24 листопада 2025 року м. Київ справа №320/8837/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва (далі також - позивач) із позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Комунальне підприємство «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва (далі також - позивач) із позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі також - ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.01.2025 №00022330702, №00022490702, №00022440702, №00022130702.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить в задоволенні адміністративного позову відмовити з урахуванням того, що при плановій виїзній перевірці було встановлено певні порушення у позивача, а саме встановлено, що з березня по листопад 2022 року не відображувалось у звітності податок на прибуток та податок на додану вартість та податкові зобов'язання з ПДВ, внаслідок чого не було нараховано та не сплачено до бюджету податок на прибуток та податок на додану вартість. Також, відповідач у відзиві вказує, що для виконання поточних ремонтів позивач мав договори з ТОВ «ЮРАЙ ЛТД», однак при проведеному аналізі відповідачем ТОВ «ЮРАЙ ЛТД» не могли виконувати роботи зазначені в актах, адже не мали необхідної кількості працівників. При перевірці податкових зобов'язань було встановлено їх заниження та завищення. За період з 01.04.2018 по 31.03.2024 відповідач вказує, що позивачем завищено суму податкового кредиту по податку на додану вартість.
До суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив, в якому наголошено на безпідставності та необґрунтованості доводів податкового органу, покладених в основу відзиву на позовну заяву, при цьому, сам відзив податкового органу так і не містить обґрунтувань на спростування мотивування позовної заяви.
Також представником позивача подано клопотання про долучення доказів, а саме висновок судової економічної експертизи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до таких висновків.
Судом встановлено, що відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.4 статті 77, пункту 82.1 статті 82, підпункту 69.35-2 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідних положень» Податкового кодексу України та було проведена документальна планова виїзна перевірка Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційного управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового законодавства та іншого законодавства за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 та валютного законодавства за період з 01.04.2018 по 31.03.2024, відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки, за результатами якої складено акт перевірки від 10.09.2024 №102581/Ж5/26-15-07-02-03-03/05465258 (далі акт перевірки).
У висновках акта перевірки зафіксовано наступні порушення:
- пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), ст. 9 Закону України № 996-XIV, п. 5 та п. 7 П (C) БO 15 «Дохід», п. 6 П(C)БO 16 «Витрати», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 1898182грн., в тому числі по періодах: за 2020 у сумі 960314 грн., за 2022 у сумі 937868 гривень;
- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу Украйни від 02.12.2010 року №2755- VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну 5547531 грн., в тому числі за вересень 2019 у сумі 4207 грн., жовтень 2019 у сумі 15256 грн., листопад 2019 у сумі 199 грн., червень 2020 у сумі 208521 грн., липень 2020 у сумі 27922 грн., серпень 2020 у сумі 8257 грн., жовтень 2020 у сумі 4297 грн., листопад 2020 у сумі 705863 грн., грудень 2020 у сумі 393805 грн., березень 2021 у сумі 709594 грн., квітень 2021 у сумі 10982 грн., травень 2021 у сумі 6743 грн., червень 2021 у сумі 49750 грн., липень 2021 у сумі 4791 грн., серпень 2021 у сумі 6604 грн., вересень 2021 у сумі 86456 грн., жовтень 2021 у сумі 20521 грн., листопад 2021 у сумі 48224 грн., грудень 2021 у сумі 1714660 грн., вересень 2022 у сумі 538308 грн., грудень 2022 у сумі 617086 грн., грудень 2023 у сумі 544676 гривень; лютий 2024 у сумі 43809 грн. березень 2024 у сумі 106998 гривень.
- пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, зі змінами та доповненнями, а саме порушення термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за червень 2018, липень 2018, серпень 2018, вересень 2018, жовтень 2018, листопад 2018, грудень 2018, квітень 2019, травень 2019, червень 2019, липень 2019, серпень 2019, вересень 2019, жовтень 2019 листопад 2019, квітень 2020, червень 2020, липень 2020, серпень 2020, грудень 2020, лютий 2021, березень 2021, квітень 2021, травень 2021, червень 2021, липень 2021, серпень 2021, вересень 2021, жовтень 2021, листопад 2021, грудень 2021, травень 2022, червень 2022, липень 2022, серпень 2022, вересень 2022, січень 2023, березень 2023, квітень 2023, травень 2023, червень 2023, жовтень 2023, листопад 2023, грудень 2023, лютий 2024, березень 2024;
- п. 46.1, п. 46.2 ст. 46 пп. 49.18.2, пп. 49.18.3, пп. 49.18.6, пп. 49.18.7, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зi змінами та доповненнями), п. 1 п. 2 «Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №138 від 23.02.2011 року, Наказу №4 Міністерства фінансів Украйни від 12.01.2021 року "Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку" у зв'язку із неподанням розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за періоди: за 1 квартал 2022, за півріччя 2022, за 2022 рік, за 1 квартал 2023, за півріччя 2023, з III квартали 2023, зa 2023 рік, за 1 квартал 2024 року;
Надалі Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято наступні рішення:
1) податкове повідомлення-рішення №00022330702 від 13.01.2025, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності на загальну суму - 1 898 182,00 гривень;
2) податкове повідомлення-рішення №00022440702 від 13.01.2025, згідно якого Позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) на суму - 2 720,00 гривень, у зв'язку із неподанням первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів;
3) податкове повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025, згідно якого Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму - 6 934 414,00 гривень;
4) податкове повідомлення-рішення №00022130702 від 13.01.2025, згідно якого Позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі - 6 092 110,00 гривень, за не реєстрацію податкових накладних.
