про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог
Справа № 500/4822/25
25 листопада 2025 р.м.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб'юка П.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 25.02.2022 про 06.01.2024 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України провести перерахунок та доплатити ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 06.01.2024 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, законом України про Державний бюджет України на 2024 рік від 9 листопада 2023 року № 3460-ІХ на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Ухвалою судді від 15.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Поряд із цим, після відкриття провадження у справі, судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Тому ухвалою суду від 14.11.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків шляхом: подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, у якій вказати підстави для поновлення строку, в частині перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 06.01.2024.
На виконання вимог вказаної ухвали на адресу суду від представника позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку, в якій представник вказує, що незаконна бездіяльність відповідача в частині ненадання позивачу письмового повідомлення про виплачені останньому кошти є об'єктивно непереборною обставиною, яка не залежать від волевиявлення позивача. Така обставина є дійсно істотною перешкодою та створює труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до суду.
Зазначає, що наслідки такої бездіяльності відповідача не можуть бути підставами для позбавлення позивача права на звернення до суду. Позивач не може зазнавати негативних наслідків протиправної бездіяльності відповідача.
Вказує, що саме з дня отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені спірні суми починається обчислення тримісячного строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами.
Визначаючись щодо наведеного суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Разом з тим, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлює інші строки звернення до суду щодо вирішення трудових спорів.
Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини першої розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Таким чином, шляхом внесення до статті 233 КЗпП України вказаних змін, законодавець з 19.07.2022 запровадив процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що станом на день звільнення 06.01.2024 відповідач не провів з позивачем повного розрахунку щодо виплати усіх сум при звільненні, що належать йому як працівнику установи (грошового забезпечення та компенсаційних виплат), що суперечить вимогам ст. 116 Кодексу законів про працю України.
Як слідує із матеріалів справи позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та знято з усіх видів забезпечення 06.01.2024.
До суду за захистом свого права на виплату належного грошового забезпечення позивач звернувся з даним позовом 07.08.2025 (здано на пошту), пропустивши тримісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог з 19.07.2022.
Представник позивача вказує, що відповідач не надав письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, тому й відповідно перебіг строків для звернення до суду не може починатися з моменту такого звільнення.
Поряд із цим, суд зауважує, що незгода позивача з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки (не більше трьох місяців).
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У даному випадку позивача виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та всіх видів забезпечення 06.01.2024.
Натомість звернення позивача із даним позовом відбулося лише 07.08.2025, що свідчить про пасивну поведінку позивача щодо відновлення порушених прав понад півтора роки.
Представником позивача в заяві про поновлення строку не вказано жодних обставин, що перешкоджали безпосередньо позивачу своєчасно звернутись до суду в межах строку, встановленого законом.
Жодних доказів існування обставин, які були б об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду, представником позивача у заяві не наведено, тому суд визнає зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду неповажними та відмовляє у поновленні строку звернення до суду.
Щодо покликань представника позивача на не повідомлення відповідачем про нараховані та виплачені позивачу суми при звільненні, суд зазначає, що розрахунок з позивачем проведено відповідачем ще на момент звільнення (2024 рік), а тому, у разі незгоди з таким розрахунком чи з виплаченими сумами (в тому числі не повідомленням про суми, нараховані та виплачені працівникові) позивач вправі був звернутись до відповідача чи до суду з метою захисту таких прав.
Натомість, із запитом до відповідача про суми, нараховані та виплачені при звільненні позивач (представник позивача) звернувся у липні 2025 року, а з позовом до суду 07.08.2025, тобто зі спливом більше півтора року після звільнення.
Суд звертає увагу, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Доказів існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду позивачем не надано.
Суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідачів. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
У відповідності до ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки в частині позовних вимог (з 19.07.2022) позивач звернувся до суду поза межами встановленого законом строку, не вказав поважних підстав для його поновлення, суд приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 06.01.2024.
З урахуванням зазначеного, керуючись статтями 123, 240, 256, 293 КАС, суд
Визнати неповажними підстави поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду наведені у заяві від 08.08.2025.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії залишити без розгляду, - в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 06.01.2024.
В частині решти позовних вимог (до 19.07.2022) продовжити розгляд справи.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 25 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Баб'юк П.М.