справа №640/18086/19
13 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої-судді Сидор Н.Т.,
за участю секретаря судового засідання Яськів В.Ю.,
представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віват Інвест» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебувала справа №640/18086/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВАТ ІНВЕСТ» до Головного управління ДФС у м. Києві із вимогами:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №7172615141 від 28.05.2019 за платежами податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14060100, на суму податку 158 804,00 та на суму штрафних санкцій 79 402,00 грн, всього на суму 238 206,00 грн;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві №7162615141 від 28.05.2019 за платежем податку на прибуток приватних підприємств, код платежу 11021000, на суму податку 205 767,00 грн та на суму штрафних санкцій 102 884,00 грн, всього на суму 308 651,00 грн.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 передано судові справи Львівському окружному адміністративному суду.
За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/18086/19 передано для розгляду судді Сидор Н.Т.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на незгоду із висновками контролюючого органу, викладеними в Акті перевірки, зазначаючи, що підприємством не допущено порушень податкового законодавства під час господарських операцій за спірний період, які мали реальний характер та підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку. Відповідно позивач і не погоджується із податковими повідомленнями-рішеннями №7172615141 від 28.05.2019 та №7162615141 від 28.05.2019 та вважає їх такими, що підлягають скасуванню.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач проти позову заперечує повністю з тих підстав, що викладені в акті перевірки висновки відповідають встановленим фактичним обставинам, відтак порушень прав позивача при проведенні перевірки та оформленні її результатів не допущено, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Представником позивача в спростування заперечень відповідача, висловлених у відзиві на позовну заяву, подано до суду відповідь на відзив.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/18086/19 та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання.
Ухвалами суду від 25.03.2025 та від 26.06.2025 суд задовольнив клопотання представників сторін про їх участь у підготовчих судових засіданнях та судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 24.04.2025 задоволено клопотання представника відповідача про заміну сторони її правонаступником. Замінено відповідача у справі Головне управління ДФС у м. Києві (код за ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ 44116011).
11.09.2025 протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, надала пояснення, що аналогічні змісту позовної заяви. Просила позов задовольнити повністю.
У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів аналогічних, наведеним у відзиві на позовну заяву, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритому судовому засіданні 13.11.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши вступне слово представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІВАТ ІНВЕСТ» (код 34501006) на підставі п.п.78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, за результатами якої було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки № 261/26- 15-14-01-04/34501006 від 22.04.2019, далі - Акт позапланової перевірки.
Згідно Акту позапланової перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення:
1. п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), п.6, п.7 Положення (стандарт бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, п.5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.1999 №290, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 389 386 грн, в т.ч. за 2017 рік на суму 205 767 грн, за 9 міс. 2018 року на суму 183 619 гривень.
2. п.44.1 ст.44, п.192.1, п.192.3 ст.192, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 602 488 грн, в т.ч. за березень 2017 року в сумі 72 178 грн, за травень 2017 року в сумі 86 626 грн, за вересень 2018 року в сумі 443 684 гривні.
ТОВ «ВІВАТ ІНВЕСТ» на Акт позапланової перевірки було подано до Головного управлінням ДФС у м. Києві заперечення від 08.05.2019 № 415 (вх. ГУ ДФС у м. Києві від 14.05.2019 №98946/10/зп).
За результатами розгляду заперечень ТОВ «ВІВАТ ІНВЕСТ» до Акту позапланової перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві була надана відповідь від 23.05.2019 № 96665/10/26-15-14-01-04, якою висновки, що було зроблено в Акті позапланової перевірки, були викладені в новій редакції:
1. п.44.1, п.44.2 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), п.6, п.7 Положення (стандарт бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, п.5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.12.1999 №290, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 205 767 грн за 2017;
2. п.44.1 ст.44, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 158 804 грн, в т.ч. за березень 2017 року в сумі 72 178 грн, за травень 2017 року в сумі 86 626 гривень.
За результатами Акту позапланової перевірки з урахуванням нової редакції висновків, що були зроблені за результатами розгляду заперечень до Акту позапланової перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:
- від 28.05.2019 № 7172615141 за платежем податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14060100, на суму податку 158 804 грн та на суму штрафних санкцій 79 402 грн;
- від 28.05.2019 № 7162615141 за платежем податку на прибуток приватних підприємств, код платежу 11021000, на суму податку 205 767 грн та на суму штрафних санкцій 102 884 грн.
