Справа № 420/4167/25
25 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в частині,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати частково протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0747550-2407-1551-UA51100210000074534 від 15.05.2024 року, в частині нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 70 745 (сімдесят тисяч сімсот сорок п'ять) гривень 30 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при нарахуванні податку, згідно до Податкового повідомлення-рішення, застосовано ставку у розмірі 1,5% (півтора відсотки) від мінімальної заробітної плати (станом на 01.01.2023 року складала 6700, 00 гривень).
Маяківська сільська рада своїм рішенням «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської територіальної громади» №11/15-VIII від 24.06.2021 року встановила ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік та диференціювала ставки податку за класифікацією будинків та споруд (що не передбачається чинним податковим законодавством), копія рішення додається. Зазначене рішення діє з 01.01.2022 року, окреме рішення на 2023 рік не приймалось.
У вказаному рішенні Маяківської сільської ради відсутні ставки для «нежитлових будівель», або «інших будівель» у відповідності до положень Податкового кодексу України.
Тобто, ані в рішенні Маяківської сільської ради не встановлено ставку податку для типу об'єкта «нежитлові будівлі», що зазначено згідно правовстановлюючих документів на об'єкт розташований за адресою: Одеська область, автошлях Одеса-Рені, 43 км, буд. 16, а також відомостях ДРРП, ані в податковому рішенні від 15.05.2024 року №0747550-2407-1551-UA51100210000074534 не зазначено тип об'єкта, що відповідав би застосованій ставці згідно вищевказаного рішення Маяківської сільської ради та Податковому кодексу України.
Таким чином, враховуючи, що Маяківська сільська рада не прийняла рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для типу об'єкта «нежитлові будівлі» або «інші будівлі», то податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Але, у рішенні Маяківської сільської ради від 25.06.2020 року №50/14 «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської об'єднаної територіальної громади на 2021 рік» були передбачені аналогічні класифікації об'єктів, у яких також відсутні ставки податку для типів об'єкту «нежитлові будівлі» або «інші будівлі», тому застосуванню підлягає попереднє рішення, а саме рішення Маяківської сільської ради від 20.06.2019 року №30/2 «Про встановлення на території Маяківської сільської об'єднаної територіальної громади місцевих податків і зборів на 2020 рік», яким було передбачено ставки для нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки за типом «нежитлові будівлі», що належать фізичним особам у розмірі 0,5% відсотків від розміру мінімальної заробітної плати.
Враховуючи факт неприйняття з 2020 року нових ставок відносно типу майна - нежитлові будівлі (за винятком категорій, що були передбачені у відповідних рішеннях Маяківської сільської ради від 2020 та 2021 роках), податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за нежитлові будівлі, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що має бути нарахований до сплати ОСОБА_1 повинен складати 35 372, 65 гривень, що розраховано наступним чином:
(6700,00 х 0,5%) х 1055, 9 = 35 372, 65, де:
6700, 00 - мінімальна заробітна плата, встановлена станом на 01.01.2023 року;
0,5% ставка податку встановлена для нежитлових будівель згідно рішення Маяківської сільської ради № 30/2 від 20.06.2019 року;
1055, 9 - площа об'єкта оподаткування.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 17.02.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
03.03.2025 року за вхід.№ЕС/19384/25 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача з огляду на наступне. Згідно рішення Маяківської сільської ради від 24.06.2021 №11/15-VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської територіальної громади» з 01.01.2022 року, ставка податку становить для всіх кодів класифікації будівель та споруд нежитлової нерухомості 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року.
Згідно з положеннями підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Кодексу ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішеннями Рад, в яких такі ставки зазначаються залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд» НК 018-2023, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 №3573 (далі - Класифікатор).
Згідно додатку №2 до рішення сесії №11/15-YIII від 24 червня 2021 року Маяківської сільської ради встановлені ставки з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за розділом «Будівлі нежитлові» від 1,0 відсотку до 1,5 відсотку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування щодо визначення належності об'єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель.
