20 листопада 2025 року м. Київ справа №320/24502/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Державного нотаріуса П'ятої Київської державної нотаріальної контори
Наумова Віталія Володимировича
до Міністерства юстиції України
про визнання протиправним та скасування наказу від 24.04.2024 №1119/5, -
І. Зміст позовних вимог.
До Київського окружного адміністративного суду звернувся державний нотаріус П'ятої Київської державної нотаріальної контори Наумова В.В. з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 24.04.2024 №1119/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича», яким вирішено анулювати державному реєстратору - державному нотаріусу П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумову Віталію Володимировичу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник позивача вказав, що 24.04.2025 Міністерством юстиції України (далі - Мін'юст) видано наказ № 1119/5 від 24.04.2024 про анулювання державному реєстратору державному нотаріусу П'ятої київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Виконання цього наказу покладено на Державне підприємство «Національні інформаційні системи». Представник позивача вважає, що камеральну перевірку державного нотаріуса проведено з порушеннями встановленої процедури, які свідчать про протиправність наказу. Також вказано, що відповідачем не було належним чином аргументовано та мотивовано застосування саме такого виду стягнення на позивача, як анулювання доступу до Державного реєстру речових прав.
Від відповідача у встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Обґрунтовуючи заперечення проти позовних вимог вказує, що за результатами проведеної камеральної перевірки позивача, Комісією виявлені факти грубих порушень у сфері державної у сфері державної реєстрації прав та складено акт від 24.04.2025 №1798/19.1.1/25 (далі - Акт). На підставі встановлених грубих порушень у сфері державної реєстрації, з урахуванням наявних у Мін'юсті відомостей щодо неодноразового застосування до позивача протягом останніх дванадцяти місяців заходів відповідальності у вигляді тимчасового блокування доступу до Державного реєстру прав, Міністерством юстиції України було прийнято рішення про анулювання доступу до Державного реєстру прав, оформлене Наказом №1119/5.
Враховуючи зазначене, відповідач вважає, що оскаржуваний наказ прийнято неправомірно та він не підлягає скасуванню.
ІІІ. Заяв (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.05.2025 дану позовну заяву залишено без руху та зобов'язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині даної ухвали недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
18.06.2025 та 19.06.2025 до суду від відповідача надійшли відзиви та матеріали, які були підставою для прийняття оскаржуваного наказу.
Також, 18.06.2025 та 19.06.2025 до суду від відповідача надійшли клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 витребувано від Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії: листа Шевченківської окружної прокуратури міста Києва від 06.03.2025 № 41-1888ВИХ-25 (вх. № 38620-7-25 від 06.03.2025); отриманих відповідачем відомостей, на підставі яких було прийнято рішення, оформлене наказом від 04.04.2025 № 675/7.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2025 повторно витребувано від Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії: листа Шевченківської окружної прокуратури міста Києва від 06.03.2025 № 41-1888ВИХ-25 (вх. № 38620-7-25 від 06.03.2025); отриманих відповідачем відомостей, на підставі яких було прийнято рішення, оформлене наказом від 04.04.2025 № 675/7.
30.11.2025 до суду від відповідача надішли документи на вимогу ухвал суду.
Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.
Щодо вказаних клопотань про розгляд справи в порядку загального провадження, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах, встановлених частиною 4 статті 12 КАС України.
При цьому, справами незначної складності є справи, визначені частиною 6 статті 12 КАС України.
Отже, частиною 4 вищевказаної статті імперативно визначено категорії справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження.
Частина ж друга статті 257 КАС України визначає, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частин 1, 6 статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.
Відповідно до частини 6 статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:
1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;
2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Предмет спору у даній справі не віднесений до категорій, перелічених у частини 4 статті 12 КАС України.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяв відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 2 статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , є державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори та здійснює нотаріальну діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю за №8194 від 06.04.2010, виданим Міністерством юстиції України.