Позивачем було оскаржено зазначені податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку.
Рішенням Державної податкової служби України від 05.09.2019 №572/6/91.00.08.05.02 про результати розгляду скарги ДПС залишила без змін ППР № 7172615141 від 28.05.2019 та ППР № 7162615141 від 28.05.2019, а скаргу - без задоволення.
Вважаючи, що спірні податкові повідомлення-рішення №7172615141 від 28.05.2019 та №7162615141 від 28.05.2019 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (надалі - ПК України).
Відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно з п.44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 визначено, що: первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ст. 9 Закону).
Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Пунктом 135.1 ст.135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із ст.134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, витрати зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (зі змінами та доповненнями) (далі Положення №318).
Відповідно до п.5 Положення №318 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.
Згідно з п.6 Положення №318 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Відповідно до п.7 Положення №318 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Отже, витрати підприємства можна враховувати при обчисленні об'єкта оподаткування лише у разі фактичності відповідних витрат, оскільки сам факт їх здійснення є визначальною ознакою формування витрат. Фактичність здійснення витрат повинна підтверджуватись розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, однак, самі по собі документи без реального здійснення операції, за наслідком якої сформовані витрати підприємства, не мають юридичної сили та не можуть бути підставою для формування витрат підприємства.
Таким чином, витрати підприємства мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків та віднесення ним сум до валових витрат.
Згідно з п.п.14.1.203 п.14.1 ст.14 ПК України продаж результатів робіт (послуг) будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об'єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг).
Відповідно до пп. «а», «б» п.185.1 ст.185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.
Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг згідно з п.187.1 ст.187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Податковий кредит сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).
За приписами п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Пунктом 198.2 ст.198 ПК України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.198.6 ст.198 ПК України).
Згідно із п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог вказаного Положення.
Пункт 2 вказаного Положення передбачає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.
За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Отже, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік.
Так, в акті перевірки від 22.04.2019 зафіксовано, що перевіркою взаємовідносин ТОВ «Віват Інвест» з ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» (код 40152208), ТОВ «Лофтбуд» (код 41075596), ТОВ «УБК «Будінжинірінг» (код 39545320), документально не підтверджено здійснення господарських операцій.
Стосовно господарських операцій між ТОВ «Віват Інвест» та ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» суд встановив таке.
На підставі договору № 100217 від 10.02.2017, укладеного між ТОВ «Віват Інвест» та ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» товариство позивача придбало у зазначеного контрагента металоконструкції. Вартість товару відповідно до умов договору склала 452 844 грн. Договором передбачена оплата за товар на умовах відтермінування 30 днів після поставки товару.
15.05.2017 за фактом постачання 30 тон металоконструкцій була складена видаткова накладна № 150517 на суму 452 844 грн.
Умови постачання товару відповідно до п. 2.2 даного договору - місцезнаходження постачальника (станція відправлення).
Доставка товару відбувалася силами та за рахунок покупця транспортними автомобільними засобами для перевезення по 10 тон за кожне перевезення. Для здійснення транспортного процесу були складені ТТН - № 1/14 від 15.05.2017, № 1/15 від 16.05.2017, № 1/16 від 17.05.2017.
30.05.2017 та 23.06.2017 товариством позивача за поставлений товар було сплачено ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» суми 257 133,94 грн та 195 710,06 грн, загальною сумою 452 844 грн. (копії платіжних доручень № 962 від 30.05.2017 та № 1108 від 23.06.2017.
За травень 2017 року ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» за операцією з постачання металоконструкцій було складено і зареєстровано в ЄРПН податкову накладну №51 від 15.05.2017 на суму ПДВ 75474 грн.
Суд звертає увагу, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав» було анульоване 13.09.2017, тобто на момент здійснення господарської операції з товариством позивача, за якою було сформовано податковий кредит, ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав»» був платником ПДВ.
Стосовно господарських операцій між ТОВ «Віват Інвест» та ТОВ «УБК «Будінжинірінг» суд встановив таке.