Позивач, вважаючи рішення відповідача протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Як вбачається зі змісту акту перевірки перевіркою встановлено, що позивачу для повноти визначення податку на прибуток за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 згідно наданих до перевірки документів, встановлено його заниження на загальну суму 1 898 182 грн., в тому числі по періодах: за 2020 рік у сумі 960 314,00 грн., за 2022 рік у сумі 937 868 гривень.
Такі висновки щодо виявлених порушень стосовно заниження позивачем податку на прибуток, зроблені виходячи із перевірки правовідносин позивача з іншими контрагентами - суб'єктами господарювання, а саме з ТОВ «Лівайн Торг» та ТОВ «Юрай ЛТД».
Перевіркою встановлено, що ТОВ «Лівайн Торг» при реалізації позивачу ТМЦ з березня по листопад 2022 року не відобразив в звітності з податку на прибуток та податку на додану вартість доходи та податкові зобов'язання з ПДВ, внаслідок чого зазначеним суб'єктом господарювання, як контрагентом позивача, не нараховано та не сплачено до бюджету податок на прибуток та податок на додану вартість, а тому, як на думку відповідача, позивач повинен був віднести до складу доходів суму в розмірі 5 210 375 грн., в тому числі за 2022 рік у сумі 5 210 375 грн., яка є сумою виконаних останнім грошових зобов'язань за договором поставки №01 ПП/В від 10.03.2022, укладеного з ТОВ «Лівайн Торг».
Актом перевірки від 06.01.2025 встановлено, а сторонами в повній мірі визнається, що у бухгалтерському обліку позивача відображено зобов'язання перед ТОВ «Лівайн Торг» по оплаті на їх користь за придбані у них ТМЦ.
Однак, доводячи відсутність реального характеру господарських операцій позивача з придбання ТМЦ у ТОВ «Лівайн Торг» та відкидаючи у зв'язку з цим відповідні первинні документи, якими такі операції оформлені в документообігу позивача, відповідач використовував дані таких первинних документів, зокрема тих, якими визначено вартість ТМЦ, що такими контрагентами постачаються.
В ході проведення перевірки було встановлено та підтверджується відповідними доказами, 10.03.2022 між позивачем та ТОВ «Лівайн торг» було укладено договір поставки №01 ПП/В, у відповідності до якого ТОВ «Лівайн торг» прийняв на себе зобов'язання передати позивачу у власність товар КОД ДК 021:2015- 09130000-9 НАФТА І ДИСТИЛЯТИ (дизельне паливо), а позивач зобов'язався сплатити і прийняти вказаний товар.
Вказаний Договір поставки №01 ПП/В від 10.03.2022, укладався між його сторонами на виконання Указу Президента Украйни від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Постанови Кабінету Міністрів України №169 від 28.02.2022 року «Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану».
Разом з цим з матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Лівайн Торг» на виконання умов договору поставки №01 ПП/В від 10.03.2022 ТОВ «Лівайн Торг» (постачальник) реалізував товар (дизельне паливо), а позивач прийняв товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними, а саме:
- видаткова накладна від 16.03.2022 року №285 на суму 165000 грн., в тому числі ПДВ 27500 грн.;
- видаткова накладна від 30.03.2022 року № 312 на суму 180000 грн., в тому числі ПДВ 11775,70 грн.;
- видаткова накладна від 30.03.2022 року № 321 на суму 387720 грн., в тому числі ПДВ 25364,86 грн.; Загальна сума - 732 720,00 грн., в тому числі ПДВ 64 640,56 грн.
Факт оплати за поставлений товар сторонами не заперечувався.
Суд зауважує, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодексу України (далі ПК України).
За правилами визначеними в пункті 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Між тим, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» 16.07.1999 №996-XIV (далі Закон № 996-XIV).
Згідно з положеннями статті 1 окресленого закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV регламентовано, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Між тим, приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження отримання активу та сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.
При вирішенні адміністративної справи №809/1337/17 у постанові від 04.09.2018 Верховним Судом сформовано позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.
З метою підтвердження реального характеру наведених вище правочинів, що мали місце між позивачем та ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ», комунальне підприємство надало суду копії таких документів, у тому числі первинних: договору та додатків до нього, видаткових та податкових накладних.
Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704 (далі Положення №88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом №996-XIV.
При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для віднесення відповідних сум до складу ПДВ. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.
У постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №400/987/19 сформовано правову позицію за якою, наявність податкової накладної та факт реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних не є єдиною та достатньою підставою, яка надає право платнику податку на додану вартість на віднесення сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість до податкового кредиту, оскільки таке право виникає за правилами приписів підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у т.ч. в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відтак наявність зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної є однією із обов'язкових, але не єдиних умов, які надають право відносити суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.
Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.
Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.
Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №813/6835/14 та від 10.04.2020 у справі №826/24764/15.
Суд зазначає, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Надаючи оцінку доводам податкового органу щодо відсутності у контрагента позивача необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого об'єму поставок, суд враховує неодноразово висловлену позицію Верховного Суду, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо.
Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.
Суд звертає увагу на те, що наявна в контролюючого органу податкова інформація про контрагентів позивача не є належним доказом безтоварності спірних господарських операцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок/надання послуг, як у дослідженому судом випадку, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.03.2019 по справі №804/13206/13, від 02.04.2019 року по справі №804/1444/14, від 09.04.2019 по справі №822/1602/13-а. від 27.04.2022 по справі №520/6607/21.
Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.
Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 №К9901/873/18, від 27.04.2022 у справі №520/6607/21.
Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, що містяться у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, суд не погоджується з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та суб'єктів господарювання, з якими мали господарські взаємовідносини контрагенти позивача, оскільки, надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій та підтверджують реальність господарських операцій зі спірними контрагентами за період, що перевірявся.
При цьому суд зауважує, що відповідач жодним чином не стверджує про невірність здійснених розрахунків податкового кредиту у Деклараціях, а у наслідку, розрахунку від'ємного значення з податку на додану вартість, помилки (описки) у декларації, а лише не погоджується з сформованим позивачем податковим кредитом внаслідок, з його позиції, нереальних та сумнівних господарських операцій позивача з його контрагентами.
Разом з цим контролюючим органом не надано доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не доведено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства України.
Висновки акту перевірки не демонструють обставин, які б давали підстави вважати, що позивач був обізнаний (або міг бути обізнаний) щодо неправомірної, на думку контролюючого органу, поведінки контрагентів та постачальників безпосередніх контрагентів позивача, а вивчати майбутніх перевізників у позивача не було підстав, так як перевезення відбувались за рахунок і силами постачальників.
Що ж стосується висновків контролюючого органу в частині відсутності джерела походження товару (робіт, послуг) у постачальників, суд зазначає, що предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права формування податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.
Судом встановлено, що всі господарські операції позивача проведені в бухгалтерському та податковому обліку, з якого вбачається реальне отримання товару та його використання в господарській діяльності.
Разом з тим суд наголошує, що у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. (06.05.2011 р.) №742/11/13-11 зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
При вирішенні податкових спорів суд виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.
Доводи ж відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право на отримання такої вигоди. Таких доказів відповідач суду не надав.
В ході судового розгляду адміністративної справи висновки контролюючого органу щодо складання бухгалтерських документів без реального здійснення господарських операцій не знайшли свого підтвердження та спростовуються наданими позивачем доказами.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі №3991/03 Булвес А. Д. проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Європейський суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України зазначив, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
При цьому слід наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом.
У даній справі відповідач не надав доказів, які б беззаперечно спростовували зафіксовані в первинних документах господарські операції; фактично його висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на фактах, встановлених допустимими доказами.
Висновки відповідача по суті ґрунтуються на співставленні даних з інформаційних баз відповідача, припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки акта перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеним контрагентом та підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Вказана правова позиція також підтверджується висновками Верховного суду, викладеними у постанові від 01.02.2023 у справі №380/9660/21, а саме: за відсутності доказів, які беззаперечно могли б свідчити про неможливість виконання господарської операції або її невиконання контрагентами, платник не може бути позбавлений можливості відображення такої операції в податковому обліку. Податкова інформація в інформаційно-аналітичних базах, на підставі якої встановлено факти, які свідчать про нереальність здійснення господарських операцій, не є належним доказом у справі, оскільки не має статусу первинного документа, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків.
Податкова інформація є лише підставою для поглибленої документальної перевірки платників на предмет фактичності правовідносин між ними. Наявна в контролюючого органу податкова інформація в інформаційно-аналітичних базах, на підставі якої встановлено факти, які свідчать про нереальність потенційно здійснених господарських операцій платника з його контрагентами, зокрема, за ланцюгом постачання, - не є належним доказом у справі.
Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг (робіт) чи поставки товару позивачу, обумовленого укладеним договором, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.
Вказана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 03.10.2019 у справі №811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19
Таким чином, в акті перевірки не наведено обставин та не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій із вказаним вище контрагентом цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Окрім наведеного судом встановлено, що відповідачем під час перевірки виявлено, що позивач занизив податок на прибуток під час здійснення господарських правовідносин з ТОВ «Юрай ЛТД» щодо виконання ремонтних робіт на об'єкті позивача, згідно укладеного договору про закупівлю послуг.
До такого висновку щодо встановленого порушення податкового законодавства позивачем, відповідач дійшов виходячи з того, що ТОВ «Юрай ЛТД» на підставі укладених з позивачем відповідних договорів про закупівлю послуг, отримало від останнього як від замовника грошові кошти за надані роботи (послуги), які не могли бути фактично виконані в силу відсутності необхідної кількості працівників та необхідних виробничих потужностей, а тому на думку відповідача такі роботи (послуги) не надавались, що вказує на нереальність господарських операцій у правовідносинах позивача ТОВ «Юрай ЛТД», в результаті чого позивачем, занижено податок на прибуток, на загальну суму 960314 грн.
