25 листопада 2025 року м. Рівне №460/17207/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Національної поліції в Рівненській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 Головного управління Національної поліції в Рівненській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби у Національній поліції часу попередньої роботи в державних органах: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006 по 06.11.2015 (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025 (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день та зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до стажу служби у Національній поліції ОСОБА_1 час попередньої роботи в державних органах: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006 по 06.11.2015 (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025 (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача з 01.03.2025 було прийнято на службу до Національної поліції України, з 01.08.2025 її було призначено на посаду начальником управління - головним бухгалтером управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Рівненській області, при цьому, відповідач до стажу служби позивача в поліції не рахував час її попередньої роботи в державних органах, а саме: в УМВС України в Рівненській області з 06.03.2005 (з 18.04.2006 присвоєно 13 ранг державного службовця) по 18.04.2006 та у ГУНП в Рівненській області з 07.11.2015 (із збереженням рангу державного службовця) по 28.02.2025. Позивач звернулася до відповідача щодо зарахування їй цього періоду роботи до стажу служби в поліції, однак відповідач відмовив їй у такому зарахуванні, мотивуючи таке своє рішення тим, що наказом МВС України № 112 від 18.02.2016 затверджено Перелік посад поліцейських середнього та вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до апарату Національної поліції України, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах. Позивач не погоджується з такою відмовою, оскільки це порушує її право на встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки згідно зі частиною першою статті 78 Закону №580-VІІІ. Позивач вважає, що до вислуги років для виплати поліцейським надбавки за стаж служби мають зараховуватися періоди, які визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Постановою №393. Відповідно до пункту "и" частини першої статті 17 Закону № 2262-XII та абзацу 12 пункту 1 Постанови КМУ № 393 до стажу служби у Національній поліції зараховується час роботи в державних органах.
У зв'язку з наведеним, позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, а тому просить суд її позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву та у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, подав до суду відзив, у якому відповідач виклав свої заперечення проти позову. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає про те, що статтею 78 Закону №580-VІІІ визначено виключний перелік служб, стаж роботи в яких зараховується до стажу служби в поліції; оскільки до вказаного переліку не включено роботу в державних органах на посадах державної служби в органах УМВС та НПУ, то відсутні підстави для зарахування такого періоду служби до стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової відпустки, а також вказав на неправомірність врахування часу роботи на посаді спеціаліста групи документального забезпечення та режиму УМВС України в Рівненській області, яку вона обіймала у період з 06.03.2006 по 18.04.2006, оскільки вона не відноситься до державної служби, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач подала до суду відповідь на відзив, у якому вказала, що заперечує проти відзиву, оскільки відповідач неправильно та вибірково тлумачить норми законодавства, ігноруючи обов'язковість застосування Порядку №393 при обчисленні вислуги років. Позивач наполягає, що час роботи у державних органах та період навчання підлягають зарахуванню, що підтверджується нормами законів, практикою Верховного Суду та стандартами ЄСПЛ. Дії відповідача порушують принципи правової визначеності, передбачуваності та доброго врядування, ставлячи позивача в нерівне становище.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив таке.
В період з 06.03.2005 по 06.11.2015 позивач працювала в УМВС України в Рівненській області (Управління міністерства внутрішніх справ), з 07.11.2015 по 28.02.2025 - у ГУНП в Рівненській області (Головному управлінні національної поліції в Рівненській області), стаж попередньої роботи в державних органах у календарному обчисленні становить: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006 по 06.11.2015 (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025 (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день, що підтверджується записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , копія якої наявна в матеріалах справи.
Починаючи з 01.03.2025 позивача прийнято на службу до Національної поліції України, як переможця конкурсу, з 01.08.2025 її призначено на посаду начальником управління - головним бухгалтером управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Рівненській області.
18.09.2025 позивач звернулася до начальника ГУНП в Рівненській області з рапортом, в якому просила зарахувати їй до вислуги років у поліції наявний на момент переходу на службу в Національну поліцію України стаж роботи в державних органах.
У відповідь на вказаний рапорт позивача ГУНП в Рівненській області листом №78360-2025 від 19.09.2025 відмовив у перерахунку календарної вислуги років із зарахуванням періодів роботи на посадах в державних органах та зазначив, що наказом МВС України № 112 від 18.02.2016 затверджено Перелік посад поліцейських середнього та вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до апарату Національної поліції України, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах.
Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивач звернулася до суду із адміністративним позовом у цій справі з наведеними вище позовними вимогами до відповідача.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є відмова відповідача, яка полягає у не зарахуванні до стажу служби в поліції позивача її часу попередньої роботи в державних органах у: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006 по 06.11.2015 (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025 (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день, та зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до стажу служби в поліції час її попередньої роботи в державних органах у: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006 по 06.11.2015 (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025 (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 59 Закону №580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Приписами статті 78 Закону № 580-VIII передбачено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Частиною 2 статті 78 Закону № 580-VIII визначено, що до стажу служби в поліції зараховуються:
1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;
2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;
3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;
4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;
5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони;
6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Частиною 3 статті 78 Закону №580-VIII визначено, що під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Спірні правовідносини між сторонами склались щодо відмови у зарахуванні часу роботи в державних органах до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення позивачеві надбавки за вислугу років і надання додаткової оплачуваної відпустки за періоди з 06.03.2006 по 06.11.2015 та з 07.11.2015 по 28.02.2025.
Частиною 4 статті 78 Закону №580-VIII визначено, що порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.
На час виникнення спірних правовідносин окремого Порядку обчислення вислуги років у поліції Кабінетом Міністрів України не затверджено.
Суд зазначає, що відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Тому, при обчисленні вислуги років при проходженні служби мають бути враховані, окрім того, норми постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їх сімей».
Абзац 12 пункту 1 Постанови №393 також передбачає, що до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Частиною другою статті 1 Закону №889-VIII визначено, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Статтею 104 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Згідно абзацом першим преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1999 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до пункту и) частини першої статті 17 Закону №2262-ХІІ, особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "з" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах, зокрема, у разі переходу на службу до Національну поліцію на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затверджуваними відповідно Національною поліцією.
Аналіз пункту "и" частини першої статті 17 статті 17 Закону № 2262-XII та абзацу 12 пункту 1 Постанови №393 дає підстави суду дійти висновку, що даними нормами права визначено за особою право на зарахування до стажу служби в Національній поліції стажу (часу) роботи в державних органах.
Твердження Відповідача щодо неправомірності врахування часу роботи на посаді спеціаліста групи документального забезпечення та режиму УМВС України в Рівненській області, яку Позивач обіймала у період з 06.03.2006 по 18.04.2006, оскільки вона не відноситься до державної служби, суд не бере до уваги, оскільки вимогами абзацу 12 пункту 1 Порядку №393 не передбачено, що до вислуги років зараховується виключно державна служба.
23.02.2006 року був прийнятий Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який покликаний регулювати відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ проти України.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Вимогами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням Європейського суду з прав людини.
Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях про те, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.
Європейський суд з прав людини у рішенні “Будченко проти України» (№ 38677/06) зазначив, що питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все компетенцією національних органів влади, зокрема, судових.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі “Рисовський проти України» (№29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема розкрито елементи змісту принципу “доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб.
Відповідач, відмовляючись зараховувати певні періоди роботи позивачу, фактично порушує принцип передбачуваності, ставить позивача в нерівне становище.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06, п.50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Суд зазначає, що у ситуації, коли держава в особі Кабінету міністрів України не ухвалила окремий порядок обчислення вислуги років, але діє чинний порядок №393, особа має законне очікування, що саме ці норми мають бути застосовані.
Так само ЄСПЛ інтерпретував «якість закону» і в рішенні від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява №77703/01, п.115) у якому зазначив, що «в світлі положень Конвенції, втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку».
Також, у рішенні від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України» (заява №20372/11, п.52) ЄСПЛ акцентував увагу на тому, що закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації, - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія.
Отже, вказані норми рішень ЄСПЛ дають право стверджувати, що наявність частини четвертої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», якою визначено, що порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України, дає право на застосування норм Порядку №393, у тому числі абзацу 12 пункту 1, яким установлено, що до вислуги років зараховується: час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування Служби безпеки, Управління державної охорони, органи внутрішніх справ, Національну поліцію, Державне бюро розслідувань, Національне антикорупційне бюро, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації, органи і підрозділи цивільного захисту, державну пожежну охорону, податкову міліцію, Бюро економічної безпеки або Державну кримінально-виконавчу службу на посади офіцерського та начальницького складу згідно з переліками посад, затвердженими відповідно Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Державним бюро розслідувань, Національним антикорупційним бюро, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах цивільного захисту, пожежної і техногенної безпеки, державної фінансової політики, виконання кримінальних покарань, а також у разі переходу на службу до Служби судової охорони на посади середнього і вищого складу згідно з переліком посад, затвердженим Головою Служби судової охорони.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
До того ж, визначення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією. Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями) (пункти 93, 94).
