24 листопада 2025 рокусправа № 380/4017/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, в якій просить визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №48315/13-01-24-15 від 13.11.2024 в сумі 16784,19 грн, в тому числі 13605,37 грн пені та 3178,82 грн штраф.
В обґрунтування позову вказав, що ОСОБА_1 , провадила підприємницьку діяльність та була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 2002 року. З жовтня 2011 року позивач отримує пенсію за віком і вона не брала добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до ст. 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Вважає, що з жовтня 2011 року у позивача немає обов'язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, і відповідно, вона його і не сплачувала. Ці обставини були відомі відповідачу, оскільки вони відображались в поданих позивачкою податкових деклараціях за 2012-2020 роки. Також повідомив, що позивачем було припинено провадження підприємницької діяльності, про що нею шляхом застосування електронних засобів порталу державних послуг «Дія» було подано відповідну заяву. На підставі цієї заяви 22 листопада 2022 року було припинено її державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця. Позивач зазначив, що 09 червня 2024 року позивачка отримала постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5703-1322-У від 12.03.2022, згідно з якою від неї вимагалось сплатити борг (недоїмку) на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15894,12 грн за період 2021 рік (надалі - вимога). Зважаючи на відсутність у позивача обов'язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за вказаний у вимозі період вона звернулась до працівників відповідача щодо підстав виникнення у неї недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та ще й через два роки після припинення її державної реєстрації як фізичної особи підприємця. На звернення позивача працівниками відповідача було повідомлено що така недоїмка виникла внаслідок помилкового відображення у поданій нею податковій декларації за 2021 рік, зобов'язань з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 15950,00 грн. Стверджує, що у зв'язку з зазначеним, позивач подав уточнюючу податкову декларацію. Повідомив, що 5 липня 2024 року відповідачем було відкликано свою вимогу, а 19.07.2024 державним виконавцем було закінчено виконавче провадження з її примусового виконання. Однак позивач все ж була змушена сплатити виконавчий збір в сумі 1589,41, що зараз для неї, як для особи яка живе лише за рахунок пенсійних виплат, є дуже значною сумою. Вважає, що незважаючи на те, що недоїмка була нарахована помилково, оскільки зобов'язань зі плати єдиного внеску у позивача не було, що було підтверджено відповідачем, 13.11.2024 останнім, відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», приймається оспорюване рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску, зобов'язання зі сплати якого у позивача були відсутні. Тому не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 26.12.2024 в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що відповідно до ч.8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлює, що єдиний внесок сплачується за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті першому частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Відповідно до ч. 11 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом (частина одинадцята). Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464 є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464). Одночасно на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону № 2464). Відповідно пп. 2 п. 11 ст. 25 Закону № 2464 за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за формою згідно з додатком 12 до Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449. При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки, незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди. Як свідчать обставини справи ФОП ОСОБА_1 згідно даних про реєстрацію платника ЄСВ - пенсіонер за віком з 2010 року. Платником було подано звіт єдиного податку фізичної особи-підприємця з Додатком 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» від 05.02.2022 № 9428661190. Відповідно до поданої звітності в ІКП було нараховано ЄСВ в сумі 15950 грн за період 2021 року, а відповідно термін сплати підпадав на 21.02.2022. Такий податок не був сплачений. ОСОБА_1 було подано уточнюючий звіт платника єдиного податку фізичної особи-підприємця з Додатком 1 № 9435366838 від 26.06.2024 за період 2021 року на зменшення нарахування єдиного внеску в сумі 15950 грн. Таким чином в ІКП в довідковому розрахунку автоматично станом на 26.06.2024 було нараховано штрафні санкції в сумі 3178,82 грн, пені 13605,37 грн. Враховуючи вище викладене 13.11.2024 було винесено рішення про застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату та/або несплату єдиного внеску № 48315/13-01-24-15 за період 2022-2024 років на загальну суму 16784,19 грн. Просив у задоволенні позову відмовити.