В обґрунтування таких висновків відповідач, стверджує, що згідно інформації ЄРПН, лише протягом жовтня - грудня 2020 року працівники ТОВ «ЮРАЙ ЛТД» «виконали» різного роду роботи на 199 об'єктах в різних регіонах України без залучення сторонніх організацій, а тому останній не міг фактично виконати роботи (надати послуги) за замовленням позивача, згідно укладених договорів про закупівлю послуг, які підтверджуються відповідними первинно-бухгалтерськими документами.
У акті перевірки від 06.01.2025, між позивачем та ТОВ «Юрай ЛТД» було укладено ряд договорів про закупівлю послуг за №№05 ПП від 29.09.2020, 117-ВТ від 13.10.2020, 130-ВТ від 28.11.2020, згідно яких ТОВ «Юрай ЛТД» як виконавець зобов'язуються виконати на свій ризик власними силами, засобами i способами послуги на об'єктах позивача послуги з поточного (середнього) ремонту тротуару по вул. Автозаводській (від вул. Полярної до вул. Дубровицька) в Оболонському районі м. Києва.
На виконання умов укладених договорів про закупівлю послуг №№05 ПП від 29.09.2020, 117-ВТ від 13.10.2020, 130-ВТ від 28.11.2020, ТОВ «Юрай ЛТД» надав позивачу будівельні послуги відповідно до актів виконаних робіт.
02.03.2020 року КК «Київавтодор» був винесений наказ «Про виконання робіт з поточного ремонту покриття вулично-дорожньої мережі міста Києва» №33, в якому було закріплено працівників КК «Київавтодор» за комунальними підприємствами, що входять до складу корпорації. Ці працівники виконували технічний нагляд та підтверджували обсяги виконаних робіт з поточного (середнього) ремонту на об'єктах вулично-дорожньої мережі міста, які обліковуються на балансі та утримуються комунальними підприємствами.
При цьому, при здійсненні податкової перевірки у відповідача були відсутні будь-які зауваження до первинних бухгалтерських документів, що містять відомості про господарські операції за вище згадуваними договорами, укладених між позивачем та ТОВ «Юрай ЛТД».
Суд, зазначає, що відповідачем до матеріалів справи не долучено жодного належного і допустимого письмового доказу, який би підтверджував його висновки про нереальність та про нікчемність операцій з надання позивачу послуг з поточного (середнього) ремонту ТОВ «Юрай ЛТД».
Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи № 440/3779/18, касаційне провадження № К/9901/23882/19.
Суд, приходить до висновку, що позивачем повністю доведено реальність господарських операцій з його контрагентами (ТОВ «Лівайн Торг», ТОВ «Юрай ЛТД») та правильність визначення податку на прибуток від здійснення господарських операцій із вказаними суб'єктами господарювання, на загальну суму 1 898 182,00 грн. за період з 01.04.2018 по 31.03.2024, а податкове повідомлення-рішення №00022330702 від 13.01.2025 підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо податкового повідомлення рішення №00022440702 від 13.01.2025, суд зазначає наступне.
Позивачу нараховано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) на суму - 2 720,00 гривень, на підставі встановленого порушення п. 46.1, п. 46.2 ст. 46 пп. 49.18.2, пп. 49.18.3, пп. 49.18.6, пп. 49.18.7, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (3i змінами та доповненнями), п. 1 п. 2 «Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 23.02.2011 року, Наказу №4 Міністерства фінансів Украйни від 12.01.2021 року "Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку", у зв'язку із неподанням розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за періоди: за 1 квартал 2022, за півріччя 2022, за 2022 рік, за 1 квартал 2023, за півріччя 2023, з III квартали 2023, зa 2023 рік, за 1 квартал 2024 року.
Підставами для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафу), згідно ППР №00022440702 від 13.01.2025, обґрунтовані обставинами вчинених правопорушень, які відображені в підпункті 3.1.1.2. (висновок щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток) акту перевірки від 06.01.2025.
Згідно з наданими до перевірки документами, перевіркою встановлено, що у 2020 та 2021 роках позивач сплачував частину чистого прибутку, що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями, проте за 2018, 2019 роки позивач не сплачував частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями.
В ході перевірки також встановлено, що за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 позивачем задекларовано частину чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до державного бюджету державними унітарними підприємствами частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань) в сумі 163 620,00 гривень.
Таким чином, відповідач зробив висновок, що у зв'язку з неподанням розрахунку чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за періоди: за 1 квартал 2022, за півріччя 2022, за 2022 рік, за 1 квартал 2023, за півріччя 2023, за III квартал 2023, за 2023 рік, за 1 квартал 2024 року, Позивачем недотримано п. 46.1, п. 46.2 ст. 46 пп. 49.18.2, пп. 49.18.3, пп. 49.18.6, пп. 49.18.7, п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, п. 1 п. 2 «Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 23.02.2011 року, Наказу № 4 Міністерства фінансів Украйни від 12.01.2021 року "Про затвердження форми Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку", а тому на підставі підпункту 54.4.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, застосовано відповідну штрафну (фінансову) санкцію (штраф) у розмірі 2 720,00 гривень.