Згідно Класифікатора, Будівлі нежитлові (код 12) підрозділяються на: 121-Готелі, ресторани та подібні будівлі; 122 - Будівлі офісні; 123 - Будівлі торговельні; 124 - Будівлі транспорту та засобів зв'язку; 125 - Будівлі промислові та склади; 126 - Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення; 127 - Будівлі нежитлові інші.
До Біляївської ДПІ Капустянський Михайло Вікторович ( НОМЕР_1 ) не надавав документів щодо ідентифікації об'єкта нерухомості, нежитлової будівлі за адресою: Одеська область, автошлях Одеса-Рені, 43 км, буд. 16 за функціональним призначенням (використанням).
11.04.2025 за вхід.№ЕС/34927/25 надійшли додаткові пояснення позивача, в яких зазначено, що Відповідач зазначає про нібито невиконання Позивачем обов'язку зі здійснення ідентифікації об'єкта нерухомості та в якості нормативного "обґрунтування" своєї позиції посилається на підпункт 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 ПКУ та цитує зміст цього підпункту наступним чином:
"Згідно з положеннями підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Кодексу ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішеннями Рад, в яких такі ставки зазначаються залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд» НК 018-2023, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 №3573 (далі - Класифікатор).
У разі якщо у рішенні Ради ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначені без застосування кодів згідно з Класифікатором, зазначається ставка, визначена для об'єкта нерухомого майна, який найбільше відповідає типу нерухомості, зазначеного у правовстановлюючих документах. Якщо в прийнятому рішенні органу місцевого самоврядування відсутні ставки, що відповідають типу (коду) об'єкта нерухомості, то з метою уточнення інформації щодо прийнятих рішень та встановлених ставок по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, платникам податків необхідно звертатися безпосередньо до таких органів місцевого самоврядування."
Але, ані підпункт 266.5.1. ПКУ, ані буд- які інші підпункти чи пункти статті 266 ПКУ, ані інші статті ПКУ не містять взагалі таких положень.
Мені, як представнику Позивача невідомо якою редакцією Податкового кодексу України користується Відповідач та його представник, але підпункт 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 ПКУ має наступний зміст:
"266.5.1. Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування."
Інших абзаців зазначений підпункт не містить.
Тобто, Відповідач посилається на неіснуючі та не передбачені Податковим кодексом України обов'язки Позивача в якості підстав для відмови у позові, але при цьому не дотримується чітко визначеного Податковим кодексом України порядку визначення розміру податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до свідоцтва про прав власності на нерухоме майно №26512062 від 08.09.2014 ОСОБА_1 є власником об'єкта нерухомого майна: нежитлові будівлі, за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада, автошлях Одеса-Рені, 43 км, загальною площею 1055,9 кв.м на праві приватної власності. Об'єкт нерухомого майна включає складові: головний корпус (315,9 кв.м), правий флігель (391,2 кв.м), лівий флігель, ворота.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого, ОСОБА_1 має право власності на нежитлові будівлі, загальною площею 1055,9 кв.м, опис: нежитлові будівлі, за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада, автошлях Одеса-Рені, 43 км. Об'єкт нерухомого майна включає складові: головний корпус (315,9 кв.м), правий флігель (391,2 кв.м), лівий флігель, ворота.
Маяківська сільська рада Біляївського району Одеської області прийняла рішення від 24.06.2021 №11/15-VІІІ «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської територіальної громади», яким вирішила установити місцеві податки і збори, у т.ч. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, ставки якого наведені у додатку 2 та вводяться в дію з 01.01.2022.
Відповідно до додатку 2 до рішення від 24.06.2021 №11/15-VІІІ, ставка податку за 1 кв.м (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) для фізичних осіб, в залежності від класифікації будівель та споруд для будівель нежитлових становить 0,1, 1,0, 1,25, 1,5.
Додатком 3 до рішення від 24.06.2021 №11/15-VІІІ визначено перелік пільг для фізичних та юридичних осіб, наданих відповідно до підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, із сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
За вказаний об'єкт нерухомості фізичній особі ОСОБА_1 у 2024 році було сформовано в автоматичному режимі податкове повідомлення - рішення від 15.05.2024 року №0747550-2407-1551-UA51100210000074534 на суму 106117,95 грн. за 2023 рік по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Розрахунок: - загальна площа 1055,9 кв.м * (6700 мін. з/п*1,5% ставка з 01.01.2022) = 106117,95 грн.