06.03.2025 на адресу Міністерства юстиції України надійшов лист Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (вх. № 38620-7-25) від 06.03.2025 стосовно перевірки законності дій позивача при проведенні державної реєстрації прав на закінчений будівництвом об'єкт - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі отриманих відомостей, Міністерством юстиції України прийнято рішення, оформлене наказом від 04.04.2025 № 675/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича» (далі Наказ №675/7).
За результатами проведення камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича складено від 24.04.2025 №1798/19.1.1/25 (далі - Акт), в якому вказано, що Наумовим В.В. порушено вимоги статей 3, 5, 10, 18, 24 Закону, пунктів 12, 40, 77 Порядку №1127, оскільки проведено державну реєстрацію за відсутності відомостей про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна в результаті реконструкції, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва
На підставі акту від 24.04.2025 №1798/19.1.1/25 Міністерством юстиції України видано наказ від 24.04.2025 №1119/5 «Про результати проведення камеральної державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича», яким анульовано позивачу доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Не погоджуючись з прийнятим наказом відповідача, позивач звернувся за захистом порушених на його думку прав, із вказаним позовом до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 КАС України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон), відповідно до частини четвертої статті 37-1 якого постановою КМ України від 21.12.2016 №990 затверджено Порядок здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави (далі - Порядок № 990), в редакціях вказаних нормативно-правових актів, які діяли на час виникнення цих правовідносин.
Згідно зі статтею 6 Закону № 1952-IV передбачено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно.
Статтею 7 Закону № 1952-IV передбачено повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав, до яких також належить, серед визначеного, забезпечення створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем; організація роботи, пов'язаної із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; забезпечення доступу до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Приписи статті 37-1 Закону №1952-IV визначають здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав.
Частиною 1 статті 37-1 Закону №1952-IV встановлено, що контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав.
За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав.
У разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законів, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, Міністерство юстиції України вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів, а також заінтересованих осіб.
Положеннями частини 2 статті 37-1 Закону №1952-IV визначено, що за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення про:
1) тимчасове блокування доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
2) анулювання доступу державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав до Державного реєстру прав;
3) притягнення до адміністративної відповідальності державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації прав;
4) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;
5) направлення на обов'язкове підвищення кваліфікації державного реєстратора, крім нотаріусів, які здійснюють державну реєстрацію прав відповідно до покладених на них законом обов'язків.
Відповідно до частини 3 статті 37-1 Закону №1952-IV технічний адміністратор Державного реєстру прав у день надходження рішень, передбачених пунктами 1 і 2 частини другої цієї статті, забезпечує їх негайне виконання.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав Міністерство юстиції України вирішує питання про передачу на розгляд суб'єкту державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, документів, що подані для проведення реєстраційних дій та перебувають на розгляді у відповідного державного реєстратора.
У разі прийняття рішення про тимчасове блокування або анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав щодо нотаріуса йому забезпечується доступ до Державного реєстру прав у режимі отримання інформації для здійснення нотаріальної діяльності відповідно до закону.
Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок, під час здійснення контролю та проведення перевірок, критерії, за якими здійснюється моніторинг, критерії, за якими визначається ступінь відповідальності за відповідні порушення, допущені в сфері державної реєстрації, визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.4 ст.37-1 Закону № 1952-IV).
Абзацом 2 частини 1 статті 37 Закону № 1952-IV визначено, що рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду.
Відповідно до Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зареєстрованого постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 990 (далі - Порядок №990), останній визначає процедуру здійснення Мін'юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації.
Пунктом 4 Порядку №990 визначено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом:
1) розгляду звернень відповідно до Закону України «Про звернення громадян»;
2) розгляду депутатських запитів, звернень відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України»;
3) аналізу інформації, опублікованої в засобах масової інформації чи оприлюдненої в Інтернеті;
4) перевірки відомостей, отриманих Мін'юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації;
5) моніторингу реєстраційних дій в реєстрах;
6) проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах щодо осіб, які до призначення на посаду державного реєстратора або на іншу посаду, що передбачає виконання функцій державного реєстратора (далі - посада державного реєстратора), перебували на посаді державного реєстратора в іншого суб'єкта державної реєстрації;
7) проведення тестування на знання законодавства у сфері державної реєстрації осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора та не перебували на посаді державного реєстратора у певного суб'єкта державної реєстрації.