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У Рішенні від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 [справа № 1-123/2018 (4892/17)] Конституційний Суд України зазначив, що принцип юридичної визначеності як один з елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Суд вважає, що дискрекція не може бути засобом уникнення застосування чітких приписів закону, а також не може використовуватись для створення нерівності між суб'єктами у подібних правовідносинах.
Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: не переслідує жодної іншої мети, окрім тієї, для якої було надано повноваження; дотримується об'єктивності та неупередженості, враховуючи лише чинники, що стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, уникаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належний баланс між будь-якими негативними наслідками, які можуть виникнути внаслідок рішення стосовно прав, свобод або інтересів осіб та метою, яку таке рішення переслідує; приймає своє рішення в розумний строк з урахуванням суті питання, що розглядається; застосовує будь-які загальні адміністративні практики послідовним чином, враховуючи при цьому конкретні обставини кожного випадку.
Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував у своїх рішеннях про те, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.
На думку суду, реалізація зазначеної гарантії не повинна залежати від невиконання державними органами покладених на них обов'язків, зокрема, щодо відсутності, окрім іншого, Переліку посад поліцейських середнього та вищого складу, на яких, у разі переходу на службу до Національної поліції, до вислуги років для призначення пенсії зараховується час роботи в державних органах, щодо територіальних органів поліції, який державними органами не виданий, що унеможливлює реалізацію визначених законодавством гарантій.
Разом з тим, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, записами трудової книжки позивачки підтверджуються такі періоди її роботи в державних органах: в УМВС України в Рівненській області з 06.03.2005 по 06.11.2015; у ГУМП в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025.
Відтак, не зарахування відповідачем зазначених періодів до стажу служби позивачки у Національній поліції суперечить приписами закону, а покликання відповідача на відсутність у затвердженому переліку роботи в державних органах на посадах державної служби в органах УМВС та НПУ, як на підставу для відмови позивачу у зарахуванні спірних періодів до стажу служби у Національній поліції, є протиправним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
В даному контексті суд зазначає, що пунктом «и» частини 1 статті 17 Закону №2262-ХІІ передбачено зарахування відповідного попереднього часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Національної поліції саме на посади офіцерського та начальницького складу.
Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, на момент подання рапорту позивачка обіймала посаду начальника управління - головного бухгалтера управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Рівненській області, що додатково підтверджує перебування позивача на посаді у Національній поліції, у разі переходу на яку підлягає зарахуванню попередній період роботи в державних органах.
Суд вважає, що зарахування відповідного попереднього часу роботи в державних органах у разі переходу на службу до Національної поліції на посади офіцерського та начальницького складу безпосередньо впливає на календарну вислугу позивача, та не може бути відокремлення календарної вислуги років, яка враховується під час служби від календарної вислуги років, яка враховується під час розрахунку пенсії, оскільки календарна вислуга впливає на розмір грошового забезпечення, яке виплачується під час служби і в подальшому на розмір пенсії, яка обраховується з грошового забезпечення.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на вичерпність переліку органів та установ, служба в яких зараховується до стажу служби в поліції, зазначеного у частині другій статті 78 Закону №580-VIII, та на відсутність у ньому роботи в державних органах на посадах державної служби в органах УМВС та НПУ, як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів до стажу служби позивача у Національній поліції, оскільки згідно частини четвертої цієї статті порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України, що і визначає Постанова №393, відповідно до якої передбачено зарахування часу попередньої роботи особи в державних органах до стажу її служби (вислуги) у разі переходу на службу до Національної поліції на посади офіцерського та начальницького складу, тобто як у територіальних управліннях, так і в центральному органі управління Національної поліції.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Рівненській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до стажу служби у Національній поліції часу попередньої роботи в державних органах: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006 по 06.11.2015 (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025 (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Рівненській області зарахувати до стажу служби у Національній поліції ОСОБА_1 час попередньої роботи в державних органах: Управлінні МВС України в Рівненській області з 06.03.2006 по 06.11.2015 (9 років 8 місяців 0 днів); Головному управлінні Національної поліції в Рівненській області з 07.11.2015 по 28.02.2025 (9 років 3 місяці 21 день); всього разом: 18 років 11 місяців 21 день.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Рівненській області судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 25 листопада 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Рівненській області (вул. Миколи Хвильового, буд. 2,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 40108761)
Суддя С.М. Дуляницька