Представник позивача - адвокат Головатюк Я.О. зверталась до Головного управління ДПС в Одеській області з адвокатським запитом вих. №09/09-24/1 від 09.09.2024 року про надання інформації про підстави застосування максимальної ставки податку у розмірі 1,5% при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та надати підтверджуючи копії документів, що стали підставою для застосування ставки податку.
У своїй відповіді №35310/6/15-32-24-07-06 від 13.09.2024 року, ГУ ДПС в Одеській області зазначило, що рішенням органу місцевого самоврядування для всіх споруд нежитлової нерухомості встановлена ставка податку у розмірі 1,5% відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного (податкового) року, а сума податку була нарахована в автоматичному режимі.
Також, додатково, у відповіді на адвокатський запит, ГУ ДПС в Одеській області зазначило, що платник податку має право на проведення звірки щодо зокрема, розміру ставки податку, та про те, що у разі виявлення розбіжностей, контролюючий орган проводить перерахунок суми податку і направляє нове податкове повідомлення-рішення.
ОСОБА_1 23.09.2024 року звернувся до ГУ ДПС в Одеській області з заявою вх. №105639/6 від 23.09.2024 року, реєстраційний індекс 105639/6 про:
- проведення звірки розміру ставки податку, застосованої при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за податковим повідомленням-рішенням №0747550-2407-1551-UA51100210000074534 від 15.05.2024 року;
- здійснення перерахунку суми нарахованого податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за податковим повідомленням-рішенням №0747550-2407-1551-UA51100210000074534 від 15.05.2024 року та направлення нового податкового повідомлення-рішення за результатами звірки розміру ставки податку, що підлягає застосуванню.
ГУ ДПС в Одеській області надало відповідь вих. №39150/6/15-32-24-07-10 від 14.10.2024 року в якій наголошено на відсутності підстав щодо перерахунку суми нарахованого податку на нерухоме майно.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У цій справі позивач визначив предметом оскарження «визнати частково протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0747550-2407-1551-UA51100210000074534 від 15.05.2024 року, в частині нарахування позивачу податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у розмірі 70 745 (сімдесят тисяч сімсот сорок п'ять) гривень 30 копійок».
При цьому, однією із підстав позовної заяви є те, що Маяківська сільська рада своїм рішенням «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської територіальної громади» №11/15-VIII від 24.06.2021 року встановила ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік та диференціювала ставки податку за класифікацією будинків та споруд (що не передбачається чинним податковим законодавством). Зазначене рішення діє з 01.01.2022 року, окреме рішення на 2023 рік не приймалось.
У вказаному рішенні Маяківської сільської ради відсутні ставки для «нежитлових будівель», або «інших будівель» у відповідності до положень Податкового кодексу України.
Верховний Суд у постановах від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23 та багатьох інших, неодноразово наголошував, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 29 травня 2018 року у справі №800/341/17 та від 12 листопада 2019 року у справі №9901/21/19 зазначила, що вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, якою визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 22 лютого 2024 року у справі №990/150/23 Велика Палата Верховного Суду нагадала усталені підходи, сформовані судовою практикою, що за змістом зазначеної норми це право [вийти за межі позовних вимог] суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Відповідно, право особи звернутися до суду із самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Відхилення від такого правила є можливим лише задля ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі №757/30991/18-а, від 12 жовтня 2023 року у справі №160/21190/21, від 17 квітня 2024 року у справі №300/3779/23, від 15 лютого 2024 року у справі №520/27906/21 та інші).
Застосовуючи наведені підходи до обставин цієї справи суд враховує таке.
Маяківська сільська рада рішенням «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської територіальної громади» №11/15-VIII від 24.06.2021 року встановила ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2022 рік.