Однак, відповідно до наданих документів до суду позивачу присвоєно код організаційно-правової форми - 150-КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО. Згідно з даними ЄДР, засновником є Київська міська рада (код ЄДРПОУ 0022527).
Як зазначено в акті перевірки від 06.01.2025, до перевірки позивачем надано рішення Київської міської ради, в якому порядок та нормативи відрахувань комунальними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями частини чистого прибутку (доходу) не нараховується.
У 2018, 2019, 2022, 2023 роках та 1 кварталі 2024 року позивач не декларував таку частину прибутку через відсутність відповідних рішень КМДА.
Так, положення п. 4.1 ст. 44 ПК України передбачають, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до ст. 81 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.
Відповідно до п. 85.2 ст. 85 ПК України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі і документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Податковий кодекс України дозволяє платнику податків у разі ненадання документів під час проведення перевірки надати документи і після завершення такої перевірки, які мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що господарські операції для визначення податкового зобов'язання мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат.
Господарською діяльністю згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган, зокрема, вказував про ненадання платником для здійснення контрольного заходу первинних документів.
Утім, вирішуючи спір, суд враховує, що надання платником фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих ним показників податкового обліку.
Обов'язок платника зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Судом встановлено, що позивачем до перевірки була надана вся первинна документація.
Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання Розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку, форма якого затверджена наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №4 (далі - Розрахунок), передбачена п. 120.1 ст. 120 ПКУ. У разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого ст. 124 ПКУ, та пені відповідно до положень ст. 129 ПКУ.
Відповідно до ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Частиною другою ст. 327 Цивільного кодексу України встановлено, що управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Суд, приймає до уваги що позивачем було надано всі первині документи для перевірки, а також що у позивача відсутні правові підстави для подання звітності по відрахуваннях. Та задовольняє позовні вимоги в цій частині, скасувавши податкове повідомлення рішення №00022440702 від 13.01.2025.
Відповідно до податкового повідомлення рішення №00022490702 від 13.01.2025, позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 6 934 414,00 грн. Це сталося на підставі встановлених порушень, які викладено у пункті 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.7 ст. 187, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями).
Згідно з актом перевірки від 06.01.2025, в ході перевірки повноти визначення податкових зобов'язань по ПДВ за період з 01.04.2018 по 31.03.2024 на основі наданих документів було встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 5 547 531 грн. У тому числі по місяцях: вересень 2019 - 4 207 грн., жовтень 2019 - 15 256 грн., листопад 2019 - 199 грн., червень 2020 - 208 521 грн., липень 2020 - 27 922 грн., серпень 2020 - 8 257 грн., жовтень 2020 - 4 297 грн., листопад 2020 - 705 863 грн., грудень 2020 - 393 805 грн., березень 2021 - 709 594 грн., квітень 2021 - 10 982 грн., травень 2021 - 6 743 грн., червень 2021 - 49 750 грн., липень 2021 - 4 791 грн., серпень 2021 - 6 604 грн., вересень 2021 - 86 456 грн., жовтень 2021 - 20 521 грн., листопад 2021 - 48 224 грн., грудень 2021 - 1 714 660 грн., вересень 2022 - 538 308 грн., грудень 2022 - 617 086 грн., грудень 2023 - 544 676 грн., лютий 2024 - 43 809 грн., березень 2024 - 106 998 грн.
Позивач є комунальним підприємством, яке здійснює свою діяльність відповідно до статутних завдань, та здійснює оплату за товари та послуги по господарським операціям з контрагентами за рахунок бюджетних коштів з казначейського рахунку № НОМЕР_1 , за кодом програмної класифікації видатків та кредитування бюджету - 1917442 «Утримання та розвиток інших об'єктів транспортної інфраструктури» (КЕКВ 2610).
Згідно з пунктом 1.5 «Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету», затвердженої наказом Міністерством фінансів України від 12.03.2012 №333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.03.2012 за № 456/20769 (далі - Інструкція №333), поточні видатки одержувачів бюджетних коштів здійснюються за кодом видатків бюджету 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)».
Пунктом 1.6 Інструкції №333, визначено, що: субсидії - це усі невідплатні поточні виплати підприємствам, які не передбачають компенсації у вигляді спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов'язані з відшкодуванням збитків державних підприємств; трансфертні платежі - невідплатні та безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу.
Підпунктом 2.4.1 Інструкції №333, передбачено, що до коду 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)» відносяться: субсидії підприємствам (установам та організаціям), поточні видатки одержувачів бюджетних коштів; дотації сільськогосподарським товаровиробникам; субсидії на покриття збитків підприємств, фінансову підтримку підприємств на безповоротній основі, а також інші субсидії; відшкодування відсотків за користування кредитами; державна підтримка громадських організацій; поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям).