Пунктом 5 Порядку №990 визначено, що під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації відповідні посадові особи Мін'юсту мають право доступу до реєстрів, зокрема до реєстраційних справ в електронній формі.
Згідно з підпунктом 4 пункту 6 Порядку № 990 моніторинг реєстраційних дій в реєстрах як комплекс організаційно-технічних заходів, що за допомогою програмних засобів ведення реєстрів забезпечує проведення посадовими особами Мін'юсту вибіркового аналітичного дослідження реєстраційних дій за певний проміжок часу (тиждень, місяць або квартал) за принципом зростання (без перевірки попередніх періодів), здійснюється за такими критеріями: проведення державним реєстратором реєстраційних дій протягом одного року з дня отримання ідентифікаторів доступу до відповідного реєстру у зв'язку з призначенням на відповідну посаду суб'єктом державної реєстрації, призначенням на посаду державного нотаріуса чи реєстрацією приватної нотаріальної діяльності, а також протягом шести місяців з дня відновлення доступу державного реєстратора до реєстрів, у тому числі після тимчасового блокування такого доступу.
Досліджуючи наказ від 04.04.2025 № 675/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича» судом встановлено, що контроль за діяльністю позивача у сфері державної реєстрації був здійснений за результатами розгляду листа Шевченківської окружної прокуратури міста Києва від 06.03.2025 вих. № 38620-7-25.
Шевченківська окружна прокуратура міста Києва повідомила, що у її провадженні перебувають матеріали кримінального провадження щодо законності реєстрації права власності на нерухоме майно - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , тому просила провести перевірку даних реєстраційних дій.
Суд вважає за необхідне зауважити, що правова оцінка дій особи в кримінальному провадженні, відповідна до КПК України надається, слідчим, прокурором, судом.
Відповідно ж до абзацу 3 частини 1 статті 37-1 Закону №1952-IV, Міністерство юстиції України, у разі якщо в результаті проведеної перевірки державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав виявлено прийняття такими державними реєстраторами чи суб'єктами державної реєстрації прав рішень з порушенням законів, що має наслідком порушення прав та законних інтересів фізичних та/або юридичних осіб, вживає заходів до негайного повідомлення про це відповідних правоохоронних органів для вжиття необхідних заходів (надання правової оцінки), а не навпаки.
Повноваження Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав встановленні статтею 7 Закону №1952-IV, відповідно до якої Міністерство юстиції України:
1) забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав;
2) здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав;
3) забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем;
4) організовує роботу, пов'язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав;
5) здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;
6) забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб'єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом;
7) розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом;
8) складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення;
9) організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів;
9-1) надає узагальнені роз'яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав;
10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами."
Суд звертає увагу, що статтею 7 Закону №1952-IV не передбачено повноважень Міністерства юстиції України проводити камеральну перевірку на підставі листа прокуратури з проханням проведення перевірки, а Відповідач не вказує, на виконання яких саме повноважень у сфері державної реєстрації, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами, здійснювалась перевірка відомостей, викладених в листі прокурора.
При цьому, суд констатує, що у наказі від 04.04.2025 №675/7 про призначення камеральної перевірки відсутнє посилання, як на підставу здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації визначених пунктом 4 Порядку №990.
Ураховуючи зазначене на переконання суду не було підстав, передбачених пунктом 4 порядку № 990, для проведення камеральної перевірки позивача, призначеної наказом від 04.04.2025 №675/7, за наслідками якої був прийнятий спірний наказ.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивачем за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію прав від 30.03.2024 № 60217868, поданої ОСОБА_2 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.03.2024 № 72341063, на підставі якого відкрито розділ № 2907760780000 на закінчений будівництвом об'єкт - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 та проведено державну реєстрацію права власності за Заявником (номер запису 54358764).