У додатку 2 до рішення сесії №11/15-VIII від 24 червня 2021 року Маяківською сільською радою встановлені ставки з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки за розділом «Будівлі нежитлові» від 1,0 відсотку до 1,5 відсотку розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування щодо визначення належності об'єкта нежитлової нерухомості (будівлі, приміщення) до того чи іншого класу будівель, відповідно до «Державного класифікатора будівель та споруд» НК 018-2023, затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 №3573, та підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу.
Додаток 2 містить, зокрема, ставки для «Будівлі нежитлові інші»:
1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства
1271.1 Будівлі для тваринництва
1271.2 Будівлі для птахівництва
1271.3 Будівлі для зберігання зерна
1271.4 Будівлі силосні та сінажні
1271.5 Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства
1271.6 Будівлі тепличного господарства
1271.7 Будівлі рибного господарства
1271.8 Будівлі підприємств лісівництва та звірівництві
1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші
1272 Будівлі для культової та релігійної діяльності
1272.1 Церкви, собори, костьоли, мечеті, синагоги тощо
1272.2 Похоронні бюро та ритуальні зали
1272.3 Цвинтарі та крематорії
1273 Пам'ятки історичні та такі, що охороняються державою
1273.1 Пам'ятки історії та архітектури
1273.2 Археологічні розкопки, руїни та історичні місця, що охороняються державою
1273.3 Меморіали, художньо-декоративні будівлі, статуї
1274 Будівлі інші, не класифіковані раніше
1274.1 Казарми Збройних Сил
1274.2 Будівлі поліцейських та пожежних служб
1274.3 Будівлі виправних закладів, в'язниць та слідчих ізоляторів
1274.4 Будівлі лазень та пралень
1274.5 Будівлі з облаштування населених пунктів
Господарські присадибні будівлі- допоміжні не житлові приміщення, до яких належать: сараї, хліви, літні кухні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, лазні, трансформаторні підстанції, гаражі.
За доводами представника позивача, суть його незгоди із оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням полягає саме у застосуванні до позивача ставок, визначених рішенням «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської територіальної громади» №11/15-VIII від 24.06.2021 року, яке, на думку позивача, не може бути до нього застосоване, так як не містить встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для типу об'єкта «нежитлові будівлі» або «інші будівлі».
Разом з цим, у спірних правовідносинах суд оцінює оскаржувані дії податкового органу з огляду на чинність нормативно-правових актів, застосованих відповідачем.
При цьому підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Отже, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
Такого ефекту не може бути досягнуто в індивідуальному спорі про визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень, який діяв у відповідності до чинного нормативно-правового акту.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі №420/5584/24.
В указаній постанові Верховний Суду звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі №910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
З огляду на викладене, суд критично ставиться до твердження позивача, що до нього підлягає застосуванню рішення Маяківської сільської ради від 20.06.2019 року №30/2 «Про встановлення на території Маяківської сільської об'єднаної територіальної громади місцевих податків і зборів на 2020 рік», яким було передбачено ставки для нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки за типом «нежитлові будівлі», що належать фізичним особам у розмірі 0,5% відсотків від розміру мінімальної заробітної плати.
Щодо твердження позивача про несвоєчасне прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 15.05.2024, суд зазначає, що відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, разом з детальним розрахунком суми/сум податку, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Суд зазначає, що саме собою порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його правомірності, крім випадків, прямо передбачених законом. Зважаючи на міркування розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти як вимоги не до самого акта, а до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на його прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, спричинюють настання дефектних наслідків.
Водночас не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то вони залежно від характеру можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, але в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його правомірність.
Отже, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Посилання позивача щодо некоректної адреси позивача, що зазначена у спірному рішенні, суд відхиляє також, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення позивач отримав, крім того, вказане не вплинуло на правильність спірного рішення.
Разом з цим суд зазначає наступне.
За приписами пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки.
Відповідно до вимог підпункту 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єктами нежитлової нерухомості є будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Згідно пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Інструментом ідентифікації об'єктів нерухомості в частині їх приналежності до відповідних типів нерухомого майна є Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, затверджений наказом №507 Держстандарту України від 19.08.1997 (далі - Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000), як складова частина Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації, призначений для використання органами виконавчої влади та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.
