене повне найменування підприємства;
- період роботи з 24.07.1987 по 12.08.1989, оскільки в даті звільнення та в даті наказу про звільнення містяться виправлення.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058- IV).
Статтею восьмою Закону №1058- IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Умови призначенні пенсії за віком врегульовано статтею 26 Закону №1058- IV, згідно частини першої якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина третя статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативі незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ та статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (у редакції, чинній на дату звернення за призначенням пенсії) (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави вважати, що основним документом, який підтверджує наявність у особи стажу роботи, є трудова книжка. При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про періоди роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у рішенні №071750015986 від 14.05.2025 послалось на те, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 10 місяців 23 днів, що є меншим за необхідні 32 роки.
При цьому, за результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 , зокрема, період її роботи в колгоспі « 1-Травня» з 05.06.1983 по 20.03.1984 згідно довідки, виданої Державним архівом Слабодзейського району м.Слабодзея, яка складена на території непризнаної Придністровської Молдавської Республіки.
Вирішуючи питання щодо правомірності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача зазначеного періоду її роботи, суд вказує наступне.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала Угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, яка набрала чинності для України 19.11.1996 (далі Угода).
Статтею 8 Угоди передбачено, що при призначенні пенсії, в тому числі пенсії на пільгових умовах та за вислугу років, обчислення трудового (страхового) стажу, накопиченого у відповідності із законодавством України і законодавством Республіки Молдова, в тому числі і до вступу в дію цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, проводиться по законодавству
держави, яка призначає пенсію.
Суд констатує, що Придніпровська Молдавська Республіка не признана міжнародною спільнотою та не є державою, яка входила до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року.
Разом з тим суд враховує, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Відтак, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані Намібійські винятки, відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 суд констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.
У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росі» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Також відповідно до частини 3 статті 23 Загальної декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської соціальної хартії та статті 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Суд вважає необхідним застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території Республіки Молдова (так званій Придніпровській Молдавській Республіці), як доказів, оскільки їх неприйняття призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Надаючи правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 до укладення шлюбу 20.07.1985 мала прізвище « ОСОБА_2 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 20.07.1985 Токарівською сільською радою Білозерського району Херсонської області.
Згідно відомостей трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , виданої на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання 05.06.1983 прийнята у члени колгоспу « 1-Мая» Слободзейського району секретарем - машиністкою, згідно протоколу №8 від 23.06.1983 року, а 20.03.1984 звільнена згідно поданої нею заяви.
Згідно архівної довідки №04-09/1646-Л від 16.09.21, виданої (далі мовою оригіналу) Государственным архивом Слободзейского района и г.Слободзея, у період з червня 1983 року по березень 1984 року ОСОБА_3 отримано заробіток за фактично відпрацьовані трудодні у колгоспі « 1-Мая». (а.с.10)
Крім того, згідно довідки №04-09/1647-Л від 16.09.21, виданої (далі мовою оригіналу) Государственным архивом Слободзейского района и г.Слободзея, кількість відпрацьованих ОСОБА_3 людоднів у колгоспі « 1-Мая» у 1983 році становить 235 людодні, за встановленого мінімуму 149 людоднів; у 1984 році - 89 людоднів, за встановленого мінімуму 68 людоднів. (а.с.10, зворот)
Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Основні Положення).
Відповідно до п. п. 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (п. 5 Основних Положень).
Згідно з п.6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також, слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до п. 8 Основних Положень трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). При цьому, підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відсутності в ній записів.
Враховуючи, що наданими позивачем доказами, які також були предметом розгляду відповідачем, підтверджено період її роботи з 05.06.1983 по 20.03.1984 у колгоспі « 1-Мая», отримання нею доходу та виконання встановленого мінімуму трудової участі, а пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні вказаного періоду при обчисленні страхового стажу позивача з підстав видачі підтверджуючих документів на території невизнаної Придністровської Молдовської Республіки, тому вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача та має враховуватися при його обчисленні для призначення пенсії за віком.
