про повернення позовної заяви
24 листопада 2025 року № 320/55002/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_1 ).;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити з Єдиного державного ресстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку;
-визнати протиправним та скасувати штраф або постанову про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи питання, викладені у статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку, що поданий позов підлягає поверненню, виходячи з наступного.
Положенням частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. У свою чергу, публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України); суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Адміністративна юрисдикція визначається Кодексом адміністративного судочинства України за допомогою трьох критеріїв, а саме: предметної (родової), інстанційної (функціональної) та територіальної (просторової) (підсудності).
Предметна юрисдикція визначена параграфом 1 Глави 2 Розділу І Загальні положення Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
За усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд виходить із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21 грудня 2010 року).
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (стаття 55 Конституції України).
Судом встановлено, що позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом, у якому просив окрім іншого визнати протиправним та скасувати штраф або постанову про накладення адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1 за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів.
Аналізуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , викладені у позовній заяві, судом встановлено, що фактично спірні правовідносини у справі №320/55002/25 виникли у зв'язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та на підставі таких відомостей (або у їх взаємозв'язку) застосував до нього адміністративне стягнення.
Саме зазначені дії позивач вважає протиправними, що і зумовило звернення до суду з вимогами: про визнання протиправними дій щодо внесення відповідних даних до Єдиного державного реєстру; про зобов'язання виключити такі дані з реєстру; про визнання протиправним та скасування штрафу (або постанови про накладення адміністративного стягнення).
Оцінивши подану позовну заяву та додані до неї документи на предмет відповідності формальним вимогам, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Разом з тим, відповідно до приписів частини шостої ст. 21, а також частини четвертої ст. 174 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Так, аналіз заявлених позивачем вимог свідчить про те, що указані вимоги розглядаються за правилами різного судочинства.
Зокрема, вимоги щодо визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем та зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів дані про порушення позивачем правил військового обліку розглядаються в порядку адміністративного судочинства окружними адміністративними судами.
Однак, оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення (штрафу), регулюється нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо оскарження рішень у відповідних справах.
Доцільно вказати, що справа про адміністративне правопорушення - це впорядкована сукупність матеріалів, які документують обставини адміністративного правопорушення та містять відомості про результати розгляду питання про притягнення особи до відповідальності за адміністративне правопорушення (проступок) та оскарження нею результатів такого розгляду.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення має декілька стадій, зокрема, порушення справи про адміністративне правопорушення, розгляд справи та винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення, оскарження рішення по справі і його перегляд, виконання постанови у справі і кожній з цих стадій відповідає окремий процесуальний документ (протокол про адміністративне правопорушення, постанова у справі про адміністративне правопорушення), що є частиною справи про адміністративне правопорушення.
Порядок формування та проходження (руху, розгляду) матеріалів у справах про адміністративні правопорушення визначається Кодексом України про адміністративні правопорушення та відомчими інструкціями (порядками, положеннями), затвердженими органами, уповноваженими розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення (ч. 3 ст. 8 КУпАП).
За ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
У зв'язку з наведеним суд доходить висновку, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені статтею 172 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі вимоги не можуть бути розглянуті в одному провадженні, оскільки їх належить розглядати в порядку різного судочинства.
Згідно з п. 6 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень ст. 172 цього Кодексу).
Окрім цього, суд вважає за доцільне звернути увагу, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
У справі "Наталія Михайленко проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду.
Отже, передбачене ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України право суду на повернення позовної заяви у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог є законодавчо закріпленим процесуальним обмеженням, встановленим державою з метою регулювання процедурних питань з метою їх упорядкування, дотримання процесуальної економії та недопущення завантаження процесу ускладненими позовними заяви, вимоги яких мають розглядатися в окремих провадженнях.
Правовий висновок щодо необхідності повернення позовних заяв у випадку порушення правил об'єднання позовних вимог викладено Верховним Судом у постановах від 05.03.2019 у справі № 917/1377/18, від 27.02.2019 у справі № 922/2225/18, від 14.08.2018 у справі № 910/3569/188.
Враховуючи вищевказане, на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява підлягає поверненню позивачу без розгляду по суті.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі наведеного та керуючись 2, 21, 44-45, 160, 169, 171-172, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію позовної заяви залишити в суді (ч. 6 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати (видати) позивачу невідкладно.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).
Суддя Вісьтак М.Я.