Згідно з відомостями Державного реєстру прав до Заяви додано: договір купівлі-продажу від 06.12.2011, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Русанюком Золтаном Золтановичем за реєстровим № 10995 та зареєстрований в електронному реєстрі 12.12.2011(далі - Договір); витяг про державну реєстрацію прав від 12.12.2011 № 32445169, виданий комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна; довідка про технічні показники об'єкта нерухомого майна від 26.03.2024 № 2934/1, видана товариством з обмеженою відповідальністю «Реєстраційне БТІ» (далі - Довідка 2934/1)
Так, положеннями пунктом 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1127 від 25.12.2015 року визначено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.
Відповідно до пункту 7 вказаного Порядку встановлено, що для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» іншими законами України та цим Порядком.
Поряд з цим, приписами частини 2 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом.
З позовної заяви вбачається, що перед здійсненням реєстраційних дій подані документи у реєстратора не викликали сумнівів та не надавали підстав для відмови у проведенні державної реєстрації прав чи їх зупинення, при цьому, що за достовірність відомостей у наданих до реєстратора документах несе заявник, але не реєстратор.
Виходячи з наведених вище норм законодавства, а також дій, вчинених державним нотаріусом у даному випадку, суд зазначає, що відповідачем у повному обсязі не досліджено документів щодо реєстрації прав та їх обтяжень на об'єкт нерухомого майна житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , не перевірено належним чином усі наявні документи, що стосуються реєстраційних дій.
Акт перевірки також не містить таких обґрунтувань.
Крім того, відповідно до пункту 9 Порядку №990 камеральна перевірка під час здійснення контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації проводиться на підставі рішення Мін'юсту в разі виявлення порушень, визначених законами, порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
За пунктом 10 Порядку №990 у рішенні Мін'юсту про проведення камеральної перевірки зазначаються прізвище, ім'я, по батькові державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації, стосовно яких прийнято рішення про проведення камеральної перевірки, та підстава проведення камеральної перевірки.
Відповідним рішенням утворюється комісія з проведення камеральної перевірки у складі не менше як трьох посадових осіб Мін'юсту (далі - комісія).
Строк проведення камеральної перевірки становить не більш як п'ятнадцять робочих днів з дня прийняття Мін'юстом рішення про проведення такої перевірки (пункт 11 Порядку №990).
Пунктом 13-1 Порядку №990 визначено, що результати камеральної перевірки викладаються у формі акту або довідки, які підписується усіма членами комісії.
У разі наявності порушень установленого законом порядку державної реєстрації складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.
В акті/довідці про проведення камеральної перевірки зазначаються: дата проведення камеральної перевірки; прізвище, ім'я та по батькові посадових осіб Мін'юсту, що проводили камеральну перевірку; підстава проведення камеральної перевірки; опис виявлених порушень порядку державної реєстрації (з посиланням на відповідні норми законів) із зазначенням підтвердних документів чи відомостей з реєстрів (у разі складення акта); пропозиції стосовно змісту рішення за результатами проведеної камеральної перевірки (у разі складення акта).
В акті про проведення камеральної перевірки зазначаються встановлені у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразове грубе чи неодноразові істотні порушення законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах.
Згідно частини 2 статті 37-1 Закону №1952-IV, за результатами проведення перевірок державних реєстраторів чи суб'єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб'єктів державної реєстрації прав приймає вмотивоване рішення, передбачене вказаною частиною.
Пунктом 14 Порядку № 990 передбачено, що за результатами проведення камеральної перевірки у разі наявності порушень встановленого законом порядку державної реєстрації на підставі акта комісії про проведення камеральної перевірки Мін'юстом приймається вмотивоване рішення про результати проведення камеральної перевірки та притягнення державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації до передбаченої законом відповідальності з урахуванням вчинених одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також з урахуванням наявних у Мін'юсті відомостей щодо неодноразового застосування до відповідного державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів.
У разі виявлення у діях державного реєстратора, уповноваженої особи суб'єкта державної реєстрації одноразового грубого чи неодноразових істотних порушень законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, а також у разі, коли у Мін'юсту наявні відомості щодо неодноразового застосування до такого державного реєстратора протягом останніх дванадцяти місяців заходів, пов'язаних з тимчасовим блокуванням чи анулюванням доступу до реєстрів, застосовується пункт 2 частини другої статті 37-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або пункт 2 частини другої статті 34-1 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (пункт 16 Порядку № 990).