Щодо відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її роботи з 22.03.1984 по 08.06.1985 з тих підстав, що в трудовій книжці колгоспника в розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначене повне найменування підприємства, то суд зазначає наступне.
Пунктом 13 наведених вище Основних Положень передбачено, що обов'язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Аналогічні вимоги містяться також в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка була чинною у спірний період.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.13 Інструкції №162 передбачено, що в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовку пишеться повна назва підприємства.
Як слідує зі змісту копії трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , виданої на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остання містить наступні записи:
- 22.03.1984 прийнята на посаду машиністки з посадовим окладом 80 (вісімдесят рублів) на місяць на підставі наказу по в/ч НОМЕР_3 від 22.03.1984;
- 08.06.1985 звільнена за власним бажанням у зв'язку з переведенням чоловіка на роботу в іншу місцевість на підставі наказу по в/ч НОМЕР_3 від 07.06.1985.
Вказані записи про трудову діяльність ОСОБА_4 завірені печаткою Військової частини № НОМЕР_3 та скріплені підписом командира Військової частини НОМЕР_3 .
При цьому, як вірно зазначив відповідач, у трудовій книжці колгоспника у розділі «Відомості про роботу» в заголовку не зазначено повне найменування підприємства «Військова частина НОМЕР_3 », що суперечить наведеними вище положеннями Інструкції №162.
Разом з тим суд зауважує, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а недоліки у трудовій книжці, і право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (вина позивача відсутня).
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14989/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18).
Суд враховує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Суд вважає, що недотримання роботодавцем вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від дотримання відповідальною особою Інструкції про порядок ведення трудових книжок та належне зберігання архівної документації, оскільки трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, у розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу позивач, як громадянин України, наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 28.08.2018 у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 у справі № 242/65/17, від 27.02.2019 у справі № 423/3544/16-а та від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі № 127/16245/17.
З огляду на викладене, враховуючи наявність у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 записів про прийняття на роботу та звільнення ОСОБА_4 , які завірені підписом керівника та печаткою підприємства, суд дійшов висновку, що сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу за час роботи у військовій частині НОМЕР_3 , а тому період її трудової діяльності з 22.03.1984 по 08.06.1985 підлягає зарахуванню до страхового стажу при його обчисленні для призначення пенсії за віком.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 24.07.1987 по 12.08.1989 з підстав наявності виправлень у даті звільнення та даті наказу про звільнення, то суд зазначає наступне.
З досліджених судом доказів слідує, що записи про період трудової діяльності ОСОБА_1 містяться у трудовій книжці серії НОМЕР_4 .
Так, зазначена трудова книжка містить записи номер чотири і п'ять під заголовком «Объединение предприятий Общепита» (мовою оригіналу), а саме:
- 24.07.1987 прийнята кухонним працівником до шашличної на підставі наказу 299 від 30.07.1987;
- 12.08.1989 звільнена за власним бажанням (ст.38 КЗпП УРСР) на підставі наказу 357 від 31.08.1989. (а.с.9)
Вказані записи завірені печаткою підприємства та підписом керівника.
Суд звертає увагу, що дата звільнення позивача в частині останньої цифри року містить виправлення, а саме з « 7» на « 9».
Згідно пункту 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство. (пункт 2.7 Інструкції №162)
Виправлені відомості про роботу, про переводи на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. повинні повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження чи невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу провадиться на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення внесених раніше записів. (пункт 2.8 Інструкції №162)
У розділах "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
При необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після вказівки відповідного порядкового номера, дати внесення запису у графі 3 пишеться: "Запис за № таким недійсний. Прийнято за такою професією (посадою)" і в графі 4 повторюється дата і номер наказу (розпорядження) адміністрації, запис з якого неправильно внесено до трудової книжки. (пункт 2.9 Інструкції №162)
З аналізу наведених правових норм, які були чинними на момент внесення спірного запису до трудової книжки позивача, слідує, що виправлення інформації у розділі «Відомості про роботу» мало б бути здійснено шляхом вчинення нового запису про визнання помилкового запису недійсним.
