25 листопада 2025 року Справа № 320/4386/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 0118103-240110-2655-UA18040250000068141 від 30.04.2024 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві № 0118113-240110-2655-UA18040250000068141 від 30.04.2024 року;
Позиції сторін
В обґрунтування позову позивач вказує, що спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними, оскільки він є власником нежитлових будівель, які не відносяться до об'єкту оподаткування згідно із підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
Крім того наголошує, що нежитлові будівлі, які перебувають на правах власності позивача, використовуються ним безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, як сільськогосподарським товаровиробником, відтак, він має право на пільгу, передбачену п.п «ж» п.266.2.2 ст.266 Податкового кодексу України.
На думку позивача, всі інші висновки та доводи відповідача будуються виключно на суб'єктивних припущеннях посадових осіб контролюючого органу, що призвели до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим просить суд визнати їх протиправними та скасувати.
Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що об'єкт нерухомості, що належить йому на праві власності, належить до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства».
Відповідач також зазначає, що лише фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі та споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об'єкта оподаткування згідно із підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
З урахуванням встановлених перевіркою обставин, відповідач вказує про відсутність підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.01.2024 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 24 лютого 2025 року о 10:30 год.
10.02.2025 надійшов до суду відзив із додатковими доказами, а також клопотання про залишення позову без розгляду.
14.02.2025 судом зареєстровано відповідь на відзив.
Судове засідання, призначене на 24 лютого 2025 року на 10:30 год., знято з розгляду у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Войтовича І.І.
Наступне підготовче судове засідання призначене на 17.03.2025 о 13:15 год, про що сторони у справі повідомлені належним чином.
17.03.2025, в підготовчому судовому засіданні, за участю представника позивача Кошик М.Й., представника відповідача Воронько А.В., судом на місці ухвалено оголосити перерву для надання часу представнику позивача ознайомитись з клопотанням про залишення позову без розгляду та висловити свою правову позицію щодо нього, про дату, час та місце наступного судового засідання сторін повідомити додатково.
Наступне підготовче судове засідання призначене на 10:30 год. 09.04.2025, про що сторони у справі повідомлені належним чином.
31.03.2025 позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення.
09.04.2025, в підготовчому судовому засіданні, за участю представника позивача Кошик М.Й., представника відповідача Воронько А.В., судом на місці ухвалено завершити розгляд клопотання про залишення позову без розгляду у порядку письмового провадження.
12.05.2025, ухвалою Київського окружного адміністративного суду постановлено:
- клопотання представника відповідача Воронько А.В. про залишення позовної заяви без розгляду - залишити без задоволення;
- заяву представника позивача Кошика М.Й. - задовольнити;
- визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 із даним позовом та поновити строк на звернення до суду із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.04.2024 № 0118103-240110-2655-UA18040250000068141 та № 0118113-240110-2655-UA18040250000068141;
- продовжити проведення підготовчих дій у справі № 320/4386/25 та призначити підготовче судове засідання на 02 червня 2025 року о 10:00 год.
02.06.2025, за наслідками проведених підготовчих дій у справі, за участю представника позивача Кошик М.Й., представника відповідача Кушнір В.С., суд своєю ухвалою від 02.06.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 02 липня 2025 року о 09:30 год.
У судовому засіданні, призначеному 02.07.2025, за участю представника позивача Кошик М.Й., представника відповідача Кушнір В.С., суд, з'ясувавши думку сторін, ухвалив на місці завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Встановивши правові позиції сторін по справі та їх обґрунтування, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані до матеріалів справи, судом встановлено наступне.
Встановлені обставини судом
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є власником комплексу будівель загальною площею 4632,55 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
До складу комплексу входять, зокрема, два корівники, пункт штучного запліднення, молочний блок, тощо, що цілком дає можливість класифікувати об'єкт нерухомості згідно з кодом 1271 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства».
На переконання контролюючого органу, у позивача відсутні обставини, що можуть слугувати підтвердженням факту безпосереднього здійснення виробництва сільськогосподарської продукції, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції, її реалізації саме ФОП ОСОБА_1
22.06.2011 року позивачем одноосібно (частка 100%) засновано фермерське господарство «Рибацький стан», ідентифікаційний код 37692040, місцезнаходження: Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Грубське, пр. Миру, буд. 10 (майно, зазначене у оскаржуваному рішенні, також знаходиться за цією адресою, будинок 16).
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фермерського господарства «Рибацький стан» від 07.09.2022 року № 1002881070010000850 основним видом діяльності фермерського господарства «Рибацький стан» є 01.11 - вирощування зернових культур.
Разом з тим, статус сільськогосподарського виробника ФГ «Рибацький стан», на думку контролюючого органу, не тотожний такому статусу ФОП ОСОБА_1 .
Також, відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, виходив з того, що відсутні підтвердження того, що об'єкт нерухомості не здається власником в оренду, лізинг, позичку при тому, що одним із видів діяльності ОСОБА_1 є саме «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна» (код за КВЕД 68.20).