Відповідно до умов договору з ТОВ «УБК «Будінжинірінг» № 1009/18 від 10.09.2018 товариство позивача придбало обладнання. Вартість товару вказана в фактурах-рахунках і склала 1 960 916 грн, оплата за обладнання відбулася на умовах 100% попередньої оплати, як це передбачено договором.
26.09.2018, 27.09.2018 та 28.09.2018 товариство позивача сплатило ТОВ «УБК «Будінжинірінг» авансові платежі на загальну суму 1 960 916 грн (платіжні доручення № 4432 від 26.09.2018, № 4443 від 26.09.2018, № 4449 від 27.09.2018, № 4450 від 27.09.2018, № 484 від 28.09.2018, № 4485 від 28.09.2018).
27.09.2018 за фактом постачання обладнання були складені видаткові накладні №113, та № 114. Доставка обладнання відбувалася силами та за рахунок покупця автомобільним транспортом, як це передбачено п.3.1 договору. Для здійснення транспортного процесу була складена ТТН від 27.09.2018.
Суд звертає увагу, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «УБК «Будінжинірінг» не було анульоване на момент здійснення господарської операції з товариством позивача.
Стосовно господарських операцій між ТОВ «Віват Інвест» та ТОВ «Лофтбуд» суд встановив таке.
Відповідно до умов договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт №20/2016/3336/01 від 09.01.2017 ТОВ «Лофтбуд» зобов'язалось виконати роботи по виготовленню металоконструкцій для реконструкції ДП-3 ПАТ «Запоріжсталь». Вартість робіт відповідно до умов договору склала 499980 грн.
Умовами зазначеного договору передбачена оплата за виконані роботи протягом 5 днів після завершення робіт та підписання акту виконаних робіт.
В судовому засіданні представник позивача пояснила, що залучення субпідрядника ТОВ «Лофтбуд» було пов'язане з великим обсягами робіт по договору укладеному з ПАТ «Запоріжсталь» і достатньо короткими строками їх виконання. ТОВ «Віват Інвест» лише своїми силами не мало можливості виконати всі роботи якісно і в строк, передбачений вказаними вище договорами.
ТОВ «Лофтбуд» зобов'язання по договору виконало в повному обсязі. 31.03.2017 було підписано акт виконаних робіт № 98-03-05/01 на суму 499980 грн.
13.04.2017 ТОВ «Віват Інвест» було сплачено ТОВ «Лофтбуд» суму 499980 грн за виконані роботи (копія платіжного доручення № 706 від 13.04.2017).
Роботи з виготовлення металоконструкцій для незнімної опалубки були виконані на умовах підряду в рамках виконання товариством позивача робіт з реконструкції ДП-3 за договором з ПАТ «Запоріжсталь» № 20/2016/3336 від 28.11.2016.
За результатами даних робіт для ПАТ «Запоріжсталь», складовою частиною яких є виготовлені ТОВ «Лофтбуд» металоконструкції, ТОВ «Віват Інвест» та ПАТ «Запоріжсталь» було складено акт приймання виконаних будівельних робіт № 98-03- 05 за березень 2017 року на загальну суму робіт 2629360 грн.
Суд звертає увагу, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ ТОВ «Лофтбуд» не було анульоване на момент здійснення господарської операції з товариством позивача.
В акті перевірки контролюючим органом зазначено такі ознаки нереальності господарських операцій позивача із його контрагентами, а саме: 1) відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення задекларованих господарських операцій (відсутній кваліфікований персонал, достатня кількість працюючих осіб, в тому числі за спецосвітою, наявність в штаті тільки керівних посад, наявність інформації про реєстрацію без відома засновників), 2) наявність інформації щодо здійснення фіктивної діяльності, 3) відсутня інформація в базах даних ДФС про наявні офісні, складські приміщення, виробничі потужності, автомобільний транспорт, 4) сервери, на яких зберігається інформація контрагентів зареєстровані не в Україні, 5) здійснення закупівлі різноманітних товарів від продуктів харчування до будматеріалів (ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав»), 6) внесення контрагента до Реєстру облікових карток суб'єктів фіктивного підприємництва АІС "СФГГ (ТОВ «Охоронна фірма «Вовкодав»), тощо.