На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказав, що у своєму відзиві відповідач не заперечує жодних обставин, наведених у позовній заяві, та не спростовує аргументів позивача. Відповідач визнає, що з 2011 року позивач отримує пенсію за віком, і відповідно до ч.4. ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» була звільнена від сплати за себе єдиного внеску. Тобто жодного обов'язку сплачувати єдиний внесок, в тому числі за 2021 рік, у позивача не було. Відповідач також не заперечує, що єдиний соціальний внесок в сумі 15950 грн за період 2021 року в ІКП (інтегрована картка платника) було нараховано лише на підставі поданого позивачем звіту єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2021 рік, в якому було помилково вказано суми єдиного соціального внеску. Жодних інших правових підстав для нарахування єдиного соціального внеску Відповідач не вказує, оскільки їх і не було. Проте, не зважаючи на те, що позивачем 26.06.2024 року було подано уточнюючий звіт, яким було усунуто помилкові відомості, вказані у основному звіті, Відповідачем все одно 13.11.2024 року було винесено оспорюване рішення. Тобто на момент винесення рішення у відповідача не було для цього жодних підстав, ні правових, ні навіть формальних, що також ним не заперечується.
Суд вивчив матеріали справи, з'ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.
ОСОБА_1 , провадила підприємницьку діяльність та була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 2002 року.
З жовтня 2011 року позивачка отримує пенсію за віком, що підтверджується довідкою про доходи № 6120171607172148, яка видана засобами автоматичним систем Пенсійного фонду України 25.02.2025.
Платником було подано звіт єдиного податку фізичної особи-підприємця з Додатком 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» від 05.02.2022 № 9428661190. Відповідно до поданої звітності в ІКП було нараховано ЄСВ в сумі 15950 грн за період 2021 року, а відповідно термін сплати підпадав на 21.02.2022. Такий податок не був сплачений.
ОСОБА_1 подала уточнюючий звіт платника єдиного податку фізичної особи-підприємця з Додатком 1 № 9435366838 від 26.06.2024 за період 2021 року на зменшення нарахування єдиного внеску в сумі 15950 грн. Таким чином в ІКП в довідковому розрахунку автоматично станом на 26.06.2024 було нараховано штрафні санкції в сумі 3178,82 грн, пені 13605,37 грн.
Головним управлінням ДПС у Львівській області на підставі ч. 10 та п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було винесено рішення № 48315/13-01-24-15 від 13.11.2024 року.
Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду із цим позовом.
При вирішенні спору суд керується таким.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
У статті 4 Закону №2464-VI наведений перелік платників єдиного внеску.
Так, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №2464-VI взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5, 5-1, 15 та 16 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб.
3гідно з пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: 1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Обов'язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 4 статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Порядок обчислення і сплати єдиного внеску визначений у статті 9 Закону №2464-VI.
Відповідно до частин 2, 3, 4, 5 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п'ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь).
Згідно з абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (у редакції, яка діяла до 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з цією ж нормою (у редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII, чинній з 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абзацу 5 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
Частиною 11 статті 9 Закону №2464-VI установлено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Так, відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.ч. 10, 13 статті 25 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини 12 статті 9 Закону №2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Як визначено пунктами 5, 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI: мінімальний страховий внесок - це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до частин 2, 3, 4 статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Наказом Міністерства доходів і зборів України №449 від 20.04.2015, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953, затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449).
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4 розділу VІ цієї Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Відповідач стверджує, що платником було подано звіт єдиного подтку фізичної особи-підприємця з Додатком 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» від 05.02.2022 №9428661190. Відповідно до поданої звітності в ІКП було нараховано ЄСВ в сумі 15950 грн за період 2021 року, а відповідно термін сплати підпадав на 21.02.2022. Такий податок не був сплачений. ОСОБА_1 було подано уточнюючий звіт платника єдиного податку фізичної особи-підприємця з Додатком 1 № 9435366838 від 26.06.2024 за період 2021 року на зменшення нарахування єдиного внеску в сумі 15950 грн. Таким чином в ІКП в довідковому розрахунку автоматично станом на 26.06.2024 було нараховано штрафні санкції в сумі 3178,82 грн, пені 13605,37 грн.
Позивач заперечує свій обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску у вказаний період, посилаючись на те, що у спірний період підприємницькою діяльністю він не займався, доходу не отримував та перебував на пенсії, а тому у нього відсутній обов'язок зі сплати єдиного внеску, а тому нарахування відповідачем штрафних санкцій та пені є протиправним.
З даного приводу суд зазначає таке.