Отже, згідно з висновками контролюючого органу, що призвели до прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, вищезазначене нерухоме майно є об'єктом оподаткування в розумінні статті 266 ПК України, а ОСОБА_1 - платником податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
На підставі вищевикладеного, ГУ ДПС у м. Києві було проведено обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022-2023 роки та визначено ОСОБА_1 грошове зобов'язання, як власнику зазначених вище об'єктів нерухомості, і сформовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки нараховувався на підставі рішення Коростишівської міської ради від 30.06.2021 року № 219 «Про встановлення місцевих податків та зборів на території Коростишівської міської територіальної громади» для будівель сільськогосподарського призначення, в т.ч. будівель для тваринництва на 2022-2023 податкові періоди встановлено ставку оподаткування 0,5% від розміру мінімальної заробітної плати на початок звітного року.
На підставі вищевикладених висновків контролюючим органом були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.04.2024 року № 0118103-240110-2655-UA18040250000068141 та № 0118113-240110-2655-UA18040250000068141.
Вказані податкові повідомлення-рішення не оскаржувались в адміністративному порядку.
Не погоджуючись з обґрунтованістю вищезазначених доводів контролюючого органу та, як наслідок, правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Застосовано судом норми права та висновки суду
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.
Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказана норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.
«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.
«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Пунктом 10.1 статті 10 ПК України визначено, що до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.
Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).
Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
За приписами підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Отже, застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником (юридичною та фізичною особою), друга - об'єкт нерухомості (будівля, споруда) віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здається їх власником в оренду, лізинг, позичку.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до вказаного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).
До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є, зокрема, правовий статус будівлі.
Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Судом встановлено, що нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності, за вимогами ДК 018-2000 віднесені до класу (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства».
Вказана обставина не є спірним та визнається відповідачем.
Норми податкового законодавства не покладають на платника податку обов'язок отримати від Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві» експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об'єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018-2000, проте такі дії платника могли б спростити процес податкового адміністрування податку на нерухомість.
Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Відповідно до статті 1 Закону України від 23.09.2008 № 575-VI «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.
Фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство», є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
Судом установлено і сторонами не заперечується, що, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фермерського господарства «Рибацький стан», ОСОБА_1 є засновником ФГ «Рибацький стан», основним видом діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (код за КВЕД 01.11).
Вищезазначене господарство перебуває на 4-й групі спрощеної системи оподаткування, на якій працюють виключно сільськогосподарські товаровиробники, вказане підтверджується банківськими виписками за період з 01.01.2022 по 24.01.2025, які, зокрема, свідчать про сплату єдиного податку сільськогосподарського товаровиробника, та долучені разом з позовною заявою та містяться в матеріалах справи.
При цьому, суд враховує, що позивач, як власник будівель сільськогосподарського призначення, є також засновником фермерського господарства «Рибацький стан», яке використовує такі будівлі у своїй діяльності.
Так, судом встановлено, що позивач володіє сільськогосподарськими земельними ділянками, які обробляються фермерським господарством «Рибацький Стан» в рамках його діяльності, що підтверджуються відомостями з витягів з реєстрів, які містяться в матеріалах справи. Крім того, у фермерського господарства є права оренди на інші сільськогосподарські земельні ділянки, що також використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції.
Ці факти підтверджують, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником у розумінні пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, оскільки він безпосередньо здійснює виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції на власних і орендованих земельних ділянках.
Крім того, суд вказує, що відповідачем під час розгляду справи не заперечувався факт здійснення господарської діяльності з сільськогосподарського товарного виробництва фермерським господарством «Рибацький стан».
Як встановлено судом та не заперечується сторонами, належний позивачу на праві власності комплекс будівель загальною площею 4632,55 кв.м., який знаходиться за адресою: Житомирська область, Коростишівський район, с. Грубське, пров. Миру, буд. 16, використовується фермерським господарством «Рибацький стан» для ведення фермерського господарства, а саме для зберігання сільськогосподарської продукції та не здаються їх власником в оренду, лізинг, позичку.
Положеннями частини другої статті 77 КАС України визначено, що обов'язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача.
Разом з тим, відповідачем у цій справі не доведено, що будівлі, які належать позивачу на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення, а позивач - не є сільськогосподарським товаровиробником, що свідчить про недотримання відповідачем як суб'єктом владних повноважень частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень.
Враховуючи зазначене, суд вказує, що нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності, не є об'єктами оподаткування, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22, в якій спірним було питання передачі позивачем належного йому на праві власності майна у користування фермерському господарству, власником та засновником якого був саме позивач.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до позивача пільги зі сплати податку, встановленої підпунктом «ж» підпункту 266.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
З огляду на те, що нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності не є об'єктами оподаткування, відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 30.04.2024 року №0118103-240110-2655-UA18040250000068141 та №0118113-240110-2655-UA18040250000068141 є неправомірними та підлягають скасуванню.
Усі інші аргументи сторін, вивчені судом, є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 ст. 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до статті 76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Згідно з ч. 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання стосовно розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Враховуючи висновки суду, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду у загальному розмірі 3057,84 грн., положення ч. 1 ст. 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у м. Києві.
Інших витрат до розподілу до суду не заявлено.
Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 30 квітня 2024 року №0118103-240110-2655-UA18040250000068141 та №0118113-240110-2655-UA18040250000068141.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (вул. Шолуденка, буд. 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ ВП 44116011) витрати по сплаті судового збору у сумі 3 057 грн. 84 грн. (три тисячі п'ятдесят сім гривень 84 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І. І.