Так, про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Вказана позиція суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній постановах від 31.03.2020 у справі №820/7521/15, від 18.09.2020 у справі №816/2211/18, від 28.04.2021 у справі №160/1283/19.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у Постанові від 24 червня 2020 року (справа № 826/23538/15 адміністративне провадження № К/9901/25475/18) зазначив, що висновки про відсутність достатніх як трудових так і матеріальних ресурсів контролюючим органом здійснено на підставі податкової інформації, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, проте така інформація також носить виключно інформативний характер та сформована фактично без дослідження первинних документів податкового обліку, а отже не є достатнім доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.
Суд зазначає, що поняття добросовісний платник, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
Постановами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справи № 813/7081/14, № 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа №814/2412/17) визнано, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту.
При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб'єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 червня 2020 року (справа № 440/426/19) висловлено правову позицію, що норми ПК не ставлять у залежність право платника ПДВ на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентами постачальниками, якщо цей платник (покупець) дійсно придбав товари (послуги), призначені для використання у господарській діяльності, та мав реальні витрати у зв'язку з їх придбанням. Порушення постачальником товару (послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (послуг) вимог закону щодо підстав виникнення права на податковий кредит. Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Щодо покликання контролюючого органу в Акті перевірки на інформацію досудового розслідування, то суд також наголошує, що належними доказами можуть бути лише встановлені вироком суду обставини, у тому числі щодо причетності або обізнаності позивача у цьому. Проте доказів, які б свідчили про наявність вироків суду відносно контрагента позивача, які б набрали законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадової особи контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 816/809/17, від 24.04.2018 у справі № 2а/0370/205/12, 20.03.2019 у справі № 813/1979/15, 22.07.2020 у справі № 620/3925/18.
Податковим органом під час судового розгляду справи, не було наведено будь-яких переконливих доводів та не надано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність саме позивача, як платника податків.
З наведеного випливає, що прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.05.2019 № 7172615141 за платежем податку на додану вартість на суму податку 158 804 грн та на суму штрафних санкцій 79 402 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо завищення витрат в 2017 році в результаті неправильного їх розрахунку, заниження фінансового результату і донарахування податку на прибуток в сумі 62 843 грн (стор. 7-8, 38 Акта перевірки, додаток 7 до Акта перевірки), суд зазначає таке.
До висновку про завищення позивачем витрат в 2017 році контролюючий орган дійшов через допущену працівниками ТОВ «Віват Інвест» технічну помилку (неправильно перенесені дані про дохід зі Звіту про фінансові результати за 2017 рік),в результаті якої в рядку 01 декларації з податку на прибуток за 2017 рік була неправильно зазначена сума доходу позивача у розмірі 30 506 390 тис. грн, що не відповідає показникам фінансової звітності та даним бухгалтерського обліку.
Суд погоджується із позивачем, що фактично помилково зазначена сума не впливає на розрахунок об'єкту оподаткування з податку на прибуток і не впливає на суму податку так як об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток який визначається у фінансовій звітності підприємства, а не у декларації з податку на прибуток.
Однак контролюючим органом для визначення суми витрат, яка брала участь в розрахунку фінансового результату до оподаткування (рядок 02 декларації з податку на прибуток) було взято не показники фінансової звітності, яка є джерелом інформації для заповнення декларації з податку на прибуток, а помилково зазначену суму. Тому контролюючий орган отримав помилковий результат, який не відповідає фінансовій звітності поданій позивачем та фактичним даним бухгалтерського обліку.
Якщо рядок 01 декларації з податку на прибуток заповнений коректно, то результат даного вирахування має відповідати даним бухгалтерського обліку. Якщо отриманий результат відрізняється від показників фінансової звітності, то стає очевидною неправильність сум зазначених в річній декларації.
Суд погоджується із позивачем, що у контролюючого органу були наявні всі джерела, щоб пересвідчитися, що в рядку 01 декларації з податку на прибуток мала місце описка і що заниження об'єкту оподаткування не відбулося.
Натомість контролюючим органом була розрахована сума витрат ТОВ «Віват Інвест» за 2017 рік 29084144 грн як різниця між сумою доходу, вказаною в рядку 01 «Дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку» Податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік (30506390 грн), в якій ТОВ «Віват Інвест» припустився описки, та сумою фінансового результату до оподаткування, що було відображено в рядку 02 Податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік (1422246 грн.) відповідно до правильної суми зі Звіту про фінансові результати за 2017 рік.