Натомість, як слідує з дослідженої судом копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 , виправлення відомостей про дату звільнення ОСОБА_1 здійснено з порушенням Інструкції №162.
Разом з тим суд наголошує, що згідно наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду, обов'язок щодо заповнення трудової книжки покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника, а тому на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Виправлення в датах прийняття та звільнення з роботи, датах наказів на прийняття та звільнення з роботи, відсутність в записі про звільнення з роботи номеру розпорядження на звільнення з роботи, відсутність в записі про звільненні посади відповідальної особи не можуть бути підставою для виключення таких періодів з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 26.06.2019 у справі №607/4243/17, які суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до частини 5 статті 242 КАС України.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно частини третьої статті 44 Закону №1058- IV, якою врегульовано порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Суд враховує, що реалізація визначених статтею 44 Закону №1058- IV повноважень є правом, а не обов'язком органу Пенсійного фонду. Проте в даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень, зобов'язаний використовувати надані йому права з урахуванням принципів добросовісності та ефективного управління.
Таким чином, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було недостатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачеві надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Проте, як слідує з матеріалів справи, відповідачем вказаних заходів вжито не було.
Враховуючи, що записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 підтверджують наявність трудових відносин з відповідним роботодавцем, а з урахуванням наведених вище правових норм та висновків Верховного Суду працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення підприємством записів у трудовій книжці, тому період роботи ОСОБА_1 з 24.07.1987 по 12.08.1989 також підлягає зарахуванню до її страхового стажу та має враховуватися при його обчисленні для призначення пенсії за віком.
З урахуванням вище викладеного суд зазначає, що внаслідок незарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 05.06.1983 по 20.03.1984, з 22.03.1984 по 08.06.1985 згідно записів у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 та період з 24.07.1987 по 12.08.1989 згідно запису у трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 11.03.1986 органом Пенсійного фонду порушено права та інтереси позивача, як пенсіонера - верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій.
Визначаючись зі способом захисту порушених прав позивача у контексті позовних вимог, сформованих у прохальній частині позову, слід зазначити, що судом надана правова оцінка як діям відповідача, так і його рішенню № 071750015986 від 14.05.2025, яким відмовлено у призначенні пенсії, а тому суд вважає достатнім та ефективним способом захисту прав позивача визнання протиправним та скасування зазначеного рішення відповідача.
Крім того, згідно з приписами частини першої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного слідує, що суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права. У цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
З огляду на викладене, з метою захисту та поновлення порушених прав позивача, при цьому не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності: з 05.06.1983 по 20.03.1984, з 22.03.1984 по 08.06.1985 згідно записів у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 та період з 24.07.1987 по 12.08.1989 згідно запису у трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 11.03.1986.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити позивачу пенсію за віком, суд виходить з наступного.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. У такому випадку, суд може лише зобов'язати пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії.
Відтак, позовні вимоги в частині зобов'язання призначити та виплатити пенсію задоволенню не підлягають.
Разом з тим, з метою поновлення порушених прав позивача, при цьому не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другу статті 9 КАС України, вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області повторно розглянути подану позивачем заяву про призначення пенсії за віком від 07.05.2025 та прийняти відповідне рішення.
Таким чином суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. (частина 8 статті 139 КАС України)
Враховуючи, що дані правовідносини пов'язані із захистом соціальних прав позивача, а спір виник внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення, тому суд приходить до висновку про необхідність відшкодування за рахунок його бюджетних асигнувань понесені позивачем витрати зі сплати судового збору у сумі 968,96 грн у повному обсязі.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №071750015986 від 14.05.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її трудової діяльності: з 05.06.1983 по 20.03.1984, з 22.03.1984 по 08.06.1985 згідно записів у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 та період з 24.07.1987 по 12.08.1989 згідно запису у трудовій книжці серії НОМЕР_4 від 11.03.1986.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судові витрати в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 25 листопада 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 паспорт серії НОМЕР_5 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Мірінович У.А.