06 серпня 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07 липня 2011 року № 3609-VI. Даним Законом доповнено статтю 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», частиною четвертою такого змісту: « 4. Особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
3 жовтня 2017 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зокрема до частини 4 статті4, яка викладена в наступній редакції: "4. Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу".
Стаття 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає визначення поняття «пенсіонер» - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» військовослужбовцям особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058, а саме досягнення віку за наявності страхового стажу тривалістю зазначеної у частинах першій - п'ятій статті 26 Закону № 1058.
Крім цього, законодавством передбачено призначення пенсій за віком раніше встановленого статтею 26 Закону № 1058 віку. Це пенсії за віком на пільгових умовах, дострокові пенсії за віком та пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку.
Отже, звільнятимуться від сплати єдиного внеску фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени фермерського господарства, які: є особами з інвалідністю, незалежно від отримання пенсії або соціальної допомоги
Як встановив суд та не заперечується відповідачами, позивачу призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», проте, позивач досяг пенсійного віку та має право виходу на пенсію за віком. Вказана обставина відповідачами також не заперечується.
З системного аналізу норм діючого законодавства слідує, що надання пільг щодо звільнення від сплати єдиного внеску не залежить від виду отримуваної пенсіонером пенсії (за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника чи за вислугу років), визначальним критерієм надання вказаних пільг є досягнення фізичною особою - підприємцем пенсійного віку.
Таким чином, фізична особа - підприємець, яка досягла пенсійного віку, незалежно від виду пенсії, яку отримує, має право на пільги, встановлені ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 провадила підприємницьку діяльність та була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 2002 року.
У свою чергу, позивач досяг встановленого вказаним Законом пенсійного віку (призначено пенсію за віком з жовтня 2011 року), а тому на нього поширюються положення ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску.
Таким чином, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач підпадає під зазначену категорію осіб, оскільки досяг встановленого у статті 26 Закону № 1058 віку та отримує пенсію.
25 червня 2019 року Верховний Суд у справі № 1640/2837/18 в постанові зазначив, що позивач не є пенсіонером за віком/або інвалідом, а отримує пенсію за вислугу років згідно Закону № 2262-ХІІ, на час виникнення спірних правовідносин не досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відтак на нього не розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною четвертою статті 4 Закону 2464-VI.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про те, що на позивача розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною четвертою статті 4 Закону 2464-VI.
Таким чином, з наведеного слідує, що у відповідача були відсутні підстави нарахування позивачу єдиного внеску згідно оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки на позивача розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати такого внеску.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що податковим органом протиправно нараховано штрафні санкції та пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску про що прийнято рішення № 48315/13-01-24-15 від 13.11.2024.
Тому таке рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування своєї позиції, не довів правопорушення позивача у сфері податкових правовідносин, а тому приймаючи оскаржуване рішення, діяв протиправно, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, непропорційно, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, і цілями, на досягнення яких спрямоване таке рішення.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений ним при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Щодо відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн суд зазначає наступне.
Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами третьою - п'ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір № 01/02-25 про надання правової допомоги від 24.02.2025, укладений між позивачем та адвокатом Копинцем Андріаном Васильовичем; опис обсягу наданих послуг (виконаної роботи) за Договором № 01/02-25 про надання правової допомоги від 24.02.2025 року. Вказаним описом встановлено, що загальна вартість правової допомоги становить 6000,00 грн.
Відповідно до опис обсягу наданих послуг (виконаної роботи) за Договором № 01/02-25 про надання правової допомоги від 24.02.2025 року адвокат надав наступні послуги: ознайомлення із обставинами справи (2 год) - 2000 грн; підготовка переліку необхідних доказів у справі та формування адвокатського досьє (0,5 год) - 500,00 грн; підготовка позовної заяви (3 год) - 3000 грн; підготовка відповіді на відзив (0,5 год) - 500 грн.
Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи, дана справа не є спором значної складності та підпадає під критерій “типових справ».
Згідно з установленою практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі “Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумний розмір.
Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19, від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
На думку суду, враховуючи, що дана справа є незначної складності, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, беручи до уваги час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, заперечення відповідача щодо відшкодування таких витрат, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 48315/13-01-24-15 від 13.11.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп сплаченого судового збору.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (ЄДРПОУ 43968090) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Желік О.М.