Суд, аналізуючи наведені визначення бюджетного законодавства, вважає, що надання відповідних субсидій не пов'язане з компенсацією вартості товарів і послуг, в обмін на проведені платежі, тобто, не є операцією з оплати товарів/послуг, та у разі придбання товарів/послуг, відповідно до п. 2.2 Інструкції №333, застосовується код бюджетної класифікації 2200 «Використання товарів і послуг», за якою здійснюється оплата поточних видатків, оплата послуг, придбання матеріалів і предметів, які не беруться на облік як основні засоби (код 2210 «Предмети, матеріали, обладнання та інвентар», код 2220 «Медикаменти та перев'язувальні матеріали», код 2230 «Продукти харчування», код 2240 «Оплата послуг (крім комунальних)», код 2250 «Видатки на відрядження», код 2260 «Видатки та заходи спеціального призначення», код 2270 «Оплата комунальних послуг та енергоносіїв», код 2280 «Дослідження і розробки, окремі заходи по реалізації державних (регіональних програм»).
Відповідно до норм п. п. 196.1.6 п.196.1 ст. 196 ПК України, виплати у грошовій формі заробітної плати (інших прирівняних до неї виплат), а також пенсій, стипендій, субсидій, дотацій за рахунок бюджетів або Пенсійного фонду України чи інших фондів загальнообов'язкового соціального страхування (крім тих, що надаються у майновій формі) не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Тобто, за приписами п. п. 196.1.6 п.196.1 ст.196 ПК України, будь-які субсидії, які надаються за кодом бюджетної класифікації « 2610», не є об'єктами оподаткування податком на додану вартість. Таке твердження кореспондує з тим, що законодавчо визначений термін «субсидія» не передбачає платності у вигляді компенсації вартості товарів/послуг, що були придбані у суб'єктів господарювання, у тому числі платників податку на додану вартість, та є фінансуванням поточних бюджетних видатків. Облік поточного бюджетного фінансування в податковому обліку здійснюється у складі доходів платника податку в повному обсязі. Суть наведеного полягає у тому, що при отриманні вказаних субсидій і трансфертних платежів, платник не визначає податкові зобов'язання з ПДВ, оскільки відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість.
Згідно з п. 17П(С)БО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14.12.1999 № 860/4153, отримане цільове фінансування (у тому числі кошти, вивільнені від оподаткування у зв'язку з наданням пільг з податку на прибуток підприємств) визнається доходом протягом тих періодів, в яких були зазнані витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.
Так, як наголошує позивач та не спростовує відповідач, відносини позивача як з розпорядником бюджетних коштів так і з постачальниками послуг/товарів існували в рамках виконання бюджетної програми, а отримані позивачем з міського бюджету грошові коштів за кодом бюджетної класифікації 2610 «Субсидії та поточні трансферти підприємствам (установам, організаціям)», передбачалися їх використанням виключно на цілі обумовлені цією програмою, тобто, мають ознаки невідплатності і безповоротності у розумінні вимог Інструкції № 333, і за своїм характером для позивача не є компенсацією вартості товарів/послуг, що постачався.
Крім того, відносини які виникають між позивачем і органом місцевого самоврядування в частині надання субсидій, є бюджетними а не цивільно-правовими та не є об'єктом оподаткування ПДВ, за нормами п. 185.1 ст. 185 ПК України.
Суд наголошує на тому, що з метою визначення об'єкта оподаткування ПДВ, слід встановити, чи є правовідносини між позивачем та органом місцевого самоврядування в частині надання субсидій постачанням товарів або послуг.
Так, відповідно до приписів п. п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України, постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого повару, а також постачання товарів за рішенням суду. За підпунктом 14.1.185 п.14.1 ст.14 ПК України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Отже, наведене в ПК України визначення постачання товарів/послуг відноситься до сфери цивільно-правових відносин які регулюються нормами цивільного законодавства, та виникає з підстав визначених ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, як то з договорів та інших правочинів, разом з тим, Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. При цьому, укладання договору на виконання робіт з програм благоустрою з подальшим підписанням акту виконаних робіт/наданих послуг між розпорядником та одержувачем коштів не передбачено, що дає підстави суду для висновку про те, що бюджетне законодавство передбачає використання бюджетних коштів виключно на цілі обумовлені планом їх використання.
Цільове фінансування (грошові кошти) надходить підприємству від розпорядника бюджетних коштів на рахунок казначейства, яке спрямовується згідно плану використання, на: заробітну плату та нарахування на заробітну плату; придбання предметів, обладнання та інвентарю; оплату водопостачання та водовідведення; оплату електроенергії; оплату послуг крім комунальних; на інші поточні видатки.
Суд також звертає увагу на те, що по спірним у цій справі питаннях/операціях у позивача не виникало об'єкта оподаткування та обов'язку відображення у податковій декларації з ПДВ отримання бюджетних коштів, які не передбачають компенсації вартості поставлених товарів/послуг, відповідно, позивач не мав правових підстав у цьому випадку для визначення податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з відсутністю об'єкта оподаткування податком на додану вартість.
Помилковість правової позиції контролюючого органу у цій справі фактично виникла з підстав не розуміння існування двох випадків отримання бюджетних коштів на виконання програми благоустрою міста чи інших подібних програм, а саме: 1) шляхом компенсації вартості наданих (виконаних) послуг (робіт); та 2) шляхом цільового фінансування, що суттєво розрізняється між собою.