Тобто контролюючий орган порівняв суму витрат за даними фінансової звітності та бухгалтерського обліку (28735017 грн) з сумою витрат, розрахованою ними самостійно як різниця між помилково вказаною сумою доходу у рядку 1 Податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік та правильно вказаним показником фінансового результату з рядку 2 Податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік, що відповідає показнику рядку 2290 Звіту про фінансові результати за 2017 рік. В результаті було зроблено хибний висновок про відхилення задекларованої суми витрат в розмірі 349 127 грн (29084144 грн. - 28735017 грн.). Цей помилковий висновок зафіксовано в таблиці в додатку 6 до Акту позапланової перевірки.
Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
За даними бухгалтерського обліку сума витрат в 2017 році склала 28735017 грн (аналіз рахунку 79 наведений на стор. 7-8 Акту позапланової перевірки). За даними фінансової звітності сума витрат, що приймала участь у розрахунку фінансового результату до оподаткування, який є базовим показником для розрахунку об'єкта оподаткування (див. п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134 ПК України), і була включена до декларації з податку на прибуток, склала 28735 тис. грн (Звіт про фінансові результати за 2017 рік.
Отже сума витрат, що відображена на рахунках в бухгалтерському обліку 28 735 017 грн, повністю співпадає із сумою витрат, що включена до фінансової звітності та податкової звітності у складі фінансового результату за 2017 рік - 28 735 тис. грн.
Сума доходів, що відображена в бухгалтерському обліку 30 156 412 грн відповідає сумі доходів, що включена до фінансової звітності та податкової звітності у складі фінансового результату за 2017 рік - 30 157 тис. грн. Має місце відхилення, пов'язане із заокругленням показників у фінансовій звітності. Сума ж доходу, що відображена в рядку 01 декларації з податку на прибуток у розмірі 30 506 390 тис. грн є помилковою та такою, що не впливає на розрахунок об'єкту оподаткування з податку на прибуток і не впливає на суму податку.
Суд погоджується із позивачем, що в Акті перевірки не зроблений аналіз правильності формування показника декларації з податку на прибуток за 2017 рік. Як вже вказано вище, висновки про правильність визнання суми доходу зроблені не на підставі фактичних обставин, а на підставі технічної помилки допущеної у декларації.
Втім, допущену помилку позивачем було виправлено шляхом направлення до ДФС Уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік, яка була прийнята органом ДФС, про що свідчить відповідна квитанція № 2. Після подачі Уточнюючої податкової декларації з податку на прибуток за 2017 рік всі показники як фінансової так і податкової звітності точно відповідають даним бухгалтерського обліку товариства позивача.
Таким чином, висновок щодо заниження фінансового результату в 2017 році на 349 127 грн, що призвело до заниження об'єкту оподаткування, не відповідає фактичним обставинам справи і не може вважатися підставою для збільшення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток.
З наведеного випливає, що прийняття податкового повідомлення-рішення від 28.05.2019 № 7162615141 за платежем податку на прибуток приватних підприємств, на суму податку 205 767 грн та на суму штрафних санкцій 102 884 грн є протиправним та підлягає скасуванню.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, відповідно до вищевикладених висновків суду.
Суд також зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Щодо інших доводів сторін, які викладені у заявах по суті справи, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення цього спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, в той час як відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням вимог, встановлених ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, не виконав.
Резюмуючи вище наведене та керуючись п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення слід визнати протиправними та скасувати, відтак позовні вимоги задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до КАС України, суд виходить з наступного.
Приписами ч.1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з платіжним дорученням №568 від 18.09.2019 позивачем сплачено судовий збір в сумі 8202,85 грн, який підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Віват Інвест» (проспект Соборний, 21, м. Запоріжжя, 69063; ЄДРПОУ 34501006) до Головного управління ДПС у м. Києві (вулиця Шолуденка, будинок 33/19, 04116; ЄДРПОУ 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.05.2019 № 7162615141.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 28.05.2019 № 7172615141.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віват Інвест» судові витрати у вигляді судового збору в сумі 8 202 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень 85 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 24.11.2025.
Суддя Сидор Н.Т.