Будівлі класифікуються за їхнім функціональним призначенням.
Чітка класифікація об'єктів нерухомості для цілей оподаткування необхідна для визначення об'єкта оподаткування.
У багатьох випадках візуальна приналежність об'єктів нерухомого майна до того чи іншого класу є помилковою.
Визначення ставки податку залежить від статусу нежитлового приміщення, визначеного згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000.
Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, від якого залежить ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно.
Суд враховує, що приписами пп.2 п.29 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, встановлено вичерпний перелік відомостей, які вносяться до Державного реєстру прав про об'єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, який відповідно не передбачає можливості внесення відомостей про класифікацію будівель та споруд за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018:2000.
Також, Податковим кодексом України передбачено надання податкових пільг і преференцій з податку на нерухоме майно. Однак підставою для застосування пільг у більшості випадків є правильна класифікація об'єктів нерухомого майна.
Причому, визначальним та суттєвим по віднесенню нежитлових будівель та їх частин до тієї чи іншої категорії, являється обставина з якою метою вона використовується.
З наведеного, суд зазначає, що застосовуючи об'єктивно-функціональний підхід до визначення типів об'єктів нежитлової нерухомості законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі.
З матеріалів справи вбачається, що приміщення за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Удобненська сільська рада, автошлях Одеса-Рені, 43 км є нежитловим приміщенням.
Інформація щодо належної ОСОБА_1 нерухомості, яка отримана відповідачем на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно, не містить жодної інформації про те, що належна позивачу нежитлова будівля відноситься до об'єктів, щодо яких встановлена ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб на 2022 рік - 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Враховуючи викладене, віднесення відповідачем об'єкту нерухомості позивача за власною ініціативою відповідача до групи нерухомості, є таким, що суперечить Податковому Кодексу України.
Матеріали справи не містять доказів того, що податковим органом вчинялись дії з метою визначення типу об'єкту нежитлової нерухомості, що на лежить позивачу, чи встановлення його функціонального призначення.
Окрім того, не застосування позивачем при виявленні розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема технічної документації на об'єкт нерухомості, не може слугувати правовою підставою для визнання податкового повідомлення-рішення правомірним.
На переконання суду, контролюючим органом обчислено базу оподаткування на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в яких відомості щодо цільового призначення приміщень та їх типу відсутні, що є неприпустимим.
Суд відхиляє твердження відповідача, що відповідно до рішення Маяківської сільської ради Біляївського району Одеської області від 24.06.2021 №11/15-VІІІ «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Маяківської сільської територіальної громади» на 2022 рік ставка податку становить для всіх кодів класифікації будівель та споруд нежитлової нерухомості 1,5% розміру заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, оскільки, як вбачається з цього рішення ставка податку містить й інші відсотки: 0,1, 1,0, 1,25.
Суд звертає увагу на те, що перевірка рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративним судом здійснюється ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду з цього питання, викладену у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №818/494/18, від 11 червня 2020 року у справі №820/2817/17 та від 12 лютого 2020 року у справі №809/1612/17.
Таким чином, суд оцінює оспорюване рішення, виходячи лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при його прийнятті.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У даному випадку відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність спірного рішення, як такого, що відповідає приписам ст.2 КАС України.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб'єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.
Тому, з огляду практику Європейського суду з прав людини, а саме: рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серков проти України» (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06), а також на положення ст.8 Конституції України, ч.1 ст.7 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд вважає за необхідне керуватись при вирішенні даного спору приписами ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і не знаходить аргументів для відхилення доводу платника про застосування до наведеного вище об'єкту застосованої ставки податку.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відніс зазначені нежитлові будівлі, які належать позивачу, до будівель нежитлових зі ставкою оподаткування у розмірі 1,5 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, а тому оскаржене податкове повідомлення - рішення є протиправними та підлягає скасуванню повністю.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1211,20 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №8899-4443-4496-0949 від 10.02.2025 року.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області №0747550-2407-1551-UA51100210000074534 від 15.05.2024 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять гривень) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП: 44069166).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП: 44069166, електронна пошта: od.official@tax.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА