25 листопада 2025 рокусправа № 380/18381/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_2., РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо незвільнення солдата ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за матір'ю із числа осіб з інвалідністю 2-ї групи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 за підпунктом г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за матір'ю із числа осіб з інвалідністю 2-ї групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звернувся до відповідача із рапортом про звільнення із військової служби у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Проте, відповідач відмовив у задоволенні рапорту позивача, мотивуючи відмову наявністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки існує об'єктивна неможливість інших членів сім'ї першого ступеня споріднення здійснювати догляд за його матір'ю.
Ухвалою суду від 15.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що як вбачається із акту обстеження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.07.2025 вих. №1/1603 у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , окрім сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявні інші особи, які можуть здійснювати догляд, а саме: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Разом з тим, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ умовою для звільнення з військової служби по мобілізації на період дії воєнного стану через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відповідач вказує, що обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є: наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи; необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи; відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими документами.
Вважає, що лише сукупність наведених обов'язкових обставин (фактів) надають законні підстави для звільнення з військової служби за цією підставою. Однак, позивач не надав документів, які б доводили, що інші особи потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як визначено у абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Просить відмовити в задоволенні позову.
Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , що не заперечується відповідачем.
Позивач звернувся до відповідача із рапортом щодо звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за матір'ю ОСОБА_1 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.
Відповідач листом від 18.08.2025 №13434/2 відмовив позивачу у задоволенні рапорту у зв'язку із відсутністю підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки позивач не надав документів, які б доводили, що інші особи потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, як визначено у абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ.
У листі відповідач, зокрема, вказав, що як вбачається із акту обстеження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.07.2025 вих. №1/1603 у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , окрім сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявні інші особи, які можуть здійснювати догляд, а саме: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Разом з тим, згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ умовою для звільнення з військової служби по мобілізації на період дії воєнного стану через сімейні обставини у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи II групи є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Тобто, обов'язковими умовами для отримання права на звільнення з військової служби за сімейними обставинами у цьому випадку є: наявність одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи; необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи; відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Зазначені обставини мають існувати в сукупності та бути підтвердженими документами.
Вважаючи протиправною таку відмову відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 1 Закону № 2232-XII встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (абз. 2 ч. 2 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (абз 1 ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Зокрема, у підпункті «г» пункту 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, зокрема, під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Згідно ч. 7 ст. 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Системний аналіз наведених законодавчих приписів свідчить про те, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:
- відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;
- інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є матір'ю військовослужбовця ОСОБА_1 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 22.09.1994.
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства та потребує постійного стороннього догляду, про що свідчать наявні у матеріалах справи: копія довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №208668 від 23.11.2022; копія Висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 15.05.2024, виданого ЛКК КНП «Тлумацька ЦЛР».
Відповідно до Акту встановлення факту здійснення догляду від 30.05.2024 №280, складеного комісією Виконавчого комітету Тлумацької міської ради Івано-Франківської області, позивач ОСОБА_1 здійснює догляд за матір'ю ОСОБА_2 .
Щодо дотримання умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п.п. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Судом з матеріалів справи встановлено, що чоловік ОСОБА_2 та батько позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД №056510 від 19.06.2024.
Відповідно до довідки від 28.05.2025 №786, виданої КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», ОСОБА_5 знаходиться на стаціонарному лікуванні. Діагноз: ІХС. Гострий інфаркт міокарда без елевації сегмента ST від 27.05.2025р. Кардіосклероз дифузний CH Killip І. Гіпертонічна хвороба III ст. 2 ст. ризик 4 (дуже високий). З 27.05.2025 продовжує хворіти.
Як встановив суд, підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби став, зокрема, акту обстеження ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.07.2025 №1/1603, відповідно до якого у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , окрім сина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , наявні інші особи, які можуть здійснювати догляд, а саме: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_5 від 22.12.1990.
Згідно військово-облікового документу, сформованого 23.01.2025 за допомогою мобільного додатку «ІНФОРМАЦІЯ_11», ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є військовозобов'язаною та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ).
ОСОБА_3 є законним представником (опікуном) дитини з інвалідністю до 18років сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копіями наступних документів: посвідчення серії НОМЕР_6 від 15.12.2023; свідоцтво про народження ОСОБА_8 серії НОМЕР_7 від 31.05.2013; рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 12.06.2023 про розірвання шлюбу між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (після розірвання шлюбу відновлено ОСОБА_9 дошлюбне прізвище « ОСОБА_9 »; місцем проживання малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , визначено місце проживання матері ОСОБА_9 ); свідоцтво про шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 серії НОМЕР_8 від 11.12.2018.
Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_9 від 01.09.1992.
Згідно військово-облікового документу, сформованого 25.06.2025 за допомогою мобільного додатку «ІНФОРМАЦІЯ_11», ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є військовозобов'язаною та перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 .
ОСОБА_14 одружена із ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_10 від 15.02.2011.
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , є особою з інвалідністю ІІІ групи по зору, що підтверджується копією пенсійного посвідчення серії НОМЕР_11 від 17.12.2024.
ОСОБА_4 та ОСОБА_15 є батьками ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_12 від 11.10.2016.
Суд зазначає, що Верховний Суд, зокрема, у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 зробив правовий висновок, що «відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об'єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.
Як вже встановлено судом, позивачем документально підтверджено необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а батько та сестри не можуть здійснювати такий догляд з об'єктивних причин, оскільки:
- батько позивача ОСОБА_5 є особою з інвалідністю ІІІ групи загального захворювання та важко хворіє;
- сестра позивача ОСОБА_3 є військовозобов'язаною та утримує дитину з інвалідністю до 18 років;
- сестра позивача ОСОБА_4 є військовозобов'язаною, та разом із чоловіком, який є особою з інвалідністю ІІІ групи по зору, утримує малолітню дитину.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не надав суду доказів не подання позивачем документів на підтвердження відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за його матір'ю ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, суд робить висновок, що при прийнятті рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, відповідачем не враховано усіх обставин, які мали значення для прийняття такого рішення.
Таким чином, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині.
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 3 пункту 241 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008).
Системний аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішення питань щодо звільнення військовослужбовців з військової служби відноситься до повноважень командирів (начальників) військових частин.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до статті 245 частин 1, 2 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо поняття дискреційних повноважень військової частини при вирішенні питання про звільнення позивача з військової служби, суд зважає на наступне.
Під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов (що є у спірному випадку) відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Крім цього спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд звертає увагу, що якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не звільнення солдата ОСОБА_1 (АДРЕСА_2., РНОКПП НОМЕР_1 ) з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 (АДРЕСА_2., РНОКПП НОМЕР_1 ) з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснювати догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст судового рішення складено 25.11.2025 року.
СуддяКостецький Назар Володимирович