Отже, законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган, зобов'язав, його, відповідно до частини 2 статті 37-1 Закону, пункту 14 Порядку №990 мотивувати таке рішення (зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу).
Зі спірного наказу судом вбачається, що він прийнятий на підставі наказу від 04.04.2025 №675/7 «Про проведення камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича», при цьому в ньому не зазначені мотиви, з яких до позивача застосований такий вид заходу впливу як анулювання доступу до Державного реєстру прав, чим порушено частини 2 статті 37-1 Закону.
Суд наголошує, що підстави для прийняття спірного рішення і мотиви, з яких прийнято саме таке рішення, не є тотожними.
Разом з тим, суд також враховує, що в акті камеральної перевірки Комісія викладає пропозиції стосовно змісту рішення за результатами такої перевірки, що визначено пунктом 13-1 Порядку №990 та за пунктом 14 вказаного Порядку №990 Міністерство юстиції України приймає відповідне рішення та таке має бути вмотивоване, з урахуванням усіх обставин, які мають вплинути на прийняте рішення.
Однак, оскаржуваний наказ не містить конкретних мотивів та обґрунтувань щодо прийнятого рішення про анулювання позивачу доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а містить посилання лише на акт перевірки.
Водночас, суд акцентує на тому, що у разі коли державним реєстратором є нотаріус, застосовується пункт 4 частини другої статті 37-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та/або пункт 4 частини другої статті 34-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Таким чином у діях державного нотаріуса відсутній склад правопорушення за відсутності такого елемента, як суб'єкт.
Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
У постанові від 08.07.2021 у справі №640/25601/19 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавець, наділяючи Міністерство юстиції України функціями контролю у сфері державної реєстрації прав та визначаючи порядок застосування ним видів заходів впливу до державних реєстраторів, як контролюючий орган зобов'язаний мотивувати таке рішення.
Тобто, Міністерство юстиції України зобов'язане навести підстави прийняття такого рішення, зазначити належні і достатні мотиви, за яких застосовано саме такий захід впливу, та обґрунтувати строки його застосування.
Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що, в свою чергу, і є мотивом для прийняття рішення.
Суд наголошує, що зі змісту оскаржуваного наказу №1119/5 від 24.04.2025 не вбачається інформації про те, що відповідач здійснив належне дослідження та перевірку фактів, повну та всебічну перевірку вчинених реєстраційних дій по об'єкту нерухомості.
Як зазначив Верховний суд у постанові від 09.11.2020 у справі №160/9698/19, Міністерство юстиції України як суб'єкт владних повноважень за наслідками камеральної перевірки має право тимчасово обмежувати доступ до Державного реєстру прав, але водночас в силу приписів Закону 1952-IV таке рішення повинно бути вмотивованим, тобто мати зрозуміле і обґрунтоване пояснення.
Також при розгляді справи судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.03.2020 у справі №804/4518/17. Оскаржуваний наказ щодо тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно винесений за умов неповного встановлення обставин, без чіткого з'ясування наявності або відсутності документів, тобто наказ видано необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення.
Суд зауважує, що анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав є одним з видів найсуровіших санкцій за порушення вимог законодавства України в сфері державної реєстрації, а тому такі рішення мають прийматися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Отже, для прийняття рішення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для якого є наявність у діях державного реєстратора порушення порядку державної реєстрації прав, Міністерство юстиції України має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення державним реєстратором законодавства у сфері державної реєстрації прав, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення, зокрема щодо анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав.
Визначаючи вид стягнення, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному наказі про застосування заходу стягнення.
Суд зауважує, що законодавством України не встановлено вичерпного переліку підстав, за яких Міністерство юстиції України може дійти висновку про необхідність анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, разом з тим, на переконання суду, відповідачем не доведено наявності достатніх підстав для застосування такого суворого виду санкції оскаржуваним наказом, не обґрунтовано його доцільності та пропорційності встановленому порушенню.
Зі змісту оскаржуваного наказу встановлено відсутність у ньому інформації про те, що відповідач здійснив належне дослідження та перевірку фактів, викладених у листі прокурора та перевірку вчинених реєстраційних дій по спірному об'єкту.
Суд звертає увагу, що відповідачем у оскаржуваному наказі зазначено лише посилання на наказ про призначення камеральної перевірки, як підставу для застосування санкції, та останній містить лише посилання на Порядок №990 та Закон №1952-IV, які порушено позивачем, втім такі відповідно, не містять відомостей про негативні наслідки цих порушень, зокрема, про порушення прав та законних інтересів юридичних та фізичних осіб, а також мотивів застосування до державного реєстратора саме такої санкції як анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав, що свідчить про порушення принципу пропорційності.
Верховним Судом сформульована позиція щодо застосування норм права у постанові від 08.08.2024 у справі № 420/7076/20, відповідно до яких загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У доповнення такого висновку щодо застосування норм права, варто згадати усталену позицію Верховного Суду про те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень "суб'єктивізує" акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).
А у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 160/18668/21 зазначено, що стосовно вимог до адміністративного акта суб'єкта владних повноважень у судовій практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути детально обґрунтованим (мотивованим). Вимога про те, що адміністративний акт повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).
У порушення таких вимог, які ставляться до адміністративного акту індивідуальної дії, спірне рішення Мін'юсту в частині висновків стосовно наявності обставин, що викликають сумнів у неупередженості, об'єктивності та належній готовності ОСОБА_1 до виконання нею функцій державного реєстратора, а також про серйозний характер виявлених перевіркою порушень, жодним чином не обґрунтоване з покликанням на відповідні фактичні та юридичні підстави та обставини, які це підтверджують.
Тому суд не погоджується з доводами відповідача про те, що прийняте ним у спірних правовідносинах рішення та викладені у ньому висновки є належним чином обґрунтованими, та вважає його невмотивованим.
Вказане, на думку суду, дозволяє дійти висновку що оскаржене у цій справі рішення Міністерства не відповідає усім закріпленим у частині 2 статті 2 КАС України критеріям, зокрема обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності.
Ураховуючи зазначене на переконання суду встановлені обставини є самостійною підставою для визнання протиправним та скасування рішення відповідача.
Вказана правова позиція також викладена в постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №804/3737/17, від 20.02.2020 у справі №826/13793/17 та від 12.12.2019 у справі №440/1246/19.
Також, в оскаржуваному наказі не наведено фактів допущення позивачем неодноразових порушень у сфері державної реєстрації прав та не надано доказів, що такі факти досліджувались при прийнятті оскаржуваного рішення про анулювання доступу до Державного реєстру прав.
Принцип пропорційності має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.
Таким чином, оскаржуваний наказ не є співрозмірним тим порушенням, які вчинив позивач, з тими санкціями, які до нього застосовані, негативні наслідки не доведено.
Неврахування відповідачем зазначеного під час прийняття спірного наказу свідчить про порушення останнім критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України, тобто наказ прийнято необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
В пункту 9 Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних і Державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих), створення та забезпечення функціонування яких віднесено законодавством до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.12.2015 № 2586/5 зазначено, що у разі скасування судом рішення Міністерства юстиції України, його територіального органу про тимчасове блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань доступ до реєстрів надається не пізніше наступного робочого дня після отримання адміністратором реєстрів відповідного судового рішення, що набрало законної сили.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
VІ. Судові витрати.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі статті 5 частини 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.
Керуючись ст.ст. 139, 246, 255, 292-297, 325, 382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов державного нотаріуса П'ятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство «Національні інформаційні системи» визнання протиправним та скасування наказу від 24.04.2024 №1119/5, - задовольнити.
Визнати протиправними визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 24.04.2024 №1119/5 від 24.04.2024 №1119/5 «Про результати проведення камеральної перевірки державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої київської державної нотаріальної контори Наумова Віталія Володимировича».
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.