Так, у першому випадку для цілей оподаткування ПДВ отримані кошти вважаються оплатою (компенсацією) наданих (виконаних) послуг (робіт) одержувачем бюджетних коштів в межах таких програм, а тому їх сума має бути включена таким платником до бази оподаткування вартості виконаних ним робіт/послуг на дату їх отримання (пункту 187.7 статті 187 ПК України).
У другому випадку, отримання бюджетних коштів цільового фінансуванням в рамках певної програми, коли кошти за необоротні активи надходять до постачальника з бюджетного рахунку підприємства (одержувача бюджетних коштів), то при їх отриманні останнім об'єкта оподаткування ПДВ не виникає, оскільки в такому випадку, у нього навіть відсутній факт постачання товарів, робіт, послуг, а отримані в рамках певної програми бюджетні кошти не є компенсацією вартості товарів/послуг для одержувача бюджетних коштів.
Стаття 91 Бюджетного кодексу України визначає перелік видатків місцевих бюджетів, зокрема на виконання місцевих програм розвитку житлово-комунального господарства та благоустрою населених пунктів.
Згідно з п. 38 ст. 1 Бюджетного кодексу України, одержувачем бюджетних коштів є суб'єкт господарювання або громадська організація, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти з бюджету.
Згідно з приписами п.п. 3) п. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути лише місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (зокрема секретаріат Київської міської ради), а також структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів місцевих рад, в особі їх керівників. У випадку, коли місцева рада не створює виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої ради.
Головний розпорядник бюджетних коштів позивача - Департамент транспортної інфраструктури м. Києва (виконавчого органу КМДА) - затверджує плани використання бюджетних коштів одержувачів. Одержувач бюджетних коштів (позивач) використовує ці кошти відповідно до плану, який містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі головного розпорядника (п. 5, 6 ст. 22 БК України).
Фінансування виконання бюджетних програм позивачу здійснюється на підставі заявок на фінансування, які подаються головному розпоряднику бюджетних коштів - Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Отже, бюджетне законодавство передбачає використання бюджетних коштів виключно для цілей, обумовлених планом їх використання.
Цільове фінансування, тобто грошові кошти, надходять підприємству від розпорядника бюджетних коштів - Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради - на рахунок казначейства. Використовуються вони згідно з планом використання на такі цілі, як заробітна плата та нарахування на неї, придбання предметів, обладнання та інвентарю, оплата водопостачання та водовідведення, оплата електроенергії, комунальні послуги та інші поточні видатки.
Таким чином, враховуючи, що всі господарські операції які були здійснені позивачем щодо придбання товарів/послуг у контрагентів, які не є платниками ПДВ, за рахунок бюджетних коштів, перерахованих для оплати таких товарів/послуг розпорядником таких коштів - Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради, у позивача не виникло обов'язку з нарахування податкових зобов'язань з ПДВ за господарськими операціями з такими контрагентами (не платниками ПДВ), а тому донарахування позивачу таких зобов'язань з ПДВ є безпідставним, таким, що не ґрунтується на відповідних нормах Податкового кодексу України.
З матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачем нараховано позивачу штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 386 883,00 грн., згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 глави 4 розділу II Податкового кодексу України та відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України.
Статтею 123 Податкового кодексу України, передбачено нарахування Штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення бюджетного відшкодування або виявлення фактів використання податкових пільг не за цільовим призначенням чи всупереч умовам чи цілям їх надання
Пунктом 123.1. статті 123 Податкового кодексу України передбачено, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв'язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до пункту 123.2. статті 123 Податкового кодексу України, діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов'язання та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідачем було нараховано штраф у розмірі 1 386 883,00 грн., який становить 25% від розміру нарахованого зобов'язання зі сплати ПДВ на загальну суму 5 547 53 грн.
Так, враховуючи, що у позивача були відсутні податкові зобов'язання зі сплати ПДВ, які відповідач помилково донарахував позивачу згідно податкового повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025 на загальну суму 5 547 53 грн., відповідач безпідставно нарахував позивачу штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 1 386 883,00 грн., відповідно до пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, оскільки позивачем обґрунтовано доведено відсутність у нього діянь, які зумовили визначення у нього додаткових зобов'язань зі сплати ПДВ, та відповідно, підстав для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій (штрафу).
Таким чином, суд, приходить до висновку що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025 скасуванню.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення №00022130702 від 13.01.2025, позивачу нараховано штраф на загальну суму 6 092 110,00 грн., у зв'язку з встановленими в акті перевірки від 06.01.2025 порушеннями пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010, зі змінами та доповненнями, а саме у зв'язку з порушенням термінів реєстрації податкових накладних, що підлягають наданню покупцям-платникам податку на додану вартість, та розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за червень 2018, липень 2018, серпень 2018, вересень 2018, жовтень 2018, листопад 2018, грудень 2018, квітень 2019, травень 2019, червень 2019, липень 2019, серпень 2019, вересень 2019, жовтень 2019 листопад 2019, квітень 2020, червень 2020, липень 2020, серпень 2020, грудень 2020, лютий 2021, березень 2021, квітень 2021, травень 2021, червень 2021, липень 2021, серпень 2021, вересень 2021, жовтень 2021, листопад 2021, грудень 2021, травень 2022, червень 2022, липень 2022, серпень 2022, вересень 2022, січень 2023, березень 2023, квітень 2023, травень 2023, червень 2023, жовтень 2023, листопад 2023, грудень 2023, лютий 2024, березень 2024.
Так, виходячи з підпункту 3.1.2.4. (Інформація щодо встановлених порушень реєстрації (відсутності реєстрації) податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН та/або щодо виявлення помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкових накладних) акту перевірки від 06.01.2025, перевіркою встановлено порушення пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в частині не реєстрації податкових накладних в ЄРНП.
З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем у зв'язку з не реєстрацією позивачем податкових накладних в ЄРНП за операціями з контрагентами за період з 01.04.2018 по 31.03.2024, без врахування ПДВ, складено податкове повідомлення-рішення, щодо допущення позивачем пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що є підставою для застосування штрафу, у відповідності до положень статті 120-1 Податкового кодексу України, у розмірі 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, з урахуванням того, що порушення строку реєстрації становить 366 і більше календарних днів.
Відповідно до пункту 1 статті 120-1 Податкового кодексу України, порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою; податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами "а" - "г" цього пункту, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної; податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 і 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів; 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
Пунктом 201.1 ст. 201 встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Одночасно, вимогами п. 201.7 ст. 201 Кодексу визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку / небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).
У разі, якщо частка товарів/послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної відповідно до порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної фінансової політики, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.
Згідно з вимогами пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку (продавець товарів/послуг) зобов'язаний у встановлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати її покупцеві.
Однак, суд, зазначає що податкове повідомлення-рішення №00022130702 від 13.01.2025 є похідним від податкового повідомлення-рішення №00022490702 від 13.01.2025 та також підлягає скасуванню, адже у позивача відсутній обов'язку нараховувати ПДВ за операціями з контрагентами, які не є платниками ПДВ за рахунок бюджетних коштів, не створює і обов'язку формувати відповідні податкові накладні та реєструвати їх у ЄРНП.
Також, судом, досліджено висновок судового експерта №25/04-2025 від 25.04.2025 року, яким за результатами судово-економічної експертизи встановлено наступне: 27.03.2025 до судового експерта надійшла заява Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району міста Києва» про проведення судової економічної експертизи щодо документального підтвердження висновку акта перевірки від 10.09.2024 року №102581/Ж5/26-15-07-02-03-03/05465258.
На вирішення експертизи були поставлені наступні питання:
1. чи підтверджується документально висновок акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва (код ЄДРПОУ 05465258)» щодо заниження КП «ШЕУ Оболонського району» суми податку на прибуток у сумі 1 898 182 грн., внаслідок порушення пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), ст.9 Закону України №996-XIV, п. 5 та п. 7 П(С)БО 15 «Дохід», п. 6 П(С)БО 16 «Витрати»?
2. чи підтверджується документально висновок акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м.Києва (код ЄДРПОУ 05465258)» щодо заниження КП «ШЕУ Оболонського району» податку на додану вартість у сумі 5547531 грн., що підлягає сплаті в бюджет та як наслідок - нарахування штрафних санкцій у сумі 1 386 883 грн. (25%), внаслідок порушення п.44.1 ст.44 п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.7 ст.187, п.198.1 ст. 198, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями)?
3. чи підтверджується документально висновок акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва (код ЄДРПОУ 05465258)» щодо штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за несвоєчасну реєстрацію (відсутність реєстрації) податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних в ЄРПН в сумі 6 092 110 грн (50%), нарахованих як порушення пп.54.3.2 п.54.3 ст. 54, ст.58, ст.120, п.201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями)?
Згідно з висновком експерта, документально не підтверджується висновок акту від 06.01.2024 №332/Ж5/26-15-07-02-03-01/05465258 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва.
Суд оцінює даний висновок як належний, допустимий, достовірний та достатній доказ у розумінні статті 73- 76 КАС України, оскільки він відповідає вимогам законодавства, складений уповноваженим експертом, містить обґрунтовані відповіді на поставлені питання, ґрунтується на досліджених документах та даних, що наявні в матеріалах справи.
Заперечень щодо цього висновку з боку учасників справи до суду не надходило.
Враховуючи наведене, суд, враховує висновок експерта як доказ, що підтверджує неправомірні податкових повідомлень рішень №00022330702, №00022440702, №00022490702, №00022130702 від 13.01.2025.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Згідно із частиною 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 30 028,00 грн.
Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 30 028,00 грн.
Керуючись ст. ст. 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби в місті Києві від 13.01.2025 №00022330702, 00022490702, 00022440702, 00022130702.
Стягнути на користь Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Оболонського району» м. Києва (код ЄДРПОУ 0546558, м. Київ, пров. Куренівський, 15а, 04073) сплачений судовий збір у розмірі 30028 (тридцять тисяч двадцять вісім) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в місті Києві (код ЄДРПОУ ВП 44116011, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, 04116)
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.